„У країнські назви м ісяців становлять значний інтерес я к для дослЬ
~*ків мови, так і для дослідників сум іж них з мовознавством н а у ^ | у тв
в різні історичні періоди (деякі з назв сягаю ть своїм корінням спіль?*
слов’янської доби, інші — утворення зовсім недавні), вони пов’язані
історією нашого народу, з його культурою . »Однак до цього часу в украї 3
ському мовознавстві спеціальних праць, присвячених розглядові ісі0Л’
назв місяців, за винятком невеликої консультації Р . К равчука нема
Заповнити в якійсь мірі цю прогалину — мета даної статті. Із методиЧнІ ’
міркувань назви місяців розглядаю ться за календарним порядком їх р03|
тащ ування. , ї ї
/ С і д^ен ь.МТака ж або споріднена назва зустрічається в багатьо
слов янських мойвах: старослов’янське сьчьнь «лютий, січень», старобіло!
руське сечень «січень», сербохорватське сечан> «січень’, болгарське діалект
не сечко «січень», македонське сечко «лютий», чеське весеп «липень» 2. І
Ј*ІЦодо етимології назви січень, то найбільш ого пош ирення набула та
я Другий місяць: «Мць феврарь, рекомыи сьчьнь»7.
Поряд з літературною назвою січень у деяких західноукраїнських го-
. “Ях (Ланчинський та Надвірнянсьюгй райони на Івано-Франківщині)
відома назва просинець**^ яка становить спільнослов’янську лексему і
була основною назвою першого місяця в давньоруській мові: «Мсца сноуара,
просиньца рекомааго», «Мць генъварь рекомыи просинець»в. Крім україн­
ської, слово просинець засвідчене у сербохорватській (прбсинац «шудень»),
словенській (ргоБіпес «січень») і чеській {prosin.ec «грудень») мовах^ргимоло-
гічно цю назву зближують із словом синь, просинь «період прояснення,
тобто друга половина зими»10. Під впливом народної етимології з ’явилися
в говірках форми просимець 11, прозимець іа. Перша із них пов’язується
з дієсловом просити (на січень припадає час колядування, коли колядники
випрошують подарунки), друга — із коренем зим. і префіксом про («початок
зйм Ь Г ^ |_
ґр ~ ю . т и й У Слово лютий як назва місяця не виявлене в жодній із давньо­
руських пам’яток. Очевидно,^з’явилось воно вже у староукраїнській мові,*
коли слово січень почала позначати не другий (як у давньоруській мові),
а перший місяць року.УВ пам’ятках писемності лексема лютий починає
з ’являтися в XVI стГЗкМ ьсяцафевраля по гебреиску себат, простолютьій»19.
/и д н а к / з в ’язку з неусталеністю місячної номенклатури аж.д© кінця XIX ст.
“ засвідчуються випадки вживання лексеми лютий у значенні «січень»14.
И |Щ _ <ц І Через те Ї5 деяких західноукраїнських говірках другий місяць позна-
— —мазором иминьлис з яс ьтєузя воп анов -юокя аз Так е п оясне ння і чають словом палю т ий1б, як такий, що йде після першого, лютого (по—
знаходимо в праці Я . \Ј9-лова1^ького «Ію діл часу у “русинів» 4 та в
популярних заміток, надрукованих у різних виданнях
дані чеської мовщ де
ряді
гцю етимологію
[діалектне secen
f t
можна було б прийняти, якби |
означало «липень»6, не спростовували її.»В икористання в оДній із слов ян­
ських мов слова січень для назви літнього м ісяця наш товхує на думку, що
наведена вище етимологія є народною, а справж ня стерлася в пам’яті лю-
*дей. Чеське зесеп —1 місяць «січення» трави, сінокосу — вказує на зв’я­
зок назви місяця із сільськогосподарською працею . Звідси січень — «час
рубки (січення) ліс\д>.Ј/
Можливість такого етимологічного з в ’язк у підтвердж ується україн­
ським словом просіка, болгарським сечище «ділянка лісу, відведена для
вирубки», сербохорватським сеча «рубка лісу, лісорозробка», які є спорідне­
ними ІЗ лексемою січень. Я к семантичну паралель можна навести староні-
мецьку назву Ноігтопаі «лютий», що в перекладі значить «місяць дров».
f лцніюавзт,Мв оазїї мат умИвімсияонцляотя,гк іоящ мо н лазизбсветир оіпглааюєд та,пи рйк иокплмриеостзьно иярква:ол вямул іисф ясоцорьбм оулю ю (втфсиоіхр смумич оанрсеончзііл ве.н нанзЦвиеих єпмдріииснкяа-­
метників).^3а аналогією до інших назв місяців у цій назві у всіх україн­
ських говірках (особливо східних) відбулось вирівняная морфологічної
будови.УТак, у фольклорному матеріалі, зібраному М. Номисом, звичайною
є форма лютень: «Місяць лютень питає, чи обутий», чЛютень казав: якби
■батьковихь^ітах — бику третяку роги вирвав би»1*. У словнику за ред.
енца назва лютень подається як основна.
, і інших еквівалегтів назви лютий відзначимо західноукраїнські
казибаїді казидорога і наведен і у «Перемишлянині» на 1857 р., «Львов’я-
нині» на§861 р., календарях «Просвіти» на 1881— 1886 рр. і в працях
1 Р. Кравчук, У країнські назви місяців, «У країнська мова в школі»,
1955, 3.
• Д н в .: F . М і k 1 о s і с h, D ie slavischen M onatsnam en, W ien, 1867, стор. ?j|
И. Займов, Българските народни имена на месеците, «Известия на института за
български език», III, София, 1954, стор. 109.
