Радянське мовознавство, грунтуючись на непохитній основі марксизму-
ленінізму, виходить з єдино правильного, єдино наукового положення про
рівноцінність мов усіх націй і необмежені можливості їх росту й культур­
ного розвитку. Будь-яка національна мова, що нерозривно пов’язана »
життям народу, суспільства, як система розвивається в основному за вну­
трішніми своїми законами, отже «живе своїм живим життям», як дуже
влучно сказав Максим Рильський. Зв’язок між мовою і народністю не зов­
нішній, він має глибоку основу у процесах мислення, свідомості. Кожна
нація має поважні підстави дорожити своєю мовою, що створена зусиллями
десятків, сотень поколінь людей і закріплює в словах і формах колективний
досвід, результати пізнавальної їх діяльності. Плекати, розвивати рідну
мову — не тільки невід’ємне право кожного народу, а й його обов’язок.
У кожній мові, внаслідок особливостей її розвитку, протягом століть
складається неповторно-своєрідна система граматичних форм і значень
слів, нерідко не відповідна в окремих своїх елементах формам і значенням
інших, навіть найближче споріднених мов. Кожна мова має свою непов­
торну красу й силу, свої цінні риси, особливості, свої сильні сторони, що
роблять її дуже важливим, могутнім, а де в чому просто незамінним знаряд­
дям пізнавання навколишнього світу, дійсності. Те, що одна мова виділяє,
розрізняє лексичним способом, через слово і його значення, те інша мова
передає засобом граматичним: префіксами, суфіксами і закінченнями. Тож,
вивчаючи будь-яку мову, ми не тільки здобуваємо можливість знайомитися
в оригіналі з літературою, з безсмертними творіннями людського генія,
що складені цією мовою. Ми глибше пізнаємо, розкриваємо для себе якісь
особливі, специфічні риси самої дійсності через вивчення семантичної
системи (системи значень) цієї другої мови, де так чи інакше відбилася і
закріпилася пізнавальна праця попередніх поколінь, їх історичний і жит­
тєвий досвід. Установлюючи якісь мовні закономірності через порівняння
двох або кількох мов, ми краще усвідомлюємо явища дійсності, навколиш­
нього світу, чіткіше, виразніше з’ясовуємо якісь специфічні сторони цих
явищ *,
Цей висновок радянської лінгвістичної науки про велику пізнавальну
цінність кожної мови, ї ї семантичної системи перекликається з відомим
афоризмом Й. В. Гете, що, підкреслюючи цю ж таки, в основі, думку, ви­
словився так: «Скільки я знаю мов, стільки раз я людина». У цій поетичні»
1 О. Є. А х м а в о в а, Очерки по общей и русской лексикологии, М., 1957.
стор. 51—53 та in.
57 Af. Ф. Наконечний.
гіперболі є, безперечно, частка істини, бо ж, справді, щоразу, з 0пан
ням кожної нової мови життя, дійсність ніби обертається до нас
своєю гранню *. _
У плані глибшого пізнавання об’єктивної дійсності заслуговує на V
кожен мовний факт. Предметом нашої розмови у цій статті будуТь ^Вагу
єслівні іменники, що зберігають значення доконаного або недоконо1^’-
виду.
