В численних студіях наших філологів ще відчувається нестача інформації
наукову роботу своїх колег як за рубежем, так і в союзних республіках. Немає
ніву, що якби, наприклад, колективи славістів ширше й регулярніше обмінювали *
інформацією про свої наукові досягнення і думками з приводу ще не розв’язаних про*
лем, славістика досягла б ще більших успіхів. ^
З цього погляду особливо необхідним видається, зокрема, налагодження міцНй
наукових контактів з білоруськими вченими, бо й географічне розташування, і < *
гатовікова історія українського і білоруського народів та їх мов дає необмежені мо»
ливості для того, щоб спільними зусиллями намагатися розв’язати деякі спірні
заплутані або й зовсім не досліджені питання сучасного мовознавства. Такі зусил»
могли б бути корисними, наприклад, у вивченні українсько-білоруських міждіалекх
них контактів, у розвитку історичної діалектології, у виробленні принципів розмелу,
вання українських і білоруських писемних пам’яток, у лексикографічній робо*’
(наприклад, при укладанні повного чи хоча б диференційного білорусько-українського
та українсько-білоруського словників) тощо. При постійній увазі до цих питань і
жвавій зацікавленості ни\ін українсько-білоруське співробітництво на ниві мово,
знавства вже найближчим часом дало б відчутні результати. Запорукою цього є за.
гальннй високий рівень сучасного білоруського мовознавства та основні його напрями
що багато в чому збігаються або рівнобіжні з проблематикою, над якою працюють
українські філологи.
Серед закладів, у яких ведеться наукова робота з мовознавства в Білорусії,
слід назвати Інститут мовознавства ім. Якуба Коласа АН БРСР, Білоруський держав­
ний університет і сім педагогічних інститутів: у Гомелі, Вітебську, Могилеві, Гродно,
Бресті та два в Мінську. Проте наукові дослідження з мовознавства зосереджені пе-’ І
реважно в Мінську — в Інституті мовознавства як центрі, в університеті, педагогіч­
ному інституті та інституті іноземних мов.
Інститут мовознавства ім. Якуба Коласа об’єднує п’ять секторів: сучасної біло­
руської мови і культури мови, діалектології, історії білоруської мови, лексикології
та лексикографії, загального та слов’янського мовознавства. Кожен сектор має свою
тематику, план і видає наукову продукцію. Щоправда, видавничі можливості Інсти­
туту надто обмежені. Відчувається настійна потреба в регулярному мовознавчому
виданні Інституту мовознавства — журналі чи хоча б щорічних наукових записках
типу сПрац Інстьітута мовазнауства АН БССР», вісім випусків яких здобули визнання
серед наукової громадськості не тільки Білорусії, а й далеко за її межами1. Такі
видання пожвавили б наукову роботу мовознавчих кафедр білоруських вузів і си­
стематично інформували б широкі кола славістів про досягнення сучасної білору­
систики.
Останнім часом особливо плідно розвивалася білоруська діалектологія. У 1963 р.
успішно завершилася майже двадцятирічна праця білоруських діалектологів — ви­
йшов у світ діалектологічний атлас білоруської мови *. І змістом, і поліграфічним вико­
нанням цей атлас є чи не найкращим у слов’янському світі. Щоправда, атлас ще більше
виграв би, якби до нього було включено також білоруські говірки поза адміністратив­
ними межами БРСР — на Смоленщині, Псковщині, в Литві, на Білосточчині (Поль­
ська Народна Республіка).
Певним доповненням до атласу можна вважати хрестоматію з білоруської дія*
лектології8, де зібрані зразки розмовної мови білоруського народу, а також нариси
з білоруської діалектології, видані як посібник для студентів філологічних факуль- І
тетів*. Значний інтерес, на наш погляд, викликає в нарисах заключна теоретично* І
узагальнююча стаття чл.-кор. АН СРСР Р. І. Аванесова «Групоука дыялектау бела* І
1 Див.: «Праць» Інстьітута мовазнауства АН БССР», в. І і II, 1954; в. Ш і IV*
1957; в. V, 1958; в. VI, 1959; в. VII, 1960; в. V III, 1961.
* «Днялекталагічньї атлас беларускай мовы», Мінск, 1963.
«Хрэстаматыя па беларускай дьіялекталогіі», Мінск, 1959.
4 «Нарысы па беларускай дьіялекталогіі», Мінск, 1964.
22
L w
Основні напрями сучасного білоруського мовознавства
пускай мовы», де йдеться про стародавнє групування білоруських говірок, яке не
накладається на діалектологічну карту сучасної білоруської мови. Нині діалектологи
завершують тему «Даныя лінгвістьічнай геаграфіі і групоука беларускіх народных
гаворак». Як свідчить анотація, «праця буде інтерпретацією ізоглос лінгвістичних
карт діалектологічного атласу білоруської мови; крім того, в ній буде науково обгрун­
товано сучасне групування білоруських діалектів у їх зв’язках з діалектами росій­
ської та української мов». Виконання цієї теми ускладнювалося тим, що досі ще немае
Дтласу української мови та атласу суміжних говірок російської мови.
