Д л я вивчення мовної і мовотворчої практики видатних майстрів слова
цінним джерелом є авторські виправлення у різних за часом редакціях
творів, а також робочі, або чорнові, автографи, які дають можливість
проникнути у творчу лабораторію письменника. Результати такого дослі
дження можуть стати в пригоді й історії літературної мови, і стилістиці,
і культурі мови, і новій галузі мовознавства, що займається вивченням
мови художньої літератури, а також поетиці і літературознавству.
Велику вартість для філологічної науки і письменницької практики
має, зокрема, вивчення словесно-художнього процесу видатного україн
ського радянського поета і вченого-філолога М. Т . Рильського.
Ще в середині 20-х років талановитий літературознавець і критик Ми
кола Зеров, розглядаючи неокласицизм М. Рильського як «прагнення ви
сокого мистецтва», відзначив у творчій манері молодого поета «класичний
стиль з його зрівноваженістю і кларизмом, мальовничими епітетами, міц
ним логічним побудуванням і строгою течією мислі». Вже тоді він писав:
«Поет доходить мужньої дозрілості хисту, торує стежку, на якій має стати
майстром-учителем» 1.
Протягом усього творчого шляху М. Рильський залишався вірним
стражем ясного і точного слова, позначеного чіткою лінією* строгої, про
зорої форми, класичної літературної традиції.
У цьому невеликому образку ми торкаємося, в основному, тих моментів
творчого процесу, що стосуються удосконалення художньо-виразової
функції слова та добору найбільш точних і придатних поетичних засобів,
зокрема епітета і синонімічних словосполучень.
Для творчої лабораторії М. Рильського поряд з іншими є характерні
виправлення — уточнення художнього епітета, зображувальна роль якого
у поезії особливо значна. Вони відбивають прагнення поета до змістовно
навантаженого і естетично вмотивованого, точного та виразного епітета,
майже завжди позначеного свіжістю, новизною, — стриманою, некрикли-
вою. Саме помітною авторською настановою на увиразнення та свіжість
епітетів були викликані виправлення у повторній редакції вірша «Україні»:
Мати рідна моя! Знай: по бурі тяжкій Мати ніжна мояіЗнай: по бурі тяжкій
Перемога засяє дзвінка і погідна. Перемога засяє дзвінка і погідна.
Славен буде в народах священний Славен буде в народах священний
твій бій, твій бій.
Славен серп твій і меч твій, земля Славен серп твій і меч твій, свята
моя рідна! моя, рідна-
(Слово про рідну матір, 1942, 9). (II, 179)
1 М. Зер ов, До джерел, к , 1926, стор. 97—98.
* У дужках наводиться посилання на том і сторінку видання: М. Риль
ський, Твори в десяти томах, К-, Держлітвидав України, 1961.
71 Епітет ніжна (мати) несе в собі сильніший емоційний, а разом 3
і естетичний заряд порівняно з часто вживаним постійним епітетом
(мати), — йдеться про традиційне алегоричне звертання до Вітчиз
Радянської України. Подальші зміни також спрямовані на посилення еН,і’
цінного моменту: замість об’єкта звертання земля з ’являється урочисті
піднесений епітет свята, який підсилюється наступним рідна (останні?
в результаті заміни — з постійного, статичного у першому варіанті Ст
уточнюючим і підсилюючим у другому). Посилилась також інтимізуй?
функція присвійного займенника моя, який сприймається в єдиному etk4a
цінному комплексі з епітетом свята . 0
Безпосередньою Причиною ЧИ, вірніше, приводом ДО заміни епітет
гарячі (груди) синонімічним йому вогняні (груди) у поданому далі текст*
було, очевидно, порушення норми літературного наголосу у першій редак’
ції вірша: іменник груди в орудному відмінку повинен мати нормативний
наголос на другому, а не на першому складі, що й було виправлене у др ’
гій редакції:
Україно мояі Чисті хвилі ланів, Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь Променисті міста, голубінь
легкокрила! легкокрила!
Україно! Сьогодні звірів-ворогів Україно! Сьогодні звірів-ворогів
Ти гарячими грудьми зустріла. Ти грудьми вогняними зустріла.
(Слово про рідну матір. 1942. 9). . ij (II, 179)
Однак наслідки заміни, як це часто буває у подібних випадках, вия
вилися набагато глибшими і сягнули далі самого лише унормування на
голосу. Епітет вогняні (груди) є значно сильніший від га р ячі (груди) і є
більш точним і влучним для даного контексту. Адже «гарячими грудьми»
(груди, сповнені гарячих, щирих почуттів) зустрічають, швидше, друзів,
але ніяк не ворогів. Ворогів же — «гостей непрошених у край наш на
ралець» — Батьківщина зустріла саме «вогняними грудьми», здатними спо
пелити нападників («Ми вержемо вогонь, залізо і свинець На лапи їх брудні,
в оскаженілі морди»).