Відомо, що слов’янські мови, маючи розвинену систему ВИДОВИХ
цорп угібе реп ретк арах ита чанзив окгел й ончот ін жоморпс , аволсєідФог
виражених дієсловом, раптовість або протяжність одноразової дії 3 4
повторюваність, многократність. Це одна із цінних — і до того ж си її
рідних рис їх близькоспоріднених граматичних систем. На цей скарб
в’янських мов звернув свого часу увагу ще М. Г. Чернишевський. Єл°*
Усі слов’янські мови об’єднує те, що кожна словоформа має значен
Я У
Ши?\
вати — переписати, знаходити — зна йти, увіходити — у в ій ти , ХсгпцМ
одного з видів: доконаного або недоконаного. Переважна більшість
слів може виступати в обох видових формах. При цьому лексичне значев
дієслова із зміною видової форми лишається непорушним; пор.: перещшш
з’їс ти , підкидати — підкинути , стрибати — стрибнути і т. д. дЛе’
й такі дієслова (особливо ускладнені часовими, просторовими та Н■е
нодіючими префіксами), що мають тільки одну видову формуй Напри»,
лад, в українській мові до них належать: працювати, м р іяти , трудитися
та ін. — тільки недоконаного виду; повикидати, позакривати, познаходити
попоходити, пропрацювати та багато інших — тільки доконаного виду
Вираження співвідносності форм доконаного й недоконаного виду
має в деяких слов’янських мовах певні своєрідні риси. Так, кількість ви­
дових пар навіть таких близькоспоріднених мов, як українська і російська,
неоднакова. У цьому легко переконатися, порівнявши хоч би такі приклади:
рос. редуцировать, информировать, ликвидировать (та інші з цього ж ряду
запозичених слів), использовать, ж енить і т. д. виражають однією морфо­
логічною формою обидва видові значення; в українській мові для кожного
з видових значень є окрема форма вираження:
редукувати (недокон. вид) і зредукувати (докон. вид),
інформувати (ведокон. вид) і поінформувати (докон. вид),
використати (докон. вид) і використовувати (недокон., многокр. вид),
женити (ведокон. вид) і оженити (докон. вид) тощо.
Характерне для слов’янського дієслова розрізнювання доконаного –
недоконаного видів ta в зв’язку з цим також однократного — многократного
підвидів) природно переноситься далі (у багатьох слов’янських мовах
дуже послідовно, у деяких — з більшими чи меншими обмеженнями) на
віддієслівні іменники, якщо вони не набувають предметного значення.
Пор.: вивчати — вивчання, вивчити — вивчення. У таких парах проти­
ставлені іменники, що означають, з одного боку, незавершену, тривалу
дію (або стан) як процес, з другого — завершену, конкретну дію, часом
з відтінком однократності, наприклад: присуджування — присудження
(чеське prisuzoodni — pfisouzeni), відкидання — відкинення (польське до*
rzucanie — odrzucenie), вивершування — вивершення (сербське извршиванЈ”
извршепе) та ін. Надзвичайно послідовно проводять таку диференціацію,
зокрема, західнослов’янські мови (польська, чеська та ін.). Із східносло­
в’янських мов найпослідовніше зберігає видові ознаки в іменниках на
-ння і -т т я дієслівного походження саме українська мова.
* Див.: І. К. Б і л о д і д, Твір О. О. Потебні «Мова і народність* у світлі w
часи ості, зб. праць III Республіканської славістичної конференції, Харків,
«О. О. Потебня і деякі витання славістики», Харків, 1962.
58
Ł _ _ Розмаїтість форм — багатство мови
Від дієслів недоконаного виду творити, творитися, приміром, що
означають триваючу дію або процес, є в нашій мові іменник творення
з таким же значенням. Приклад: «Процес творення мови української
народності в надрах давньорущини найінтенсивніше проходив у X II— Х Ш
століттях». А від дієслова доконаного виду утворитися, що вказує на
закінчений характер д ії, є іменник утворення, що означає, як і дієслово
завершену дію або результат процесу, наприклад: «Утворення мови україн­
ської народності (як в основному доконаний уже факт) припадає десь на
початок X IV століття». Тісній парі взаємозв’язаних іменників творення —
утворення в російській мові відповідає, власне, одна форма — слово «обра-
зование», що залежно від змісту речення (і ширшого контексту) може озна­
чати і закінчену дію і процес.
Такими ж парами співвідносних форм віддієслівних іменників, що
різняться між собою не тільки зверхніми (формальними) ознаками, а й
важливими для мови відтінками значення, є в українській мові взаємо­
пов’язані слова нищення —• знищення, руйнування — зруйнування, малю­
вання — змалювання, відвідання — відвідування, збагачення — збагачування,
використання — використовування і багато інших.