8 З а В. Шухевичем гуцули пояснюють цю назву .так: «Січе зимою (зима на Гу*
цульщині має ще значення «сніг». — М . К.) та віхолою —вітром» (В. Ш у х е в и ч,
Гуцулыцина, ч. IV, Л ьвів, 1904, стор. 2). Т аке розум іння етим ології січня відбите в
ряді прислів’їв і приказок: укр. «Січень січе та й морозить, газда з ліса дрова
возить», білор. «Сечень насечець плечи ледом», болгар. «Сечко сече, марта дере. 1
април кожи продава».
4 Твори М. Шашкевича і Я. Головацького, вид. друге, Львів*і
1913, стор. 278.
• J . J u n g m а n n, Slovnik Cesko-nцmecky, d. IV , P rah a, 1938. Сучасні слов­
ники літературної чеської мови цього значення не фіксую ть.
• P. М і k 1 о s і с h, зазнач, прапя, стор. 20; К. Moszyński, K ultur*
ludowa słow ian, część 11, z e sz y t 11, Krakуw, 1934, стор. 147— 148.
7 щ І Срезневский, Материалы для словаря древнерусского ячыка,
т. I l l , СІ.І6.. 1903, стор. 906
в у ‘пам’ятках письма та календарях XIX ст. назва просинець засвідчується дуже
часто («Русалка Дністровая», «Перемишлянин», календар «Просвіти»),
в И С резневский, зазнач, праця, т. II, стор. 1567.
і» д . Прозоровский, О славяно-русском дохристианском счислении
времени, руды VIII археологического съезда в Москве», т. III, 1897, стор. 211;
К. К о пте р ж и н с ь к и й, До системи поняттів часу у слов’ян , К ., 1928, стор. 53.
и я ,- Г о л о в а ц ь к и й, зазнач, праця, стор. 278.
м Календар «Просвіти», Львів, 1881. у .
із 4 а картотекою Є. Тимченка, що зберігається в Інституті суспільних нау*
Л ьвівського університету
м М . Зубрицький, Народний календар…, у зб.: «Матеріали до украг
сько-рус*>кої етнології», т. III, Л ьвів, 1901, стор. 36.
іБ А. Петрушевич, Общерусский дневник церковных, народных. Ј
х праздников…, «Временник института став ропі гійс кого», Л ьвов, 1866, г
rr cii овацький, .зазнач, праця, стор. 230—231. – л ‘ j ‘k
lei ц. Н о м и с, У країнські приказки, прислів’я і таке інше, СПб., ‘
І
Л Д З С Л І І пнррнннв
М. Кочерган
Й. Левицького17, А. Петру шевича18, Я- Головацькогр . Зоідка засви
чуються воии й тепер на Закарпатті, Гуцульщині та Буковині 4*Ді сІ5Ладц;
, слова (перша основа зв’язана з діалектним козити «псувати, руйнуват^
характеризують місяць як такий, для якого характерне бездоріжжя»!
—^ Н а Гуцульщині та Закарпатті лютий позначається також словослоду*!
ченням другий січень або демінутивом єічникШАналогічне .явище cnocTenj.*
гається Ј болгарській мові, де голям сечко означає «січень»/^ малък сечко Щ
шлюти黥 Цікавою у цьому плані східноукраїнська назва другого місяць
січненко (сішненко), яка яскраво вказує на народне розуміння лютого
‘ енна січмя\ чСішненко казав: якби мені батькові літа, то я б бикові третякрУ
р іг^сад и в, а дівцісем нлітці коромисел до плечей приморозив»23.
к назва третього календарного місяця року вживд. І
ється в украінЈБігіи та чеській (preząń) мовах.” Більшість учених схиляється
до думки, що березень — де пора оживання бер із .^ Береза привернула до
себе увагу наших предків саме в цю пору завдяки тому, що вони використо. Я
«жували як поживний продукт її сік|ГГаку етимологію*підтримують назви
березня та квітня в інших слов’янських, а також у балтійських мовах-71
українське діалектне соченьи «березень», білоруське ссисавік «березень»
староболгарське брьзосокъ «квітень» і литовське sultekis «квітень» (дослівно І
Івитікання соку»), латиське sullu menesis «квітень» («місяць соку»)25.
/ У першій половині X IX ст. словом березень позначали четвертий мі- І
сядь2б/Впернге березень на означення третього місяця подає «Місяцеслов»! І
на 185о[р7, хоч після того інші джерела ще довго зберігають -цю назву за І
квітнем^Таке зміщення назви березень викликане усуненням з української’ І
мови латинської назви март. Заступивши її, слово березень перестало від. І
повідати своїй еічмології. В гуцульських і східних закарпатських говірках І
лексема березень у старому значенні вживається й досі27.
У діалектах і літературній мові на означення третього м ісяц я поряд із І
назвою березень використовується лексема березільХУ словнику за ред, І
Б. Грінченка березіль вводиться до реєстру як основна н азва, а березЗт І
подається з посиланням на березіль, що дає підставу твердити про більшу * І
поширеність першої назвиоз українській мові XIX ст. У мові письменників І
(особливо східноукраїнських) ця назва подибується досить часто: «За цих І
кілька день, що лишились мені до початку ф ілоксерних робіт (виїж І
17 J. Lewicki, Grammatik der ruthenischen oder kleinrussischen jSprache in
Galizien, Przemyśl, 1834, стор, 211. I
,eA. Петрушевич, зазнач, праця, стор. 90. \
1Р Я. Г словацький, зазнач, праця, стор. 278.
І Матеріали Атласу української мови Інституту суспільних наук Ш в 269,1
275, 276.305,434,480, 483,488,511. ( 1
м Пор. як семантичну паралель російськегрязник «жовтень». Д ив.: ВJ Д a }гщ >
Толковый словарь живого великорусского языка, т. I, М., 1955, стор. 404.1
22 В Шухевич, зазнач, праця, стор. 2; Й. Д з е и д з е л і в(с ь к и’й, 1
Спостереження над термінологією народної метрології говірок Закарпатської області! І
«Наукові записки Ужгородського університету», т. XIV, Львів. 1955, стоп. 129.
