Ідея створення великого словника української мови тлумачного типу
з а р о д и л а с я в колах передових культурних і наукових діячів нашої Віт­
чизни ще в минулому столітті, проте відповідні умови для втілення цієї
ідеї в життя визріли, зважаючи на ряд об’єктивних причин, порівняно
недавно.
9,3 історії української лексикографії відомо, що першу спробу скласти
тлумачний словник зробив М. Закревський, опублікувавши 1861 р. «Сло­
варь украинских идиомов»/ Цікаво відзначити, що первісний матеріал
для словника, виданого на початку XX ст. за редакцією Б. Грінченка під
назвою «Словарь української мови», редакція „журналу «Киевская ста­
рина» з самого початку збирала й тривалий час опрацьовувала також .в
плані тлумачного, а не диференційного словника. Російська мова мала
виступати в ньому не паралельною мовою для перекладу українських
реєстрових слів, а мовою тлумачення їх значень здебільшого шляхом на­
ведення російських синонімів цих слів. У процесі впорядкування і реда­
гування Б. Грінченком лексичного матеріалу було зроблено стільки істот­
них змін і виправлень, що словник у цілому набрав диференційного ха­
рактеру, хоч частина його статей і зберегла риси словника тлумачного
(саме тому деякі дослідники вважають його словником змішаного типу).
, Однак ні сам словник за редакцією Б. Грінченка, ні додатки до нього,
як і різні його варіації та модифікації, не могли зняти з порядку денного
питання про створення справді тлумачного словника української мови.
Щоб втілити цю давню ідею в життя, «мовознавці Радянської України ще
в довоєнні роки розпочали інтенсивне збирання необхідного лексико-фра-
зеологічного матеріалу, готуючи велику картотеку слів і виразів, вибра­
них із різноманітних джерел писемної та усної мови. ,В цьому плані було
вже чимало зроблено, але за тимчасової окупації Києва фашист­
ськими загарбниками фонди картотеки разом з іншими цінними словнико­
вими матеріалами були по-варварському знищені. Отже, в повоєнні роки
роботу над комплектуванням словникової картотеки нашим лексикографам
Довелося, по суті, починати заново.
Нема потреби доводити, що серйозну роботу над великим тлумачним
словником, покликаним відбити реальний стан та поступальний розвиток
словникового складу нашої мови і сприяти через унормування її лексич­
них та фразеологічних багатств дальшому піднесенню культури націо­
нальної мови, можна було розгортати, маючи грунтовну лексикографічну
базу — багату словникову картотеку і ряд допоміжних лексикографічних
Джерел. і Сприятливі умови для розгортання лексикографами Інституту
мовознавства ім. О. О. Потебні цієї роботи склалися на кінець 50-х років, коли Президія Академії наук УРСР виділила для картотеки додатком
кошти, що дозволило значно поповнити картотечні фонди й провести и 1
обхідне впорядкування всього зібраного лексичного матеріалу. Приблизь*
в цей же час завершувалась праця над найбільшим і найповнішим за вс!°
історію розвитку української лексикографії шеститомним Українсько
російським словником, у якому подано 121960 українських реєстрові
слів з їх перекладом російською мовою і багатогранною документацій
слів відповідними цитатами-ілюстраціями. Нарешті, до кінця 50-х років
на Україні з’явилось кілька лексикографічних праць-довідників, зокрема
орфографічний словник, словник імен, словник наголосів; розпочалось
видання низки галузевих термінологічних словників. Усе це разом і склало
той фундамент, на якому в 1958 р. було розпочато побудову першого в істо.
рії нашої культури великого тлумачного словника — Словника укра.
їнської мови.
Укладанню перших статей Словника української мови передувала
напружена праця над виготовленням його проспекту, над обгрунтуванням
засад цього словника, його структури та обсягу. Республіканська наукова
конференція, у якій взяли участь визначні спеціалісти-лексикографи май.
