Соціалістична Федеративна Республіка Югославія — країна багатона­
ціональна. Серед націй, що ї ї населяють, є й українці.
На югославські землі українці почали переселятися ще понад двісті
років тому. Т і з них, що прибули сюди давно (їх нараховується понад
ЗО тисяч чоловік, живуть у республіці Сербії — автономний край Воєво­
дина), розмовляють мовою, яка помітно відрізняється від говірки тієї
місцевості, з якої вони прибули; інші, які переселилися в кінці X IX і на
початку X X ст. (їх понад 10 тисяч чоловік, живуть невеликими групами в
Боснії), зберігають у мові діалектні особливості рідної говірки.
Історія переселення українців на землі Югославії така. За Пожаре-
вецькою угодою 1718 р., після війни з турками Австрія здобула Бачван-
сько-банатську рівнину і на створеному тут військовому кордоні оселила
сербів — утіка чів від турків. Проте ці поселенці-серби не втрималися
довго на нових місцях і стали масово емігрувати з Бачки, а на їх місце
австрійський уряд почав поселяти угорців, німців, хорватів, словаків та
українців з північних комітатів Угорщини. Так, у 1744 р. у залишене сер­
бами село Керестур прибула перша група українських родин з Замплин-
ського комітату; у 1765— 1767 рр. з’являються у с. Куцура переселенці з
Боршодського, Абаунського та Шариського комітатів.
Протягом X V III— X IX ст. з Карпат, як і новоприбулі звуть «Горні-
цею», переселялися все нові й нові сім’ї, що осідали в сусідніх з Керестуром
селах (у Кулі, Дюрдьовому, Вербасі, Новому Саді). Згодом українські
переселенці з’явилися й на території задунайського Срему (населені
пункти Шид, Беркасове, Бикич, Міклошевці, Петрівці. Бачинці, Митро-
виця та ін.).
Українці, що переселилися сюди в другій половині X IX ст., головно
лемки, щодо мови були асимільовані бачванцями, точніше керестурцямн
(відзначимо, що між мовою двох найбільших сіл — Керестура і Куцурн —
існує певна відмінність як у вимові, так і в лексиці).
Переселення селян із Закарпаття, Східної Словаччини і Галичини в
Бачку й Срем тривало аж до першої світової війни. Культурні й релігійні
зв’язки переселенці підтримували насамперед із своїми рідними землями
(учителі й священики вчилися в Ужгороді та Пряшові). Звідси потрапили
в Бачку світські й церковні видання, а з ними проникала й панівна на За­
карпатті літературна мова того часу («язичіє»). У 2-й половині X IX та на
початку X X ст. налагоджуються більш тісні контакти з Галичиною, зокре­
ма зі Львовом. Із Закарпаття, Східної Словаччини й Галичини народницька
інтелігенція кінця X IX ст. принесла прагнення писати зрозумілою для
народу мовою.
Першу «Граматику бачванско-рускей бешеди» (1923) уклав Г. Кос-
тельник (1886— 1948) — учений-філософ, філолог, історик, теолог і письмен­
ник (його перу належить також перша поема-ідилія «З мойого валала»
(села), написана мовою бачванських українців1. Завдання цієї мови, сформу-
1 Бачвансько-сремеькі українці традиційно звуть себе русинами, свою мов/ —
«рускою»; визначаючи місце своєї мови серед інших слов’янських, автор шкільно?
53 л. и. доваль
льовані у «Граматиці», обмежувалися початковою освітою народу,
і вищу освіту, на думку Г. Костельника, народ повинен здобувати сеп2°
хорватською або українською літературною мовою (до речі, й сама гра
тика побудована значною мірою на порівнянні бачванського діалект^
українською, польською, словацькою й сербохорватською мовами), гір/ 3
пнс, який прийняв Г. Костельник, — це фонетичний український правог?0
(«желехівка») з однією сербською особливістю: буква и позначає звукИс
що не пом’якшує попереднього приголосного. ‘
Літературна мова бачвансько-сремських українців забезпечує потрєг
ШКОЛИ, нею друкуються ШКІЛЬНІ підручники, ДИТЯЧИЙ журнал «ПІОНерСк
заградка», газета «Руске слово», альманах «Народний календар», а тако
художні твори, переклади, різні збірники тощо. >к
Зараз на території Воєводини є п’ять українських шкіл, у яких працю.
53 вчителі і навчається 1257 учнів.