1 Словарь української мови за ред. g. Грінченка, т. IV, К-, 195Я гітор. 129.
І Засвідчується в календарях «Просвіти» на 1881— 1886 пр. та «ПеремиГшлянині»
^н а 1,857 р. і
І Я К. Moszyński, зазнач, праця, стор. 149; F. M i klosic hl зазнач
•^іраця, стор. 2—3; И. Займов, зазнач, праця, стор. 116—117.
ап І Див. у Т. Шевченка: «Сьогодні у мене велике свято. Сьогодні 22 березня 183?
оку я глянув із неволі на світ божий» (мова йде про викуп поета з неволі, Акий від*
1914 Ш Р1! кв,тня за старим стилем). Т. Шевченко, Повне зібрання творів? v деейтв
Ч ‘^ и д -в о А Н УрС Р,т. VI, K., 1957, стор. 208. і
ники I M І І М І Ш І l!jg*$ праця’ СТ0Р* 3; Й:Д -зендзелів ‘Ці, к и і
І р ‘Я ерхратський, Знадоби для пізнання
ludowa słowiarf1^.?« т* В ! Львів, 1899, стор. 236; М. 8 у б р и ц ь к и і- ‘ч д
50 З Історії українських назв місяців
на роботу в перших днях березоля), мушу написати щось для «Зорі» (М. Ко­
цюбинський); «Проходила зима, така важка й кривава. І про весну шумів
водою березоль» (В. Сосюра); «Що це — музика весіль чи сурма походу?
Це тобою березіль Напоїв природу» (В. Швець). Слово березіль було настіль­
ки популярним, що в 30-і рокирС X ст. стало назвою театрального об’єднання
під керівництвом Л. КурбасаІН азва березіль є контамінацією двох лексич­
них одиниць — береза і зол,Інаїцо вказують лексичні відповідники давньо­
руської мови, в якій засвідчуються форми бервЗОЗОЛ’Ь, брЄ3030Л7> В деяких
джерелах українська мова також фіксує стару неконтаміновану форму
березозол (березозіл) • з а . н
Більшість дослідників сходиться на тому, що корінь зол споріднений
із словом зола «попіл», проте в який спосіб пов’язана ця назва місяця з
золою, (спільної думки нш ае^М . Карамзін 30, К. Ербен 31, Й. Раковець-
кий 32,\А._ Петрушевич увваж аю ть, що назва березозол зв’язана із спалю-‘
ванням беріз на подія для лугів*/Д. ПрозоровСький34, Р. Кравчук35 розу­
міють березозол як пору спалювання’беріз для розчистки площ під оранку.
Цю думку підтримують деякі сучасні історики звЈПроте мотивування як
першої, так і другої етимологій не зовсім переконливе^ Незрозуміло, чому
саме навесні спалювали берези на попіл для лугІвЛСпалювати ліси для роз­
чистки місць під оранку серед весни, а не восени чи взимку, — явище більш
ніж дивне. Нарешті, як. о спалювали ліси ва&галі, то чому при виборі
назви місяця перевага надавалася саме березілБільш вірогідно, що в основі
наа^ березень і березозол лежить одне і те ж-‘ЯВище — розвивання беріз.
В райкому разі зол і зел — різні варіанти одного кореня із значенням «зеле­
ний»37. За такою ознакою чехи назвали четвертий місяць словом (іиЬеп —
«пор а розвивання дуба».
іЈЩ \гсіх назв /Третього місяця найбільш поширеною донедавна була
про що (Свідчить широке відбиття її в усіх дореволюційних кален-
д в й ^ ^ с и ш г р а ф іч н и х працях, фольклорних джерелах, а також функціо­
нувати?! цієї/назви в деяких сучасних українських говірках. Використову-
ють шЯ г ‘ш &ареи,ь українські письменники незалежно від того, з якої місце­
вості ъ ъ м походять (Л. Українка, А. Свидницький, М. Коцюбинський,
ВІВ Ш Д ленко, І. Франко).
^КЯ$9!ЈЯма марець, як і марот, поширена в галицьких і закарпатських
г о ||Щ а ^ зр, походить від латинської назви третього місяця martiьswН і фо-
нет4ЙаЈ.:Зудо в а, ні семантика слова не дають достатніх п і дстав с пор цшювати
йоге ~тов’янськими мор, помор, як це робить Я- Головацький, мотивуючи
СВОїЖд^ДОЛОГІЮ ТИМ, ЩО R-березн і п п м и р у б а са тп даодеЗ,- І ПОСИЛЭЮЧИСЬ
при на польську приказку: «Nastaje marzec — umrze nie jeden star-
V Срезневский, зазнач, праця, т. І, стор. 70.
) * Шив. у Д . М ордовия: «Минуло кілька місяців — лютий, березо:ол,
квітень! травень…» (Твори, т. І’, К-, 1958, стор. 226).
–гг-41 50ІН Карамзин, История государства Российского, т. I, СПб., 1818,
71І ь.
*Y 81 K. Erben, Jm ena mSsicfi sloyanskд vfibec a 6esk^ftfIjS§t8, «Casopis цeskeho
n; pea», 1849, svazek II, cTop. 139.
і 32 І . R akowifjcki, Prawda ruska, W arszawa, 1820, І, стор. 56.
I \ 33 A.. Петру ш ‘e в и ч, зазнач, праця, стор. 100.
І^ т а ы я * 1 9 ^ ~ ” с т ж в с к и й> зазнач- праця, стор. 212.
