Вивчення специфіки російської розмовної і писемної мови — з ураху
ванням характеру, ступеня і історії взаємодії з мовами спорідненими і не
спор ідненими — входить до комплексу проблем, пов’язаних з лексико-
граматичними студіями в галузі історії російської мови. На існування
відмінностей між розмовним і писемним функціональними різновидами ро
сійської літературної мови русисти звернули увагу давно, водночас під
креслюючи, що між ними є більш спільного, ніж відмінного.
Питання підрядного зв’язку слів у словосполученні і реченні (зокрема
питання синтаксису керування) в розмовній російській мові недостатньо
розроблені на матеріалі мови творів художньої літератури1, майже не до
сліджені на матеріалі записів усної мови, неясні і в теоретичному плані.
Мало вивчені також питання синтаксису керування в сучасній російській
мові в умовах східнослов’янських міжмовних контактів, зокрема росій
сько-українських. У зв’язку з цим заслуговують на увагу факти російської
мови, що називаються у спеціальній літературі «негативним мовним мате
ріалом». На важливість і складність його вивчення вказували і. О. Бодуен
де Куртене, Є. Ф. Будде, Л. В. Щерба, Л. П. Якубинський, В. В. Виногра
дов, Б. О. Ларін, В. І. Борковський, Н. Ю. Шведова, В. П. Сухотін та ін.
Причини відхилень від норм російської мови мовознавці зводять, як
правило, до впливу певних місцевих2 або професійних діалектів. Дійсно,
не можна не враховувати вплив умов спілкування на утворення відхилень
від норм, особливо тоді, коли на певній території співіснують дві спорід
нені мовні системи, наприклад російська і українська. Разом з тим, появу
відхилень від норм російської мови «… не можна пояснити тільки впливом
окремих місцевих або професійних діалектів, навпаки, аналіз зібраного в на
званих словниках матеріалу (йдеться про словники неправильностей у роз
мовній російській мові XIX—XX ст. — Р. Б.) дозволяє кваліфікувати
окремі елементи міського просторіччя як загальноросійські властивості,
при цьому основною їх відмінною рисою від інших видів неправильностей
є тривалість співіснування з правильною формою»3.
Питання змішування мов, міжмовних контактів тощо часто порушу
вались у вітчизняному мовознавстві, однак спеціальної теоретичної роз
робки по різних «ярусах» мови вони поки що не знайшли, особливо щодо
1 Останнім часом з’явилися праці, присвячені вивченню стилістико-синтаксич-
них особливостей діалогічної мови на матеріалі, головним чином, мови художніх тво
рів XIX—XX ст. Це дослідження Т. Г. Винокур, М. К- Милих, M. JI. Міхліної,
Н. Ю. Щведової та ін.
а А. Н. Г р е ч, Справочное место русского слова, СПб., 1843; К. П. З е л е-
н е ц к и й, О русском языке в Новороссийском крае, Одесса, 1885; В. Долопчев,
Опыт словаря неправильностей в русской разговорной речи, изд. I, Варшава, 1909;
И. И. О г и е н к о, Словарь неправильных, трудных и сомнительных слов, синони
мов и выражений в русской речи…, изд. 4-е, 1915 та ін.
3 Р. М. Ц е й т л и н, О словарях неправильностей XIX — иач. XX вв., «Во
просы культуры речи», в. 3, 1961, стор. 185.
37 ^ Л. Волдырю
досліджень синтаксичної будови взаємодіючих мов взагалі, слов’янських
зокрема. Це зумовлюється різними факторами, насамперед майже повною
■укути істю «польових спостережень» над синтаксисом «живої» мови в уМо^
вах білінгвізму. «Проблема взаємодії мов нашою лінгвістикою розробляється
1 останні роки мало і однобічно… Перервана, таким чином, добра трад.и_
ція в російському мовознавстві, що сягає І. О. Бодуена де Куртене і розви-
нута працями таких видатних лінгвістів, як Л. В. Щерба і Є. Д . Поліва-
нов, не говорячи вже про праці М. С. Трубецького»4.
