Журнал "Мовознавство"

О. С. МЕЛЬНИЧУК ПРИНЦИПИ УКЛАДАННЯ ЕТИМОЛОГІЧНОГО СЛОВНИКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Етимологія становить інтерес для суспільства в двох загальних планах—
популярно-практичному і науково-теоретичному. Популярно-практичне
значення етимологічних даних найбільш помітне в.практиці викладання
рідно]І_та споріднених § некх іноземних мов — при морфологічному аналізі
дгївіпри засвоєнні іншомовних слів, етимологічно споріднених із словами
рідної л ови. Не менш важливе значення в цьому ж плані мають етимологічні
дайТҐяк відповіді на питання про походження конкретних слів, які цікав­
лять багатьох носіїв мови. В науково-теоретичному плані етимологічні
дослідження становлять безпосередній грунт для розвитку і вдосконалення
порівняльно-історичного методу. Таким чином, етимологія е основною
ділянкою всього порівняльно-історичного мовознавства, дальший про­
грес якого був би немислимий без продовження і поглиблення етимологіч­
них* пошуків.
• Найбільш загальною формою етимологічних праць е етимологічні
словники окремих мов, у яких результати етимологічних досліджень на
матеріалі лексики даної мови стисло викладаються при відповідних словах,
розташовгійих у алфавітному порядку. Етимологічний словник може ви­
користовуватись одночасно і в популяр н о -п о античному і в науково-тео­
ретичному плані — як придатний д,Ля масовогсРвжитку філологічний до­
відник і як дійове знаряддя йауково.1 прШ т’виня’РКово важливе для даль­
шого розгортання роботи в галузі етимології. *
Стан забезпечення окремих мов і мовних груп етимологічними словни­
ками є яскравим показником загального рівня етимологічної розробки
лексики відповідних мов і відносної ролі їх матеріалу в порівняльно-істо­
ричному висвітленні всієї мовної сім’ї, до якої вони належать. У слов’ян­
ському мовознавстві перший етап роботи над етимологічними словниками
припадає на 80-і роки X IX ст. — 10-і роки XX ст. За цей період було
опубліковано тепер уже в основному застарілий Етимологічний словник
слов’янських мов Ф.Міклошича1, такою ж мірою застарілий тепер етимо­
логічний словник російської мови М. В. Горяєва2, не завершений в останній
частині етимологічний словник російської мови О. Г. Преображен-
ського 8 і доведений тільки до літери М етимологічний словник слов’ян­
ських мов Е. Бернекера 4. У період між двома війнами з’явився етимологіч-
1 F. М і k 1 о s і с h. Etymologisches Wцrterbuch der slavischen Sprachen,
Wien, 1886.
2 H. В. Горяев, Опыт сравнительного этимологического словаря литератур­
ного языка, Тифлис, 1892; вид. 2-е: Сравнительный этимологический словарь русского
языка, Тифлис, 1896.
* А. Г. Преображенский, Этимологический словарь русского языка,
т. І—II. А—С, М., 1910—1914; збережена в рукописі частина III тому була опубліко­
вана в 1949 р. в «Трудах Института русского языка АН СССР», т. I; весь словник пе­
ревидано в Москві в 1958 р.
* E. Berneker, Slavisches etymologisches Wцrterbuch, в. І. А—L, Heidel­
berg, 1908— 1913; в. II, Lief. 1. М—Мог, Heidelberg, 1913.
15 6 A. Brьckner, Słownik etymologiczny Języka polskiego, Krakуw, 1927
(перевидано в 1957 р.).
•G. Младенов, Етимологически и правописен речник на българския книжо-
вен езнк, София, 1941.
7 М. V а s m е г, Russisches etymologisches Wцrterbuch, в. I— III, Heidelberg,
1950—1958; внходить у росщському переклад!: М. Ф а с м е р. Этимологический сло­
варь русского языка, т. I. А — Д. Перевод с немецкого и дополнения О. Н. Труба-
чева, М., 1964.
• J. Holub, F. Коре б п у, Etymologicky slovnik jazyka ćeskeho, Prana,
1952. ЩШ ‘ V .