Розгляньмо трохи ближче хоча б деякі з них:
нищення (від нищити — означає процес або складну триваючу дію) і знищення
(від знищити — означає доконану дію), наприклад: «Нищення живого слова україн­
ського у школі, в пресі, у театрі, у громадсько-політичному житті за чорних днів
царату не привело, однак, до знищення його [слова] у народі…»; у російській мові
обом цим іменникам (нищення і знищення) відповідає один — «уничтожение», що
може мати значення як доконаного, так і недоконаного виду;
руйнування (від руйнувати, -ся — процес або складна триваюча дія) і зруйну­
вання (від зруйнувати, -ся доконана дія), наприклад: «Руйнування міст і сіл В ’єт­
наму, що чинять американські агресори, не зломить волі його героїчного народу бо­
ротись до перемоги; народ не допустить зруйнування й поневолення вітчизни»; у ро­
сійській мові іменникам руйнування і зруйнування відповідає одна двовидова форма—
«разрушение»;
дослідження (від дослідити — доконана дія або результат) і досліджування (від
досліджувати — процес), наприклад: «На дослідження цієї проблеми витрачено багато
часу і зусиль…», «Цікаві нові дослідження…», але «Методи досліджування у кожній
науці різні»; у російській мові обом цим формам відповідає двовидова — «исследо-
вание»;
збагачення (від збагатити, -ся — доконана дія) і збагачування (від збагачувати,
-ся — процес), наприклад: «Видання Української радянської енциклопедії чимало
спричинилось до збагачення культури українського народу» і поряд: «Взаємне збага­
чування мов соціалістичних націй — одна з найважливіших закономірностей їх роз­
витку»; по-російському і там і там — «обогащенйе»;
використання (від використати>—• завершена дія) і використовування (від вико­
ристовувати — процес або многократна триваюча дія), наприклад: «Передаю Вам для
використання цей документ» і «Постійне використовування передового досвіду в сіль­
ському господарстві, як і в промисловості, — основа й запорука дальших наших
успіхів».
Так само: зникнення — зникання, складення — складання, виділення — виді­
ляння, повернення — повертання, відкинення — відкидання, пересунення — пересу­
вання, затримання — затримування, підживлення — підживлювання, зрошення —
зрошування, запилення — запилювання, відтворення — відтворювання і десятки, сотні
інших пар співвідносних форм віддієслівних іменників з не менш виразними ознаками
доконаного або недоконаного виду, однократності чи многократності. що тісно в’я­
жуть ці іменники-девербативи з дієсловами, від яких вони походять.
З величезного матеріалу, що е в нашому розпорядженні, подаємо тут хоч по кілька
прикладів уживання цих безперечно вартих якнайбільшої уваги співвідносних форм
доконаного й недоконаного виду.
Приклади з творів, статей, листів письменників переджовтневої доби:
І. Ф р а н к о. «У його (Л. Толстого. — М . Н .) ліриці і в драмі слідно важкий
процес творення… Пластичність у малюванні оточення…» і поряд: ^Змалювання
життя… — се одна з найприродніших, але й найтяжчих задач. Брак стислості у від­
творюванні історичного характеру епохи…»; «Мальтус висловив математичною фор-
мулкою той страх капіталістичної суспільності перед надто швидким розмножуван­
ням. ..»; «Він розпочав енергічними покликами … до боротьби, до відкинення сумні­
вів…»; «Для доброго зрозуміння потрібна відповідна перспектива…».
59 ЛІ Ф. Наконечний
М. Коцюбинський. «Вихований на кращих зразках европейськ
ргтури, такої багато! не лиш на теми, але й на оброблювання сюжеті в, наш Інтеїі^Ч
ний читач має право сподіватися од рідно? літератури ширшого поля обсер* Ц
і поряд: «Покористуєтесь (поправками) в такій мірі, як се Вам потрібно буде * ^.4
робленая перекладу…»; «У Франції зорганізувалась акціонерна спілка для «Г*о&
вання українських плахт…»; «Часті зносини з петербурзькою громадою, ширг^ п%
просвіти межи земляками…». ч
Леся Українка. «При виконуванні «Думи про Олексія Поповича» (у
була настроєна в О-йиг, прн виконуванні «Думи про удову» в Е-йиг і тільки для виг’***)
ня мінорних козачків кобза перестроювалася на е-тої 1»; «Маю так мало сили ^
мушу Л щадити для виконання того, що можу зробити ліпше і з більшим пож» ^
для рідної літератури…»; «План твору. Повертання до війська… Чи не взяти н*7***!
роль Катона, тільки не ради зруйнування Картагени, а ради відбудування..,». асеб*
Панас Мирний. «Учені люди… немало попрацювали над виучува
старих мов…»; «Одне ошукування та обдурювання, торгування людьми, перепої
вання всього святого…». ”
Уже й наведених тут прикладів із мови класиків (а число їх Мо.