^ ^ « Д ^ K o x o i B a Д ^ н-ач’ п,Раця’ СТ°Р- 61*
т . / ьо F? М і k 1 о S і Гь01 1СТ°РИ Української РСР, Вид-во АН У РСР, К-, 1957,
., г.Х_ 58, j ’ Russisches etym ologisches W цrterbuch, 2. Lieferung,
/^V -30-x гадоу XX с і Черных, Очерк русской исторической лексц<и-
Ю1 й, 20—21. х
. -л Г о Л о в а ц ь к К ‘ Ж ї і у і Праця’ СТ0Р/ ; Даендзсд ЩЙ ЛІ Кочергам і ■ я 1
гес» зв. Не можна також погодитись із думкою польської дослідниці Т. Го,
лннської-Баранової, яка вважає, що слово марець запозичене українською
мовою з польської 40. Незрозуміло, в чому дослідниця бачить елемент за*
позичення. Можна лише припускати, що приводом для цього став суфіКс
^-Ј/{6. Більшість фактів, однак, вказує на автохтонність лексеми марець,
ГПо-перщйртексема марець відома всім говіркам української мови, вживана
навіть в закарпатських говорах, які не мали стику з польською мовою*
ую-друге, й інші назви місяців в українській мові мають суфікс -ець: чер\
вець, липець, гнилець (остання назва взагалі невідома польській мові).|
Крім того, на користь автохтонності цієї назви промовляє і її давність: її’
широко фіксують письмовГ пам’ятки XVI ст., до яких у цей час лише почи- ]
нають проникати деякі народні назви місяців.
Поряд з формами марець, марот Є. Ж елехівський подає ще демінутив!
м арчик41, а матеріали Атласу української мови засвідчують форму уиарчяк
(с. Хоростків на Тернопільщині). Демінутивні форми назв місяців— явище,
характерне для всіх слов’янських мов, але здебільшого вони позначають/
місяць, що ^де за тим, який позначений основною назвою (пор. вшценаве-
дені січень і січник, січень і січненко, а також чеські сегиеп «червень» і сепепес
«липень»). В даному випадку демінутивна функція зводиться лише до емо­
ційного забарвлення. –
и К в і т е н ь.уНазва квітень оф}ційно\значиться лише в українському
та польському (кииіесіеп) календарях; проте як народна назва місяця зустрі­
чається у більшості слов’янських’мов: болгарське цвет нйк42, білоруське
квецень 43, і-**— ^ш ш мЬіепІ 44, сербохорватське цветан, 45
Оскілі __1___Л ю д н и м старослов’янським ні давньо-;
руським джерелом, то, беручи до уваги спостереження”^ Лося шодо слова
kwiecień, яке з ’являється у польській мові в X’IW -X V с т \46, можна припу­
стити, що українській живій мові воно також відоме з тогоЧіасу^/Писемні
пам’ятки засвідчують лексему квітень з X V f ст. 47, проте довгий час вона
не була основною назвою четвертого місяця; а виступала як дублет назви*
березень шТгк, наприклад, навіть в альманасі «Вінок русинам на обжинки»,
що з ’явився в середині XIX ст., Я- Головацький подає її як синонім до
слова березень. Лише після того, як назва березень пересунулася зл^етвє?-
у того місяця на третій, слово квітень стало виконувати свою функк’к)>, ана­
логічну сучасній. Ставши єдиною назвою четвертого місяця, слово ;іЬітень
4 починає активніше вживатися в народній мові, однак загально поширеним
воно стало лише в наш час 48. Незначна поширеність лексеми квітеьї у на-
родному мовленні спричинилася до обмеженого використання її у №<W ии-
сьменників-класиків. Лише П. Граборські’й та М. Коцюбинський #т: |Ьяд з
латинською назвою апріль зрідка вживають квітеньв а П. Мирний в ^ДЙоМу
І нечисленних випадків використання цього слова розшифровує Гюго* в
(вживане ! ч”11′ т
З історії українських назв місяців
дужках латинським: «Брюллов намалював портрета з Жуковського, пор­
трет той продали і 22 квітня (апріля) 1838 року, коли Шевченкові »було 24
роки, викупили його на волю» 4?.
f y західноукраїнських говірках здавна відома форма цвітень. її фік­
сують всі старі календарі та сучасні діалектні записи з Чернівецької, За­
карпатської та Івано-Франківської областей^ Увійшла форма цвітень у
реєстр словників М. Уманця і А. Спілки 60, за ред. Б. Грінченка 61 і В. Бу-
PWjUi2-
■ Етимологія назви квітень (цвітень) дуже прозора — «місяць циітінна
природи»_(за цією ж ознакою названий четвертий місяць і в білоруській мові,
пш}те там для цьогд використане слово красавікЩ
І T jjjij^ e н ь. ■Назва травень — «місяць р^озтяюання трав» — дуже
І Јавня,’ засвідчується в давньоруських пам’ятках з XII с т /| «Вторыи мць е
травень, первый бо е березозолъ» 53( Хоч слово травень спільнослов’янське
(старослов’янське тръвьнъ, болгарське діалектне травен «Травень» м, сербо-
хорватське травам, «травень» 55, словенські mali traven «квітень», vęiki
traven «травень», чеське traven «травень»56, словацьке traven «червені»57),
однак як єдина загальноприйнята офіційна назва місяця властива лише
сучасній українській мову В польській мові до XV ст. слово irawen-1 пара­
лельно łzytraw (із травах Лкгати — «час, коли вилягають великі трави»)
були широко вживані, але пізніше вони виходять з ужитку, замінюючись
словом maj. Функціонування слова травень в українській мові особливо
пожвавилося після* Жовтневої революції (в більшості дореволюційних ка­
лендарів і лексикографічних праць воно або не подається або наводиться
на другому місці після слова май). Під впливом української мови назва
травень на початку XX ст. вживається в білоруській мові і навіть виявляє
тенденцію усунути з літературного обігу широко вживане май 5s.
Р усіх лексикографічних джерелах до 40-х років XX ст. поряд із сло­
вом травень як рівнозначне реєструється лшйжсловники Є. Желехівського,
М. Уманця і А. Спілки, Б. Грінченка, С. Іваницького, Г. Сабалдира, ака­
демічний 1924 р.); у деяких з цих словників слову май надається перевага.