Наукова робота сектора білоруської мови і культури мови донедавна була спря­
мована головним чином на створення академічної граматики білоруської мови, перший
том якої з’явився ще 1962 р.» Незабаром вийде в світ і другий том ®.
Значним вкладом у білоруське мовознавство слід вважати монографію П. П. Шу­
би, присвячену морфології білоруського прислівника7, та книгу М. Г. Булахова
про історію прикметників у білоруській мові 8, до якої автор залучив багатий і різно­
манітний матеріал. Користуючись статистичним методом, М. Г. Булахов простежив
розвиток білоруських прикметникових форм від XIV ст. до нашого часу. Але, на жаль,
він беззастережно увів до своїх джерел і деякі українські пам’ятки XVI ст.
Наукова громадськість з інтересом сприйняла монографію М. В. Бірила «Біло­
руська антропонімія»9, в якій автор розглядає особливості офіційно-традиційних
та емоційних форм особових імен, простежує становлення білоруських прізвищ, ана­
лізує словотворчу систему і вихідні основи сучасних білоруських прізвищ (у моно­
графії їх понад 20 000). Дослідження М. В. Бірила, без сумніву, є ваговим внеском у
білоруську антропоніміку. Безпосередню дотичність до цієї монографії має словник
особових власних імен М. Р. Судника 10. Це — перша і досить вдала спроба словника
такого типу в білоруському мовознавстві, потребу в якому відчувала як громадськість
Білорусії, так і славісти інших республік та зарубіжних країн.
Лексикографічна робота в Інституті мовознавства ім. Якуба Коласа поступово
стає провідним напрямом. З повоєнних лексикографічних праць найсолідніша — це
Білорусько-російський словник за редакцією академіка АН БРЄР К- К. Атраховича
(Крапиви) и. бловник містить близько 90 тисяч слів-статей. На жаль, до реєстру не
включено чимало суто білоруських слів, широко вживаних у класичній і сучасній
білоруській художній літературі. Добре задовольняють потреби школи орфографіч­
ний 12 та короткий тлумачний словники 13. Є велика необхідність перевидати вже за­
старілий з наукового й практичного погляду Російсько-білоруський словник14, оскіль­
ки новий Російсько-білоруський словник для шкіл 15 на 15 тисяч слів, укладений за
диференційним принципом, не може замінити академічного словника.
Сектор лексикології та лексикографії плідно працює над чотиритомним тлумач­
ним словником білоруської мови (близько 100 друкованих аркушів у кожному томі).
Цей перший великий тлумачний словник білоруської мови охопить близько 100 тисяч
найуживаніших слів у художній, публіцистичній, науковій та діловій писемності від
кінця X IX ст. до нашого часу. До його реєстру ввійде велика кількість просторічних
та спеціальних термінів, поширених у популярній літературі.
Укладено вже два томи, редагується перший том. Можна сподіватися, що він
вийде в світ 1969 p., а в наступні три роки буде завершено все видання.
У лексикографічній роботі бере участь майже весь сектор сучасної білоруської
мови та культури мови, який приступив до укладання нормативного словника біло­
руської літературної мови. Цей своєрідний словник вказуватиме на граматичні форми
слів, їх орфографію, орфоепію, акцентологію.
Укладається словник суспільно-політичної термінології; в найближчих планах
Інституту — історичний, етимологічний та діалектні словники білоруської мови.
6 «Граматыка беларускай мовы», т. І. Марфалогія, Мінск, 1962.
в Протягом 1957—1961 рр. вийшли друком три томи курсу сучасної білоруської
літературної мови, розрахованого в основному на студентів.
7 П. П. Ш у б а, Прыслоуе у беларускай мове. Марфалагічньї нарыс, Мінск,
1963.
8 М. Г. Б у л а х а у, Прьіметнік у беларускай мове, Мінск, 1964.
в М. В. Б і р ы л а, Беларуская антрапанімія. Уласныя іменьї, іменьї-мя-
нушкі, іменьї па бацьку, прозвішчьі, Мінск, 1966.
10 М. Р. Є у д н і к, Слоунік асабовых уласных імен, Мінск, 1965.
11 Беларуска-рускі слоунік, М., 1962.
13 М. П. Л о б а н, М. Р. Є у д н і к, Арфаграфічньї слоунік для сярздняй
школы, Мінск, 1961; выд. 2, 1966.
13 А. Я- Б а х а н ь к о у, І. М. Г а й д у к е в і ч, П. П. Шуба, Тлу-
мачальны слоунік для сярздняй школы, Мінск, 1966.