9 V. M а с li е k, Etymologicky slovnik jazyka ćeskeho a slovenskeho, Prana.
1957, r ,
10 H. M. Шанский, В. В. Иванов, Т. В. Шанская, Краткий
этимологический словарь русского языка, М., 1961. ‘
u F. Sławski, Słownik etymologiczny języka polskiego, t. I. A — J. Kra­
kуw, 1952—1956, t. II. К — Kot, 1956—1966.
w H. М. Шанский, Этимологический словарь русского языка, т. I, в. ь
А. М., 1963; т. 1, в. 2. Б, М., 1965.
13 В. Георгиев, И. Гълъбов, Й> Займов, G. И л ч ев, Българскй
етимологнчен речник. Свезка 1—4. А — Дарма, София, 1962—1965.
U T. Lehr-Spławiński, К- Polański, Słownik etymologiczny
języka Drzewian połabskich, zesz. 1, Wrocław — Warszawa — Krakуw, 1962.
Rudnyc’kyJ, An etymological dictionary of the Ukrainian language*
pp, 1—5 (4 — Воропай), Winnipeg, 1962—1966.
г ний словник польської мови О. Брюкнера 6. В 1941 р. вийшов з _ І
етимологічний словник болгарської мови С. Младенова в. Нове піднесе ч
в справі підготовки етимологічних словників слов’янських мов почал1Н5*
після другої світової війни. За цей час опубліковано етимологічний словнЧ
російської мови М. Фасмера 7, етимологічний словник чеської мови Й г ч
луба і Ф. Копечного 8, етимологічний словник чеської і словацької \ °*
В. Махека 9, короткий етимологічний словник російської мови трьох авЧ
рів 10, два перших томи етимологічного словника польської мови ф. °ч
ського и, два випуски етимологічного словника російської мови М. М. ЩаВ
ського и, чотири випуски етимологічного словника болгарської мови о
тирьох авторів 13, один випуск етимологічного словника полабської мов’
Т. Лера-Сплавінського і К. Полянського 14 і п’ять випусків етимологічної^
словника української мови Я. Б. Рудницького 1Б. В СРСР і в інших слов’я*?
ських країнах ведеться робота над створенням ще кількох етимологічних
словників окремих слов’янських мов та загальнослов’янських етимологів,
них словників.
Таким чином,’серед слов’янських мов найбільшу кількість етимологія,
них словників має російська мова. Краще від інших забезпечені етимологів,
ними словниками польська, чеська і болгарська мови.» Що ж до україн.і
ської мови, то для неї досі не схвррено жодного закінченого етимологічного]
словшПйГ а розпочатая. Б. Рудницьким у Канаді видання такого словника
англійською мовою практично залишається для широкої громадськості
України неприступним; до того ж, як видно, публікація цього словника
триватиме щонайменше 20 років.
у/У відділі загального і слов’янського мовознавства Інституту мово­
знавства ім. О. О. Потебні АН УРСР з 1964 р. ведеться колективна робота
над чотиритомним Етимологічним словником української мови (очевидно,
в п’ятий том буде виділено вичерпний покажчик до Словника). Протягом
1964 р. було створено бібліографічну картотеку зафіксованих у київських
бібліотечних фондах етимологічних матеріалів для Словника, розроблено
інструкцію для укладання Словника і створено загальний реєстр усього
Словника/В кінці 1964— на початку 1965 р. було докладно обговорено і
уточнено реєстр І тому. В 1965—1966 рр. групою укладачів з 12 осіб Принципи укладання Етимологічного словника української мови
(Р. В. Болдирев, В. Т. Коломієць, А. П. Критенко, Т. Б. Лукінова,
0. С. Мельничук, Г. I I Нікулін, Г. П. Півторак, О. Д. Пономарев, Н. С. Род-
зевич, Н. П. Романова, О. Б. Ткаченко, А. М. Шамота) укладено І том
(літери А — Ж, понад 5 тис. реєстрових слів, близько 60 авт. аркушів)
і розпочато його редагування. Том має бути поданий до друку влітку 1967 р.
Одночасно розпочато обговорення реєстру II тому. Останній — IV том
Словника передбачається подати до друку в 1972 р.