Це стосується і тогочасних календарів. Виключно словом Ілай користу­
ються письменники, (як східно-, так і з ах ідноу кр аїнсьщ) — Т. Шевченко,
П. Мирний, М. Коцюбинський, Л. Українка, І. ФранкоАревалювання лек­
семи май в українській мові (в народній мові воно відмічається і зараз)
[‘пояснюється рядом причиЙ: 1) у мовах, що перебувають з українською в
контакті, це слово є єдиною назвою місяця травня; 2) з давніх часів назва
май асоціювалася з похідним, утвореним на українському/рунті значенням
«зелень, клечання», і сприймалася як власне українська. За народним ро­
зумінням, май — це пора буйного розвою природи)(«жай… від маю, ко-
торим луги і ліси покрившися зеленіют, мают») 5в. Ј – Кочереая
Щодо етимології назви май хочеться (правда, гіпотетично) викласти
на підставі наявного в вашому розпорядженні матеріалу деякі міркування,
що в значній мірі підтримують точку зору Я. Головацького про автохтонне
н ораоджеиня, висунуту ним у XIX ст.
«Всі староукраїнські пам’ятки XVI—XVIII ст., коли в писемній мові
досить широко засвідчувалися українські назви місяців, фіксують на озна­
чення травня лише слово майЛ/Иі д повідно до тогочасних канонів писарі
користувалися латинськими назвами місяців і, при потребі, пояснювали
їх так званими простими, тобто народними українськими. Загальнопоши-
ревим був штамп типу: «мьсяца февраля, по гебренску себат, просто лю­
тый». Цікаво, що в одвів із пам’яток XVI ст. латинське май пояснюється
таким же «простим* (українським) май: «Мьсяца мая, по гебренску іярь,
просто лай» (1561 р.) • . Очевидно, запозичена назва май, етимологічно не-
в їдем а українському писареві, і рідна. чай. що пов’язувалася, як і вся інша
українська місячна номенклатура, з навколишнім світом, чітко диференцію­
вались. Таким чннс’ЛЙ^ііроке функціонування лексеми май .і похідних
від неї із значенням «зелеЙБГ’клечання» в українській мові, поширення її
у значенні «травень» в живій мові народу на всій Україні, свідчення пам’я- –
то к староукраїнської мови про диференціацію автохтонного і латинського
г май — все це досить важливі підстави, щоб піддати сумніву загальноприй­
няту думку про запозичення назви май з латинської мов ії/Можна припу-
| стиш, що латинське і українське май — приклад випадкового збі^у, ігаище,
І неодноразово визначуване в лінгвістичній літературі ^ ______ **__________
слова червень Й Ш
к н н р і ^ І
щєі назви е багато пояснень, часом дуже суперечливих .Найбільш пошире-
—ми е етимології, за якими слово червень пов’язуєтьсягЧ) з червонінням
.фруктів та ягід|(Карамзін. Ракове ць#ий61); | 2) з червоним забарвленням
квітів^ і.Ербен, Голубі Спечний*) 3))з появою бджолиних лялечок, які
розвіваються в цю пору|(Ростафінський, Бернекер, Кравчук68) у 4Й із наз­
вою черв’якАСасо/5 роІопікиБщ.відомого у слов’янському світі як червець,
то використовувався для виготовлення червоної барон) (Ролованький,
Міклошнч. Мошикськин, Заїмов, Славський, Махек64) ж іайбільш е др.ц.хнль-
ЕннЇЕ має остання етимологія Ляка базується, в першу чергу, на історичному
та етнографічному*матеріалі. ’Збирання червця.було дуже поширеним у
Польщі і на*Хкраїнів . Червець був одним із найбільш прибуткових това­
рів експ орт^ багато спеціалістів-‘фарб’ярів з України і Польщі виїжджали
в інші країни навчати майстерності виготовлення фарб і фарбування тка-
вин Збиранням і торгівлею червця займалися цілі міста (особливо в Га­
личині), у зв’язку з чим вже в X ст. ці міста називалися червенськими,
а згодом вся Галнчнна — Червоною Руссю66.
н к. І Навколо етимологи |
явна ведеться дискусії, оскільки в науковиНитерзтуї
Діалектне червець)
’ щодо походження
•• В. Н Перетя. Историко-литературные исследования и материалы, т. I.
ч. L. с т . 71.
• Н. Карамзин. зазнач. праця, стор. 7l;Tf. Rakowiecki, зазнач
|р ш . стор. 56—57.
• К. Е г b е п. зазнач. прапя, стор. 146—147; J. Hołub, F. Kopećnv..