14 Русско-белорусский словарь. М., 1953.
15 С. М. Г р а б ч и к о в, Русско-белорусский словарь для средней школы,
Минск, 1965.
23 иг и. швторак
Сектор історії мови працює над історичним словником білоруської мови Хм
X V III ст. Підготовка цього словника розпочалася п’ять років тому збиранням и ч
ріалів. З великої писемної спадщини минулого треба було вибрати лише ті пам’я г1-
які написані білоруською мовою. Це має принципове значення, оскільки спільна * 4
рична доля українського та білоруського народів спричинилася до того, що в дав ІС*о!
вони мали, по суті, єдину писемну мову. **Ну
До списку джерел історичного словника включено понад 300 назв білорус.
пам’яток, різноманітних за жанром, місцем і часом їх створення, причому бли^
ста з них ніколи ще не були в науковому вжитку. Нині укладачі створюють ка 0
теку словника, яка матиме не менше мільйона карток. Уже підготовлено 600 ті?*0,
карток. Згідно з попереднім планом, робота над картотекою триватиме до 1972 р. П |чч
чого розпочнеться укладання словника; виходитиме словник окремими випусками 4
томами. —1 ‘ а®о
Одночасно з підготовкою картотеки історичного словника сектор історії
готує до друку двотомну «Гісторьпо беларускай літаратурнай мовы». В першому То°8.н
що вийде в світ уже нинішнього року, буде висвітлено історію старобілоруської ’
семної мови, другий — охопить історію сучасної літературної мови.
Академічний курс акцентуватиме увагу на історичному розвиткові орфографіЧ(
граматичної та лексичної систем білоруської літературної мови. “0|
Щоправда, історії білоруської літературної мови присвячена монограм
Л.М. Шакуна 1в, в якій розглянуто найважливіші мовні особливості основних жанров
стилістичних різновидів білоруської літературної мови протягом усієї ї ї Історії. д°
в поглядах на деякі пита’ння історії білоруської літературної мови автори акадеы16
ного курсу мають розбіжності з Л. М. Шакуном, і це, слід гадати, відіб’ється в їх пЧ
слідженні. 0
Молодим, але перспективним у мовознавчих дослідженнях є славістичний напрям
Інститут мовознавства ім. Якуба Коласа координує дослідження сл ов ’ я н о- гер м а не ькнх
мовних зв’язків, а сектор загального та слов’янського мовознавства виконує тему
союзного значення: «Порівняльна типологія і взаємодія слов’янських і германських
мов». Серед її виконавців — славісти Мінська, Москви, Львова, Ужгорода, Вільнюса
Талліна, Самарканда тощо.
Науковці сектора видали низку праць, які швидко розійшлися і здобули собі
добру славу.
Зокрема, заслуговує на увагу книга В. В. Мартинова «Славяно-германское
лексическое взаимодействие древнейшей поры»17, в якій автор звернув увагу саме
на взаємодію лексики цих мов, на проникнення слов’янських елементів у германські
мови. Зацікавить славістів і монографія В. К. Журавльова про генезу групового
сингармонізму в праслов’янській мові18.
Плідну наукову роботу ведуть і мовознавчі кафедри Мінського педагогічного ін­
ституту ім. О. М. Горького. Загальновідомі праці Ф. М. Янковського про білоруську
літературну вимову19 та про культуру мови 2°, порівняльна граматика російської та
білоруської мов М. І. Гурського21. Члени кафедр підготували ряд статей з питань
білоруського мовознавства, частина яких опублікована в окремих наукових збір­
никах.
Значний інтерес становлять студії білорусистів Литви. Так, наприклад, викла­
дач Вільнюського університету О. К. Антонович вивчає т. зв. кітаби і ай-кітаби й, Г
що відбивають розмовну мову тогочасного простого люду і майже вільні від традицій,
що тяжіли над давньобілоруською писемною мовою.
За останнє п’ятиріччя було захищено понад 30 дисертацій, половину яких при­
свячено дослідженню різних питань сучасної білоруської мови (переважно синтак­
сису, лексикології, словотвору і фразеології), історії мови і — значно менше — діа­
лектології.
1в Л. М. ПІ а к у^н, Нарысы па гісторьіі беларускай літаратурнай мовы. Да-
паможнік для студэнтау філалагічньїх факультэтау ВН У , Мінск, 1960; його ж.
Гісторьія беларускай літаратурнай мовы, Мінск, 1963.
17 В. В. Мартынов, Славя но-германское лексическое взаимодействие
древнейшей поры (к проблеме прародины славян), Минск, 1963.
18 В. К. Журавлев, Генезис группового сингармонизма в праславяиском
языке (опыт диахронического анализа), друкується.