В чорнових автографах М. Рильського спостерігаємо велику творчу
роботу, пов’язану з добором точного слова, найчастіше епітета. Крім пере
креслених і потім поновлених автором окремих слів і віршових рядків,
що дає нам наочне уявлення про наполегливі творчі шукання поета на
шляху до словесно-художньої досконалості, на сторінках рукописів пись
менника зустрічаємося з таким своєрідним явищем, як тимчасовий пропуск
у віршовому рядку ще не знайденого слова. На місці пропу
щеного слова автор залишає кількісну його характеристику, яка полягає
в умовному позначенні — як це здавна прийнято в курсах з поетики чи
теорії літератури — кількості наголошених і ненаголошених складів.
Як свідчать матеріали, такі пропуски з часом заповнюються, майже як
правило, самобутніми і свіжими художніми знахідками — епітетами, си
нонімами тощо:
Йде гроза з-за верхогір’я…
Справді, тільки примічай:
Чорних птиць -о» — v пір’я
Затемнило небокрай.
(«Перед грозою») *.
Згодом на місці пропущеного слова з’явився оригінальний епітет «імли
стий» («Чорних птиць імлисте пір’я…»).
8 Цю та подальші ілюстрації ми в з я л и з робочих автографів М. Т . Рильс ько го ,
шо зберігаються в домашньому архіві поета.
На місце пропущеного епітета пізніше було вставлено слово «ла
гідний» («В повінь лагідну свою»).
Поглянь: у білі двері ці,
Як ріки з заходу і сходу.
Течуть народу посланці,
V-» — V./ речники народу.
(«У кремлівському подвір’ї» ).
Пропущеним епітетом пізніше стало слово «правдивий» («Правдиві реч
ники народу»).
В окремих випадках автографи дають переконливе свідчення складної
і копіткої творчої праці, справжніх «творчих мук» при доборі найбільш
придатного епітета чи синоніма:
Нема такої темноти,
Немає сил, щоб погасили
Вікно, з якого у світи
Дивився Ленін — ч->.
(«У кремлівському подвір’ї»).
Першим словом, яке збігло на думку поетові, був звичайний, часто
вживаний епітет «невмирущий». Він не тільки не відзначався свіжістю, але
й не римувався із словом погасили. Не задовольнився автор і епітетом
«повносилий». Не прибравши потрібного слова з наявних у мові, поет стає
на шлях творення індивідуально-самобутнього епітета засобом складання
двох слів. Та к з ’явився точніший і виразніший у порівнянні з словами в
попередніх редакціях поетичний новотвір «ясносилий» («Вікно, з якого
у світи Дивився Ленін ясносилий»).
У кожному окремому випадку виправлень і замін поет оригінально і
своєрідно розв’язує той чи інший образ, знаходячи ту чи іншу поетичну
деталь. Тому майже неможливо знайти приклади абсолютно однакових
шляхів і способів розв’язання художньо-мовних завдань. Вони завжди
визначаються метою, що ї ї ставить собі автор у певній конкретній художньо-
стилістичній ситуації.
Та к, наприклад, у вірші «Щорс» поетові був не до вподоби заштампова-
ний епітет «безсмертен» — про людину, яка прославила своє ім я видат
ними, невмирущими подвигами 4:
Хвала ж борцям!
Безсмертен Щорс Микола!
(Вибрані поезії. 1940, 102).
Хвала ж борцям!
В ін э нами, Щорс Микола!
(11. (S9).
‘ М. Рильський якось писав про епітет «безсмертний#, що «це надто патетичне і
надто скомпрометоване слово» (див. передмову М. Т . Рильського до його перекладу
поеми А. Міцкевича «Пан Тадеуш», 1927, К., стор. XXIV).
73 Г. М. Колесник
У пригоді авторові стає його винахідливість у використанні (і ТВо |
синонімічних засобів мови: на місці притертого від частого вживанн *’І)
тета з’являється просте і звичайне, але свіже синонімічне словосполук Єг!|’>
описового характеру «він з нами», яке акцентує не стільки на безе ^
імення уславленого героя громадянської війни, скільки на тому, щ МеРті
кола Щорс — наш активний сучасник, який разом з радянськими ^
бореться за нове життя. Так, заміною лише одного слова синоніміДь*^
словосполученням поет уникає вживання мовного штампа і досягає
ного поглиблення ідейного змісту твору. 10м’Т.
В іншому ж випадку спостерігаємо зворотне явище — описовий в
«без неї» замінюється однослівним синонімом «самотньо»: иРаз |
Я колись привіз його дружині
І маленьким зовсім посадив, —
Та без неї я милуюсь нині
Тим наївним багрецем листків.
(Чорновий автограф вірша «Ліс,
п овитий срібнопернм димом…»).
Я колись привіз його дружині
І маленьким зовсім посадив, —.
