Останнім часом посилився інтерес до вивчення українських говорів
поза межами УРСР. З кінця 50-х років помітно зростає кількість розві­
док, присвячених українським переселенським говіркам, особливо на
території РРФСР — на Кубані, Приазов’ї, Вороніжчині, Бєлгородщині,
Надволжі’1. Здійснюватиметься й лінгвогеографічне дослідження цих го­
ворів. Згідно з ухвалою X II Республіканської діалектологічної наради
українські ареали поза межами республіки будуть відображені в Атласі
української мови (далі скорочено — АУМ) окремими врізками, що охоп­
лять основні райони українського переселення від Сербії й Румунії до Си­
біру й Далекого Сходу.
З метою збирання матеріалів до АУМ Інститут мовознавства ім.
О. О. Потебні АН УРСР організував у травні 1966 р. діалектологічну
експедицію на Далекий Схід у складі І. Г. Матвіяса й автора цієї статті.
Далекосхідний український ареал — один з найбільших за кількістю носіїв
української мови і чи не наймолодший серед інших українських переселенських осе­
редків. Спеціальних історичних, етнографічних чи лінгвістичних розвідок, присвяче­
них далекосхідним українцям, немае, але чимало цінних відомостей, особливо щодо
українських говірок Примор’я в 20-х роках нашого століття, е в працях колишнього
професора Владивостоцького університету О. П. Георгіевського — дослідника мови
й фольклору слов’янського населення краю *.
За даними О. П . Георгіевського, можна встановити приблизну територію ком­
пактного поселення українців на Далекому Сході, так званий «зелений клин» — су­
часний Приморський край (переважно західні його райони) і південь Хабаровського
краю (уздовж р. Уссурі).
Заселення південних областей Далекого Сходу (Приамур’я і Примор’я) вихід­
цями з Європейської частини Російської імперії було розпочате з середини X IX ст.
з метою залюднення майже необжитих* земель на східних рубежах країни. Здійснюва­
лося воно різними шляхами, але найбільш послідовним і результативним було масове
переселення малоземельних селян з центральних, південних і західних губерній.
Перші українці почали оселятися в краї приблизно з кінця 70-х років X IX ст., най­
більша кількість дореволюційних переселенців припадає на період після 1907 р. 4
1 Див., наприклад, праці Г. В. Денисевича про говірки з українською основою
в Курській і Бєлгородській областях, В. І. Собіннікової, Л . П . Комісарової, Г. Т . Єо-
лонської — про українські говірки на Вороніжчині, С. П . Габа — про говірки При-
азов’я, І. Т . Вальченка — про деякі українські говірки Куйбишевської області,
А. М. Пашківського — про українські говірки Балашовщини, І. Г. Чередниченка,
Н . П . Федоренко — про кубанські говірки та ін.
2 Д ив.: А. П. Георгиевский, Программа для собирания материалов
старины, быта, творчества и языка Дальневосточной области, Владивосток, 1925;
його ж, Русские на Дальнем Востоке. Заселение, говоры, творчество, в. 1. Заселе­
ние русскими Дальнего Востока и современное их распределение (в связи с говорами),
Владивосток, 1926; його ж, Русские на Дальнем Востоке, в. 2. Вопрос о говорах
побережья залива Петра Великого, Владивосток, 1927; його ж, Диалектологиче­
ская программа для Д.-Восточного края, Владивосток, 1927; його ж, Русские
на Дальнем Востоке, в. 3. Русские говоры Приморья, Владивосток, 1928; й о г о ж.
Русские на Дальнем Востоке. Фольклорно-диалектологический очерк, в. 4. Фоль­
клор Приморья, Владивосток, 1929.
3 Тубільне населення краю нечисленне; зустрічатися з представниками місце­
вих народностей в обстежених населених пунктах нам не доводилося.
4 А. П . Георгиевский, Русские на Дальнем Востоке, в. 1, приложение
№ 12.
43 Переселения тривало й у 20-х роках, чимало українських родин переїхало д0 п
мор*я 1940 р. або ft у післявоєнні роки.
Найдавнішими і иайчисленнішими українськими поселенцями є вихідці
важно з Київської, Чернігівської і Полтавської губерній, пізніше, з початку Х х
посилюється потік з Поділля і Волині, меншою мірою — з Харківщини і піп0**’
України. На батьківщину переселенців часто вказують назви населених пунктів**11
Далекому Сході, наприклад: Хороль, Київка, Чернігівка, Прилуки, Чугуївка та Н*
Одночасно Далекий Схід заселявся росіянами (з Курської, Орловської, Тульсі
Рязанської, Пензенської, Калузької та інших губерній, у тому числі сибірськ •
і білорусами (наприклад, з Мінсько! та Могилівської губерній). и*)
Залишення краю переселенцями було нерівномірним. У центральній, гірСьк-й
частині, а також на східному узбережжі населення було порівняно рідким. Знач
густіше заселилася західна, рівнинна, подекуди досить широка смуга — Приха*0
кайська низина і долина р. Уссурі та нижньої течії її правих приток. Саме ця тернт**
рія в основному заселена українцями (за О. П. Георгіевським — від 74,2% всьог*
населення на півночі смуги до 91,1% на півдні, хоч у сусідній гірській зоні по річка*
Даубіхе й Улахе українців на той час теж було чимало — 64,9% ; так само високий
процент українців відзначався й на південно-східному узбережжі до бухти Ольги Л
79,1%) *. Загалом у тогочасному Хабаровському і Владивостоцькому округах 1923 п*
українців було 221652 чол., що становило переважну більшість сільського населенна
краю6.