Велику культурно-освітню роботу проводить інтелігенція — письмен
ники. вчителі, мовознавці, працівники преси та ін.; активно працюю-/
культурно-освітні товариства; багато молодих русинів вчиться у вищи*
навчальних закладах країни.
Друкована продукція, що виходить рідною мовою, спрямована на те
щоб заохотити населення до активного громадського і культурного життя’
У підручниках для початкової восьмирічної школи вміщені уривки з тво­
рів українських письменників Югославії, твори сербських, хорватських
македонських поетів та письменників, твори класиків інших літератур’
У читанці для 6 класу, наприклад, зустрічаємо імена Т . Шевченка, І. фран’
ка, Лесі Українки, Л. Глібова, М. Гоголя, О. Пушкіна, Л. Толстого, І. Тур­
генева, М. Горького, Ф. Шіллера, Дж. Лондона та ін.
Про значні здобутки художньої літератури свідчить поява двох анто­
логій — «Антология поезиї бачванско-сремских руских писательох» (1963)
і «Антология дзецинскей поезиї» (1964) та ряду інших видань.
Якою ж вона є, ця «руска бешеда», якими шляхами вона розвивалася
і розвивається тепер?
Відомий український учений, фольклорист і етнограф Володимир Гна-
тюк, дослідивши мову українців Бачки і Пряшівщини, прийшов до виснов­
ку, що в основі своїй це один з південно-західних українських діалектів,
що побутує на словацько-українському пограниччі і зазнав певних впливів
словацької і польської мов. Словацький діалектолог С. Цамбел висловив
думку, що керестурська говірка належить до змішаних українсько-східно*
словацьких говірок «земплинсько-ужського типу». «Слід врахувати також,—
писав дослідник, — що й самі східнословацькі говірки мають перехідний
польсько-українсько-словацький характер» *.
Українське населення, внаслідок постійних і тривалих контактів із
східнословацьким населенням, поступово переймало окремі риси цих го­
вірок. Пізніше, після переселення в Бачку, ця говірка поступово попов­
нювалася (насамперед, лексично) ще елементами сербохорватської, угор­
ської і німецької мов.
У сучасній літературній мові бачванців можна відзначити такі риси
української мови: 1) наявність -ри- (-ир-), -ли- {хрибет, блиха, кирвавиц,
апиржень); 2) поряд з типовим для польської мови розвитком давнього
сонорного л у -ла-, -ло-, -лу- (длуги, длобац, слунко) частіше зустрічаємо
граматики Микола Кочиш пише: «Наша бешеда спада до групи славянских язикох.
То аіялект украївскей бешеди котри ма даедии прикмети польскей и словацкей бе­
шеда» (Микола Кочиш, Мадери не к а бешеда, часц І, Нови Сад, 1965).
*S- Gzambel, SI oven ska reć a jej miesto v rodine slovanskfch ja z y k o v , Ь
? *w y.JL.wy material recovy, I, Vychodnoslovenske narećie, Turćiansky, Sv. Mar.
tin.. 1906, crop. 122.
54 *ол-, ~°в~ (рипголк°вац, волна, полни, колбаса, чолнок, оков т и , вовк); 3) пере­
хід є в о після шиплячих перед наступним приголосним (чоло, пчола); 4) пе­
рехід старого дифтонга іе в і (бида, гніздо, грих, дзивка, рика, ридки);
5) закінчення -ого, -ому в родовому і давальному відмінках однини прик­
метників і займенників (того, нашого, тому, доброму); 6) нерозрізнення
родових форм у називному відмінку множини прикметників та займенників
(добри хлапци, братово дзеци); 7) українські діалектні риси: а) синкретизм
орудного і місцевого відмінків однини (тим добрим сином, дзецком і у тим
добрим сину, дзецку), б) закінчення -ем, -ім у першій особі однини тепе­
рішнього часу (вяжем, робим) та ін.
Наголос постійний, на передостанньому складі, як у східнословаць-
ких говорах та польській мові (зустрічається і в західноукраїнських
говірках).
Проте ряд важливих і поширених рис помітно відрізняє цей діалект
від української мови: перехід передньоязичних т , д у ц, дз перед голосними
переднього ряду (дзекуем, дзивче, ганьбиц, дзеци); вимова м’яких с і з як
їй, ж, (крашнє, шветло, шпивац, жима, шніг, жем — земля).
Значні відмінності є і в граматичній будові. Пор. такі речення: мойо
и братово дзеци — мої і братові діти; видзел го читац >— бачив, як він
читав; зос ту п у шекеру дуб не звалїш — тупою сокирою дуба не звалиш;
сциснул бим ци руку, лем да т и т у тераз — стиснув би тобі руку, якби
ти була тут.