4 Основний характер підготовлюваного Етимологічного словника укра- *
їнської мови може бути визначений двома найбільш загальними його озна- І
ками: мяягимя^кнпт шшнотоіо охоплених ним лексичних матеріалів укра- І
їнської мо>и, які потребують саме етимологічного висвітлення, і пов’я-
занбіб & цим відносною стислістю викладу. ,
У словнику знаходять етимологічне висвітлення або характеризуються
щодо стану їх етимологічної розробки всі зафіксовані в X IX і X X ст. слова
української літературної мови і українських дцалектів. як здавна успадко­
вані, так і запозичені з інших мов, за винятком найбільш регулярно утво­
рюваних похідних форм, цілком виразно пов язаних з наведеними в Слов-
ншОСГ’і відмираючих (зокрема церковно-релігійних) або вузько фахових
термінів і ншомовщшэ_ походження, про етимологію яких здебільшого по­
даються стислі відомості в словниках іншомовних слів. З власних назв у
Словнику розглядаються лише належні українцям особові імена16. З іншо­
мовних запозичень до Словника вводяться лише такі, якГсТали справжніми
Делементами словникового складу української мови чи певного українського
§ говору, хоч би й територіально обмеженого, пограничного. Таким чином,
”у-.у Словнику не подаються іншомовні слова, вживані в українському кон-
^^агексті як цитати з іншої мови або характерні лише для пунктів із змішаним
^Ддвомовнрм населенням. Не подаються також вживані в розмовній мові
^^українського населення звичайні русизми. .
<^В основу реєстру Етимологічного словника української мови покладено
ре’єстр шеститомного Українсько-російського словника АН УРСР (1953—
1963 рр.) і чотиритомного словника української мови, упорядкованого
Б. Грінченком (1907—1909 рр.)> Крім цього, для укладання реєстру пов­
ністю використано понад 20 інших лексикографічних праць, у т. ч. Словник
української мови Ф. Піскунова (вид. 2-е, К-, 1882), Українсько-німецький
словник Є. Желехівського (Львів, 1886), Словник української мови
Д. І. Яворницького (Катеринослав, 1919), шість лексикографічних праць
1. Верхратського, ряд опублікованих переважно в післявоєнний період
діалектних словничків різних авторів, деякі перекладні словники україн­
ської мови, видані за кордоном, а також численні лексичні матеріали з
українських діалектологічних досліджень.
у 3 міркувань стислості Словник будується за гніздовим принципом:
до найпростішого (чи іноді найчастіше вживаного) слова, яке потребує
і окремого етимологічного пояснення, в тій самій словниковій статті приєд-
\ нуються споріднені з ним слова, словотворчий чи фонетичний зв’язок яких
/ з реєстровим словом є цілком прозорим, після чого етимологічно пояснює-
\ ться, як правило, лише основне (реєстрове) слово словникової статті Ґ В
І усіх чотирьох томах Словника буде вміщено близько 20 тис. таких словни-
‘ кових статей. Для полегшення розшуків у Словнику слів, поданих під
одним реєстровим словом, особливо таких, які починаються з інших букв,
ніж реєстрове слово, до Словника буде додано покажчик, в якому перера­
ховуватимуться всі згадані в Словнику слова української мови, як і всі
Г ■ ~ _________
І10 Щодо топонімічних назв, то результати їх етимологічного дослідження, яким
займаються співробітники відділу історії української мови Інституту мовознавства,
оудуть, очевидно, опубліковані пізніше окремим виданням.
