Н а з в а «історичний словник» уживається звичайно в двоякому значенні.
По-перше, це словник, що показує історію розвитку словникового складу
мови, від перших її фіксацій до сучасного стану, словник, в якому відбиті
поступові зміни у лексико-семантичній системі і який представляє словни­
ковий склад мови в історичній перспективі. Як писав Л . В. Щ ерба, «історич­
ним в повному розумінні цього терміна був би такий словник, який давав би
історію всіх слів на протязі певного відрізка часу, починаючи з тієї чи ін­
шої певної дати або епохи, причому вказувалося б не тільки виникнення
нових слів і нових значень, але й їх відмирання, а також їх видозмінювання.
Наскільки мені відомо, такого словника досі ще нема, і самий тип його ще
має бути вироблений» г. Назва «історичний словник» уживається й у розу­
мінні словника певної історичної епохи в розвитку мови, тобто такого слов­
ника, що відображає стан лексичного складу мови в певний період її роз­
витку, словника, в основі якого лежить «єдина (реальна) мовна свідомість
певного людського колективу в певний момент часу» 2, відбита в пам’ят­
ках епохи. Мабуть, тільки серія таких за етапами словників зможе відо­
бразити розвиток лексико-семантичної системи мови в наведеному вище
розумінні Л. В. Щерби. Словник староукраїнської мови X IV — XV ст.,
який укладається в Інституті суспільних наук у Л ьвові, є, як свідчить його
назва, історичним словником другого типу.
У роботі над словником будь-якого типу виділяються два основні, в
однаковій мірі відповідальні етапи: підготовчий період і власне укладання
словника. Кожний з цих етапів має свої проблеми і свої труднощі, від роз­
в’язання яких залежатиме якість майбутнього словника. У підготовчий
період роботи над Словником староукраїнської мови XIV— XV ст. викри­
сталізувалася сама концепція словника, тип історичного словника, було
встановлено хронологічні рамки словника, кодекс джерел словника, роз­
роблялися принципи наведення мовного матеріалу пам’яток, а також прин­
ципи укладання картотеки словника і т. ін. Всі ці питання були свого часу
обговорені на сторінках наукових публікацій3. Принципи укладання Слов­
ника староукраїнської мови XIV—XV ст., відбиті в Пробному зошиті,
були в основному схвалені науковою громадськістю на республіканській
нараді з цього приводу, яка відбулася у Львові в 1965 р.
1 Л. * В. Щерба, Опыт общей теории лексикографии, «Избранные работы по
языкознанию и фонетике», т. I, Изд-во Ленинградского ун-та, 1958, стор. 90—91.
2 Г а м ж е , стор. 55.
* Д ив.. Л. Л- Г у м е ц ь к а, Принципи створення історичного словника укра-
КСЬ‘і964ОВИ’ Словник староукраїнської мови ХІУ-ХУ вв. Пробний зошит, Історичний словник української мови
У підготовчий період (1957— 1963 рр.) була пророблена велика робота,
яка^ полягала у виявленні опублікованих і неопубл і кованих, рукописних
пам’яток XIV—XV ст., проведено мовний аналіз кожної окремої пам’ятки
і відібрано ті, що виявляють риси староукраїнської мови. Всього в основу
Словника покладено 921 пам’ятку, з них 176 фотокопій з рукописних і
745 опублікованих пам’яток. У відділі мовознавства Інституту суспільних
наук створена єдина на сьогодні бібліографія пам’яток староукраїнської
мови XIV—XV ст. Усі пам’ятки, відібрані для Словника, були суцільно
розписані науковими співробітниками групи історичного словника і власно­
ручно розмножені науково-допоміжними працівниками. Створено єдину
на сьогодні повну лексичну картотеку староукраїнської мови XIV—XV ст.,
що має близько 260 тис. карток і близько 12,5 тис. слів, а також ряд робочих
перехресних картотек, індексів і реєстрів, до списків умовних скорочень
включно: одного типу—для укладачів, іншого—д ія редакторів Словника.
У 1964 р. почався другий етап роботи — власне укладання Словника,
який висунув низку нових проблем і нових труднощів. Центральне місце у
словнику будь-якого типу займає проблема значення слова та його виклад.
