Протягом останніх двох десятиліть українська діалектологія, як і Інші
галузі української радянської мовознавчої науки, набула широкого роз­
маху і досягла значних результатів як щодо фактичного опису системи
(систем) наших говорів, так і щодо теоретичних узагальнень. Є ряд моногра­
фічних досліджень з діалектології, численні статті, уже підготовлено один
том Атласу української мови (далі скорочено —- АУМ), закінчується впо­
рядкування другого тому, ведеться чимало інших робіт, поліпшилася
підготовка кадрів україністів-діалектологів1. П ’ятдесятиріччя Жовтня
українські радянські діалектологи зустрічають значними науковими до­
сягненнями.
Однак різні ланки сучасної української діалектології розвиваються
надто нерівномірно, деяким з них у нас приділяють недостатню увагу
(лінгвістична географія, діалектна лексикологія, дослідження діалектного
синтаксису, словотвору та ін.), деякі взагалі занедбані (історична діалек­
тологія, дослідження соціальних діалектів, діалектна лексикографія, до­
слідження генетичних питань окремих діалектних груп тощо). Я к відомо,
загальний стан наукового вивчення національної літературної мови знач­
ною мірою залежить від широти і рівня дослідження ї ї діалектів. З огляду
на потреби і темпи розвитку мовознавчої науки, а також з урахуванням
наших реальних можливостей, до найактуальніших проблем і завдань
сучасної української діалектології слід віднести такі:
і 1. Дальше розгортання всебічного дослідження більших чи менших
діалектних груп, насамперед тих, я к і досі не вивчались або вивчались не­
достатньо (наприклад, значна частина поліських, степових, слобожанських
та деяких інших). Важливо розпочати грунтовне дослідження україн­
ських переселенських говорів за межами УРСР. Щоправда, останнім часом
на республіканські діалектологічні наради запрошуються з доповідями на
таку тематику мовознавці Воронежа, Краснодара, Курська та інших міст,
але треба визнати, що ця робота в усьому ї ї обсязі належним чином не ко­
ординується; для більшості мовознавців за межами УРСР тематика з укра­
їнської діалектології не була і не є основним предметом їх наукових інтере­
сів. Тим-то необхідно, щоб над вивченням українських говорів за межами
України найактивніше працювали мовознавці УРСР.
2. З усіх розділів найбільша кількість з наявних описів припадає на
фонетику. Проте фонетична система наших говорів, за деякими винятками,
досі вивчалася лише на слух. Надалі слід розгорнути всебічне дослідження
# 1 Докладно про це див.: Ф. Т . Жилко, Дослідження діалектів української
мови за радянської доби (1917— 1957 pp.), у зб.: «Дослідження з мовознавства в Укра­
їнській PCP за сорок років», К., 1957, стор. 148— 170; А. А. Москаленко,
нарис історії української діалектології (радянський період), Одеса, 1962.
З*
3S фонетики українських говорів з якнайширшим застосуванням технік
засобів. ”І! х
Значним недоліком вивчення українських діалектів є недостатнє
стосування даних фонологічного аналізу. Дослідження діалектів на фг»33*
логічному рівні дає можливість пояснити чимало мовних явищ (еист ‘
вокалізму, системи консонантизму, а також у галузі морфології), які
можуть бути з ’ясовані при дослідженні говорів на фонетичному (звуков0 ,,е
рівні. Отже, поряд 3 фонетичними дослідженнями необхідно Приділи^
якнайсерйознішу увагу вивченню фонологічної системи (систем)
говорів. –
Зовсім занедбано в нас дослідження такої важливої галузі, як акце
тологія. У літературі можна знайти лише загальні, скупі і принагьЛ
зауваження про т. зв. особливості наголосу досліджуваних говорів. Коіл
потрібні грунтовні дослідження, в тому числі і монографічні описи акцр І
тологічної системи (систем) українських діалектів.
3. Деяких успіхів українське мовознавство досягло в галузі лінгво
географії. Уже опубліковано чотири регіональні атласи (Північно-захіп.