ч 2. А і7
Я > слова інших мов, з позначенням тому і сторінки, де вони подаються г»
цьому похідні форми від реєстрового слова, я к і мають найбільш р е гуЛ
ний характер і можуть бути вільно утворені від кожного чи принял V
від більшості реєстрових слів даної категорії (напр., дієприкметник
дієприслівники, ВІДІМЄННИКОВІ прикметники на -ський, -Овий, -ввий’ СгіЧ
відносні з прикметниками прислівники на -о, віддієслівні іменники на
-овка, відад’єктивні іменники иа -мтпь, префіксальні дієслова, утвоп^’
від безпрефіксних без істотної зміни значення дієслівної основи, найбіл 11,1
звичайні зменшені і збільшені форми іменників і прикметників і т **0
під реєстровим словом, як правило, не подаються і, таким чином,Слоь’»
ку взагалі не згадуються, і Здебільшого не наводяться в Словинку так**’
регулярні фонетичні варіанти слів літературної мови, закономірні л°*
великих груп говорів, зокрема форми з голосним у на місці ненаголощен
о, з и на місці ненаголошеного і, з різними діалектними відповідниками Г°
лосного і на місці давніх о,,е в новоутворених закритих складах, з придир
вим г перед початковими голосними і т. д. Не подаються в Словнику і оп^
графічні (та відповідні їм орфоепічні) варіанти типу діялект (при о&иеЖ
вохкий (при вогкий), росплата (при розплата), кляса (при клас), але д Є яі.
широко вживані в говорах фонетичні варіанти запозичень наводять
(напр., лямпа, ґальоші при лампа, галоиіі).
Генетично споріднені слова, етимологічний з в ’язок МІЖ якими вже
безпосередньо не усвідомлюється (типу спинати, п ‘ята , путо, перепона)’
разом з належними до кожного з них похідними розробляються в о к р ем и х
статтях,.причому глибока етимологія з залученням відповідників з інших
індоєвропейських МОВ подається при якомусь одному З них, а В ІД реш ти
споріднених з ним слів після висвітлення їх ближчих етимологічних зв’яз­
ків робляться посилання на це слово. Реєстрові і похідні від них слова чи
їх варіанти, етимологія яких частково розробляється в статті з відсиланням
до спорідненого слова, де подається глибша етимологія, під цим словом уже
не повторюються.
Рідко вживані слова української літературної мови і особливо слова з
українських говорів, значення яких може бути невідомим освіченому
носієві української мови, супроводяться в Словнику стислими тлумачення­
ми, здебільшого в вигляді ширше відомих синонімів, я к і подаються в лап­
ках після кожного відповідного слова. При наведенні в словниковій статті
в одному ряду кількох однозначних слів значення вказується після першого
з них, а при останньому однозначному слові ставиться позначка «тс.» (те
саме); проміжні в такому ряду однозначні слова залишаються без будь-
яких позначок.
Велика кількість подаваних у Словнику діалектних слів і словотворчих
та фонетичних варіантів, а також враховуваних діалектних значень слів,
відомих у літературній мові з іншими значеннями, робить недоцільним
вживання при кожному такому слові позначки діал., яка надзвичайно пере- <
обтяжила б текст Словника. Замість цього кожне діалектне слово і кожне
діалектне значення відомого у літературній мові слова, за прикладом деяких
інших лексикографічних праць, у Словнику, за поодинокими специфічними
винятками, подається в квадратних дужках. Така ж позначка застосовує­
ться і для діалектних іншомовних відповідників до розглядуваного слова
української мови. Слова і значення з українських діалектів, не зафіксовані
в шеститомному Українсько-російському словнику і в словнику Грінченка,
супроводяться скороченою позначкою лексикографічного джерела, з якого
вони взяті до Словника.