________ : •, ‘ – _____________________________ З історії українських назв місяці*
По-новому розв’язує етимологію слова червень (червець) польський
мовознавець Т. Голинська-Баранова*7. Спираючись на деякі не викори­
стані до цього джерела, порівняльний лекснко-семантичний аналіз слів на
означення назв черв’яків у слов’янських і неслов’янських мовах, глибоко
вивчивши словотворчий тип лексеми червецьш, Голинська-Баранова пере­
конливо довела, що в основі етимології досліджуваної назви лежить не
Ж*с&***чеувЈЩ>, а черв — зага?ГКнг егтово на еаняЧГння усіх черв’які » ‘Т у т
йдеться не про-ттростЕ перенесення назви червець на назву мТсяїїяГ Я г досі
вважали дослідники, а про явище суфіксальної субстантивації: *чрв — ьн—
‘b-rjb > червень, *чрв— ьн — ь т ьць> червець. Друга форма (червець) утво­
рена способом дезінтегральної деривації, яка полягає в усуненні однієї
з морфем перед формантом, доданим до дериваційної основи, куди прилягає
ця морфема*8. „
Таким чином — «місяць червів, червивий місяць», оскільки
в цей період з’являється багато р ізннх чер ві вигороди і, сагові, бджоли­
ні І T. Д.). *
У говірках української мови відомі й інші назви червня, р-іа Закарпатті *
та Гуцульщині подекуди ще й зараз можна зустріти назвй бидзень, бедзгньІ
(Тячівський, Рахівськнй та Яремчанський райони). В деяких місцевостях
бидзнем називають липень (Яблунівський та Верховинський райони на
Івано-Франківщині та Путнльський на Буковині**). Здебільшого розріз­
няють оидзень перший «червень» і бидзень другий «липень»70. В галицьких
говірках ці назви відомі у видозмінених формах — кедзень, гедзень, рідше ч
кездень71. (Всі ці слова являють собою іменникові утворення від дієслів
бицкатися, кзитися
кед з, гедз^бедз «овід
від #укусі^оводів).L
{Локальним раритетом є назва червня гнилець (гниле нь), записана В. Шу-
% хевйчем у гуцульських говірках. За народним поясненням цей місяць ді­
став таку назву через те, що дерево, зрубане з червні, майже непридатне як
будівельний матеріал, оскільки воно гниє.Ці
Л н п ^вц А Н азва сьомого місяця зав5ячує цвітінню липї Як відомо,
давні”слоь’яніг-на всій території заселення займалися бджЬіьництвом, і
саме липень є гарячий ч а ^ л я бджолярівх |
Як відомо, так званшлироколиста липа на Україні і в Польщі цвіте
у другій половині червня! на початку липня, а дрібнолиста, що переважає
в наших лісах, лише на протязі липня. На півдні липи починають цвісти
дещо раніш е.Звідси різнобій: у північних слов’ян липень — це сьомий
місяць, а у південних — шостий: чеське діалектне Ііреп «липень», біло­
руське ліпень «липень», польське lipiec «липень», тоді як у сербів і хорватів
липа Ні, а у словенців Іірап — «червень*!!1 ..««•
Липень .і липець — дві паралельні форми,] здавна вживані в україн­
ській мові. В усіх писемнйх джерелад XIX СҐ? переважає друга ; лише з
початку XX.ст. в календарях послідовій) засвідчується липень. Lie очевид­
но, результат аналогії до морфологічної будови всіх інших н,азв місяців.
(гзитися), які, в свою чергу, є похідними від іменників
ЧІУ червні гзяться (бицкаються) корови, тобто тікають
•* Т. Hołyńska – Baranowa. Etymologia czerwca./ «Jezvk polski* Ai
…… 1QДR гтпп. 16*—22. .V
Ј ік ш ; українські народні назви місяця липня характеризую ть його 3.1
;ч рігими вилами господарських занятьсшдос —_«час косіння трав,
Л м и — « ч л ґбілення на сонці полотенХ Назви ці документуються західц^
українськими календарями Х ІХ ст. У тучасних говірках засвідчено лнц^ І
останню (с. Замагорів і Зелене. Верховинського району, Івано-Ф ранкі^ |
ськоі о б л ). проте вживається вона тут на означення або серпня або вереси# І
f Вузьколокальною назвою липня е е.квей, як а подивується на Іваної І
Франківщині та Закарпатті у варіантних формах елевей, єлевей, илевец
ь.іьовгііь. и.иахп . Утворення цієї назви пов’язане з релігійним святом про. І
рока Іллі, що відзначається 20 липня за старим стилем ^3 часом з в ’язок 3
етимоном забувся і аналізована лексема значно зм інила свою функцію
її носії, як свідчать нові д іалектн і записи, приписую ть їй зн ачення «сер. І
леаь» і навіть «внесень». «
С е р п е н ь. п ^азва спільнослов’янська, відома багатьом м овам : бол-1
арсйЯЄ~^с№лект’не~п>рпен, срьпан «липень» ” , сербохорватське српац
«липень» *, чеське srpen «серпень» 73, словенське народне m ali srpan «лц. І
пень», atiki srpan «серпень» 7*. білоруське діалектне серпень «серпень» * І
Серпень — «місяць серпат місянь жнив». Оскільки на півдні жнива І
г починаються дещо раніше, то п і вден ж е лов ’ я н и серпнем н азвали сьомий 1
Л 0 МІСЯЦЬ, ТОДІ як північні — восьмий/)*
(інша назва серпня — капень^цо записана В. Ш ухевичем на Гуцуль-1
щиш 78 .{теж пов’язана із жнивами: зжате збіжжя складають у кошр*
ГЗахоноукраїнські календарі другої половини XIX ст} («Львов’янин» І
на І86І—1862 pp., календар «Просвіти» на 1870, 1881— 1886 рр.)Јлодають
ще ахну назву для серпня — кивень (рідше кивотень), що походить віддіє-
слсва киаатш(коиіуВІлганяючн гедзів, кивають головами)./ •. *
( В е р е с е -ц ь г а (р ім української мови, назва вересень відома лише
польській гг^«5л/Л Іоходить вона від спільнослов’янської назви рослини
*uersz іукраїнське і російське верес, вереск, польське wrzos, чеське tires,
сербохорватське spec, вреєак).М~^
Верес, подібно до липи, велике значення у бджільництві, а вере­
совий мед ціниться вище за інші сорти. Квітне верес з серпня по жовтень,
дде найбільше його буває в дев’ятому місяці. За цією ж ознакою утворені І
народні назви вересня у литовській і латиській мовах: литовське virziu
тггш буквально значить ш ісяць вересу», а латиське silu menesis — «місяць І
Г Ц В іВ Н М в е р е с у » р . jb r
Ę Інші етимології назви вересень не переконливії! ак, наприклад, Ф. Мед-1
веде« виводить її від давньоруського врещи «молотити», звідки вересень. І
на його думку, — це початок молотьби 80, проте «фонетична сторона цієї І
етю одогп надто сумнівна»“ . Не можна погодитись також із поясненням І
Я- [словацького, за яким назва вересень походить «від ягід верес, котрії
тоді пристигають та збираються» ю.
Виходячи з того, що українські джерела, які вперше фіксують вере-1
сен*, подасть це слово в неповноголосній формі вресень, Т. Голинська-Бара-
w І. Вер^ратськии, зазнач, праця, crop. 222, 236; Й. Д з е н д з е
л існ и й , зазнач. праця, стор. 129.