Сучасне розміщення українців на Далекому Сході так само нерівномірне. за
даними перепису 1959 p., кількість українців у Приморському і Хабаровському краях
дорівнює 280166 чол., з них 132220 чол. сільського населення 7. Переважна більшість
українського населення зосереджена компактно в західних сільськогосподарських
районах Приморського краю, наприклад у Спаському, Чернігівському, Хороль-
ському, Кіровському Іманському, і в прилеглих за течією р. Уссурі районах Хаба­
ровського краю. У багатьох селах цього масиву українська мова є мовою активного
вжитку (крім офіційної сфери), її зберігає не тільки старше покоління (частково ще
переселенці, частково уродженці Примор’я), а й значна частина середнього, подекуди
ft молодшого поколінь. У 30-х роках тут існували школи з українською мовою викла­
дання; для цих говірок на той час актуальним був вплив української літературної
мови, окремі ознаки якого помітні ще й тепер переважно в мові середнього покоління.
У гірській частині Примор’я українці розсіяні окремими селами або й групами ро­
дин чи поодинокими родинами в селах з мішаною людністю. Тут значно менший про­
цент носіїв української мови. Так, наприклад, в Ольгинському районі українську
мову можна почутн лише в кількох південних селах (Маргаритове, Милоградове,
Бровки, Листвяна Падь), у Кавалерівському районі українські говірки в чистому
вигляді збережені переважно в старіших мешканців, які або народилися на Україні
або, будучи уродженцями Примор’я, змалку успадкували мову батьків.
Експедиція обстежила шість населених пунктів у різних частинах
Приморського краю: у гірській частині — Устинівка Кавалер і вського
району (78 дворів, 450 мешканців, українці переселилися з сусіднього
села Сяхова, зруйнованого повіддю у 1934 p., де вони жили з 1914 p.),
Чугуївка, центр Чугуївського району (1000 дворів, 6000 мешканців, засно­
вана в кінці X IX ст.), на східному узбережжі— Маргаритове Ольгин-
ського району (120 дворів, 500 мешканців, існує з 1898 p.); у південній
частині — Володимиро-Олександрівське, центр Партизанського району
(700 дворів, 5000 мешканців, засноване 1864 р.) і в західній смузі найгусті-
шого українського заселення — Хороль, центр Хорольського району
(1681 двір, 5670 мешканців, за переказами існує з 1891 p.), Воскресенка
Спаського району (270 дворів, 980 мешканців, засноване 1886 p.).
Сучасний характер обстежених, як, очевидно, й інших українських
говірок Примор’я, визначається кількома особливостями: типом заселення
і діалектним складом людності, порівняною молодістю переселенського
масиву та інтенсивним впливом російської мови.
»А. П. Георгиевский, Русские на Дальнем Востоке, в. 1, стор. 57—58.
• Т а м же, в. З, стор. 20. Наступні посилання на О. П. Георгієвського сто­
суються цієї праці.
’ «Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. РСФСР» М. 1963, стор-
33*1, 384.
44 Українські говірки на Далекому Сході
Залежно від типу заселення (суцільнонаціональне — мішане) і від
діалектного складу людності (монодіалектний — різнодіалектний) серед
переселенських сіл загалом можна виділити, очевидно, кілька типів, які
частково репрезентовані обстеженими пунктами: 1) монодіалектний з су­
цільним населенням, тобто пункт, заселений виключно вихідцями з однієї
діалектної’ території (серед обстежених такого типу немає, відсутній він і
в описі О. П. Георгієвського); 2) монодіалектний з мішаним населенням —
Устинівка (українці представлені нащадками п’яти братів з с. Луцева су­
часного Чуднівського району Житомирської області, крім того, є пересе­
ленці-росіяни переважно з Іванівської й Брянської областей) 8; 3) різно-
діалектний з перевагою якогось певного типу за умов суцільного насе­
лення — Воскресенка (переважно чернігівці, поодинокі вихідці з Сумщини,
Харківщини, Хмельниччини, Полтавщини), Хороль (полтавці, частково
переселенці з Київської й Вінницької областей); 4) різнодіалектний з пере­
вагою певного типу за умов мішаного населення — Маргаритове (вихідці
з околиць Ружина й Сквири, крім того, є поодинокі переселенці з інших
місць України і з Центральної Росії); 5) різнодіалектний тип з суцільним
населенням; серед обстежених пунктів його немає, але, за свідченням
О. П. Георгієвського, таких сіл чимало 6) різнодіалектний тип з міша­
ним населенням, найбільша строкатість — Чугуївка (переселенці з Черні­
гівщини, Харківщини, Київщини, Вінниччини, Полтавщини, а також з
Центральної Росії), Володимиро-Олександрівське (вихідці з Чернігівщини
Черкащини, Кам’янець-Подільщини, Вінниччини, Київщини; чимало ро­
сіян, є також корейці).