На відміну від словника, що оперує сучасним мовним матеріалом, чи то
словник тлумачний, двомовний, синонімічний тощо, отже матеріалом,
приступним кожному членові даного мовного колективу, історичний словник
мови має по суті справу з мовою пам’яток даної епохи, і з цього погляду
його можна порівняти з словником мертвої мови, в якому про значення слова
інформує тільки конечна сума контекстів. Словники сучасної мови опи­
сують, хоча й різними методами, насамперед ізольоване слово як знак за­
гального поняття, характеризують всі його сигніфікативні функції, виді­
ляючи основне (головне) значення слова, те, яке не визначається контек­
стом, тобто, за Куриловичём, описують первинну семантичну функцію
слова і його другорядні значення, вторинні семантичні функції, в яких до
семантичних елементів головного значення додаються ще й елементи кон­
тексту 4, а також подають закріплені в мовній практиці номінативні функ­
ції слова, тобто різноманітні його слововживання 5. Історичний словник
мови, словник мови текстів, має справу тільки з кожноразовою актуаліза­
цією загального поняття, знаком якого є слово 6, тільки з даним слововжи­
ванням, отже часто тільки з оказіональним значенням слова. Словник су­
часної мови розглядає значення слова і в мові (мовній системі), і в мовленні
(контексті), а історичний словник — тільки в контексті. Оперуючи тільки
контекстом, документуючи дане значення цитатою, автор історичного слов­
ника не має права привносити у свій переклад чи в своє тлумачення реєстро­
вого слова не засвідчене контекстом значення тільки на тій підставі, що таке
значення слова існує в сучасній мові, що «не може бути, щоб його не було
давніше». В цьому документальне значення історичного словника для
виявлення історичного розвитку семантичної системи мови, і в цьому основ­
на різниця між викладом значення слова в словнику сучасної мови та в
словнику мови стародавнього періоду. Правильно схарактеризувати зна­
чення слова в історичному словнику незрівнянно важче, ніж у словнику
сучасної мови. Укладач словника сучасної мови, характеризуючи значення
слова, спирається в першу чергу на власне знання мови, на власну мовну
4 J . Kuryło wic z, Заметки о значении слова, Esquisses linguistiques,
W rocław — Krakуw, I960, стор. 178 та ін.
6 Пор. основні і другорядні значення та окремі слововживання слів «батько»,
«брат», «сестра», наведені в Українсько-російському словнику (т. І, V) та в словнику за
ред. Ушакова (т. II, І, IV).
8 Д ив.: W. Doroszewski, Z zagadnień leksykografii polskiej, PIW , стор.
92—93. практику, зумовлену сумою ситуацій і контекстів, у яких дане слово йощ 1
зустрічалося. Знання сучасної мови тільки в незначній мірі спроможне д<?
помогти укладачеві словника стародавньої мови, а в багатьох випадках щ
стить у собі небезпеку, бо може призвести до приписування слову стар^!
давньої пам’ятки значення, якого не засвідчує контекст. Так, наприклад*
слово «вивести» в юридичних документах XV ст., у розмежувальних І і
роз’їжджих грамотах Галицької і Львівської земель7 виступає в значенні
«привести»: для судового вирішення взаємних претензій на землю приво.
дять свідків, присяжних експертів, «виводять добрих людей, землян, СТар. І
ців». Слово «вивести» в даному контексті не має свого основного сучасного
значення «змусити вийти звідки» (Ушаков), а має, подібно як і в Руській
Правді ®, прямо протилежне значення «привести», зумовлене семантичним
контекстом, в якому це слово зустрічається. Подібно заперечне дієслово
«недбати» в молдавських грамотах XV ст. виступає із значенням «не хотіти»
(робити що) 9. Тільки начитаність у пам’ятках і в історичній літературі епохи
допомагає укладачеві історичного словника зв’язати слово з відповідним
предметом або явищем історичної дійсності, створює необхідну «аиерцен-
ційну масу» в підсвідомості, яка полегшує встановлення парадигматичних
зв’язків даного слова.
Кожне значення чи відтінок значення слова в Словнику староукраїн­
ської мови XIV—XV ст. супроводжується цитатним матеріалом, що ви­
конує ілюстративну — підтверджує виклад значення — і документуючу’
функції. Зустрічаються, проте, в пам’ятках слова, територіально чи хро­
нологічно обмежені, як наприклад «дворникт»», що виступає тільки в мол-<
давських грамотах у значенні придворного чину, а також сільського ста­
рости, або ж слова з територіально диференційованим значенням, як
наприклад «боярин», що в документах Литовсько-Руської держави має зна­
чення дрібного землевласника і в переліку свідків у грамотах згадується
після «князів» і «панів», а в молдавських грамотах означає великого фео-
дала, вельможу, як, нарешті, синонімічний до терміна «сввдокь» термін
«послухії», обмежений територіально документами Львівської землі і хро*
нологічно пам’ятками XIV ст. Через те цитати, наведені у відповідних ча­
сових відрізках, повинні враховувати й місце написання грамоти, харак-
теризувати часове й територіальне поширення слова чи окремого його зна­
чення. Трапляється, однак, що значення слова викристалізовується тільки
з тексту всієї грамоти, як наприклад деякі значення багатого значеннями
і слововживаннями слова «держати». Зрозуміло, що немає можливості*
ілюструвати значення слова всім текстом документа. В таких випадках
цитатний матеріал відіграє тільки документуючу роль. Нерідко значення^
слова доводиться встановлювати позатекстуально, на основі історичних
даних: текст пам’ятки неспроможний пояснити властивого значення слова.