Вивчення найбільш типових випадків відхилень від норм синтаксису
прийменниково-відмінкового керування у розмовній російській мові на
Україні дозволяє визначити чотири основні види лексико-граматичних (точ
ніше структурно-семантичних) змін, хоч чіткі межі тут іноді важко провести
через складність і взаємозалежність цих явищ і самих мовних фактів*. І
1) утворення т. зв. «нових» типів сполучень певних імен з іншими части
нами мови (з іншомовним прийменником або іншомовною відмінковою фор
мою імені з російським прийменником) для передачі різних об’єктних^
означально-кількісних і обставинних відношень у реченні (напр.: «У нас’ 1
поза домом вербы росли»; «Где-то по коридорах гуляют» — пор. українські,
звороти — *поза хатами, * по коридорах та ін.); 2) структурне спрощений
деяких нормативних типів сполучень імен з іншими частинами мови (напр.: J
кНа Толстого нет остановки» — пор. нормативне — «На [площади имени] \
Толстого нет остановки»); 3) структурно-семантичне розширення однієї
нормативної лексико-граматичної конструкції на основі іншої; 4) структур-^
но-семантична уніфікація двох близьких за значенням і структурою спо-я
лучень імен з прийменниками. Конструкції з названими відхиленнями від
норм зустрічаються в розмовній російській мові поряд із нормативними J
словосполученнями.
На підставі вивчення цих лексико-граматичних змін лише у зіставлення
з російськими і українськими нормами керування широких теоретичних ‘
узагальнень зробити не можна. Вплив, зокрема, української мови на ро-І
сійський синтаксис керування певних сполучень іменників з іншими ча* *
стинами мови, по-перше, проявляється не в усіх перелічених видах струк*|
турно-семантичних змін. По-друге, навіть там, де такий вплив очевидний, f
він не скрізь однаковий. Так, наприклад, на підставі попереднього вивчення
деяких конструкцій перших двох видів можна зробити такі висновки:.]
1) подібні зміни охоплюють, головним чином, «вільні, незв’язані» сполучен- •
ня імен з іншими частинами мови; 2) відхилення від норм першого виду в
розмовній російській мові звичайно утворюються внаслідок контамінації —
під впливом відповідних за значенням і структурою нормативних росій-;
ських і українських сполучень; 3) ненормативні вирази першого виду най-1
більше зазнали на собі впливу аналогічних українських конструкцій; 4) не- і
нормативні сполучення другого виду властиві російській і українській роз~:
мовній мові. За даними праць з культури мови, вони часто вживаються в
міському просторіччі Одеси, Луганська, Ростова, Харкова, Воронежа,^
Краснодара, Москви, Свердловська, Ленінграда тощо.
Структурно-семантичне розширення разом із структурно-семантичною
уніфікацією являють собою два взаємозалежних процеси. В лексико-семан-
тичному пмні — це насамперед зміни (розширення, звуження, видозмі-
* В. Ю. Розенцвейг, О языковых контактах, ВЯ, 1963, 1, стор. 57. і
Вітчизняна література з цього питання нечисленна: И, А. Бодуэн де R у Р’
т е н э, О смешанной характере всех языков, Избранные труды по общему язы козна*
мню, т. I, 1963; JI. В. Щ е р б а, Восточнолужицкое наречие, Пг., т. I, 1915’ його
ж. О понятии смешения языков,«Избр. работы по языкознанию и фонетике» т I 1958;
м ! ° к и Ш ш Я Ш а«1екте языковых явлений и об эксперименте в языкознании,
«из». АН 1931, Отделение общественных наук, в. VII та ін. 1— 1 і і і Д г Л і ї
нення тощо) семантики дієслів, імен і службових слів у нормативних кон
струкціях, а також поява нових лексичних компонентів; у ст р ук т ур н о –
синтаксичному плані — це, головним чином, зміни сучасних норм синтак
сису керування і зміни типових нормативних структур словосполучень.