Різнодіалектність і різномовність населення як умова для постійних
контактів є основою виникнення мішаних говорів, загалом характерних
для порівняно молодих переселенських масивів. Що ж до переселенських
говорів на території Росії, то для них важливим фактором змін є ще й вплив
російської мови — діалектної, якщо йдеться про безпосереднє оточення, —
і літературної, яка є системою, що перебуває з переселенськими говірками
в афронтальних контактах, здійснюваних багатьма шляхами (через школу,
виробництво та ін.).
Різний ступінь збереження -українських діалектних рис і проникнення
російської мови зумовлює значну неоднорідність говірок навіть у межах
одного населеного пункта. Фактично розмовна мова кожного з обстежених
сіл являє собою поєднання кількох говірок. Тут виразно виділяються такі
групи:
I. Говірки, більш-менш ідентичні вихідним говіркам, тобто
говіркам тієї місцевості, звідки походять переселенці чи їхн і батьки. Зде­
більшого ці говірки характерні для людей старших поколінь, частина з
яких народилася на Україні. Носіями цих говірок є й ті уродженці Да­
лекого Сходу, що роками перебували в рідноговірковому оточенні. У цих
говірках вплив російської мови позначився лише на деяких елементах.
II. Говірки, що мають чимало ознак російського впливу, проте збе­
рігають основні українські мовно-діалектні елементи і структурно-системні
зв’язки. Здебільшого, це побутова мова осіб (переважно в західних райо­
нах), які, закінчивши школу, працюючи в установах, спілкуючись з при­
їжджими та ін., можуть також вільно користуватися російською мовою.
I I I . Говірки, у яких існують окремі українські елементи. Вони ха­
рактерні найбільше для молоді і для частини населення середнього віку,
особливо в гірських і надбережних селах.
8 На жаль, у документах сільрад відсутні дані про національність і походження
переселенців, що позбавляє нас можливості навести відповідні цифри.
0 А. П. Георгиевский, зазнач, праця, стор. 32. За даними спостережень, говірки першої групи зберігають рйс
хідного діалекту майже в «чистому» вигляді. Виявляючи всі основні и
їнські мовні ознаки, вони співвідносні з різними українськими діа^%
ними типами залежно від батьківщини переселенців і, отже, найб
полярні. Саме на цих говірках була в основному зосереджена
експедиції.
Очевидно, немає потреби детально аналізувати всі риси кожного
лектного типу — для цього варто звернутися до описів відповідних Вид!’а-
них говірок; укажемо лише на найголовніші особливості. %
Північний (поліський) діалектний тип
ставлений говіркою с. Воскресении. Об’єктами для запису були Пет?еДч
ленці з сіл Олишівки Чернігівського району і Сильного Менського рай6.
Чернігівської області. °НУ
Зіставлення з вихідною говіркою підтверджує факт існування в
скресенській говірці типових лівобережнополіських ознак. Зокрема
рігається співвідносність систем наголошеного (/іе/— /и/ — /е/— /ау
/о/ — /уо/ — /у/) і ненаголошеного (/и/ — /е/ — /а/ — /у/) вокалізи*
і ряд таких конкретних елементів, як, наприклад, неоднорідні голосні afil
їх прослідки на місці давніх о, е в новозакритих складах (скорочено ^
позиціях tу f\ t ‘iP ) і відповідно до е (куди*, myУKy стуол, лмой, ch’iJ
І і w ~ і w Щ
д ‘е т ‘і, ки с ‘іл’); поліська співвідносність рефлексів давніх е(д*ед — д’едбк,
л’ее — л’еса) та е (деуйати — девеггі, дес’ати — десет’)\ розрізнення нена.
голошених/е/, /и/; руйнування розрізнення /о/, /а/ (акання) та ін.
З морфологічних особливостей відзначимо розрізнення наголошених
і ненаголошених флексій род., дав. і місц. відм. одн. іменників жін. роду
в
колишніх -/а-основ {нема земл’і, на земл’іе — немй груши, на груша), a
також закінчення -е в наз. відм. одн. іменників середи, роду типу з’і’л’л’е,
вимиє. Чимало збереглося в говірці специфічних структур слів (наприклад,
гуж т у ш , йулица «вулиця», гбйстри «гострий», доршя «дошч»), які мають
вузьколокальні чернігівські ареали на відповідних картах АУМ.
Решта обстежених говірок належить до південного діалект­
ного типу. Зокрема відзначимо говірки: полтавські (с. Хороль),
полтавські з елементами північних (с. Чугуївка), східноволинські (с. Усти*
нівка), східноволинські з елементами середньонаддніпрянських (с. Мар*
гаритове), волинські з елементами подільських і середньонаддніпрянських
(с. Володимиро-Олександрівське).