було б набагато збільшити) вистачить, щоб зробити певний висновок ч
системний характер видових різниць в українській мові у ВІ* ”Р°|
слівних утвореннях на -««я, -/ятя, що означають дію, і про найтісніше
зв’язок їх з відповідними формами дієслів. Чітке розрізнювання видів
сотнях віддієслівних іменників на -ння, -т т я , як і в дієприкметник ?
(складений — складаний, досліджений — досліджуваний…) та дієприсл, *1
никах (ішануючи, шанувавши — ушанувавши, використавши — викорцс^ іІ
вуючи…), що є нормою сучасної української літературної мови, має міцр
коріння у живій мові народу. Зрозуміло, що іменників на -ння, -т т я цЬогл
типу, які являють (відносно) високий ступінь абстракції в системі мови
взагалі небагато знайдемо в народно-розмовному мовленні, у фольклорі’
але вони були й е і там уже і творять видові корелятивні (співвідносні)
пари на зразок: кохання (від кохати) — закохання (від закохати, -ся)
гуляння (від гуляти) — погуляння (від погуляти), ж и т т я (від ж и ти )
прожиття (від прожити) тощо. Пор. у народних піснях і усному мовленні:
Не всі, як дехто помилково гадає, але переважна більшість уживаних
тепер віддієслівних іменників на -ння, -т т я (що утворюють, як правило,і
співвідносні видові пари) є, безперечно, суто літературного походження.
Широке творення цих форм за дожовтневої доби припадає на кінець Х ІХ Ч
початок X X ст. і найбільше їх , природно, не в поезії та щоденній розмовній
мові, а в прозових творах, насамперед у науковому, публіцистичному жан­
рах, як це видно і з поданих попереду прикладів. Виникаючи здебільшого,
сказати б, у вищих поверхах літературної мови, у суто книжній ї ї надбу*
дові, дієслівні іменники на -ння і – т т я з властивим їм видовим розрізню*!
ванням цілком природно виростають із народної ї ї основи. Вони є логічних
Чи всім людям із кохання
так ся діє?
Очі не сплять, серце стогне.
Душа мліє…
Пливе щука з Кременчука,
луска на Тй сяє.
Хто не знає закохання,
той лиха не знає…
K.. 1854. вид. М. Метлииського)
(«Народине южио-русские пссни». (Чубииський, т. V. 1876, crop ІЗ)
Яке ж це воно гуляння,
як стільки ще діла.
Узяв вісім п’ятаків
на погуляння.
)інойар .гряМ в он а сипаЗ((Новомоск. у,— Сл. Гр.).
Звідси — і в «Кобзарі» Т. Шевченка:
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні…
Та збирались на весілля,
На веселе погуляння…
60 Розмаїтість форм — багатство мови
-звершенням системи видової диференціації, яка пронизує всю сукупність
дієслівних форм нашої мови, органічно випливає з неї.
Проведене нами обстеження і вивчення віддієслівних іменників на
.ННЯ, ‘Гп тя у мові класиків української літератури кінця X IX — початку
XX СТ. виявило не тільки велике поширення цих форм та співвідносних
пар *х> а ® шиавий факт незвичайно витриманого, послідовного і доціль­
ного вживання їх з повним усвідомленням видових значень, пов’язаних
з особливостями іх будови. Показова з цього погляду мова творів 1. Фран­
ка, М. Коцюбинського і Лесі Українки. А це ж вершина досягнень україн­
ської літературної мови переджовтневої добиі
^розширення меж функціонування української літературної мови після
Великого Жовтня спричинилося до бурхливого розвитку й поповнення ї ї
лексичного складу. У цьому процесі широко виявилися словотворчі її
можливості. Зокрема, український словник збагатився величезною кіль­
кістю нових віддієслівних утворень на -ння, – т т я , зберігши всі (чи майже,
за малим, не всі) давніші корелятивні пари іменників дієслівного похо­
дження і поповнивши їх склад численними новотворами. Аналіз мови
багатьох наукових праць, статей, публіцистичних виступів, художніх
творів (передусім прозаїчних), посібників з різних галузей науки й техніки
дає нам цілком виразну картину і незаперечно підтверджує життєву силу,
актуальність і невпинне кількісне зростання віддієслівних утворень на
-ння, – т т я з чітким видовим значенням в українській літературній мові
радянської доби. Уживання іменників дієслівного походження цього типу
дуже поширене, зокрема, в мові наших видатних письменників. Віддіє­
слівні іменники на -ння, – т т я вільно утворюються від дієслів доконаного,
як і недоконаного виду, зберігаючи тісний смисловий зв’язок з дієсловом,
тому вони й творять, як правило, одіввідносні щодо виду пари, як і ті
дієслова, від яких вони походятк^СХгрбливо показова в цьому плані мовна
практика класика української радянської літератури, одного з найкращих
знавців мови українського народу М. Рильського, а також Ю. Смолича,
Ю. Яновського та інших майстрів слова. За це свідчать красномовно і по­
дані далі приклади вживання віддієслівних іменників з художніх творів
і статей письменників пожовтневої доби.