Іноді важко диференціювати структурно-семантичну уніфікацію і струк
турно-семантичне розширення, оскільки останнє теж пов’язується із «своє
рідною структурно-семантичною уніфікацією» однієї певної нормативної
конструкції з іншою (або іншими). Відмінності цих двох процесів зводяться,
в цілому, до того, що для першої уніфікації характерна передусім уніфі
кація двох (і більше) дуже близьких (за загальним лексичним значенням)
конструкцій. Тому в результаті такої уніфікації, як правило, приймен
ник не збагачується новим лексичним значенням (лише іноді «розширю
ються» відтінки загального лексичного значення). В той же час «своєрідна
структурно-семантична уніфікація», що призводить до структурно-семан
тичного розширення, об’єднує далекі (більш далекі порівняно з першою
уніфікацією) за своїм загальним лексичним значенням нормативні кон
струкції. Власне кажучи, тут йдеться про так звану внутрішню (точніше
внутрішньомовну) уніфікацію за аналогією (тобто об’єднання близьких
і далеких об’єктів граматичної будови однієї мови) і зовнішню (міжмовну)
уніфікацію за аналогією (тобто об’єднання близьких і далеких об’єктів різ
них, але споріднених граматичних будов; до того ж поняття «близькі» і
«далекі» — тут, природно, трансформуються порівняно з внутрішньою
уніфікацією). Остання в свою чергу диференціюється за об’єктом: 1) два
об’єкти (більш «далекі») уніфікуються за аналогією, внаслідок цього від
бувається структурно-семантичне розширення одного з них; 2) два об’єкти
(більш «близькі») уніфікуються за айалогією, внаслідок цього відбувається
структурно-семантична уніфікація одного з них. Отже, в залежності від
того, які об’єкти зазнають лексико-граматичної уніфікації за аналогією,
відбуваються різні за своєю характеристикою зміни синтаксису керування
розмовної мови: структурно-семантичне розширення або структурно-семан
тична уніфікація. Д ля них — лексико-граматична уніфікація за анало
гією — спільний процес; об’єкти, що змінюються, — різні; результати
фактичних змін (відхилень від сучасних норм синтаксису керування) —
також неоднакові. Серед інших видів лексико-граматичних (структурно-
семантичних) змін розширенню і уніфікація найбільш поширені і різнома
нітні. Зіставлення з російською і українською нормами, з фактами історії
мови, діалектними даними, з аналогічними виразами — з розмовної росій
ської мови не на Україні і з мови творів художньої літератури — дозво
ляє не тільки констатувати наявність таких відхилень від норм приймен
никового керування, а й дає підстави стверджувати, що вони ілюструють
історично зумовлені структурно-семантичні процеси, які спричинюються
до певних «змін» синтаксису прийменниково-відмінкового керування в су
часній розмовній російській мові.
Структурно-семантичне розширення відбувається тоді, коли певний
прийменник у ненормативному сполученні з відмінковою формою імені
вживається, наприклад, у «живій» мові в значенні нормативного сполучення
цього імені з іншим (далеким за своєю лексичною характеристикою) прий
менником або — в значенні нормативного безприйменникового сполучення
імені з дієсловом. Внаслідок таких змін сучасної норми збільшується за
гальна кількість «синтаксичних дублетів», через те що зростає число випад
ків, коли одне й те саме лексичне значення передається співвідносними
нормативними і ненормативними виразами. Все це найчастіше призводить
до розширення відповідного кола лексичних характеристик певного спо
лучення прийменника з іменем — новим, ненормативним значенням, ана
логічним нормативному у сполученні іншого прийменника з тим самим іме-
_ Структурно-семантичні явища синтаксису російської розмовної мови
39 нем (напр., «с + рол. ім.»: Юна все время смеется с менял; «за ■+• зн. ім
«Ла он не понял, что ему за трамвай говорят»; «дієслово сприйняття -і
< о ) місц. ім.»: «.Поймите о том, что я говорю правду»).
Найбільш численні і різноманітні подібними відхиленнями від сучасно’
■Ормя — прийменникові конструкції, в ЯКИХ ЗМІНИ ОХОПЛЮЮТЬ кілька НОп
мативннх лексичних характеристик, що передаються певним типом споді
чень прийменника з іменем (напр.: «за + зн. ім.», «с Ч~ род. ім.», «к» 4- Да*
їм ». «на -і ім.»). Поширені також конструкції із структурно-семантичний
розширенням одного певного лексичного значення ненормативного слово-
сполучення (напр.: «дієслова говоріння, сприйняття і под. + о + місц
ЇМ.»). Структурно-семантичне розширення ІНОДІ ЯВЛЯЄ собою «ЧИСТО» СТрукі
турне збагачення однієї нормативної конструкції новим компонентом я
іншого нормативного сполучення без розширення новим лексичним значен
ням загальної лексико-граматичної характеристики першої конструкції.