Усі ці говірки мають деякі спільні риси, зокрема й у фонологічній
системі. Так, для них характерна єдина структура наголошеного вокалізму:
/і/ — /и/ — /е/ — /а/ — /о/ — /у/. Ненаголошений вокалізм має свої осо­
бливості відповідно до діалектної приналежності окремих говірок. У всіх
говірках спостерігається руйнування ненаголошеної опозиції /е/ : /и/, і
що взагалі характерне для південної української діалектної групи, проте ,
воно виявляється неоднаково в різних говірках. Здебільшого руйнування
опозиції /е/ : Уи/ починається із змін звукового ряду фонеми /е/, набли­
ження його до /и/; звуковий ряд /и/ частіше залишається стабільним, І
е и и и и ,
наприклад, дииіевий, диуйатий, шчербйтий, печу, тепер, ч е р н ‘іт , але І
вишнёвий, широкий, вигнивайе (Маргаритове). Наслідком максимальних І
змін звукового ряду /е/ є зникнення опозиції, наприклад: силйч — сила, І
п н
грибтй — гриби (Маргаритове). Зміни ненаголошеного [е] > [е], зрідка І
е
їй] > [и] спостерігаються й у чугуївській говірці (у полтавців), наприклад2
46 Українські говіркм^їалеком^СходГ
Є е и « в
виридлйвий, кедровий, Питрб, пичйггі, рибйк, лизун, але пихтйч., висбкий,
мииійний, блииічйпї. Помічені також випадки позиційної зумовленості
змін ненаголошених [е], Іиі. Так, наприклад, у хорольській говірці послі*
В е
довно [е] > Іеі, [и], за винятком позицій перед складами з наголошеним Le]
ц ^
(зел’бний, зеліний, вис блий, веселий), одночасно ненаголошений [и] збері­
гається послідовно, крім позицій перед складами з наголошеним Іеі (ди-
9 Є
тів и й , силінний, низенний). У цих випадках виявляється асимілятивний
вплив наступного наголошеного [е]. Аналогічні випадки спостережені й
у говірці с. Устинівки. Вокально-асимілятивні явища становлять дуже
цікаву особливість говірки с. Володимиро-Олександрівського. Виявля­
ються вони в змінах звукового ряду /е/ залежно від голосного наступного
складу. Перед складом з наголошеним [і] відповідно до [е] виступає [і]:
в’іс’іл ‘л ’а, в ‘іч ‘ір ‘іт и , б*ір’ізка, навіть м ‘іт ’іл ‘ ; перед складом з наголо-
а в е
шеним [е] відбуваються зміни [е] > Іе] > [а]: носім, платім , носім, пла-
а е е
тім ,, мені, т о б і, собі, та п ір , заліний, лаген’кий, стабелце, пересолені?і;
и і < и и
в інших ненаголошених позиціях [е] > [е], їй): виридуйе, перебирййе,
II m
земл’бйу. Для ілюстрації позиційних змін [е] наводимо парадигму імен-
, а ,
ника межа: мижа — м ‘іж ‘і — м ‘іж ‘і — мижу — межейу — на м ‘іж ’і.
Аналогічні факти спостережені і в устинівській говірці. Асимілятивні
зміни ненаголошеного [є] > [а] відзначені в картах ДУМ поодинокими
вкрапленнями в південній Житомирщині й Черкащині на тлі ареалу змін
я
ненаголошеного [е] > Іеї, [и]. Як на вузьколокальне вказується на це
явище і в дослідженнях10.
З інших явищ вокалізму південного діалектного типу помітні елементи
нерозрізнення ненаголошених /о/, /у/ — зміни [о] > (о), іноді [о] > [у]
перед складами з наголошеними [у], [і] в усіх обстежених говірках, крім
Воскресенки. Найбільш послідовне воно в Устинівці, де спостережені
і V _ . ,
випадки укання і в інших позиціях (прур’іх, кон’уиш’а, драгувина, сол уйу,
У У У У
б й т’к о в’і, чолов ікй, годовй «удова» та ін.).
У говірках, яким властиві волинсько-подільські елементи, збереже­
ний протетичний [гі: Гандр’їй, горіл, Гол’га, гучипки, гунук та ін.; трап­
ляється й гіперичне відпадіння [гі: іхтар «гектар» (Устинівка). У говірках
полтавського типу, як і у вихідних говірках, помітне розрізнення /р/: /р*/
у тих позиціях, де в літературній мові воно зникло (удйр: удйр’), трапля­
ються й гіперичні структури: р’ама, гр’ад, коиїйр’а; у чугуївській говірці
її
спостерігається м’якість шиплячих перед [а] « е): лоиі’й, держ’йт’.
З морфологічних ознак у говірках з волинсько-подільськими елемен­
тами відзначимо флексію -ови (-ови) у дав. і місц. відм. оди. іменників чол.
роду (бат’кови, сйнови, товаришови — Маргаритове, частково Устинівка;
і ; і
бйт’кови, сйнови — Володимиро-Олександрівське); флексію -ей у род. відм.
10 Див., наприклад: А. П. Могила, Деякі особливості мови голосних зву*
ків говірок середньої Черкащини, «Вісник КДУ», № 2, серія філології та журналі­
стики, в. І, К -і 1959, стор. 50.