же всіх республік Радянського Союзу, в травні 1958 р. всебічно обгово­
рила й затвердила підготовлений досвідченим українським лексикографом
П. Й. Горецьким при сприянні всього колективу словникарів Інституту
мовознавства «Проспект Тлумачного словника української мови»1 і ви­
значила орієнтовно обсяг словника, як 10-томиого видання (в середньому
по 100 авторських аркушів кожен том), що охоплюватиме лексику сучасної
української мови у межах 100 тисяч реєстрових слів. *
Спираючись на ці настанови, Словник української мови передбачав
по можливості повно подати, відповідним чином пояснити й проілюстру­
вати українську лексику й фразеологію від часів І. П. Котляревського
до наших днів. Природно, що навіть у великому десятитомному словнику
не вдасться з належною повнотою відобразити невичерпні багатства нашої
національної мови, #тому Словник орієнтується насамперед на відбиття у
реєстрі словникового складу літературної мови, на.лкнайдрвніш е відобра­
ження в ньому передусім загальновживаної лексики й фразеології зазна­
ченого періоду., Поряд з цим у реєстрі знайде місце і та частина словни­
кового складу нашої мови, яка тепер відійшла до пасивного фонду, але в
свій час широко побутувала й засвідчена як усною народною творчістю,
так і визначними майстрами художнього слова.- У Словнику буде зафіксо­
вано також чимало слів, які стоять на межі літературної мови або й за її
межами. Але це не порушуватиме загального нормативного спрямування
словника, бо кожне позанормативне слово супроводжуватиметься відпо­
відними стилістичними позначками й тлумачними ремарками. •
і Отже, включаючи величезний і різноманітний щодо походження,
функціонування і стилістичного використання лексико-фразеологічний
матеріал, Словник української мови буде все-таки довідково-нормативним
словником. На перший погляд, поєднаніїяв одному словнику двох назва­
них принципів — довідковості й нормативності — може здатися навіть
суперечливим. Адже нормативний словник повинен відбивати мовні норми
лише в синхронному плані, а словник-довідник ставить своїм завданням
дати порівняно широкий матеріал для користувача, значно розмаїтіший
від того, що визначається нормою літературної мови на даному етапі, і
Але значна кількість вживаних у Словнику позначок обмеж увал ьно-сти-
лістичного плану, а також докладне розкриття семантики слів допомагає
1 Див.: «Проспект Тлумачного словника української мови», К., Вид-во АН УРСР»
1958, стор. 80. 5 Засади створення Словника української мови
.тачеві вірно сприймати з погляду сучасної норми те чи інше слово і,
ЧяКИМ чином, робить можливим поєднання в одному словнику принципів
ооматипності і довідковості. . -* |
11 #Серед першорядних завдань Словника чільне місце відводиться нов­
ому відображенню у його реєстрі лексики активного запасу, а також шир-
е вживаних українських слів у минулому.( Реальне існування слова,
його широке вживання тепер чи в минулому — такий загальний критерій
яля внесення слова до реєстру Словника. Слова, що вживаються рід­
ко або є результатом індивідуальної творчості окремих письменників
чи інших діячів і не закріпилися в мові, залишаються поза увагою
Словника.
у «Проспекті» наводиться перелік основних груп слів, які треба
вводити до реєстру Словника. Проте наявність цих настанов щодо добору
слів для реєстру не завжди усуває труднощі при розв’язанні цього питання.
Так, наприклад, часом у словниковій картотеці не знаходиться потрібний
матеріал для потвердження існування загальновживаного слова, але є
велика кількість карток на слова рідковживані або з надто обмеженою
сферою застосування. Тому в багатьох випадках буває дуже важко визна­
чити об’єктивно, наскільки дане слово широко- чи маловживане. Наявність
слова в попередніх лексикографічних джерелах не дає цілковитої підстави
для введення його в Словник: воно повинно ще підтверджуватися відпо­
відною кількістю картотечного матеріалу.
У пожовтневий період українська літературна мова збагатилася ве­
личезною кількістю термінологічної лексики, що зв’язана з найрізнома­
нітнішими галузями науки і техніки. Приплив такої лексики в літературну
мову є безперервним процесом. Словник, безперечно,“не може включати
до реєстру всю цю лексику і тому Суворо дотримується принципу: пода­
вати лише ті терміни, які стають загальновідомими, загальновживаними і
широко функціонують у творах класиків марксизму-ленінізму, в офіцій­
них матеріалах і повідомленнях, у постановах партії та уряду, в газетах Щ
і журналах, у підручниках з відповідних дисциплін для загальноосвітньої
середньої школи, в науково-популярній літературі. –
У реєстр Словника вводиться чимало слів, що виходять або вже й **
вийшли з ужитку в сучасний період. Деякі з них заміщуються у мовній
практиці синонімами, які цілком заступають їх у семантичному плані
(наприклад, слово грець витіснилось словом музикант, ретязь — словом
ланцюг)-, інші старіють, втрачаючи актуальність разом із зникненням від­
повідних понять та явищ (ідосвітки, соха, корчма, намітка). Однак у худож­
ній літературі слова такого типу продовжують функціонувати, здебіль­
шого з певною стилістичною метою. В лексичному складі нашої мови є
чимало слів на означення предметів і явищ минулого. Незважаючи на те,
що раніше подібні слова (як, наприклад, ратуша, волость, віче, земство)
були широковживаними і загальнозрозумілими, нині вони перейшли в
розряд історизмів і подаються в Словнику, я к і терміни з інших сфер і ін­
шого походження, з відповідними ремарками.