** И. Займав, зазнач, праця, стор. 127.
* Орбаюхорвахско-русский словарь, crop. 905.
Я _=__’ •__і K f п!!/__ Рг-»Ь■%__1 0*8__лтлп__Я І7____ З історії українських назв місяців
нова вважасСицо ця назва запозичена українською мовою з польської
Однак, нам здається, більш правдоподібним розглядати форму вересень
як церковнослов’янську, бо відома вона була вже давньоруській мові 84,
звідки ввійшла і до української. На невласне польське походження лек­
семи вересень вказує ще й такий факт, як наявність її в старочеській мові у
зовсім іншому, ніж у поляків, значенні — на означення восьмого, а то на­
віть і сьомого місяців 85. Пояснення Т. Голинської-Баранової, що «чехи
не розуміли терміна і вживали його під польським впливом, не знаючи
докладно, про який місяць йдеться», не можна вважати науково обгрунто­
ван ій .
цншою, властивою лише українській мові, назвою вересня є .ишкфцо
була, очевидно, широко відомою в XIX ст., бо Я. Головацький у праці
«Поділ часу у русинів» подає її першою, як основну. Фіксується вона в
усіх західноукраїнських календарях XIX ст. та в словнику Є. Желехів-
ського.^ З а походженням маїк — демінутив лексеми мІЇй — «місяць, коли
знову зеленіють поля, засіяні озиминою, так як у мол «травні». З озимими
культурами пов’язується також назва сівень86-{«місяць посіву озимих
культур»./^
Зрідка ^ значенні вересня вживалося словосполучення бабське (ба-
ounefліто 87 — яскравий приклад використання назв колись чітко не окре­
слених часових проміжків. Вузько вживаною, відомою лише деяким за­
карпатським говіркам, є назва покрівний 88, пов’язана з релігійним святом
«покрови».
У Ж_0*в т є н ь. »Спочатку лексема оісовтень вживалася на означення
depeĆHtijjfВтакОму-значенні фіксують н перші східноукраїнські календарі
(календар «Рідного краю» на 1907 р., «Просвіти» на. 1908 р., «Промінь»
на 1908 р.) та словники М. Левченка, М. Уманця і А. Спілки, Є. Тимченка,
за ред. Б. Грінченка. Закріплення у літературній мові за словом жовтень
значення десятого місця відбулося лише після Жовтневої революції під
впливом західноукраїнської мовної традиції, де слово жовтень у цій функ­
ціївикористовувалось раніше. VC
І Свою назву десятий місяць дістав від жовтіння листя на деревах з на-
сготщш осенТ/І/
•Югарою назвою жовтня було слово паздерникі Староукраїнські писемні
пам’ятки фіксують її починаючи з XVI стл «Мсца октовріа по гебреиску
тьшіри просто Паэдерникъъ (1581 р.) 8*. Наводиться вона в усіх західно­
українських і деяких східноукраїнських календарях XIX ст. Без будь-яких
поміток включена вона і до реєстру словника за ред. Б. Грінченка.
ІТексема паздерник — дериват спільнослов’янського паздер «костриця,
терміття» (українське паздір, паздір’я, болгарське паздер, сербохорватське
поі’дер, поздерка, словенське pezdir. чеське pazderi, польське paźdior, paź di-
erze). Утворення назви паздерник чов’язане з тертям льону та конопель —
поширеної в давнину о с ін н ії сільськогосподарської праці. Такнм же шля­
хом утворена сучасна білоруська назва жовтня кастрьінніккпояекупм вона
засвідчується в північноукраїнськик говорах, шо межують з білоруськими).
/ Л д е т о п а д.Ш азва одинадцятого місяця — л и с т о п а д «пор а-опа­
дання листя з тгёрЕв» — спільнослов’янське слово* вживане зараз у біло*
«з. т. Н о ł у іМік а -Вага
/.тппГ267—568.
n S w a. Wpływy obce na nazwy miesięcy PVCMU* {ли-топш)), польській Vis!<\:\ui). кашубській (listopad ni к), чеські,-, І
І іЧ’і’Осьмй ( .*..» мова\ f яскравий приклад перенесення І
n.iih різних чннщ і процесів на назви місяців. Українська мова зберегла І
Лільш ранні значення цього слова — «опадання листя», «час опадання §
листя» .’Інше пройшовши ці два етапи, слово листопад термінологізується І
,*.інрі плюючи .<а собою ф> як цію виступати назвою місяця.
/н .і перших порах лексема и.стоплд позначала десятий місяць:^«Мць !
октжЧ’ь рекомыи і ш т J В таком\ значенні засвідчується вона і ь І
нов й У країнській мол: j СХгтаточна функція назви листопад усталилася
після Жовтневої револю ції^* говірках за аналогією до інших назв місяці^ І
-* л»оїм нерідко додають суфікс -ень— листопадень.
Г Поряд з наведеною широко вживається на Україні нздва падолист
.«^лч’на з тих самих лексичних компонентів, іцо и перш а/тільки у зво-
іч т іо м \ поря ;к\ їх розташування. На підставі того, що складні іменники, |
іе погона* дієслівна, основа приєднується до іменникової за допомого^
голчх’ного _явище, мало поширене в українській мові, Т. Голннська-
Клрлновл вважає. що це своєрідна українська назва є штучним утворенням,
св ;^V4′ запровадженим українцями, щоб відрізнити українську назву від
■одеської. «ос* рідне українське листопад стали безпідставно вважати по-
?ск;зхк>м*#і. Нам такс пояснення видається непереконливих», оскільки,
гїо-перще. лексичні одиниці такого типу хоч і не є численними, проте станов­
лять k . . v r h українській хюві компонент; по-друге, нашій мові здавна
v значенні «опадання листя»; по-третє, це слово як назва
чісвдя в ммнхдому і на початку нашого століття набуло такого великого
поширень*, що навіть намічалася тенденція до витіснення ним більш ран-
НЬОЇ НаЗВ*. ж§.
