Журнал "Мовознавство"

ЕТИМОЛОГІЧНІ ЗАМІТКИ. ЕТИМОЛОГІЯ Й НАРОДНА ЕТИМОЛОГІЯ

Етимологія вивчає походження слів, але не всі слова нашої мови одцЭк І
цікавлять етимолога. Походження більшості слів очевидне і спеці ajl°b.
науки не потребує, наприклад братик, братній, братерство, братерСЬі}Щ
брататися, братання, побратим, що утворені на основі слова бп?
Але вже само слово брат, як і слова сестра, м а ти, сы«, або вода, в0г^ |
гора, небо, або молоко, віск, вовна, — це прості слова нашої мови, Ч
ходження яких загубилося десь у глибинах історії і повинне бути розкр?Ш
за допомогою спеціальної науки. Саме вони й є об’єктом етимології. ІТі-|
Однак трапляється, що слово «підводить» мовлянина, а інколи і В%1
ного. На вигляд ніби очевидне, по суті ж не є таким. Рослина смілка на Я
вається в українській мові ще липка й липняк. На перший погляд здається
що назви липка і липняк взято від назви дерева липа, тим більше, щ 1
нашій мові існує спосіб позначення окремого зілл я за схожими Деревами
наприклад, зілля дубок і сосонка дістали свої назви від відповідних дерЄ|И
Але насправді назви зілля липка і липняк утворено не від липа, а від лцЛ
н у ти і липкий, і підставою для цього став клейкий сік, характерний дЛ
смілки: це підтверджує інша назва для цієї рослини — сорочий клей.
Одна з риб в українських говірках називається язи к. На перший ло-І
гляд здається, що це перенесення від назви відомого органа, тим більше. І
що своєю довгастою формою ця риба схожа, скажемо, на коров’ячий язнЛ
В ДІЙСНОСТІ ж язи к — це те, ЩО Й Я ЗЬ , І виведено ВІД слова Я ЗЬ , ЯК І формі!
язюк, що теж походить від слова язь. До речі, риба язь ще називається
в ’язь, і ця форма успішно конкурує з першою за місце в літературній мові1!
Авторові цієї замітки одного разу довелось чути пояснення старого рибалкш
«Це риба язь, а правильніше в ‘я зь , бо від в ‘я з а ти ». На питання, що ж щ
ній зв’язане, старий знітився і відповів: «Не знаю — кажуть і так, ■
так». А насправді, як показує етимологія, первинною є саме форма язь-1
вона має точні відповідності в інших слов’янських мовах (рос. і білорЦ
язь, пол. ja z’, верхньолуж. і нижньолуж. ja z і т. д.), а це свідчить про пря
слов’янське походження цієї, зрештою етимологічно не з’ясованої, загаді
кової назви.
Наявність у нашій мові конкуруючих варіантів я зь і в ‘я з ь говорити
про те, що носії мови намагаються якось пояснити непояснене, умотивуваї
ти невмотивоване. Це мотивування може бути випадковим і логічно неспроі
можним, як у прикладі з нашим рибалкою — типовим представником ноі
сіїв мови —, однак воно існує об’єктивно і має психологічне підгрунтяі
У даному випадку перед нами процес т. зв. народної етимології, під якоя
треба розуміти вторинне зближення двох паронімічних, тобто подібнії!
за звучанням слів з метою мотивації одного з них. До народної етимології
деякі вчені ставляться без належного респекту і недооцінюють цього важлиі
1 Так, О. П. Маркевич і Й. І. Короткий у своєму «Визначник}
прісноводних риб УРСР» (К., 1954) віддали перевагу формі в’язь (стор. 86, 204), *
форму язь поминули зовсім. Етим ологічні замітки
вого лінгвістичного явища. А в цьому явищі проявляється загальна тен­
денція до скорочення немотивованих словесних знаків. Така тенденція,
як правило, вповні не усвідомлюється носіями мови, проте залишається
рушійною силою, точніше — однією з рушійних сил розвитку мови.
Треба рішуче розмежовувати народну етимологію — такий же об’єк­
тивний процес мовного розвитку, як і всі інші, і псевдоетимологію, тобто
примітивне етимологізування дилетантів, непотрібне і в принципі шкідливе
для науки. Різницю між цими явищами можна сформулювати у трьох
пунктах. По-перше, народна етимологія — процес тривалий і суспіль­
ний, в якому так чи інакше беруть участь маси носіїв мови, тоді
як псевдоетимологія — заняття або розвага окремих осіб3. По-
друге, народна етимологія має певне психо-лінгвістичне підгрунтя, тобто
виходить з тих чи інших загальних психологічних і мовних потреб, тоді
як псевдоетимологія — це випадкові, одиничні факти. По-третє, завдяки
процесу народної етимології в системі лексики встановлюються нові се­
мантичні зв’язки, до чого, зрозуміло, не приводить псевдоетимологія.
Нові семантичні міжсловесні зв’язки, встановлені в мові внаслідок
народної етимології, можуть бути досить важливими й суттєвими. Пояснимо
це на прикладі слова любисток, що означає рослину, віддавна завезену зі
Сходу, цікаву й корисну в багатьох відношеннях: як ліки вона сприяє
травленню, посилює деякі фізіологічні процеси, а як приправа до їж і збу­
джує апетит. Слово любисток (варіанти любесток, любиста, любистра)
постало з латинського терміна levisticum шляхом зближення з дієсловом
любити на слов’янському грунті (можливе й германське посередництво,
де мав місце подібний процес: давньоверхньонім. lubestecco і нім. Lieb­
stцckel «любисток» також виникли з лат. levisticum внаслідок зближення
із словом luba, Liebe «любов»; як відомо, любисток завезено в Німеччину ще
в І Х ст.). В свою чергу, латинське слово levisticum постало з давнішого
Ligusticus «лігурський» — від назви країни Liguria «Л ігурія», звідки при­
йшла рослина. При цьому важливий і той факт, що наявність слова люби­
сток в українській мові викликала зворотний, екстралінгвістичний ефект:
рослині тепер стали приписувати дивовижні властивості, зокрема надзви­
чайну здатність до причарування чоловіків: «В любистку купають дівча­
ток, щоб їх потім любили парубки… Для цього ж дівчата носять любисток
під рукою» 3. Правда, цього зараз дівчата не роблять, але продовжують
про це співати у піснях4, і, таким чином, семантичний зв’язок слів люби­
сток і любити живе у пісенній формі мови.
2 Науковці-етимологи ще мало дбають про популяризацію своє? науки. Тому
гра в етимологію спостерігається навіть у людей, високоосвічених у філологічному
відношенні. Та к, поет С. Маршак словосполуку баба-яга виводив із татарського ба-
бай-ага «старий дядько», яким нібито лякали дітей у часи Батия (див.: В . Бере­
стов, Встречи с Маршаком, «Юность», 1966, 6, стор. 83). Проте досить заглянути в
будь-який етимологічний словник слов’янської мови, щоб дізнатися, що баба, яга і
баба-яга — це слов’янські і праслов’янські утворення. Первісно баба-яга означало
«зла, лиха баба».
3 П . П . Чубинский, Труды этнографическо-статистической экспедиции,
т. I, СПб., 1872, стор. 81— 82.
4 Наприклад, у відомій пісні про Гандзю: «Гандзю моя, Гандзю мила, Чим ти
мене напоїла, Чи любистком, чи чарами, Ч и солодкими речами?».

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.