М. Рильський. «Саме в живому процесі творення матеріальних цінно­
стей… родяться й викристалізовуються ті риси народного світогляду, з яких виникає
народна творчість…»; «Залізну дисциплінованість показало російське робітництво…
протягом усієї доби творення і створення першої в світі соціалістичної держави…»;
Зображування це може показувати складні характери, складність багатьох процесів,
що відбуваються в нашому житті…» і поряд: «Головне завдання письменника — зо-
браження людини…»; «Щоб взаємне ознайомлювання слов’янських народів з допомогою
обміну перекладами … розгорнулося ще ширше» і поряд: «Переклад О. Кундзича
має своєю метою не тільки ознайомлення читачів з твором російського генія…»; «У ви­
користовуванні Франком і Лесею Українкою … канонічних форм треба бачити … сві­
доме новаторство …» і поряд: «Не може не тішити ока і серця розумне використання
(у київському метро) місцевих українських матеріалів…»; «Довженко говорив про
себе, що він народився з нахилом до патетичного сприймання життя…»; «В змалюванні
колізії, яку переживае Іван Вишенський, колізії між особистим самоудосконалюван-
ням і громадським обов’язком, можна бачити … відбиття пережитого самим автором…».
Ю. С м о л и ч. «І то були справді літературні шедеври, які вражали глибиною
спостережень і силою відтворювання…»’, «В місті — страйки, на фронті — братання,
в країні — відвойовування більшовиками більшості в Радах…»; «Заперечення такого
права… рівнозначне підтримуванню політики загарбань і анексій…»; ^Розвантажу-
вання тривало аж до схід сонця…».
Ю. Яновський. «Колгоспне садівництво на Україні має чудову базу для
вростання і вдосконалювання…»; «Мисливський хист юних паливод (бурсаків), би­
тих на трудному мистецтві зникання в натовпі з в’язкою бубликів, був належно
оспіваний у тогочасних піснях, кантах…».
А. Г о л о в к о. «На що не гляне… — не міг уже, щоб зразу ж не уявляти собі
р азом і самий процес творення…*-, «І через те [малюнки в книжці) були такі ж цікаві
л ля розглядування, як і першого разу…»; «Для тебе і життя тільки в травленні власного
61 М Ф. Наконечний,
шлунка…»; «Раз уже бачені барвисті малюнки будили в серці радість упізна,
В. Блакитний. «Ще витрачаються франки й марки на утримування п • і
дентів на владу на Україні…»; «Фаталістичне сприймання фактів, пасивна поісор^Ч’
Приклади самі за себе говорять так виразно й недвозначно, що, Bji
не потребують уже коментарів. Має, безперечно, рацію Г. Т качен
шинська, стверджуючи, що оберігання видових різниць в абстраКт^
іменниках на -ння, *т т я в сучасній українській мові являє собою ол *
П характерних особливостей, на яку також слід звертати увагу, виявло^ 3
специфіку лексико-граматичної будови сучасної української мови» ». зn *
ді. видове розрізнювання віддієслівних іменників на -ння, – т т я в укп *
ській мові — глибоко органічна ї ї риса, одна з важливих граматич
норм сучасної української літературної мови, що позначається Ay*eHh*
мітно й на ї ї словниковому складі. п°*
Істотно відмінний від цього стан склався в російській літератур
мові. Видове розрізнювання іменників дієслівного походження на
-mue (або -нье, -тье) принципово не чуже і їй, як одній із Слов’янськ
мов; пор., наприклад, форми: й*
опоздание (від •опоздать* — доконана од- спізнення — спізнювання, Та
воразова дія) і опаздывание (від «опазды- запізнення — запізнювання■
ватьу — многократний вид)
опознание (від іопознатьь — доконаний спізнання — опізнавання,
вид) і опознавание (від «опознавать» — про­
вес)
сращение (від «срастись» — доконаний вид) зрощення — зрощування;
і сращивание (від «сращиваться» — процесі
уравновешение (доконана одноразова дія) зрівноваження— зрівноважування-
і уравновешивание (недоконаний вид)
совершенствование (недоконаний вид, про- удосконалювання — удосконалення
цес) і усовершенствование (доконаний вид) . ,r, f . г
та інші (порівняно нечисленні) форми.