й г р \ д е н h»Y д авньоруській і староукраїнській мовах слово грудень
6v .V назвою листопада і «Мсць ноябрь реком т^де*»*2, «Мсца ноемврїа
до р б р е я с к у мар ге o yd & ib , просто грудень***. У
ІУ такому значенні назву грудей .*» засвідчують усі схід н о сл о в’ян ські
ж теК ^іоційні ка-іенларі тл словник# упорядковані М. Левченком, М. У ман­
у л і і А С пілко** Є . Тнмченком і Б . і рінченком. Сучасне значення лексемн
як j вк.церозглян\т м \ жовтень та листопад, усталилося під вплн-
к м д а х іїн с у к р а їн сь к о го календаря. Однак досі в крайніх східних районах
Закарааття’та на Гуцудьіднні збереглося старе значення назви груденьн .
о>свг?лєнея етимологи с л о в а рудечь зустрічається ще в Іпатіївськсму
ч. * %
д гто єясг: «П оЕЖ ю а . . . на к о д ь х ь , a по гр у д н у п у т и , ,ё ь бо тогд а мсць гру-
х о ; н л * 5рь>* Д авн ьо р уська н азва зб е р іга є ‘п р и км етни ко ву ф ор
к у ідо озаачає « н е р ів н ій , вкри ти й гр уд кам и », зв ід к и первинне
845555 | | ? м — У ^ а с, КОЛИ МОКР а в ід о с ін н іх д о щ ів земл я (д о ро га} ПІС.” ‘
К Я Ш ГОМОрОМЦВ ^ і р р к у м і м п а Т >
І Т П и і і мов слово гтудгнь є л я п е в п о л ь сь кій {grudzień), хо ч у говір-
в і к » ajsc<ve також бідоруенк й ігрудэеъ «грудень»!11, сербохо рватськії
W fW “. с р \ к я ь > і, с л с в е а л к ій іЈги*іся сгруд єзьв) та стар о че ській {hru
і і є і с і і і ш к іч . ір щ і. т. II. стар. 23.
raska-Biraa^w t, W sty tr obce na oexvy З історії українських мазе місяців
den і – тринадцятий інтеркаляційний місяць, що вставлявся між дванадця­
ти й і першим через кожних три роки) мовам97.
-ч. / Українською мовою була успадкована і давньоруська назва грудня
студень (в давньоруській мові студеный, студенъ викооистовувалися і як
прикметники із значенням «холодний» і яктшзва місяця)!Останнє джерело,
в ям>му ще значиться назва студень, — календар «Промінь» на 1908 р.
ХЬі кавою з морфологічного боку і темною з етимологічного погляду є
стара назва грудня трусим!засвідчена ЯлГоловацьким* та А. Петруше-
вичем** у західноукраїнських говірках./Встановити етимологію слова
трусим дуж е важко, обмежимося такими “двома припущеннями: 1) слово
трусим зв ’язувалося в давнину з поняттям, про яке до нас не дійшло жод­
них відомостей або ж 2) це є форма нечленного пасивного дієприкметника,
утвореного від дієслова трусити, з медіальнн^00 значенням. В другому
випадку трусим —- «час, коли трусить снігомір J
/Н а Закарпаттю жодна з аналізованих тут назв дванадцятого місяця
невідома. Замість них доживаються мочавець (.мочарець) та андріів (андрі-
ець) 101. Першу з птітінтггттпгтТУТрптп иїї Тяіііппіинт/пов’язують із словами
мокрий, мочити (вологий місяць), друга^що подйоується на Рахівщині,
/виникла від імені Андрій (під впливом церковного календаря).’ Ę
^ Д осл ідж ен н я назв місяців на грунті української мови дає можливість
зробити деякі загальні висновки:
1. Українська мова зберегла багату номенклатуру слов’янських назв
місяців, які за походженням можна поділити на такі групи: ^
а) назви, пов’язані із ЈЈищамн природи (просингщг лютцй, кррибрід,
казидорога, листопад, падолист, грудень, стуоть.трусиіс,^мочавець)-,
б) назви, пов’язані з рослинним світом іберезень, березіль, сочень. кві­
тень. травень, гніїяекь, липень, вересЯь, 5гшк, яажпемь)\ „ *іір.
в) назва, пов’язані з тваринним світом (червень. червець, бидзень,* ке-*
дзень, геЗ&кь, кездені, кивтР,- г.
г), на^ви, пов’язані з госродарськнми заняттями {січень, білень, сіно-
свк ,сік”.ені/серпень, копень, ошіь, бабиШ (оабське) літо, паздернияЯУ- &ень/серпень, копень, с
д) назви релігійного походження (илевей, елеоей, ильовий, ГОКрІСНіМ^.
андріїв, лндрієць).^ у • * * * ШЛМ _
2. Із словотворчого погляду иазв.і місяців не є однорідними. Найбільшу
групу становлять субстантивовані прикметники (субстаятнвап і я закріплена
суфіксом Інші назви утворені морфологічним (переважно суфіксаль
ним) та лекснко-синтакснчним ісмр.-вкладання і способом. _____ ____
3. Семантична невідповідність ї самих назв у діалектах (а також
утворені в ое-
’ян по різаях
кліматичних зонах стали пск-ггогоьуватнсь їх носіями до ьових умов. В де­
яких назвах зміна функці^«^к язана з їх деетимологізацією.
4. В пам’ятках’ пнеміь \*раїнськ: назви місяців засвідчуються з
XVI ст., проте упорядр^Хміва місячна номенклатура була лише с :слл
Ж овтневої революції. Р основу норми покладений західвоукраїи
у різних слов’янських мовах* ТвАсяз0ється тим, що назви, ут
ріод спільнослов’янської єдлссті. після розселення слов’ян
календар.
U . Ирогооя