Проте частіше реєструються факти «власне» структурно-семантичного роз
ширення. що характеризуються комбінованим — структурним і семантич
ним — «перебуду ванн ям — відхиленням» від деяких сучасних норм син
таксису керування. Тут структурно-семантичне розширення властиве перш
за все прийменникам у сполученні з іменами або стрижневим словам —
частіше в дієслівних словосполученнях, рідше — в іменних. При цьому
нерідко трапляються випадки складної взаємодії всіх компонентів норма
тивних і ненормативних виразів із структурно-семантичним розширенням.
Це ускладнює більш-менш точне визначення, в якому з виразів, головним
чином, відбулось певне структурно-семантичне зрушення.
Такі відхилення від сучасних норм діляться на прийменникові, діє
слівні та іменні. У перших, наприклад, у сполученнях з «чисто» структур,
ним розширенням структурна функція прийменника більш «вагома», ніж
його лексичне значення (напр., «ім. + за з ай м.»: «Он, может, лучше за
«ас всех водит машину» — пор.: «Он, может, лучше вас всех водит машину»).
Деяким конструкціям властиві, наприклад, «розширення» певних лексико-
граматичних характеристик одних прийменникових сполучень на «базі»
інших із збереженням в той же час незмінними загальних нормативних
лексико-граматичних відношень (напр., «дієслово говоріння + за -Ь зн.
ім.»: «Жена говорила Вам вчера за сына» — пор.: «Жена говорила Вам вчера
о сыне*). Для прийменникових сполучень з «власне» структурно-семантич
ним розширенням семантичні зміни нормативної лексичної характеристики
певного словосполучення супроводжуються структурними трансформаціями
нормативної конструкції в ненормативну (зокрема заміною однієї відмін
кової форми імені іншою).
Дієслівні ненормативні вирази із структурно-семантичним розширен
ням зустрічаються частіше від іменних. Причому коло дієслів і імен у
функції стрижневих слів ненормативних конструкцій для багатьох приймен
никових сполучень збільшується за «рахунок» інших, близьких семантич
них груп дієслів і імен (напр.: «дієслова говоріння, повідомлення, сприй
няття 4* за -Ь зн. ім.», «объяснить + о + місц. ім.», «ім. 4* за + зн. ім.»
та іи.). Разом з тим, семантика стрижневих слів (частіше — дієслів) «стри
мує» поширення цього структурно-семантичного процесу, оскільки він
охоплює спочатку лише ті конструкції, де функції стрижневих слів вико
нують дієслова і імена однієї певної лексичної характеристики, а потім —
сполучення з дієсловами (чи іменами) іншої (але близької до першої) семан
тичної групи. До того ж , для деяких ненормативних конструкцій (напр.:
«дієслова говоріння, повідомлення, сприйняття і под. -Ь за + зн. ім.»)
структурно-семантичне розширення рівноцінне в сполученнях з стрижне
вими словами, що належать до різних, але «близьких» семантичних груп.
В інших — структурно-семантичне розширення проходить по-різному не Структурно-семантичні м м ц синтаксису російської розмаяної мови
тільки в сполученнях, наприклад з дієсловами близьких семантичних груп,
ай в конструкціях з дієсловами однієї семантичної групи (це, приміром, —
«объяснить, убедиться і под. -f о+ місц. ім.»). Тут воно супроводжується
певними структурно-семантичними зрушеннями одного прийменникового
(чи безприйменникового) виразу в інший. Крім того, іноді структур но-се
мантичне розширення одніс! певної конструкції ускладнюється зустрічним
(частково — протилежним) процесом структурно-семантичного розширення
іншого нормативного прийменникового звороту (це, напр., ненормативні
конструкції: 1) з прийменником «за» — в значенні «о + ім.»; 2) з при
йменником «о»—в значенні безприйменникових і прийменникових сполу
чень з дієсловами «говоріння, повідомлення, сприйняття і под.»).