у/Прийнята в Словнику структура словникової статті має три основних
варіанти, залежно від характеру висвітлюваного реєстрового слова.іДлЯ
успадкованого з праслов’янської мови слова, глибша етимологія якого по* Принципи укладання Етимологічного словника української мови
дається в цій самій статті, а не під іншим спорідненим з ним словом, словни­
кова стаття будується з таких частин: а) реєстрове слово; б) фонетичні та
словотворчі варіанти реєстрового слова і всі ті похідні від реєстрового
слова та його варіантів, які прийнято подавати в Словнику під реєстровим
словом; в) відповідники реєстрового слова з усіх слов’янських мов, у яких
вони зафіксовані, у встановленій послідовності; г) реконструйована форма
реєстрового слова чи його основи на різних етапах розвитку праслов’ян­
ської мови, починаючи від найпізнішого і кінчаючи найдавнішим; д) ети­
мологічно пов’язані з реєстровим словом слова інших індоєвропейських
мов у такій послідовності, щоб спочатку наводились найближчі до пра­
слов’янської фонетичні і словотворчі форми; на початку чи в кінці цієї
частини статті, залежно від конкретного характеру матеріалу і зумовленого
ним ходу викладу, подаєтьсяг в разі можливості, індоєвропейський корінь і
е) етимологічно пов’язані з реєстровим словом слова семіто-хамітських
чи урало-алтайських мов (де можливо); є) бібліографія найважливішої
літератури з питань етимології відповідного слова чи споріднених з ним
слів слов’янських і інших мов, якщо (чи оскільки) вона не була наведена
вже в попередніх частинах статті. *
Якщо реєстрове слово перебуває в етимологічному зв’язку з іншим
словом української мови, під яким подається глибока етимологія, спільна
для обох (чи кількох) таких реестрових слів, то стаття будується лише з
частин а), б) і в частині випадків в), після чого стисло викладається най­
ближча етимологія реєстрового слова, наводиться бібліографія, а в кінці
статті за допомогою позначки Див. ще робиться відсилання до відповідного
іншого слова. »
* Якщо реєстрове слово ввійшло в українську чи давньоруську мову як
запозичення з будь-якої іншої слов’янської або неслов’янської мови, то
замість частин г), д), е) подається одна частина, в якій вказуються джерела
і шляхи запозичення. При цьому всюди, де можливо, особливо при запо­
зиченнях з індоєвропейських мов, подається і стисла найглибша етимологія
запозиченого слова в мові-джерелі. ^
При словах, успадкованих з прасл5В*янської мови, староукраїнські
форми з історичних пам’яток не наводяться. В таких випадках, як уже
згадано, подаються старіші форми з давньоруської мови і ще давніші ре­
конструйовані праслов’янські та індоєвропейські форми. (При словах,
запозичених українською мовою з будь-якої іншої слов’янської чи несло­
в’янської мови, після сучасних фонетичних варіантів і похідних утворень
від реєстрового слова під позначкою ст. (старе) наводяться, де можливо,
найстаріші зафіксовані в історичних пам’ятках української мови форми
реєстрового слова чи якогось пов’язаного з ним похідного утворення із за­
значенням часу (року чи століття) його фіксації.
При наявності в літературі різних міркувань з приводу етимології
певного слова на першому місці наводиться найбільш переконливе мірку­
вання, після чого згадуються менш обгрунтовані. Якщо ступінь перекон­
ливості різних точок зору приблизно однаковий або не піддається визна­
ченню, стисло викладаються всі такі точки зору з відповідним застережен­
ням. Бібліографія до різних точок зору наводиться або безпосередньо при
викладі кожної точки зору в дужках, або, при наведенні в цих частинах
прізвищ авторів, виноситься на своє місце в кінець статті. Відсутність
бібліографічних посилань у статті (або наявність посилань лише на такі
тлумачення, які в авторському тексті статті заперечуються чи піддаються
сумніву) означає, що подане в Словнику етимологічне пояснення належить
авторові даної словникової статті. Авторський текст кожної статті оформля­
ється з максимальною стислістю, але без зловживання умовними значками
і синтаксично неорганізованими виразами.
2*
♦ < V
N
19 ‘ С .Чгльничик
Крім відсилання Див. ще, окремі паралельні в якомусь істотному •
ношенні статті пов’язуються в Словнику за допомогою відсилання /7
яке ставиться після відсилання Див. ще або замість нього. °Р.,
На початку І тому Словника вміщується передмова, в якій викла
ються основні особливості структури Словника і даються настанови ‘
користування ним. Там же подається повний список вживаних у Словни
скорочень бібліографічних назв, а також список скорочень назв мов \
лектів та інших умовних позначок. ^1а’
Для безпосереднього ознайомлення з характером підготовлювано
до друку Етимологічного словника української мови нижче наводимо /° І
кілька прикладів статей різного типу з І тому Словника. г
а*% (сполучник, частка, вигук пізнавання, пригадування тощо)<
р. бр. др. п. слц. болг. м. слн. а, стсл. а «те.», ч. вл. нл. а «а, і»; —. П’Л*
а; — споріднене з лит. б «а, та», дінд. 8 «і», 5t «потім, тоді, і, то», ав. §а[
«потім, і, та»; — результат функціональної видозміни однієї чи кілько»
форм колишнього вказівного займенника з пізніше зниклим ларингальним
приголосним у корені перед голосним; видозмінами інших форм того самого
займенника є сполучники і, о(би) ; пор. аналогічне співвідношення голос­
них у сполучниках та , то , др. стсл. ти, утворених від різних форм вка­
зівного займенника t-; — після звукового збігу а1 з вигуком а2 вигукові
функції обох слів у праслов’янській мові частково змішались. — Zubatv
L F 36, 345; Фортунатов И Т 2, 226—227; Мейе ОЯ 389; Мельничук СМ 4
82; Machek ES 15. — Пор. а2 .