ного Полісся, Північної Лемківщини, Закарпаття, Південної Наддніпряі*
щини), здано чи підготовлено до друку ще три таких атласи (Т. Назарову і
В. Латти, Г. Шила), підготовлено до друку том АУМ (Полісся, Середі
Наддніпрянщина і суміжні землі), закінчується укладання тому АУд
(Закарпаття, Наддністрянщина, Волинь і суміжні землі), розпочато карто,
графування матеріалів до тому АУМ (Нижня Наддніпрянщина, Причорно-
мор’я і суміжні землі). Проте для дослідження багатьох питань (наприклад,
іншомовні впливи, міжмовні контакти, міждіалектні взаємозв’язки, чле­
нування говорів на порівняно невеликих територіях, генеза окремих діа­
лектних груп та ін.) потрібні регіональні лінгвістичні атласи різних типів,
спеціальний лексичний атлас української мови. Щодо цього добрий прик­
лад подають нам французькі, німецькі, польські та інші діалектологи.
Однією з найважливіших передумов розгортання лінгвогеографіч-
них досліджень українських діалектів є якомога швидша публікація
підготовленого тому АУМ (Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміж­
ні землі).
4. Найменш розробленою галуззю українського мовознавства як з
теоретичного погляду, так і щодо збору фактичного матеріалу та його
опису є синтаксис наших говорів. Зроблено тут дуже мало. З монографіч­
них досліджень можна назвати, здається, тільки кандидатську дисертацію
В. Брахнова про синтаксис переяславських говірок на Київщ ині (1960).
Щоправда, короткі розділи з синтаксису є в ряді інших кандидатських
дисертацій, проте загальної картини це не поліпшує, бо переважна біль­
шість цих описів не опублікована. Істотною вадою опублікованих і не-
опублікованих праць (розділів дисертацій) з синтаксису є, по-перше, те, що
дослідники, як правило, підходили до фактів з готовими схемами і нор­
мами синтаксису української літературної мови, а по-друге, те, що бра­
лись до уваги лише так звані особливості. Таким чином, система синтаксису
говорів у всій його складності досі не вивчалася. Звичайно, досліджувати
діалектний синтаксис досить складно передусім тому, що достатньою
мірою ще не розроблена методика таких досліджень, немає навіть належного
взірця. Тут потрібні пошуки, експерименти і т. ін. Лише наполегливе і
копітке збирання синтаксичного діалектного матеріалу, систематизація
його, вивчення і теоретичне дослідження можуть бути запорукою успіху
в таких студіях.
5. Окремо слід спинитися на проблемах вивчення лексико-семантичної
системи української діалектної мови і на проблемах діалектної лексико*
графії.
36 їм рии ли ми с уча сної укр а їн с ько ї ишлеитилип»
Початок вивчення української діалектної лексики хронологічно майже
збігається з початком вивчення фонетики і морфології наших говорів.
Проте діалектна лексика вивчалась трохи інакше, можна сказати — при*
нагідно, мимохідь, оказіонально, причому тут провадилося не стільки
дослідження, скільки збирання фактичного матеріалу. Якщо наприкінці
X IX і на початку X X ст. почали виходити солідні монографічні описи фо­
нетичної і морфологічної систем окремих говорів та діалектних груп (праці
В. Шимановського, І. Верхратського та ін.), то в галузі діалектної лексики
в цей час, як і раніше, триває збирання т. зв. особливостей, лексичної
«екзотики», і зібране додається у вигляді словничків до монографій (виня­
ток становить лише цінна праця І. Верхратського «Знадоби до словаря юж-
норуського» (Львів, 1877). Те саме, на жаль, спостерігається протягом
усієї першої половини X X ст. і певною мірою в сучасній українській діа­
лектології. Щоправда, останнім часом з’явилося кілька невеликих регіо­
нальних діалектних словничків (А. Москаленка, В. Ващенка, П. Лисенка
та ін.). У нас досі немає діалектних словників типу праць А. Подвисоць-
кого, Г. Куликовського, В. Богораза, А. Миртова та ін. у російській лекси­
кографії, М. Каспяровича, В. Добровольського — у білоруській, Ф. Бар­
тоша — у чеській, Г. Єлезовича — у сербохорватській і т. ін. Лише з
середини 50-х років у нас у вигляді дисертацій почали з’являтися моногра­
фічні описи лексики окремих говіркових груп (М. Кривчинської, В. Проко­
пенко, М. Безкишкіної та ін.), проте матеріали цих дисертацій опубліко­
вані лише частково. Певним досягненням у вивченні лексики українських
говорів є опубліковані лексичні атласи Ю. Тарнацького, 3. Штібера,
Й. Дзендзелівського, В. Ващенка.