1а Ф. Я и к о у с к і, Беларускае літаратурнае вымауленне, Мінск, 1960; выд. 2»
Мінск, 1966.
20 Ф. Янкоускі, Пьітанні культуры мовы, Мінск, 1961.
21 М. I. Г у р с к і, Параунальная граматыка рускай і беларускай мо^. Фэне-
тыка і марфалогія, Мінск, 1962.
22 Книги, писані давньобілоруською мовою, але арабським письмом. Створені
вони татарами, які за часів Литовського князівства різними шляхами потрапили Д0
Білорусії та Литви і навіть заснували там свої колонії.
24 Оцінюючи стан сучасного білоруського мовознавства в цілому, можна сказати,
що воно дійшло того рівня, коли всі основні факти, які лежали на поверхні, вже з і­
брані й певним чином Інтерпретовані. Білоруські мовознавці приступили до розв’я­
зання широких теоретично-узагальнюючих проблем, які вимагають застосування як
традиційних, так і нових методів дослідження.
Відрадним, зокрема, е намір після закінчення двотомної історії білоруської
літературної мови створити академічний курс історичної граматики (орієнтовна на­
зва — «Гісторьія беларускай мовы»), потреба в якому відчувається давно. У новому
курсі мають бути висвітлені загальні питання походження білоруської мови, основні
етапи історії літературної мови, історія фонетичної системи та граматичного ладу
мови. У розпорядженні істориків білоруської мови є величезна кількість стародавніх
писемних пам’яток — світських і релігійних, оригінальних і перекладних, рукопис­
них і друкованих.
Особливо багата спадщина ділового письменства. В середині X IX ст. Віленсь*
кому центральному архіву було передано 19224 актові книги з міст і містечок Мін­
ської, Віленської, Гродненської та ковенської губерній. У Вітебському архіві на той
час зберігалося 1823 книги з різних місцевостей Вітебської і Могилівської губерній.
Дрхів канцелярії Великого Князівства Литовського («Литовська метрика») мав понад
5&0 томів різноманітних документів 23. Значна частина цих матеріалів була свого часу
опублікована в «Актах, относящихся к истории Западной России» та в «Актах Юго-
Западной России» і стала першоджерелом при вивченні різних питань історії біло­
руської мови. Але ці видання, призначені переважно для істориків та юристів, з лінг­
вістичного погляду незадовільні, оскільки вони часто не дають справжнього уявлення
про історію досліджуваних граматичних питань. А стародруки і рукописні джерела
зберігаються в архівах і книгосховищах переважно за межами республіки.
Велике наукове і культурне значення мало б планомірне серійне видання най­
важливіших пам’яток білоруської мови. Добре впорядкована хрестоматія з історії
білоруської мови 24 та лінгвістично надійно видані всі відомі білоруські списки Оле­
ксандрії XV —X V III ст.28 є тільки початком цієї справи.
Наукова вартість більшості стародавніх рукописів значно знижується тим, що
їм бракує вказівки на автора, місце й час написання. Це не тільки виключає можли­
вість зіставляти мову пам’ятки з мовою певної говірки, але й ставить іноді під сумнів
саму належність тієї чи іншої пам’ятки до білоруської писемності. Спробу наукової
паспортизації «безіменних» пам’яток не можна апріорно вважати безнадійною. Але
успіх неможливий без допомоги палеографії та діалектології (історичної й сучасної).
Традиції видатного палеографа акад. Ю. Ф. Карського, на жаль, не були продовжені
молодшим поколінням учених. У Білорусії (та й не тільки тамі) нині немає жодного
спеціаліста-палеографа.
Крім писемних пам’яток, важливим джерелом вивчення історії мови є свідчення
сучасних народних говірок. У зв’язку з цим перед білоруськими діалектологами постає
велике завдання: протягом найближчих років, починаючи з нинішнього, зібрати діа­
лектну лексику всіх білоруських говірок і видати хоч би вісім словників, що відби­
вали б лексику основних діалектних масивів, і на їх основі створити повний словник
білоруської діалектної лексики.
Найближчим часом Інститут мовознавства відкриває лабораторію експеримен­
тальної фонетики й розгорне експериментальні дослідження.
Отже, можна з певністю сказати, що білоруські мовознавці йдуть у ногу з су­
часним рівнем світової науки, намагаються задовольняти культурні запити білору­
ської громадськості, вносять гідний вклад у свою національну культуру і в слов’ян­
ське мовознавство взагалі.
—Основні напрями сучасного білоруськог
23 Див.: А. Жураускі, Слоунік старажытнай беларускай мови. «Літера­
тура і мастацтва», 1966, 58.
и «Хрэстаматыя па гісторьіі беларускай мовы», ч. 1, Мінск, 1961; ч. 11, Мінск,
1962.
Див.; «Александрия», Мінск, 1962.