а2 (вигук болю, несподіванки тощо); — наявний в усіх слов’янських
і багатьох неслов’янських мовах; — результат фонематичного оформлення
інстинктивного вигуку, який після звукового збігу з багатозначним сло­
вом а1 зблизився з ним і в сфері вигукових функцій. — Пор. a1 .
a-, ан- (префіксальний елемент заперечної семантики в складі запози­
чених слів типу аморальний, ангідрид, аполітичний, аритмічний, атоніч­
ний, який міняє значення наступної за ним словотворчої частини на про*
тилежне); — наявний в усіх слов’янських мовах; — через посередництво
європейських мов запозичено в складі відповідних слів з грецької мови;
гр. а*, аv- «не-, без-» походить з іє. *п— редукованої форми заперечної
частки ne-. -4 Boisacq 1; Frisk I 1. Див. ще не.
абажур; — р. бр. болг. м. абажур, п. abażur, ч. слц. abażur, сх. або-
жур\— запозичено з французької мови; фр. abat-jour утворено з діє­
слова abattre «збивати, ослабляти», яке складається з префікса а-, пов’я­
заного з лат. ab «від» ab- «геть, у-», спорідненим з гр. cwto, аno «від, геть»,
гот. af «від», і дієслова battre «бити», пов’язаного з лат. battuere, battere
«тс.», спорідненим з укр. бат, та з іменника jour «день, світло». — Rudn.
1, 2; Фасмер І 55; Dauzat 1. — Див. ще ажур, бат.
Абакум, Авакум, [Бакум], ст. Аввакум, Амвакукъ, Абаккукъ (1627);^
р. Аввакум, ц.-сл. Д ввакоу’М’к ; — запозичено з грецької мови, в якій
ім’я ’Apjktxoфfi походить від імені єврейського пророка Habakuk (пряме
значення «обійми»; тлумачиться також як «борець, сильний» і ін.)>
Rudn. 1, 4; Беринда 171; Gesenius 247 а.
абищиця «дрібниця, неважлива справа»; — нове українське утворення
від абищо, аналогічне до дещиця, нісенітниця. — Див. ще аби, що.
Іавряк) «некастрований баран», [аврюитик] «ягня, придатне на авря*
ка>; —- запозичення з турецької мови; пор. тур. yavru «новонарод»ена
тварина», yavrulamak «народжувати малят (про тварин), висиджувати
пташенят». — Кравчук Л Б V III 69.
берёза, березина, березняк, березник, [березнйця1 «березник», березівка,
20 [березовйця] «березовий сік» ж , іберезовнйк\ «березовий гай; вид узора на
писанці» Я» Іберёзто1 «березова кора» Ж, [берест]*.тс.», [березтбнка] «бере­
зова земля; придатний для берези грунт» Ж, [берестАнка] «коробка з бере­
зової кори», берізові, [березоваті] «березові» Ж , підберезник,- — р. береза,
бр. бярбза, др. береза, п. brzoza, ч. brfca, слц. breza, вл. breza, нл. brjaza,
полаб. breza, болг. бреза, м. бреза, сх. бреза, слн. breza, brez, стсл. вр*Ьза; —
псл. *berza, < * berg а «береза»; — споріднене з лит. berzas, лтс. berzs,
прус, berse, ос. baerz, baerzae, дангл. beorc, двн. birihha, нвн. Birke «тс.»,
дінд. bhьrjah «порода берези», лат. fraxinus «ясен»; утворення від іє. ос­
нови *bherag-/*bhf g- «береза», пов’язаної з іє. *bherig- «світлий», відобра­
женим в укр. березу на (кличка вівці); первісне значення назви дерева
«світла, біла»; менш переконлива спроба (Machek E S 49) пов’язання з нвн.