Взагалі ж вивчення української діалектної лексики значно відстає
від дослідження фонетики і морфології наших говорів. При вивченні лек­
сико-семантичної системи діалекту вихідною позицією повинна бути не
літературна мова, а сама досліджувана система. Досліджуючи лексико-
семантичну систему говорів, треба звертати увагу і на так звані нульові
діалектизми (нульові показники), тобто на відсутні в описуваних говорах
поняття, слова, значення, як і характерні для літературної мови та інших
говорів. Адже нульовий діалектизм — це часто не менш важлива діалектна
риса, ніж позитивний показник.
У нас поки що немає навіть короткого синтетичного опису лексико-
семантичної системи українських говорів. Слід визнати, що це справа май­
бутнього, хоч, можливо, і не такого вже й далекого. Першочерговим зав­
данням тепер треба визнати системне вивчення окремих лексичних шарів,
груп, окремих слів та еквівалентів їх у всіх говорах національної терито­
рії або в якійсь частині їх , у тому числі і в окремих говірках. Для дослі­
дження лексико-семантичної системи говорів слід застосовувати новітні
методи (визначення семантичних мікрополів, співвідношення лексем і реа­
лій в географічному аспекті та ін.).
6. Однією з найактуальніших проблем є укладання багатотомного
Лексичного атласу української мови, який би став надійною базою для
дослідження лексико-семантичної системи наших говорів у різних аспек­
тах, у тому числі й у лінгвогеографічному 2.
7. Протягом понад півтора століття в численних вітчизняних і закор­
донних виданнях продовжують друкуватися більші і менші словники та
збірки української лексики, в тому числі і діалектної. Багато лексичного
Діалектного матеріалу містять різні етнографічні та фольклорні збірники,
твори красного письменства і т. ін. Багато з цих видань є малоприступними,
2 Про проспект цього атласу і його програму доповідалося на X II Республікан­
ській діалектологічній нараді в квітні 1965 р. в Києві.
37 f f О . Дзекдзелівський т
значної частини з них немає навіть у великих бібліотеках Києва, л ь
Харкова та інших міст, а це створює серйозну перешкоду для широ Ч
розгортання дослідження лексики наших говорів. Назріла невідк „к°го
потреба укласти «Словник українських народних говорів», тобто звед**
словник специфічної лексики всіх українських народних говорів (J!1^
«Словаря русских народных говоров», два випуски якого вже вийшли ^
«Słownika gwar polskich», який незабаром почне друкуватися). ’ ч*
Думка про зведений словник не нова, вона висловлювалася В. ę *
щенком ще в 1956 р. 3 Щоправда, тоді ж Б. О. Ларін висловив міркуван
що ця проблема поки є другорядною, що «потрібно с п о ч а т Нї1,
укласти серію окремих обласних словників ( КУ
рядка Б. О. Ларіна. — Й . Д .) за єдиним планом, який дав би можливі
охопити основні діалекти мови» 4. Власне, єдиною перешкодою, я к а ^
думку Б. О. Ларіна, заважає розпочати укладання зведеного словні/ 9
говорів української мови, є недостатня кількість записів діалектної л Ка
сики. ’
Поняття повноти чи достатньої кількості дуже відносне, особливо в Т
кому питанні, як укладання словника народних говорів. Відкладати в/
рядкування зведеного словника українських говорів до часу підготов*
серії досконалих обласних словників означає, по суті, відмовлятися ві
такого словника взагалі. Наші колеги росіяни, поляки та ін., як відомо’
не стали на такий шлях.
Зведений словник українських народних говорів, який буде, зрозу
міло, диференційним, укладатиметься на основі таких матеріалів: а) дпГ
кованих словників, словничків та збірок діалектної лексики; б) рукопис­
них словників, словничків та збірок діалектної лексики, як і зберігаються
в різних архівах, бібліотеках; в) етнографічних друкованих і рукописних
матеріалів та досліджень; г) творів красного письменства і д) нових, спе­
ціально для цього зроблених записів діалектної лексики.
За нашими далеко не повними підрахунками, є до 200 друкованих
різних за обсягом словників та збірок діалектної лексики. Очевидно, не
меншим (якщо ненабагато більшим) виявиться і число рукописних словни­
ків та списків діалектних слів, що зберігаються в різних архівах. Наприк­
лад, лише в архівах та бібліотеках Ленінграда, за свідченням М. Пилин-
ського, їх нараховується близько 60 5. Рукописні українські словники е
також в архівах Львова, Дніпропетровська, Самбора, Києва, Лодзі, Праги,
Братіслави та ін. Величезну кількість діалектного лексичного матеріалу
містять рукописні словники, додані до кандидатських дисертацій, студент­
ських дипломних та курсових праць і т. ін. Значну кількість діалектно!