Так, слово «двери» в молдавській грамоті, виданій великим вистиярником
(скарбником) Стефана воєводи Югою (1462 р.), виступає в контексті: «кь
свлтомоу мйстоу… дали єсмьі трон двери от дамаскн чрьвєнои ст» златом»10..
На перший погляд незрозуміло, чому двері, тобто царські врата, були зроб­
лені з адамашку. Але з історичних джерел довідуємося, що в перші віки
І Пор.: В. P о з о в, Українські грамоти XIV—першої половини XV в., т. І, K.,
1928, стор. 77—80, 90—91.
* Пор.: И. Срезневский, Материалы для словаря древнерусского языка,
т. 1, стор. 440.
I Пор.: «пак ли бы мы не дбали платити… тогда корол… имиет истигати тых
дванаицАт сот золотых на наших Kynuex»,Documentele Moldovenestl tnainte de Stefan
cel Mare, publicate de Mihai 6ostдchescu, vol. I, Ia§i, 1931, стор. 142.
І Documented lui Stefan cel Mare, publicate de loan Bogdan, vol. I Bucu*
re^ti, 1913, стор. 70. ’
46 І ^я н и н и н ясторичний словник української мови
християнства царські врата являли собою завісу11. Очевидно, цей звичай
зберігся в деяких місцях у Молдавії аж до XV ст.
Як бачимо, чималі труднощі в процесі укладання Словника становлять
пояснення реалій XIV—XV ст., оскільки староукраїнська матеріальна й
духовна культура ще недостатньо опрацьована. Небагато теж е серед істо­
риків спеціалістів-медієвістів, які могли б служити консультантами при
укладанні Словника. Щоб установити значення реалії, іноді доводиться вив­
чати різноманітну літературу. Певну допомогу укладачам Словника старо­
української мови XIV—XV ст. надає Старопольський словник, що вихо­
дить зошитами й охоплює той самий період. Проте лише начитаність уклада­
ча, обізнаність його не тільки із давньоруською, але й із старопольською
та старочеською мовами застереже його від помилок, дозволить йому, на­
приклад, зрозуміти, що вираз «бъчелы дерти», «борти драти» має значення
«виймати мед (стільники меду) з бортей», а не — як могло б здаватися —
«знищувати бджіл, борті».
Крім викладу реєстрового слова та його значень чи відтінків значень,
у словниковій статті подаються одиниці фразеологічного типу, — справа
значно складніша в словнику історичному, ніж у словнику сучасної мови.
Не видається виправданою тенденція, помітна останнім часом у деяких
тлумачних словниках сучасної мови та в проспектах історичних словників,
виділяти нарівні з фразеологізмами вільні словосполучення, значення чле­
нів яких містяться в значеннях, указаних під даними реєстровими словами
та ілюстрованих цитатами. Хоча значення слова в словнику стародавньої
мови зумовлене виключно контекстом, в багатьох випадках, проте, є мо­
жливість вивести значення слова на підставі даних його актуалізацій.
Так, напр., у Словнику староукраїнської мови XIV—XV ст. слово «данный»
виступає в словосполученнях «данная міста» (місцевості), «данные земли»,
«данные волости», з яких на підставі контексту можна вивести його зна­
чення «такий, з якого платять данину», а із словосполучень з дієсловом
«дати» типу «дати село (дворище, имение, млин, поле і т. п.)» можна вивести
значення «надати, дати у власність». Навряд чи правильно було б підміняти
виклад значення слова ілюстрацією його сполучуваності, лексичної валент­
ності, вважати неможливим виявити значення слова поза його синтагматич­
ними відношеннями, тобто розчинити значення слова в сумі даних слово­
сполучень12. Отже, не видається доцільним виділяти вільні словосполучення,
компоненти яких не набувають нових, не вказаних у співвідносних словни­
кових статтях значень.