47 мн. іменників жін. роду (хатбй, бабіїі, с’бстрей), суфікс -іш ч- вищого
пеня прикметників (здоров’Ішчий, б’іл’іш чий), форму и ій і ДЛЯ род %
місц. відм. займенника вона, числівникові форми йіден, штйри, од*1Ш
‘та цнантайвед ,та’ц1 : ЛПК r v > n in v a v r v i п и п п п п т а н г к и п г с . і под. У говірках східнополтавського типу
гаються характерні для вихідних говірок закінчення -їм, -ме у дав. Та ?Річ
відм. мн. ряду іменників (ікбн’ім, груд’Ім, на кбн’іх, на груд’іх, на І
Король). Обстеженим говіркам південного типу властиві й специл-^І
лексеми, а також звукові структури, характерні для відповідних вихід ^ І
говірок, наприклад: пш’інка «кукурудза» (Хороль), ейбжа, квасі ц’
, , , . >0» *
вель» (Маргаритове), керниц а, гойїрдк, об ійст а, п іомшп «грядка», гппп > І
и Я ‘ ; ■ 01
«відходи після молотьби», бетел’ниц’а «знаряддя бити коноплі» (Воло І
миро-Олександрівське, Устинівка). Незмінно зберігаються також с и н тЧ
сичні структури, що загалом у вихідних говірках мало диференціюють К І
Як бачимо, для говірок першої групи характерне стійке збережемЯ’ І
не ТІЛЬКИ структурно-системних зв’язків, властивих ВИХІДНИМ говірка^1 І
алей великої кількості окремих їх елементів, часом рідкісних вузькодіалек І
них рис, котрі й на території України створюють лише поодинокі І
мікроареали. 1
Зрозуміло, що специфіка ситуації (відірваність від української ди І
ЛЄКТН0І території, різнодіалектність оточення, російський вплив) не Могла І
не позначитися навіть на тих говірках, що стійко зберігають риси вихід. І
ного діалекту. Загалом чинники, що діють на кожну, взяту ізольовано І
українську переселенську говірку, можна поділити на д ві групи: вплив І
український іншодіалектний і вплив російської мови. Теоретично за уМов І
д ії цих чинників на далекосхідному ареалі мали б розвинутися мішані І
говори, тобто говори, у яких елементи різнодіалектних систем співіснують І
у паралельних реалізаціях (конкретний елемент в одних позиціях, окремих І
виразах тощо реалізується як у мові а, в інших — я к у мові Ь) 11. Такі І
говори сформувалися в багатьох районах новозаселення й дозаселення І
наприклад на півдні й сході України. Проте за нашими спостереженнями! І
відчутних ознак міждіалектного змішування в обстежених далекосхідних І
пунктах не відзначено. Фактично йдеться не про витворення мішаних го- І
ворів, а про співіснування українських різносистемних говірок, причому
кожна система характеризується певною замкнутістю щодо системи іншої І
української говірки. Так, наприклад, у с. Ч у гу їв ц і об’єктами для запису І
були люди приблизно одного віку, давні мешканці села — чернігівці і
полтавці, близькі сусіди, проте жодних ознак взаємовпливу в їх н ій мові не
спостережено Щ
Стійкість говіркових систем щодо впливу інших говірок цієї ж мови
є, очевидно, ознакою певного гальмування «внутрішньоукраїнських» між­
діалектних контактів на Далекому Сході в зв ’язк у з інтенсивним впливом
російської мови, активізація якого, на протилежність багатьом іншим
переселенським районам, збіглася в часі з початковими етапами формування
далекосхідного українського ареалу, коли ще не виявилися наслідки між­
діалектного змішування. Певну роль ту т відіграє психологічний момент —
u Див.: М. Małecki, Do gen zy gwar mieszanych i przejściowych, «Slavia
occidentalis», XII, 1934, стор. 81.
12 Значну відокремленість говіркових систем помітив і О. П. Георгіевськийі
який поясвюе це соціальними причинами, ще актуальними у 20-і роки (див.: А. П- Г *
оргиевскиб, зазнач, праця, стор. 31), проте, очевидно, у той час далекосхід*
ний ареал був ще надто молодий для того, щоб у ньому могли розвинутися виразні
контактні явища.
48 Українські говірки на Далекому Сході
відсутність свідомого чи підсвідомого прагнення наслідувати особливості
іншого діалекту, сприйнятого як «кращий» — фактор, відомий як одна з
вагомих передумов виникнення мішаних і перехідних говорів13. За місце­
вих умов цей фактор реалізується в плані орієнтації на російську мову,
цЄ| в свою чергу, приводить до певного ігнорування іншодіалектних особли­
востей. Крім того, не можна недооцінювати й порівняно нетривалий час
співжиття, до того ж нестабільного, оновлюваного час від часу партіями
переселенців. Це в свою чергу сприяло тому, що, за умов різнодіалектності
населення, тут ще не сформувалися певні внутрішньодіалектні норми,
які частково б стабілізували говіркові системи. Усі ці фактори можна вва­
жати причиною того, що в обстежених говірках не виявлено ознак змішу­
вання українських різнодіалектних особливостей — паралелізмів україн­
ських елементів, нових гіперизмів, контамінацій та ін. Натомість дуже
активними є контакти українських говірок з російською літературною
мовою.