Та самотньо я милуюсь нині
Тим наївним багрецем листків
І (Ш. 3 23),
Слово «самотньо» (і однокореневі: «самотній», «самотина», «самотність
що прийшло на зміну словосполученню «без неї», асоціативно зближуєть
з словами «сум», «смуток» і под. — частково завдяки звуковій подібно^4
а також тому, що у мов і часто вживається поряд з ними. Це дало поеод
можливість створити поезію з настроєм тонкої, прозорої сумовитості
журби, що їх викликає спогад про найближчого друга, який пішов з життя
Зауважимо, до речі, що в цьому творі відсутні слова, які безпосередньо пе
редають гіркі почуття: «сум», «смуток», «печаль» і т. д.
Яскравий зразок удосконалення синонімічних засобів знаходимо у
чорновому автографі поезії «Троянди й виноград», третя строфа якої спо
чатку звучала так:
В саду колгоспному допитливий юнак
Опилення тонкі досліджує закони, —
А так же хороше над чорним грунтом мак
Горить і світиться, мов полум я червоне.
І хоч синонімічна пара «горить і світиться» (контекстуальні синоніми)
сприймається природною у даному контексті, поет шукає і знаходить сино
німічний замінник — дієслово «переливається», яке у кількісному відно
шенні дорівнює словам «горить і світиться» (цього вимагав метр вірша),
а якісно місткіше за них:
В саду колгоспному допитливий юнак
Опилення тонкі досліджує закони, —
А так же хороше над чорним грунтом мак
Переливається, мов полум’я червоне.
Особливо слід підкреслити цілеспрямованість авторських виправлень
і переробок, що підпорядковуються певній художній меті, розв’язанню
чітко окреслених ідейно-естетичних завдань. У цьому зв’язку видаються
переконливими правки, зроблені в процесі написання вірша, який уже став
хрестоматійним, — «Мова». Твір був задуманий як алегоричний. І одразу
ж на полях авторське застереження: «Без грубої алегорії». Окремі етапи
роботи над віршем, зафіксовані в автографі, унаочнюють прагнення поеі*
бути вірним своїй настанові — не потрапити в полон грубої алегоричності,
не втратити почуття художньої міри. Іим-то автор виявляє таку надзвичай
ну стриманість і обережність на підступах до алегоричного здійснення
ідейно-творчого задуму:
74 У майстерні митця слова
І
Як парость виноградноТ лози.
Плекайте мову. Пильно б ненастанно
Гос т р іт ь її.
I I
Як парость виноградно! лози.
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Лю біть її.
I I I
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
Збагачуйте [її].
Усі три прибрані образи випадали з образної системи твору. Остаточно
переконавшись у тому, що прямі, «лобові» прийоми створення образу не
принесуть бажаного успіху («гостріть її», «любіть її», «збагачуйте [її]»),
поет вдається до прозорої, ненав’язливої алегорії:
Як парость виноградної лози.
Плекайте мову. Пильно й ненастанно
П о літь бур’ян.
Алегоричний вираз «політь бур’ян» перебуває у повній відповідності
з вольтерівським епіграфом до вірша — «Треба доглядати наш сад», який,
мов прозорим серпанком, отіняє поетичну оповідь про мову ледь відчутною
алегоричністю.
В такий же спосіб поет подолав труднощі, що виникли при написанні
заключної строфи поезії:
І
Збирайте, як розумний садівник,
Слова-думки.
II
Збирайте, як розумний садівник,
Слова і мислі.
I I I
Збирайте, як розумний садівник,
Слова несхибні.
Генеза образу, подібно до попереднього випадку, завершується але
горичним парафразом («слова-думки», «слова і мислі», «слова несхибні» — і,
нарешті, «достиглий овоч»):
Збирайте, як розумний садівник.
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Як бачимо, автор дотримався свого застереження, уникнув небажаної,
грубої алегоричності — з одного боку, а також позбувся прямолінійних,
лобових прийомів і ходів, до яких доводилося вдаватися на початкових
етапах роботи під загрозою небезпеки «грубої алегорії», — з другого.
Отже, чітко визначена художня мета дає поетові можливість цілеспря
мовано організувати творчий процес і успішно подолати труднощі, які
виникають на шляху реалізації його задумів.
На основі зроблених спостережень і аналізу авторських правок можна
скласти певне уявлення про велику, складну працю М. Рильського над
75 удосконаленням виразової функції слова, зокрема епітетів і синонімі«
словосполучень. Подібно до того, як з розмаїтого живого життя письмен*4
цілеспрямовано відбирає явища і факти для ідейно-художнього їх н н і
слення, — так із «тонн словесної руди» поет добирає найбільш вира°зсМц
точні, єдино потрібні і єдино можливі слова — епітети, синоніми НІ
ив вібосаз хинчит етіпе яннел аноксоду огок ьсротва ісе цорп Ут °% .р-™
проступає тенденція до свіжого, емоційно наснаженого, індивідуаль
самобутнього і в той же час позбавленого крикливої «новизни» епітет*10*!
максимальним змістовим навантаженням, про який можна говорити 3 3
про епітет М. Рильського *.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.