Хоча в лексикології немає єдиного критерію для виділення стійких
словосполучень, укладач словника сучасної мови, виділяючи фразеологізми,
наявні в даній мові (мовній системі), має можливість контролювати їх
власним мовним чуттям, власною мовною практикою, зіставленням з влас­
ним знанням мови разом зо всіма її реалізаціями в актах мовлення, має
можливість, як це пропонує Є. М. Мєднікова 13, розмежовувати словоспо­
лучення з погляду стійкості/нестійкості на підставі неможливості/можли­
вості завбачити наступний член мовного ланцюга. Укладачі словника мови
стародавньої доби, які мають справу тільки з даними контекстами (щора-
зовим мовленням), позбавлені можливості зіставлення словосполучень з
тогочасною системою мови, яка тільки загально вирисовується на під-
u Энциклопедический словарь, т. VII, издатели Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон,
СПб., 1892, стор. 341.
19 Див.: Д. И. Шмелев, Вопросы семантической структуры слова и строение
словарной статьи, «Тезисы докладов на совещании, посвященном итогам работы над
«Словарем современного русского литературного языка» (1948—1956 гг.)…», Л.,
1966, стор. 14.
13 Див.; Хроникальные заметки, ВЯ, 1966, 4, стор. 172—173.
47
____Ї ставі даних актуалізацій, так само як і зіставлення з власною мовною
домістю, завжди зумовленою тільки сучасним станом мови. сЬі.
При виділенні фразеологізмів мови стародавньої доби Словник ста
української мови XIV—XV ст. використовує такі критерії: Ро.И
1. Ступінь семантичної неподільності словосполучення. Сюди нале>1с і
словосполучення—еквіваленти слів, як, наприклад, «давати плать» — сп В
чувати, «давати на свідоцтво» — свідчити, «дати по своемъ животь» — в- ■
писати, відказати, а також «кривду чинити» — робити кривду, к р и в д і* К
Таким словосполученням відповідають у сучасній мові здебільшого п І
одинокі слова або ж поодинокі слова поряд з аналогічними словосполук^0 І
нями. Сюди належать й словосполучення — назви термінологічного хапа* І
теру, як наприклад назви різних данин та інших повинностей населення І
епоху феодалізму (пор. «дворище тяглое», «дворище служилое», «дань мед0 І
вая», «дань грошовая», «люди данные» та ін.); описові назви свят — к а л е ц ‘І
дарних дат з мінливими щодо кількості і порядку членами словосполучень І
(пор. «день вознесенья Христова», «вознесение господа нашего Ісуса Хрц, І
ста», «вознесение господа» і т. п.).
*2. Неможливість реалізації даного значення слова поза даним слово. І
сполученням. Це здебільшого аналітичні конструкції, незрозумілі для су.1
часного мовця, чи то внаслідок випадіння даного слова із словникового І
складу мови, чи то внаслідок його семантичної еволюції, чи то внаслідок І
своєрідної синтаксичної конструкції словосполучення в давній мові; пор. І
«давати на неприятеля» — надавати допомогу проти ворога. Поза даною І
конструкцією «давати» не виступає в значенні «надавати допомогу». І, Нав-1
паки, словосполучення, члени яких з цим же значенням виступають в ін-1
ших конструкціях, немає підстави виділяти, як наприклад, «дати прое-1
ханье», «дати путь чисть», оскільки значення слова «дати» — дозволити І
реалізується в ряді різноманітних контекстів. «
3. Стандартний характер словосполучення, тобто частота його появи І
в пам’ятках даного періоду. Сюди належать т. зв. формули документів: І
«милостью божьей» — з божої ласки, «чинити знаємо (знаменито, въдомо)», І
«давати вьдати» — подавати до відома, «за душу дати» — дати на помин І
душі і т. п.; вставні слова типу «боже того не дай», «дал бы бог», «бог дасть» І
і т. п. Викладені критерії становлять тільки рамки, в межах яких кожна І
аналітична конструкція вимагає індивідуального розгляду.
Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. задуманий як переклад-1
ний словник: до кожного реєстрового слова староукраїнської мови наво-1
диться сучасний відповідник, навіть і тотожний реєстровому слову (дубь— І
дуб). У ряді випадків, проте, коли денотат даного слова, тобто предмет чи І
явище дійсності, яке воно означає, зараз не існує й тому немає сучасної І
його назви, значення слова тлумачиться (напр., «держатищо»: 1) володіти І
чим на правах власності, 2) тимчасово управляти чим, бути намісником-1
державцем). У тлумаченні слів, яке застосовується, як правило, до слів-1
термінів чи реалій історичного характеру, тобто до слів, що вийшли з щ
обігу в сучасній мові або втратили дане значення, часто виступають еле-І
менти енциклопедичного характеру, чи то в самому тлумаченні, чи то в І
пояснювальних ремарках до слова. У філологічному словнику історичного І
типу вони неминучі й виправдані, хоча зловживати ними не слід. Причина І
цього в тому, що історизми, незрозумілі слова не викликають жодного уяв-1
лення в свідомості широких кіл мовців даної мовної спільності, вони не І
мають, за висловом О. О. Потебні, «ближчого» значення, доступного всьому І
народу, їм властиве тільки «дальше» значення, спеціальне, яке, на думку І
вченого, належить до інших, спеціальних наук14.