Своєрідне «витіснення» процесів внутрішньоукраїнських міждіалект­
них контактів процесами українсько-російського контактування, крім
усіх згаданих причин, було можливим насамперед у зв’язку з близькою
спорідненістю обох мов. Російсько-українські контакти в обстежених го­
вірках однобічні, тобто спостерігається проникнення елементів російської
літературної мови в українські говіркові системи, які стосовно російської
мови виступають як єдина контактна одиниця незалежно від внутрішніх
розрізнень. Впливу російських говірок фактично не виявлено, здебільшого
через малу кількість їх носіїв в українських селах.
Основним шляхом проникнення російського впливу є субституція,
яка виявляється в заступленні українських елементів відповідними ро­
сійськими на різних рівнях, але переважно на лексичному і частково фоне­
тичному. Треба відзначити, що в обстежених говірках субституція, як пра­
вило, призводить до появи українсько-російських паралелізмів; лише в по­
одиноких випадках спостерігається повне витіснення українського елемента
російським. Фонетична субституція найбільшою мірою виявляється в струк­
турах, що різняться від відповідних російських одним елементом, до того ж
виразно відмінним — саме тому, очевидно, на фонетичному рівні найпо­
мітнішою є субституція в наголошених складах. У лексемах, що не мають
російського відповідника з аналогічною звуковою структурою, субститу­
ція виявлена рідше. Найпоширеніші випадки фонетичної субституції:
1) /о/ замість /і/ в позиції tф fl} (mo/c, под, нож, кон’ паралельно з т ік ,
пЧд, нп іж , к ’ін ’, але сх’ід, сх’ідц ’і, дом’іука); 2) /е/ замість /і/ в позиції
t’йt’ і на місці е; послідовно виявлено лише в числівниках іиесггі, с’ем, інші
структури паралельні (кис’ел1 I I кис ‘іл’, л ‘йmoiІл ‘іт о , с’еноі/с’ іно, але
б ‘іхти , б ‘іх , поб’ігли),’ 3) /о/ замість /е/ в позиції tкt « t’йt) — найпоши­
реніша субституція; навіть у говірках першої групи більш активними є
и е
структури fф t (кол’бса, од’бжа, зел’о ний, вис’блий, пом’брли, чир’бмха,
також л’од, кл’он, м’од //мед; рідші структури tкt — колеса, одежа-, зе/iй-
ний та ін.).
Субституція лексичних елементів у процесі міжмовної і міждіалектної
взаємодії загальновідома. Відзначимо найуживаніші лексичні паралелізми:
хата // дом, в ‘із // шеляга, селб I I дере ун’а, качка // утка , батУЧг I I к н у т,
стіж ка 11 тропа, хЦстка I I платбк, клун ‘а / / с’іновйл, гарний I I харбший,
сбйаиіник/І пацсбнух, бурак I I сйбкла, к ‘ін ’ // кон’ 11 лбшад*, дбугий // д л ‘ін –
13 Див.: Z d. Stieber, Sposoby powstawania słowiańskich gwar przejścio-
wych, «Prace Kom isji językowe]», № 27, Krakуw, 1938, стор. 9.
4—32
49 1 і. в. пазароаа
ний I I длйнний, бйчу I I вй$жу, багато I I мндго(а), зараз // шчас {
Звертає на себе увагу фонетична структура деяких російських лексем
но з місцевими діалектними нормами (сйбкла, виджу, длйнний, д а р ^ ‘
та ін.). Послідовна субституція спостерігається лише в кількох ви^°
ках: н&да замість трёба, іт и й , ёта, ёте замість цей, ц’а, це (українПа^
лексеми належать до пасивного фонду). СьКі
Іншим шляхом проникнення російських елементів є активізація
діалектних рис, що збігаються з відповідними російськими чи набли**
ються до них. Це виявляється на різних рівнях. Так, наприклад,
помітною є активізація вирівнювання основ на [г], [к], їх] в імен ни ко-‘
парадигмі: на руки (чи на р у к ‘І— залежно від характеру сполук гг 11 1
(киї, [хй] в говірці), у б*ібл*іотеки, на гармбшк’і грайе, у Манзоук ^ ‘
Хвалйнк’і живе (назви сіл), у Лад’івоспюки, на с тр ‘їх и , на д у г’11 у
та ін., тоді як для більшості старожитних говірок на Україні це явищеU
несистемним14. Певна уніфікація, очевидно не без впливу російсько’
мови, спостерігається у наголошених флексіях орудн. відм. одн. іменникГ
жін. і чол. роду з основою на м’який приголосний — земл’бйу, дущбйи
гул’н’бйу\ ковал’бм, пн’ом, боршчом, кушчбм та ін., тоді як у вихідних го
вірках ці форми фіксуються непослідовно16. Відзначимо також аналогічну
активізацію на лексичному рівні: глёчик — кууиійн, окр ‘іп — кипйатбк
хмара — туча (активізуються лексеми кууиійн, кипйатбк, ту ч а , що, 3І
даними АУМ, відомі б у вихідних говірках).