Співвідношення ненормативних і нормативних виразів із структурно-
семантичним розширенням дуже складні. Так, перші з них за своєю струк
турою нерідко збігаються з однією нормативною конструкцією, а за значен
ням — з другою. Отже, щодо першої — у ненормативному сполученні від
буваються зміни нормативного лексичного значення, порівняно з другою—
зрушення нормативної структури: напр., такі відповідності: 1) не
нормативного — «дієслово -Ь за -г зн. ім.» («расскажите за Ивана», — тоб
то «об Иване»), 2) нормативного — «дієслово + за 4- зн. ім.» (з іншим
значенням) («расскажите за Ивана», тобто «вместо Ивана»); 3) норма
тивного— «дієслово + о Іобі 4- місц. ім.» («расскажите об Иване»).
Питання про вплив української мовної культури на подібні відхилення
від сучасних норм російського синтаксису керування не можна вирішувати
однаково для всіх нормативних і ненормативних конструкцій. Одні з них,
дійсно, зазнали його (напр., «до + род. ім.»), другі зазнали впливу не
тільки української мови («за ім.» тощо), треті — виникли внаслідок
дії інших структурно-семантичних факторів (пор.: «дієслова говоріння,
повідомлення, сприйняття і под. + о + місц. ім.»). Проте, безперечно,
процес структурно-семантичного розширення де в чому «прискорюється»
в умовах російсько-українського білінгвізму, оскільки поява деяких нор
мативних і ненормативних зворотів у «живій» російській мові зумовлюється,
головним чином, аналогією з відповідними українськими виразами. Крім
того, структурно-семантичне розширення багатьох ненормативних сполу
чень (з розмовної російської мови не на Україні) підтримується, можливо,
також впливом відповідних українських конструкцій.
На підставі вивчення історичних і діалектних джерел структурно-
семантичного розширення певних прийменникових сполучень можна ска
зати, що цей вид структурно-семантичних «змін» норм синтаксису прий
менниково-відмінкового керування часто зустрічається в російській мові
«населенія южныхъ и западныхъ губерній России» 5 XIX ст. і в мові худож
ніх творів деяких видатних російських письменників XIX ст. До того ж
у дослідженнях з синтаксису російських народних говорів реєструються
аналогічні конструкції з структурно-семантичним розширенням, особлиго
в говорах південновеликоруського діалекту (напр.: «говорю зь нийо
[о нейі» *; «3*5 з’амл’у гьварит* н’и пр’иход’ица (Брянск., Ив., 181»’.
ь Наприклад: «За вм. о по требованию словъ: бумага І то есть сообщение на 6у-
магБ], безпокоиться, безпокойство, жал%ть, забота, заботиться, говорить, просит».,
просьба, разговаривать, разговоръ, сведение, сказать, справка, справляться, ха/а*
тайствовать, читать и др…. Писать за кого—писать о комъ. За вось писали въ га-
зетахъ [о васъ]… Ч итать» кого — читать о комъ. Ежедневно чнтаемъ за вась* (В. Д о-
л о п ч е в, зазнач, праця, стор. 10, 25, 34, 48, 67, 76, 181, 216, 223, 224 , 248, 262.
264, 297, 298, 306).
в Ю. Т. Листрова, О южновеликорусских говорах на территории Молда
вии, Материалы совещания по изучению южнорусских говоров и памятников письмен
ности, Изд-во Воронежского ун-та, 1959, стор. 53.
’ Л. М. Лосева, Синтаксические особенности русских народных говоров,
Черновцы, 1961, стор. 21.
41 Часто сполучення з структурно-семантичним розширенням вживаються
в сучасній (і XIX ст.) писемній мові — насамперед з певною стилістично^
ф)Ккціею. напр.: «И живите себе на здоровье, — сказал Трофим. — Я це
против. А за поводыря слыхали?» (К. Паустовський); «Ну, за экономики
не пишу, не хочу тебе портить аппетита» (М. Островський); «Крылова ни.