Я к і в кожній літературній мові, у мові югославських українців по­
всякчас розвивається і вдосконалюється ї ї лексична система. Збагачується
лексика значною мірою шляхом творення нових термінів і слів на базі
власних словотворчих можливостей, напр.: шор — ряд, порядок; виию-
ровац — вирахувати; ушориц — впорядкувати. Зокрема виникає велика
кількість нових слів на означення абстрактних понять: випатрунок (вигляд),
розпатрунок (розгляд), надпатрунок (нагляд), препатрунок (перегляд)
та ін. Значну частину термінів запозичено з сербохорватської мови; через
цю мову (часто зберігаючи й форму слова) потрапляють і іншомовні слова,
напр.: хумани, филолошки, технички, инспирирац.
Багато є засвоєних слів і з української літературної мови, напр.:
ришучи, свидоми, свидомосц, засиданє, рижни, неришучи, обережни, безсо-
висни, смертельни, змист, висти, взагалі та ін. (слід пам’ятати, що безпо­
середнє засвоєння з української літературної мови утруднює, насамперед,
фонетична розбіжність: серед фонем бачванського діалекту відсутні м’які
приголосні з, /7і, д, с, ц, р та українське и, немає ряду чергувань, нетипове
повноголосся та ін.).
Мовні питання постійно перебувають у полі зору широкої громадськос­
ті: працівники освіти, наприклад, обговорюють їх на своїх з ’їздах, які є од­
ночасно і курсами з питань мови. Останнім часом на цих з’їздах читають­
ся лекції і з української літературної мови, розглядаються питання
термінології (зокрема усталено шкільну термінологію), правописні
питання (внесено деякі зміни в бік відступу від фонетичних принципів)
та ін.
Ось зразок наукової мови із статті О. Тимка у збірнику «Наша писня»:
«Сама музична етнография досц зложена ствар. Крем подпол ней музич-
ней квалификации тота робота жада од етнографа, же би познавал добре
шицок културне розвиток цалого народа, нє лєм його часточки (як наш
случай), а у тому тото исте му потребно знац и о шицких народних групах
його сущедох, зос котрими през длуги вики жиє и попри нїх ше розвивала.
А ось запис розмовної мови бачвансько-сремських українців: «Нєшка
сом правела торту зос іагодамі. Торта ше праві так. Вежнєм осем більчкі
і осем лошкі цукру» (Марія Кочиш, 36 років, друкарка, Новий Сад).
— ~ Українці в Ю гослави
55 Як уже було відзначено, починаючи з 90-х років X IX ст., а найбЬ.
в 1905—1912 рр. у населених пунктах Баня Лука, Прінявор, Прієд е
Дервенти з’явилися переселенці з підкарпатських районів та з Галичії 1
Вони і до цього часу зберегли риси своїх місцевих говірок, напр.; «цаНі1,
мин/ наподв/ру волів та корбвів, як нимаю свої хаті ліббої розмови»; «5^
мусь вісілє, а мої курці смерть»; «Там ворйла дівчинйна нивм|ла ворат і
наймйла се козаченька» (запис у с. Вуковар від Намачинського Івана с ’
меновича, 63 роки, народ, вс. Пєновичі, Самбірського повіту).
Оскільки ці переселенці живуть не цілими селами, як у Бачці і Среи
а окремими родинами серед сербів, хорватів, босанців, чехів, словаків т’
/я., вони не мають своїх шкіл і українську мову не вивчають (хоч і р0лна
лися не зовсім вдалі спроби створити українську читанку для >перщ0г і
класу початкової школи). 0
Розкиданих по території Югославії українців об’єднує народна пісня
Бо ж усі вони співають українських пісень, давно чи недавно привезенні
з України або створених вже на новій батьківщині. Укладаючи збірНИк
пісень югославських українців «Наша писня», відомий етнограф і фолькло­
рист О. Тимко характеризує їх так: «Тут маємо пісні з усіх країв, де живе
наш народ (Югославія, Підкарпаття, Закарпаття, Буковина,,. Поділля
Надціуіпрянщина)».
Під час другої світової війни українці Югославії, пліч-о-пліч з іншими
народами цієї країни, брали активну участь у національно-визвольному
партизанському русі, а у післявоєнні роки, як вільні й рівноправні грома­
дяни соціалістичної Югославії, будують нове щасливе життя.