Спостерігаються також прямі лексичні запозичення з російської мови
чи за її посередництвом. Крім звичайних для діалектів запозичень, пов’я-Г
заних із зростанням виробництва, культури, освіти та ін., що в говірки
української території проникають і з російської і з української літературних
мов (типу трактор, комбайн, агроном, к’ін б , клуб та ін.), відзначимо суто
«місцеві»: тайга, тигра (жін. роду), кёдра (жін. роду), сббка «сопка» (з
одзвінченням кореневого приголосного), бурундук, пад’ «широка долина
між сопками», роспйдок «вузька долина між сопками», хванза та ін. До
цієї ж групи належать і такі гідроніми (у слов’янській фонетичній оболонці),
як Лёхва (р. Лефу), Tddyuia (р. Тадуші), Тё т’у ха (р. Тетюхе), Кёнцуха\
(р. Кенцухе) та ін.
Стабільність та інтенсивність впливу російської мови за умов ослаб­
лення внутрішньоукраїнської міждіалектної взаємодії може привести до
виникнення саме на грунті українсько-російських контактів деяких спе-г
цифічних рис, зумовлених міжмовною взаємодією. В обстежених говірках
ці риси виявляються спорадично. Так, наприклад, звертає на себе увагу
непослідовне поширення монофтонга /и/ паралельно з /і/, /о/ в позиціях
tу f] у говірках, які відповідно із структурою вихідних говорів повинні
були б мати систематично /і/ за умов відсутності контактів з поліськими
говорами. Наприклад, пидос’інник, пидкат I I подкйт, пидождй 11 л’п
дожди, nouiуp II п’ішбу И пишбу (с. Хороль, суцільно населене вихід­
цями з центральної Полтавщини). Тут можливий наслідок взаємодії росій­
ських моделей з /о/ та українських з /і/, результатом чого є втрата пом’як­
шення приголосного перед [і], звідки [і] > їй]; характерно, що всі прик­
лади репрезентують це явище тільки після губних, які найлегше диспала*
талізуються.
14 Цікаво, що в 20-і роки чергування [к] // [ц], [х] // [с] в іменниковій пара­
дигмі зберігалося послідовно, чергування [г] // [з] давало паралельні структур*
див.: А. П. Георгвевский, зазнач, праця, стор. 38—39).
16 За даними АУМ, територія суцільного поширення наголошених -ом, -ойу *
центральних областях України — це північна Чернігівщина і Поділля.
50
^ _ Українські говірки на Далекому Сході
Відзначимо також прикметникові форми наз. відм. мн. на -м, -и (чорни
и І
кбн’і, дражни брати, вес’бли хлдпц’і) у вихідців із східної Полтавщини
(с. Чугуївка), з південно-західної Київщини (с. Маргарнтове), з південної
Житомирщини (с. Устинівка), тоді як у відповідних говірках України, за
даними АУМ, виступає флексія -і, а про поліський вплив може йтися лише
в чугуївській говірці. Т у т імовірно припускати наслідки взаємодії укра­
їнських форм на -і та російських з флексією -ийе, звідки диспалаталізація
перед – і і розвиток флексії -и (російські форми з флексією -ийе, наприклад,
з основами на [г], [к], 1×1 такого впливу не мали, через те, можливо, у цих
говірках зберігаються форми типу т а к ‘І вуса, дої)г’і вулиц’і, ко р о тк’і
п л а т’т’а , л и х ‘і л’$ди при сполуках [гиі.іки], Іхи]). Принагідно відзначимо,
що розгляд монофтонга /и/ та прикметникових форм на -и як наслідків
афронтальних контактів можна було б, очевидно, враховувати при поясненні
розвитку цих явищ в говірках України, де монофтонг /и/ та згадані форми
на -и становлять суцільну широку смугу в районі фронтальних контактів
північної і південної діалектних груп.