Словникова стаття в Словнику староукраїнської мови XIV—XV ст. І
и А. А П о т е б н я, Из записок по русской грамматике, М., 1958, стор. 19. I Історичний словник української мови
містить, на зразок Старопольського словника, розділ «форми», в якому
подаються всі граматичні форми даного реєстрового слова. Новим є вперше
в Словнику староукраїнської мови XIV—XV ст. застосований принцип
квантифікації, характеристика кількісної сторони мовних явиш: біля кож*
ного реєстрового слова і біля кожного його значення чи відтінка значення
подається цифра абсолютної частоти слова чи окремого його значення,
тобто число всіх фіксацій слова та його значень у пам’ятках даного періоду.
Як було сказано, у 1964 р. колектив авторів приступив до укладання
Словника. Початково планувалося видати Словник окремими випусками,
як це практикується в працях такого типу. Пізніше було вирішено, що
Словник виходитиме окремими томами. Перший том, тобто половина Слов­
ника, має охопити матеріал по літеру Н включно. З ’ясувалося також, що
обсяг Словника значно перевищить апріорно планований — 70 авт. арк.
і становитиме не менше 200 авт. арк. Таким чином, обсяг роботи над Слов­
ником збільшиться майже втроє проти запланованого.
Над Словником староукраїнської мови XIV—XV ст. працює вісім
наукових співробітників, з-поміж яких п’ятеро укладає словник, двоє
редагує укладений матеріал, а один зайнятий виключно контрольною ро­
ботою, перевіркою цитатного матеріалу, кількісних показників при словах
і окремих значеннях слів, правил побудови словникової статті і т. п. Крім
труднощів, властивих роботі над усякого типу словником, у роботі над
словником мови стародавньої доби, що оперує цитатами стародавньої мови,
виникають додаткові труднощі, зв’язані з необхідністю багатоступневого
контролю історичних матеріалів. Так, незалежно від працівника-контро-
лера, кожен з редакторів Словника в ході роботи над рукописом контролює
на підставі аналізу, кожної картки картотеки правильність виділення окре­
мих значень слова та їх відтінків,- класифікації цих значень, викладу даного
значення повнозначного чи функції неповнозначного слова. Контроль ци­
татного матеріалу здійснюється редактором шляхом перевірки його з ори­
гіналом. Врешті, у зв’язку з подачею в Словнику граматичних форм реє­
стрового слова, редактор, знов-таки на підставі аналізу кожної картки,
контролює правильність визначення і подачі кожної граматичної форми.
Відредагований рукопис обговорюється на засіданні словникової групи.
В ході роботи деякі первісні настанови були змінені, були враховані
деякі побажання й рекомендації, висловленіуна нараді, присвяченій
обговоренню Пробного зошита словника (порядок подачі значень слова,
його фонетичних і графічних варіантів, мікротопонімів тощо), було вне­
сено ряд уточнень і змін у побудову словникової статті.
Можна припустити, що перший том Словника староукраїнсьиої мови
XIV—XV ст. буде укладений на протязі 1967—1968 рр.
Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. буде першою ланкою у
створенні історичного словника української мови в розумінні Л. Щерби,
тобто періоду XIV—XVIII ст. Виняткове значення цієї праці визначається
її науковим і культурним аспектами. Історичний словник стане насамперед
необхідною основою для різного роду мовознавчих досліджень. Представлені
в словнику мовні матеріали минулого проллють світло на багато фактів
сучасної мови, виявлять нові, не відомі дотепер явища, дозволять по-
новому висвітлити шляхи розвитку й формування української мови, внести
корективи в деякі малообгрунтовані твердження. Історичний словник
української мови матиме велике значення й для вивчення історії форму­
вання білоруської й російської мов, для вивчення взаємовпливу східно­
слов’янських мов. Значення словника, проте, виходить за межі лексико­
графічної праці. Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. — це водно­
час й пам’ятка культури народу в її матеріальному й духовному виявах.
(м. Львів)