Вогке «кора» і прийняття цього значення за первісне; — Меллер, Кюні
і ін. вбачають споконвічний зв’язок іе. *bheri§- з сем. b-r-lj, b-r-q і хам.
b-r-q, b-r-g: ар. клас, barifya «яснішає», barдhu” «щось ясне», barдhu «сонце»,
гебр. baraq «блискати» (про грозу), ак. barдqu «блискати», birqu «блискав­
ка», єг. b-r-q, b-r-g «блискати».— Rudn. 2, 109— 110; Шанский ЭСРЯ I
2, 94—95; Абаев ИЭСОЯ I 253; Фасмер I 154; Bern. I 52; Walde — Hofm.
I 544; Wiedemann IF I 512; Cuny Invit. 121— 122; Mцller 35. — Пор. бере-
зуна, бёрест. .
бёрезень, [березі нь, березбвень Ж ІГ — бр. заст. березовик «березень»
Й , ч. brezen, хорв. brezen, СЛН. brezen «ТсЗ, сболг. Бр’кЗЕНЪ «квітень»,
врезок «тс.»; Голуб і Копечний (Holub — Кор. 8ф) помилково вважають
цю назву місяця виключно чеською; — очевидно, псл. *Ьеггьпь, утворене
від *berza «береза»; назва мотивується тим, що в цей місяць починають
зеленіти берези; пор. лйпень — місяць, коли цвітуть липи; недостатньо
обгрунтоване припущення (Machek E S 48) про зв’язок із словом берёжа
«жеребна, кітна», ч. brezi; пор. лит. birgelis «липень», berzelis «тс.», пов’я­
зане з лит. bЈrjsas «береза». — Rudn. 2, 110; Кобилянський, Гуц. гов. 75;
Fraenkel L E W I 40—41. — Див. ще берёза. — Пор. березіль.
берёзка (бот.) «Convolvulus arvensis; Cuscuta epilinum», [берізка] «тс.»,
[берёэчаний] Я ; — р. березка «Convolvulus arvensis; Pyrola», [берлозга]
«Polygonum convolvulus» (?), бр. бярбзка «Convolvulus arvensis»; — від­
сутність зовнішньої подібності цих рослин до берези наштовхує на припу­
щення про зближення з назвою дерева берёза, берізка деетимологізованої
давнішої назви типу р. берлозгй, яке може бути зіставлене з слн. brlja
«дзига», сх. 6Ял> «овеча вертячка», ч. ст. brlooky «такий, що крутить очима
в різні боки»; в такому разі назва берлозга, псл. *Ььг1о- — зумовлена вит­
ким характером рослини, яка обкручується навколо інших рослин. — Пор.
вирлобкий.
І березу на І «назва вівці» Д з Доп. Уж г. ун. 4; — болг. бряз «з білими
плямами» (про буйвола), м. брез «з білою плямою на лобі» (про домашню
тварину), слн. breza «періста»; — очевидно, похідне від псл. *berz-<*berg-
«білий, світлий», спорідненого з псл. *berza «береза»; — відповідає лит.
berSti «біліти», двн. beraht «блискучий», гот. bairhts «світлий, блискучий,
ясний», дінд. bhrдjati «блищить», іє. *bherig-, *bhpg- «блищати, ясніти»; —
ар. клас, bariha «яснішає», гебр. baraq «блискати»; — один з прикладів
лексичних зв’язків українських карпатських говорів з південнослов’ян-
ськими мовами.^— Bern. І 52; Б Е Р II 85; Cuny In v it. 121— 122; Mцller
35. — Пор. береза, бёрест.
[берёлик] «невелике свердло» Ж; — походження не зовсім ясне; пор.
нвн. Bohrahle «шило, пробійник», утворене з основ дієслова bohren «сверд­
лити» й іменника Ahle «шило», пов’язаного з двн. 51а, гот. *е1а, дат. else,

«тс.». — Див. ще бур1.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.