Запитання, справді, цікаве. Вислів цей ніхто ж» гппиди. л <
„яви Звичайно ж, не про якийсь особливий витвір укоаїншт? — як назву
сТяках П. Мирного: «Через тиждень в Одрад? іа й її и г Г п Я™ •’ИаеТЬСЯ у таких
РяЈ й наділи. Та не такі одрадяни стали, щоб Щ у х а т Й – Л 2 „ Т а накидати
2 а від наділів все-таки одкинулися» або^ М с ї ї ^ І ха в ° Нп , ^ 3° ву
Ї Ї Ї і і всипати березової каші, щоб не був таким хиї^м » ° Х’ НЄМЗ К° “ У Т° ° 1’
Ч0Л Словосполучення «березова каша» зустрічається у висловах: даты (всипати) беое-
зової каші (кашки), почастувати березовою кашею, скуштувати березовоГкаші тощо
5 Ці фразеологізми вживаються тепер у двох значення?: 1. «побити когось» (? Г з
дієсловами «поїсти», «скуштувати» і т. п. «бути побитим») і 2. (р?дше)-^вичитати
омусь за щось, полаяти когось за щось». н 1
К Є підстави вважати, що словосполучення «березова каша» виникло у шкільному
середовищі за тих далеких часів, коли основою дяківсько! педагогіки було биття, за­
суджене в народі приказкою: «Наука не йде від бука». Пам’ять про цей нелегкий спо­
сіб навчання грамоті зберігається и досі в приповідці: «Аз — бив дяк раз; буки — не
попадай дякові вдруге в руки». Не попадай, а то відшмагає березовими різками, треба
думати, досить замашними і дошкульними, бо навіть у пісні співається: «Ой, не бий
мене, моя матінко. Та березовим прутом».
Очевидно, дотепні школярі, щоб не вимовляти ненависних слів «березова різка»,
які викликають такі неприємні спогади, замінили їх образним евфемістичним висловом
«березова каша». «Побити різками» перетворилося на «дати (всипати) березово! каші»,
а «зазнати кари різками» — «скуштувати березової каші» тощо. Такі заміни слів си­
нонімічного ряду дієслова бити висловами, що асоціюються з актом споживання їжі
чи частування, досить часті в українській мові, наприклад: «нагодувати потиличника­
ми», «нагодувати товчениками», «нагодувати буханцями», «духопеликів дати» тощо.
Та й слово «каша», як назва найпопулярнішо! в народі страви (недарма кажуть:
«борш без каші — вдівець»), відзначається великою фразотворчою здатністю. Прига­
даймо хоч би: «заварити кашу», «гречана каша сама себе хвалить», «не дати собі в
кашу наплювати» та ін.
Таким чином, вислови, до складу яких входить словосполучення «березова каша»,
фразеологізувалися, семантично збагатилися і почали означати не тільки кару різка­
ми, а й всяке биття. Пізніше вони набули нового значення: «вичитувати комусь за
щось», наприклад, у творі В. Кучера «Чорноморці»: «А ми свого командира полку Ус-
тнма Богучара привезли. Поранений. Хотіли вдома лікувати, та генерал Петренко ді­
знався. Дав мені березової каші!»
Ці фразеологічні звороти були відомі, як свідчить байка П. Гулака-Артемовського
«Батько та син», ще на початку X IX ст.:
Ей, Хведьку, вчись! Ей, схаменись! —
Так панотець казав своїй дитині: —
Шануйсь, бо, далебі, колись
Тму, мну, здо, тло — спишу на спині!»
Хведько не вчивсь — і скоштував
Березової кашки,
Та вп’ять не вчивсь і пустував —
Потовк горшки і пляшки.
«Березова каша» — неодмінна прикмета побуту бурси, семінарії тощо згадуєть­
ся у творах багатьох письменників, зокрема у М. Кропивницького: «Коваль: …Що ти
бачив, що ти знаєш, живучи отут? Ріс, як у бога за дверима, тільки й лиха було, що
як ще вчився в бурсі, то, може, інколн доводилось скоштувати березової каші» або у
Мі Сиротюка: « — Ну, приходь, хлопці, завтра без сніданку,— зареготався коренастий
семінарист.__Будуть частувати березовою кашею з дубовим салом».
Іван Франко, який усе життя старанно призбирував фразеологічні скарби україн­
ської мови з народних уст, засвідчив у збірнику «Галицько-руські народні приповідки»
Ще один цікавий вислів: «Уже не їсть березової каші», тобто виріс із шкільного віку.
в*е парубкує. Ця приказка стверджує, що «березова каша» справді винахід старої
школи.
І Синонімом до вислову «дати березової каші» часто виступає фразеологізм «дати
березової припарки», поява якого завдячує медичніи сфері: «…Колись за се дадуть
т°бі березової припарки» (І. Котляревський). .. . ..
Жартівливий вислів «дать березовой каши» відомий російській («…Уж я ему
Дам, разбойнику, березовой каши\» — М. Лєрмонтов), а також білоруській мовам (бяро-
30вая каша).