Але своєрідні умови, в яких проходило формування, як і дальший
розвиток російської літературної мови, не сприяли широкому розгорненню
і масовій фіксації в ній віддієслівних форм на -ниє (-нье), -mue (-тье ) з чіт­
кою видовою диференціацією4. Уже за давнього часу вона включила до
свого складу стільки суто книжних елементів, успадкованих від старо­
слов’янської писемної мови (й далеких від живої великоруської народної
основи), і стільки зберегла їх до сьогодні, як жодна інша з сучасних літе­
ратурних слов’янських мов. У цьому найдавнішому пласті було вже чимало
й абстрактної лексики, у тому числі іменників на -ниє, -mue дієслівного
походження, серед яких трапляються й численні кальки з грецької, а по­
части й латинської мови. Грецька (як і латинська) мова не знала видової
диференціації іменників, і пороблені з ї ї слів кальки часто вже тоді позбав­
лені були виразних видових ознак. А за їх зразком творилися й інші слова
цього типу ще в старослов’янській, пізніше в давньоруській і староросій-
ській (та староукраїнській) книжних мовах. Це не могло не позначитись
на структурі сучасної російської мови: запозичена у свій час модель тво­
рення віддієслівних іменників сприймається вже як природний факт гра*
3 Див.: «Республiкаиська наукова конференщя з питань роайсько-украТнських
иовввх зв’язюв», Тез и допов1дей. Луганськ, 1964, стор. 60.
* Див.: В. Д. Л е в и и, Имена действия в русском языке, «Ученые записки
Ивановского государственного педагогического института», т. I, в. 2, 1941;
Л- Г. Свердлов, Семантика отглагольных имен существительных на -я***»
о языке» «Научные доклады высшей школы.^ Филологические науки*
“• Н. Хохлачева, Изменения в системечэювооСразования суше-
ствительиых, «Очерки по исторической грамматике русского литературного язык*
XIX в.». «Наука», М., 1964.
62
k 1
Розмаїтість форм — багатство мови
М0тичної системи російської мови. Ось чому в російській мові нашого часу
wjп маємо такі численні старі утворення, як «размышление», «употребление»,
«соблюдение», «поощрение», «поглощение», «претворение», «пренебрежение»,
препровождение», «сокращение», «охлаждение» тощо, для більшості яких
характерна видова невизначеність. Наприклад, «употребление» значенням
своїм відповідає і доконаному дієслову «употребить» (укр. уж и ти , вж ити)
\ недоконаному «употреблять», що може означати й многократність (укр.
уусивсипи, вж ивати); «охлаждение»— «охладить, -ся» і «охлаждать, -ся»;
«сокращение» — «сократить, -ся» і «сокращать, -ся»; «поглощение», — «по­
глотить» і «поглощать» і т. ін. Порівняймо відповідні до них українські
співвідносні щодо виду пари іменників: у ж и ття — уживання, охолоджен­
ня — ■охолоджування, скорочення — скорочування, поглинення — поглинан­
ня тощо з чітким розрізнюванням видових відтінків.
Коли з X V III ст. на російському грунті починає інтенсивно творитися
наукова й технічна термінологія, яка весь час збагачується, особливо після
Великої Жовтневої соціалістичної революції, то при цьому невпинно по­
повнюється і контингент віддієслівних утворень на -ниє, -mue. Вони ви­
никають уже на природному російському грунті (хоч іноді й не без впливу
західноєвропейських мов) і відповідно до усталеної словотворчої моделі
також часто є індиферентними щодо виду.