где не нашел, чтобы напомнить ему за портрет» (М. Гоголь). Наведені
приклади свідчать про те, що названі структурно-семантичні зрушення в
синтаксисі прийменниково-відмінкового керування властиві не тільки су.
часній «живій» розмовній мові.
Структурно-семантична уніфікація відбувається тоді, коли певний
прийменник у ненормативному сполученні з відмінковою формою імені вжи
вається, наприклад, у розмовній російській мові в значенні нормативного
сполучення цього імені з іншим прийменником (близьким за своєю лексич
ною характеристикою до першого). Внаслідок таких змін ще більше збли
жуються (структурно і семантично) окремі сполучення імен з «близькими»
(за своїми семантичними полями) прийменниками (напр., «с + ім.»: «Маль
чик убежал с колонии» — пор.: нормативне*… из колонии; «до + ім.»:
«Сейчас, дочка, пойдем с тобою до врача» — пор.: нормативне*… к врачу,
«на + ім.»: «Ведь им самим нравится жить на соцгороде» — пор.: норматив
не*… в соцгороде).
Уніфікація наче нівелює глибші структурні і семантичні відмінності пев
них сполучень (напр., «с + ім.» і «из + ім.»), які, можливо, в минулому част
ково зближувались під час структурно-семантичного уніфікуючого процесу,
тоді коли ці відмінності були ще значні. Отже, у розмовній російській мові,
можливо, тут створювались деякі лексико-граматичні передумови для
структурно-семантичної уніфікації близьких за значенням і структурою
нормативних прийменникових сполучень. Взаємозв’язок між уніфікацією
і розширенням проявляється не лише в тому, що уніфікуючий процес вла
стивий і структурно-семантичному розширенню, але й втому, що, наприклад,
структурно-семантична уніфікація окремих сполучень прийменників з
іменами «збагачує» коло семантичних характеристик одних прийменникових
конструкцій близькими семантичними відтінками інших, з якими вони уні
фікуються. В свою чергу це спричинюється до ще більшого зближення
певних словосполучень до рівня «синтаксичних дублетів» у сучасній роз
мовній російській мові. До того ж — структурно-семантичне розширення і
структурно-семантична уніфікація нерідко співіснують в різних типах
однієї синтаксичної конструкції (напр.: «до + род. ім.»— в значенні «к +
-г род. ім.» — уніфікація; «до + род. ім.» — в значенні «для + род.
ім.» — розширення; «дієслово + до + род. ім.» — в значенні «дієслово +
4- дав. ім.» — розширення тощо).
Цей вид структурно-семантичних змін норм синтаксису керування
охоплює вужче коло прийменникових сполучень в порівнянні з структурно-
семантичним розширенням. Головним чином, це нормативні звороти з прий
менниками «в», «у», «из», «к», «на» і відповідні близькі за лексичною характе
ристикою ненормативні сполучення імен з прийменниками «до», «на», «у»;
«в»; «с»; «до»; «до», «у». Уніфікація відбувається тут по-різному для різних
синтаксичних пар (напр., «до + род. ім.» — «к + дав. ім.»; «с + род. ім.»—
«из + род. ім.» тощо), іноді — і для однієї синтаксичної пари між різними
за своїми лексичними значеннями типами словосполучень (напр., для «с+
+ род. ім.»: 1) «Достань с ямы копье» — пор.: нормативне*… из ямы;
2) «Позвони мне с управления» —пор.: нормативне*… из управления; 3) «Ваш
Д°м с трех комнат» — пор.: нормативне*… из трех комнат; 4) «Он с ра
бочих}— Нет, с крестьян I родом!»— пор.: нормативні*… из рабочих,
из крестьян; 5) «Он уже вышел с того возраста» — пор.: нормативне* …
из возраста). В більшості випадків структурно-семантична уніфікація ус- ,
42 Структурно-семантичні явища синтаксису російської розмовної мови
кладнюється тут «збагаченням» нормативного кола лексико-граматичних
характеристик конструкції «е + род. ім.» новими лексичними відтінками
за «рахунок» відповідних рормативних лексико-граматичних характеристик
різних типів сполучень конструкції «из н- род. ім.» Крім того, структурно-
семантична уніфікація не обмежується «змінами» норм синтаксису керу
вання лише т. зв. «вільних, незв’язаних» словосполучень, але й поширюю
ться іноді на різні типи зв’язаних словосполучень (напр., «с + род. ім.»:
«Он вышел с возраста» — пор.: нормативне*… из возраста). Приклади з
своєрідною «чистою» (без привнесення нових лексичних відтінків) струк
турно-семантичною уніфікацією зустрічаються рідше в порівнянні з випад
ками «ускладненої» (внесенням нових лексичних відтінків в коло існуючих
нормативних лексичних характеристик певних прийменникових словоспо
лучень) структурно-семантичної уніфікації.