лексики фіксують етнографічні матеріали (з них лише друкованих є до
200 томів). Укладання зведеного словника українських народних говорів
є, таким чином, однією з найважливіших проблем сучасної української
діалектології.
8. Поряд з роботою вад багатотомним зведеним словником українських
говорів слід інтенсивно продовжувати укладання регіональних діалектних
словників, особливо тих говорів, з діалектної лексики яких не робилося
зовсім або зроблено мало записів (Полісся, Волинь, Буковина, Лемківщина,
Слобожанщина та ін.).
■ Див.: В. С. В а щ е н к о, Побудова словника українських говорів (проект).
Дніпропетровськ, 1956.
4 Б. О. Л а р і н, Принципи укладання обласних словників української мови.
«Діалектологічний бюлетень», в. V I, К.. 1956, стор. 8.
‘ Див.; М. М. Пилииський, Українські рукописні словникові матері**1
в бібліотеках і архівах Ленінграда, «Лексикографічний бюлетень», в. IX , К-,
стор. 74—89.
38 Проблеми сучасної української діалектологи
Значною вадою цієї роботи є відсутність належної координації та пев­
ного керівництва (з центру чи центрів), а також те, що в нас не налагоджена
публікація праць такого типу. Не бачачи перспектив видання, укладачі
деяких словників працюють надто повільно, в інших місцях взагалі ще не
розпочиналася робота. На жаль, досі лежать у рукописах регіональні
словники М. И. Онишкевича (бойківські говори), М. А. Грицака (закарпат­
ські говори), 1. О. Варченка (лубенські говори) та ряд інших. У Празі
зберігаються матеріали закарпатського обласного словника І. А. Паньке-
вича, над яким він працював понад 40 років. У Лодзі є два словники гу­
цульських говорів Я. Янова; реєстрові слова одного словника наводяться
кирилицею, другого — латинкою (як повідомили польські колеги, там
створена комісія на чолі з С. Грабцем, яка на основі цих двох рукописів
має впорядкувати і видати один словник).
9. Як окреме завдання можна було б висунути укладання по можли­
вості повних словників говірок окремих сіл з різних діалектних груп,
наприклад словник типової волинської говірки (одного села), словник
однієї говірки Полтавщини, Східного, Середнього та Західного Полісся,
Поділля, Слобожанщини, Гуцульщини, Наддністрянщини, Буковини, По­
куття, Лемківщини та ін. (типу словника с. Доманєвка М. Шимчака * чи
словника с. Деуліна, який укладається в Інституті російської мови
АНСРСР). Такі словники окремих говірок мали б дуже важливе значення
для дослідження лексико-семантичної системи наших говорів, для вивчення
ряду питань історичної лексикології, міждіалектних та міжмовних кон­
тактів, генетичних та інших проблем.
10. Велике значення мала б підготовка українського літературно-
діалектного словника. Словникова стаття принципово могла б бути побу­
дована в такий спосіб: при загальному літературному слові як його відпо­
відники наводяться всі відомі з літератури (різних словників, етнографіч­
них матеріалів, художніх текстів та ін.) і з нових, спеціально для цього
зроблених, записів діалектні еквіваленти. До кожного з наведених діалект­
них синонімів, зокрема й до тих, звичайно, що є нормою сучасної україн­
ської літературної мови, крім потрібних позначок про стилістичне та гра­
матичне вживання слова, даються по змозі якнайдокладніші відомості про
географічне поширення їх.
Такий словник був би цінним довідником про діалектну лексику,
значною мірою доповнював би Лексичний атлас української мови, а до
виходу в світ останнього якоюсь мірою навіть замінював би його. З одного
боку, він би сприяв ефективному дослідженню лексичного складу наших
говорів у всіх аспектах, зокрема й в плані лінгвогеографічному, а з друго­
го — допоміг би в справі нормалізації лексики сучасної української літе­
ратурної мови, був би корисним довідником для письменників, журналістів
та інших працівників слова.
В Для успішного ведення досліджень з історичної діалектної лекси­
кології і всіх пов’язаних з нею проблем велику користь принесли б обласні
історичні словники. Вдалою спробою такого словника в .українському (і
взагалі в слов’янському) мовознавстві є досить великий (470 crop.) словник
закарпатських пам’яток X V I—X V II ст., виданий 1965 р. в Будапешті
угорським україністом Л. Деже 7. Варто було б опрацювати ряд таких
обласних історичних словників (наприклад, словник північнолемківських
пам’яток X V I—X V III ст., волинських, подільських, буковинських та
пам’яток інших місцевостей).