Ц і іменникові утворення в масі своїй є видово зневиразнені, і по­
одинокі винятки з цього правила (див. наведені вище приклади) стоять
нібито поза системою, що склалася в літературній мові.
У сучасній українській літературній мові, як і в інших слов’янських,
де суто книжні елементи старослов’янського походження в лексиці (вклю­
чаючи й кальки, про які була тут річ) кількісно дуже обмежені, співвід­
носні щодо виду пари віддієслівних іменників з чітким розрізнюванням
відповідних значень, навпаки, є масовим явищем, і, як ми вже бачили, вони
дуже послідовно вживаються в мові класиків кінця X IX —початку XX ст.
і в кращих літературних зразках нашого часу.
Немає ніякого сумніву, що докладніший розгляд видових пар віддіє­
слівних іменників дасть змогу точніше описати граматичні й синтаксичні
умови їх творення й уживання. Цілком природно, що від одновидових
дієслів творяться тільки одновидові похідні іменники (напр.: вирувати —
вирування, ш е п о тіти — шепотіння, постукувати — постукування і под.).
Префіксальні одновидові дієслова взагалі стоять осторонь від цього сло­
вотворчого процесу (від дієслів типу позакривати, попоходити, загукати,
посидіти і под. похідні іменники з суфіксами -ння, – т т я практично немо­
жливі). Трапляються й такі випадки, коли від одного з членів видової
пари утворюється іменник на -ння, – т т я , а від другого — іменник без
цих суфіксів, байдужий до видового значення (напр.: стрибання -> стри­
бати — стрибнути стрибок). І навіть тоді, коли можливі іменники в
обох видових формах, їх уживання нерідко залежить від контекстуально
зумовленої настанови на розрізнювання чи нерозрізнювання повторюва­
них і неповторюваних дій. Усе це ще мусить стати об’єктом спеціальних
досліджень. Безперечним є одне: регулярність у вживанні видових форм
похідних іменників — факт живої мови, що потребує значно більшої уваги,
ніж йому іноді приділяють.
Чимало цих форм подає шеститомний Українсько-російський словник.
Багато їх наводять і Російсько-український словник та спеціальні (фахові)
словники Академії наук УРСР. Але наводять їх, на жаль, здебільшого
чомусь з незрозумілою для нас тут обмежувальною позначкою «ещё» — у
такій, приміром, подачі: исслёдование — дослідження; (,процесс — еще) до­
сліджування… — і так у десятках, сотнях випадків, що не може, певна
Річ, не позначатися на чіткому розрізнюванні форм доконаного і недоко-
63 М. Ф. Наконечний
наного виду в мовній практиці (дослідження — досліджування, запи 1с
запилювання тощо). Адже значення процесу через це «ещё» приписі ч
у такій подачі і іменникам доконаного виду — дослідження,
та ін. Утворення цього типу у перекладній частині кожної такої словни**Ч
статті висуваються чомусь, як правило, на перше місце після реєстрі
російського слова («исследование», «орошение»…)» як ніби також двов0^
форми, отже і найближчі мовби своїм значенням до слова у реєстрі.
тільки зневиразнює смислове розрізнювання всіх тих співвідносних **
виду пар віддієслівних іменників, що властиве українській мові в її ^
щих, найавторитетніших зразках. Чи не ставиться, таким чином, під гуі?3,
саме існування в нашій мові цієї безперечно цінної й потрібної риси як ^
лої норми, і чи не накидається штучно формам доконаного виду типу ^
шення, дослідження, запилення в такій подачі, слідом за російським дв3р°’
довим реєстровим словом, теж подвійне значення — доконаного й неі^’
наного виду, однократності і многократності? Чи не збіднюються .К°‘
самим виразові засоби української літературної мови нашої епохи і і^ 1
створюється небезпека гострого розриву ї ї з доброю традицією в цЬоНе
пункті, що йде у нас від Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. ^0ІМУ
бинського та інших майстрів-велетнів українського слова дожовтнеп
доби? 1
Невправні перекладачі-буквалісти (а таких, на жаль, ще багато) схиль •
розглядати усі ці збагачування, зрошування, підживлювання тощо як який/
баласт у мові, як щось ніби зайве у системі граматичних ї ї засобів. І велик
тут провина тих лексикографів, що у подачі відповідного матеріалу зВо^
дять часто нанівець чітке розрізнювання видових іменникових форм на
■ння і – т т я , властиве кращим, найавторитетнішим зразкам літературно]
української мови. Звідси і широка практика у пресі, де нерідко зовсім
забувають притаманну нашій загальнонародній мові і таку високоцінну
і потрібну ї ї рису.