Інтенсивний вплив російської мови нівелює діалектні ознаки, насам­
перед вузькоговіркові. Тому говіркам інших груп, де риси, зумовлені
російським впливом, стають вагомішими, властиві деякі спільні особли­
вості, незалежно від діалектної приналежності їх носіїв. Для говірок
другої групи характерна послідовна субституція на різних рівнях, зокрема
и
й на морфемному (наприклад, форми сел’ап’е, м’іиічйн’е, л ‘у д ‘і або прик-
и и
метники сороковбй, золотбй, паралелізм морфем типу немй молодбйі I I нема
и и
молодбй, у менб I I у мен’а). Зростає кількість безпосередніх російських
запозичень, у тому числі акцентуаційних {дрова, корбви, миски, т’іс н и й I I
т’есний та ін. у тих говірках, де поліський вплив виключено). Проте збе­
рігається й чимало важливих рис української системи, наприклад, окання
поряд із аканням у запозиченнях, твердість (паралельно з м’якістю) при­
голосних перед [і], [е], особливості кореляції /р/ : /р’/, причому дуже
стійкою є диспалаталізація [р’]1в, ряд відмінностей словозміни, вузько-
побутова лексика. Досить стійкі й синтаксичні елементи. Якщо такі кон­
струкції, як, наприклад, пасі} кбн’і, гуси I I пасу кбней, гусей, або п’іду до
бйт’ка I I п’ідг/ к б а т’ку, з яких другі підтримуються російським впливом,
побутують як паралельні, то чимало синтаксичних моделей зберігаються
й у російському лексичному оформленні. До них належать, наприклад,
конструкції місцевого відмінка з прийменником по (по домах, по дорбгах),
знахідного відмінка з прийменниками за, про (говорЧл’і за роббту, за д’ен’ги,
за грбиі’і, спом’інат про д’іт& й, про сина), форм вищого ступеня прикмет­
ників і —як наслідок впливу— прислівників з прийменниками од, за
{син вйшииїй за б&пїка, од бат’на, син вйиге за бат’ка, од б йт’ка ),
деякі випадки специфічного дієслівного керування (благодару старому
отц$, ем’іШус’а з мен’6, із сйда слйшно п’&сн’а та ін .)17.
14 Збереження [р] (<[р*1) є досить активним українським елементом і в інших
районах російсько-українських контактів, наприклад у деяких говірках баратовсько!
області (див.: Ф. П. Сергеев, О характере взаимодействия между диалектами
русского и украинского языков в условиях смешанного заселения, у зб.: «Вопросы
русской диалектологии», Куйбышев, 1965, стор. 56).
17 Активність аналогічних конструкцій відзначена і в інших районах російсько-
українських контактів (див.: Ф. П. 6 е р г е е в, зазнач, праця, стор. 60—65;
В. И. Єобиннйкова, О влиянии украинского языка на говоры Гремячен-
ского района Воронежской области, «Славянский сборник», 11, в. филологический.
Воронеж, 1958, стор. 54—57).
4*
51 Ці моделі разом з іншими поодинокими українськими особливосте
(відсутністю редукції у ненаголошеному вокалізмі, звуком Іу], білабі^
яжм (в), збереженням деяких наголосів та окремих лексем) харак^1^
і для говірок третьої групи, які фактично с російськими З ПрОСЛІДкЇ?
українського підгрунтя. ^
Синхронний аналіз українських говірок на Далекому Сході яко**,
мірою розкриває А перспективи їхнього дальшого розвитку. Звичай??1
відірваність далекосхідного українського ареалу від сфери дії українські
літературної мови та інтенсивний і всебічний вплив російської мови стіш?
люють нівеляцію і поступове витіснення або трансформацію українські
мовно-діалектних рис. Цей процес особливо активно відбувається в гові^
ках тих місцевостей, де українське населення не компактне або становив
кількісну меншість. Що ж до районів суцільного українського заселення
ТО ту т мовна традиція І ВПЛИВ оточення ДО певної міри стабілізують ГОВіп
кові системи і сприяють збереженню їх елементів.
Зразка суцільних текстів
у памйатку м’ін’І / йак йі’хали ми пббіздом / йак бол’шйй мост nepeg.
іжжйлн // так йак у сн’і пбмн’у / йак було на Украйін’і / де стобала
хіта / де городчик / сливи були / вгішн’і / ставок недалеко // помн’у / ці
було у шчо уб^тис’а І так йа уз’ала бат’ков’і рукавйц’і да п’ішла на д’од
/ покоузалас’а добре на стауку да й додому // до с*іх п’ір помн’у / йак
бат’ко м’ін’і лозини дау // хот’ілос’а п побачити / йак тепер на Украйін’і/
■
нак це що нема сббкн — р’іунона й р’іунона // думайеш / на Украйін’і
« ■
н земл а р’їуна / йак на мор’і /йак йідеш пароходом / не видно крайу //
(Записано а е. Маргаритові Ольгинського району в ід Чепурноі
Ірини М икитівни, народилася 1900 р. у с. К р и л ів ц і колишньо»
Скеирського по віту на Київщ ин і, на Далекому С ход і з 1907 p.).
на родилас’а на Дал’н’ом Востбкн, до Усурййска трйц’ц’ат’ верст//
бат’кй напш с Полтаус’койі волості // йак вонй прийіхали / шче не було
Лад’івостбка // йіхали на параход’і поутора м’їс’ац’і // прийіхали — сама
тайга / зв’їр’і дик’і / тигри / рйс’і // усе робйли на нбвом м’ісц’і I I у
тайги багато йе чого / виноград йе / лимонник йе / шйшки / ор’Іхн II
в
один год м’ін старик стил’ко op’fxoя кедрових здау // пор’їчки йе у соб-
е
ках / гриби / грузд’і / чисти гриби у дубн’аку // калина йест’ / й§блуч*
я
кн /чер’бмха ц’в’іте / аж б’їле усе //
(Записано в с. Ч у гу ів ц і Чугуївс ько го району в ід Д яченко №
тершої Сеженівни. народилася 1897 р. у Приморському кра•
батьки з Полтавщини).