в М. Szymczak, Słownik gwary Domanlewka w powiecie łęczyckim, części
I— III, Wrocław — Warszawa — Krakуw, 1962— 1964.
1 Л. Деже, Материалы к словарю закарпатской литературы X V I— X V II вв.,
мікровидання Бібліотеки Угорської академії наук, Будапешт, 1965.
39 12. Украй занедбане в нас збирання, впорядкування і публіка
збірок та дослідження народної фразеології. Після капітальних пп^ 51 І
М. Номнса та І. Франка в нас майже не публікувалося на належному нау1^ І
вому рівні навіть середніх збірників народної фразеології. Останнім час ‘ І
щоправда, були деякі спроби в цьому напрямі.^ Наприклад, В. ІВа°Ч І
1955 р. в Ужгороді видав збірку «Скарби народної мудрості. ЗакарпатсНь° І
українські прислів’я та приказки*. Однак це видання, як і до нього поді«Ь^ і
майже не становить наукової вартості для діалектолога: упорядник ***’ І
зберіг місцевих фонетичних особливостей, а морфологію і синтаксис *-е І
дігнав під літературну норму. На жаль, мало уваги приділено фразеол0П–
в опублікованих останнім часом діалектних словниках А. Москалец * **
В. Ващенка, П. Лисенка та ін. Ка
Настав час широко почати збирання народної фразеології, підготов
наукових збірок (з наведенням матеріалу фонетичною транскрипціє^ ^
на цій основі — докладне, зокрема й лінгвогеографічне, дослідження фп 1
зеології. ра’
13. Облогом лежить така ділянка, як діалектний словотвір. Добпий
початок тут зробив В. Німчук своєю кандидатською дисертацією про імЄї.
ний словотвір закарпатських верхньонадборжавських говірок (1962). и І
жаль, чогось грунтовного в цьому напрямі, наскільки відомо, тепер на
робиться. Це й зрозуміло. Адже успішне ведення словотворчих діалекто
логічних досліджень упирається в необхідність нагромадження значної
кількості лексичного діалектного матеріалу, діалектних словників, лінгві­
стичних атласів та ін. Можливо, варто подумати про укладання спеціаль-
вої програми чи серії програм для збирання матеріалів діалектного сло.
вотвору.
14. Останнім часом опубліковано ряд статей з історичної діалектології
(О. Маштабей, І. Керницького, Л. Коломієць, Ф. Непийводи та ін.). Пи­
таннями української історичної діалектології досить жваво цікавляться
за кордоном, зокрема в Угорщині (Е. Балецький, Л. Деже), у Польщі
(В. Курашкевич, М. Лесів та ін.). У Празі 1958 р. була опублікована моно­
графія І. Панькевича «Нарис історії українських закарпатських говорів.
Частина І. Фонетика». Нещодавно у Будапешті вийшла книжка Л. Деже,
присвячена мараморським закарпатським говорам XIV —X V III ст. Проте
в цій галузі робиться в нас дуже мало. Як відомо, дослідження з історичної
діалектології мають важливе значення не лише для діалектології, а й для
висвітлення багатьох питань історичної граматики та сучасної літературної
мови. Потрібно було б, не послаблюючи інтересу до пам’яток X IV —XV ст.,
приділити серйозну увагу дослідженню пам’яток XVI—X V III ст. і особли­
во рукописних. Розгортання досліджень з історичної української діа­
лектології значною мірою залежить від публікації пам’яток писемності.
15. Карти АУМ, регіональні лінгвістичні атласи, монографічні описи
та ін. дають багатий матеріал для дальшого дослідження проблеми сучас­
ного і минулого групування українських говорів.
Необхідно також на базі українського матеріалу активніше розпочати
дослідження й інших питань теоретичної діалектології.
16. Розширення лінгвогеографічних досліджень, розгортання дослі­
джень з історичної діалектології, вивчення міждіалектних та міжмовних
контактів та ін. допоможуть вести дослідження генетичних питань окре­
мих, більших чи менших, діалектних груп. Ця ланка діалектології в нас
також значною мірою відстала (з грунтовних праць на цю тему чи не по­
одинокою є стаття 1. Панькевича ®).
М . Паньхевич, До питання генези українських лемківських говорів
«Славянская филология*. II, М., 1958, стор. 164—197.