Через таку хибну практику (дехто доходить уже й до «теорії», що має
узаконити цю практику) вкрай притуплюється й зневиразнюється чуття
видових іменникових форм не тільки в невправних перекладачів,
а й у маси читачів їх «перекладів». Чи ж треба дивуватись після цього, що
такі похибки трапляються уже нерідко і в оригінальних творах, україн­
ською мовою писаних, що навіть при перекладі тих речень, фраз, де й ро­
сійська мова проводить чітку різницю між формами доконаного і недоко-
наного виду, наприклад: «усовершенствование» — «совершенствование*,
«создание» — «созидание» тощо, наші перекладачі не раз збиваються на
штампи — вдосконалення, утворення та ін.?
Ось одна з численних, на жаль, недоречностей цього роду. У Києві
всім, хто виходить із універмагу на Хрещатику, впадає в око отакий кур­
йозний напис над дверима, звернений до покупців: «Дякуємо за відвіду-
вання і покупку». Тут слово покупка, що може означати, як відомо, крім
самої купленої речі, також дію, але тільки однократну 5, до смішного не­
сподівано і недоладно поєднане з многократною формою віддієслівного
іменника відвідування, що завжди означає багаторазово повторювану дію.
Виходить’не тільки явна недоречність, а й просто безглуздя. Коли б автор
цього напису був у добрій згоді з українською граматикою, він би однора­
зову дію, виражену словом покупка, поєднав із однократною теж формою
іменника відвідання6 (або відвідини): «Дякуємо за відвідання (відвідини)
ь Принаймні, у такому значенні ця форма виступає в даному випадку в україн­
ській мові, що засвоїла її з російської (пор. традиційне синонімічне українське слово
купівля).
_ • Пор. у М. Рильського: «Із подорожей у Польщу особливо запам’яталися мені
відвідання її року 1956…»
64 ** 1
: За покупку». Ось до яких прикрих непорозумінь та недоречностей, а
іноді і до курйозів, доводить незнання законів і властивостей нашої мови,
у даному разі — видових ознак віддієслівних іменників на -ння й -ття
і важливих смислових відтінків, з ними зв’язаних.
Але в кращих, досконаліших зразках української літературної мови
добра традиція ї ї чітко розрізняти видові відтінки не тільки у дієсловах,
а й в усіх (чи майже всіх) похідних від них формах живе, як ми бачили вже,
і теп ер. У
1 це не тільки в художніх творах/Ми могли б назвати десятки науко*
вих праць, посібників, статей, порадників із різних галузей науки й тех­
ніки, де вживання віддієслівних іменників на -ння, -т т я з чітким розмежу­
ванням цінних і важливих смислових відтінків є на належній висоті. І ці
найкращі зразки треба було б брати за основу і в нормативних граматиках
української мови, і при укладанні словників.
Перед нашими мовознавцями стоять великі й відповідальні завдання,
підкреслювалося на X X III з’їзді Комуністичної партії України. З’їзд
закликав приділяти більше уваги піднесенню культури української мови,
боротьбі проти мовної недосконалості І тенденційних перекручень. І
Дбаючи за дальший розвиток нашої мови, добрі традиції треба берегти
і зміцнювати. Бути дбайливими господарями, пильнувати всенародного
добра, а не переводити його й не марнувати, пильно зберігати багатства
рідної мови.
До цього ж кликав нас і Максим Рильський у своїй поезії:
Гартуймо ж слова міць, брати.
Як ще ніколи й зроду,
Щоб у труді своїм знайти
Найвищу нагороду,
Щоб із народом до мети
У зброї бойовій прийти —
Достойними народу!
—- Розмаїтість форм — багатство мови
(я. Харків)