Вплив української мови (і самого факту історично сформованих на
значній території російсько-українських міжмовних контактів) не скрізь
виявляється однаково і не поширюється рівномірно на всі види конструкцій,
що уніфікуються. Причому для деяких типів прийменникових сполучень він
виявляється взагалі неістотним (напр., для «на + зн. ім.»— в значенні
«в + зн. ім.»). Зіставлення прийменникових конструкцій, що уніфікую
ться, із відповідними словосполученнями — з мови творів російської ху
дожньої літератури XIX—XX ст. (як правило, тут вживаються лише син
таксичні звороти з певною стилістичною цілеспрямованістю, зокрема для
конструкції «с + ім.: «О, с меня был бы славный романист, если б я стал
писать романы» (М. Гоголь); «Какой с семинариста комендант?» (М. Остров-
ський); «Кто с вас музыкант?» (К. Паустовський); «Пусть выйдут с корчмы»
(К. Паустовський); «Разве ты не убежал с колонии?^ (А. Макаренко),—з
розмовної російської мови XIX ст. (напр., для «с + ім.»: «Вырвать съ
рукъ…, вышла съ воды» 8), з численними фактами синтаксичної будови пів
нічно великоруських і особливо південновеликоруських говорів (напр.:
чСъ вм. изъ. Енъ узялъ въ меня съ дому и внесъ на рынокъ…» •; *Съ Ма-
сквьіу съ посада, съ авашнова ряда.. .»10; « прийти са школы…, раму съ дерева
«с них хот’ вар’енн’а вар’и…»12) — і з окремими словосполученнями з
давньоруської мови (напр., для «с -Ь род. ім.»: «Поганій съ всВхъ странъ
прихождаху… на землю Рускую (Сл. плк. Игор.)\ С города с Киева окупъ
взяша 500 рублевъ. Новг. 1 л. 6907 г. [по Арх. сп.\… Изгъна я въ Евхаиты
съ Понътоу (єяіПоутоу) Пат. Син. XI в. 46 ••• Оу Киева бо бдше тогда
превозъ съ онойі страны Днепра. Пов. вр. л. введ. [по Переясл. сп. Обол. 21
… Игуменъ и его братья дають м н ь … оброкомъ съ году на годъ въ мою
казну на сборъ по десяти рублевъ. Жал. гр. Волог, кн. Анд. Вас. /479 г.»13) —
свідчать про те, що явища структурно-семантичної уніфікації в синтаксисі
прийменниково-відмінкового керування глибоко пов’язуються з історією
мови, відбиваючи певні складні лексико-граматичні процеси розвитку ро
сійської мови.
в в. Долопчев, зазнач, праця, стор. 269.
» Опыть областнаго великорускаго словаря, изд. II Отд. ИАН, СПб., 1852,
стор. 223.
ю в. И. Д а л ь, Толковый словарь живого великорусского языка, т. IV, М.,
1956, стор. 373.
и в. И. Чернышев, Программа для собирания особенностей великорус
ских говоров, Сборник отделения русского языка и словесности ИАН, т. ЬХ\гШ,
№ 1, СПб., 1900, стор. 16.
і2 Материалы для словаря донских говоров, 1961, стор. 8, II, 15—16; пор. те
саме: С. И. Котков, Усвоение норм литературного языка в условиях южновелико*
русского диалекта, М., 1957, стор. 40; зб. «Правильность русской речи». М., 1965,
стор. 87—88.
19 И. И. Срезневский, Материалы для словаря древнерусского языка,
т. III, М., 1958, стор. 636—637.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.