40 Проблеми сучасної української діалектології
17. Окремо слід звернути увагу на необхідність вивчення професій­
них (соціальних) діалектів української мови. Як відомо, закордонні мово­
знавці» зокрема болгарські, угорські, німецькі та ін., приділяють цим
питанням значну увагу. Добре було б дослідити специфіку сучасних про­
фесійних діалектів періоду соціалізму в порівнянні з такими ж діалектами
попередніх епох. Цікавим є дослідження дальших перспектив розвитку
професійних діалектів української та інших мов народів СРСР.
Після скромних починань (і то в основному етнографів) 0 20-х років
у нас не провадилось вивчення сленгу. Дослідження цього шару народної
лексики потрібне для вивчення історії та етимології значної кількості слів
сучасної літературної і діалектної української мови. Адже чимало
слів та фразеологічних зворотів навіть літературної мови з походжен­
ня є сленгізмами (наприклад, із сленгу картярів: козиряти, маститий,
тузити, зизом дивитися, літературний туз, поставити все на одну кар­
ту та ін.).
18. Слід створити діалектологічну фонотеку всіх найважливіших
типів сучасних українських говорів. Така фонотека мала б наукову вартість
для розв’язання низки питань, причому не лише сучасної української
діалектології (наприклад, для розв’язання деяких спірних чи сумнівних
моментів орфоепії і т. ін.). Очевидно, найдоцільніше архів діалектних
фонограм створювати в Інституті мовознавства АН УРСР. Якусь частину
цієї загальної чи генеральної фонотеки доцільно було б розмножити, щоб
кожна кафедра української мови університетів та педагогічних інститутів
мала її для використання під час викладання діалектології, історичної
граматики, сучасної української мови.
19. Велике значення для дослідження різних рівнів системи (систем)
діалектної мови мають опубліковані доброякісні діалектні тексти. За по­
воєнного часу цьому питанню в нас майже не приділяється уваги, хоч по­
льових записів є досить багато. Піонером тут виявився А. А. Москаленко,
який опублікував два випуски записів діалектної мови з Одещини 10. Цей
приклад варто продовжити і вдосконалити в той спосіб, щоб публікувалися
не лише тексти, записані на слух, а й тексти, що відтворюють на базі до­
кладної фонетичної транскрипції магнітофонні записи.
20. Успішний розвиток кожної науки, зокрема діалектології, може
здійснюватися за умов докладного знайомства як з вітчизняними, так і
закордонними теоретичними та практичними досягненнями в цій галузі.
Проте частина наших діалектологів мало поінформована про сучасний стан
закордонної, зокрема романської та германської, діалектології. Тому-то
дуже важливо, щоб у наших періодичних і неперіодичних виданнях регу­
лярно з’являлися огляди, рецензії, анотації найважливіших діалектологіч­
них досліджень, зокрема теоретичних. Слід було б створити докладну за­
гальну історію української діалектології, у якій були б розглянуті дослі­
дження не лише вітчизняних, а й закордонних дослідників. Настав час і
для створення академічного курсу української діалектології.
21. Варто було б серйозно подумати над перевиданням, можливо в
одному збірникові, діалектологічних праць фундаторів української науко­
вої діалектології: О. Потебні, К. Михальчука, Я. Головацького, М. Макси­
мовича та ін.
9 Див.: «Етнографічний вісник», кн. 2, К .. 1926. стор. 44— 60: кн. 3. К . 1927
стор. 76—81.
10 Див.: А. А. Москал е_н к о, Методичні рекомендації для практичних
1о а ЈТЬ л3 « м ін с ь к о ї діалектології (записи з південних районів Одещини), Одеса,
оо; його ж. Методичні рекомендації для практичних занять з української діа­
лектології (записи з північних районів Одещини), Одеса, 1966.
41
1 22. Загальновідоме значення добре впорядкованої бібліографії не
для проведення наукових досліджень, а й навіть для буденної викла
кої практики. У цьому плані заслуговує на схвалення «Бібліографов і
покажчик з української діалектології», виданий А. Москаленком і 5 !*^
лецькою. Однак цей довідник охоплює лише праці вітчизняних авт Н
притому він дуже неповний. Отже, є потреба в докладній, повній бі?-* 1
графі! з української діалектології. “о-
0 9 *
До реалізації переважної більшості названих вшце актуальних п
блем сучасної української діалектології можна приступати вже сьогод^ І
(до речі, частина з них тією чи іншою мірою вже опрацьовується), де»5
з цих проблем можна буде досліджувати після відповідної підготовчо}
роботи.
(м Ужгород).