Помітний Шілив на українську літературну мову в період її станов­
лення і нормалізації, особливо в XIX ст., зробили місцеві діалекти. Це
досить виразно відбивають як словники, зокрема «Словарь української ’
мови» «за редакцією Б. Грінченка, так і художня та етнографічна літерату­
ра, передусім дожовтневого пер і ©дуг де ’діалектизмів дуже багато. Ви­
черпно подавати їх у Словнику української мови просто неможливо. Ще на
початку XX ст. К. Михальчук, роблячи свої уваги до Гріиченкової ре- 5
дакції матеріалів українського словника, констатував: «Вичерпати в сло-
варі усі діалектичні, говіркові та й одномісцеві одміни кожного слова з
погляду фонетичного й морфологічного ми не можемо…, це й не діло сло- If. С Паламарчук, Л. А. Юрчук
варя, а фонетики та граматики» *. Словник української мови як слов ^__
довідник вводить до реестру чималу кількість діалектизмів, але в їхННк’
борі дотримується певних критеріїв. Як правило, до Словника вводЯт?0’|
лексичні діалектизми, які зустрічаються у творах різних авторів, а , Ч
чнть — частіше вживаються
значення; вузькі і
ній мові, так само
тичннми відмінностями
поза реєстром
І
і мають ширше сусш льнёи мовно-пізнава^3′
значення; вузькі діалектні слова, які не набули популярності в літера?
-*!А — : — — ц й варіанти загальнолітературних слів з місцевими Ло^4
ггями (дек — дяк, орев — орел, мід — мед) лищаіотЙе’
Окремої уваги потребує питання про внесення до реєстру Словни
похідних слів, які творяться з допомогою різних афіксів. Особливо б
гато їх серед дієслів та віддієслівних форм, утворених способом П регіт’
ксації. при якому обсяг продуктивності визначається насамперед розмас­
тим лексичним значенням самих префіксів і дієслівних основ. Так, наприї!’
лад, дієслово копати в поєднанні з різними префіксами дає цілу низк
слів, дуже часто досить відмінних своїм лексичним і граматичним значен
ням: викопати, відкопати, докопати, закопати, накопати, * мадкопати
перекопати, обкопати, одкопати, підкопати, покопати, прикопати, пр0.
копати, розкопати, скопати, попокопати і т. д. Якщо до цього ряду До.
дати ще хоча б ширше вживані утворення на -ся (докопатися, Обкопатися)
видові форми згаданих дієслів (викопувати, одкопувати, поперекопувати)
похідні від них іменники (закопування, перекопування) та дієприкметники
(накопаний, прикопаний), то стане ясно, наскільки розширюються рамки
Словника. Тому-то в Словнику української мови подаватимуться не всі
похідні потенціально можливі й теоретично закономірні слова, а насам- ї
перед ті з них, які -належать до активного фонду української лексики й \
існування яких потверджене конкретним матеріалом із словникової карто- ]
теки чи фактами живого літературного мовлення або ж принаймні зафіксо- І
вані попередніми’лексикографічними працями.
Основне завдання будь-якого тлумачного словника полягає в тому, ’
щоб подати по змозі точнішу семантичну характеристику лексики даної
мови в тому обсязі, який передбачають його тип і призначення. На сучас- 1
ному етапі розвитку лексикографії тлумачні словники вже не обмежуються ]
розглядом і описуванням значень кожного слова ізольовано, поза зв’яз-1
ками з іншими словами фрази чи словосполучення. Новіші словники на* ]
магаються відобразити лексичний склад мови як систему, зі всіма її змі- і
стовими, лексико-граматичними, стилістичними зв’язками, з різними і
типами словотворення, синонімічними і омонімічними співвідношеннями, І
антонімічними протиставленнями і т. ін.
З урахуванням цих нових тенденцій Словник української мови і прагне 1
витримувати тлумачення слів, включених до його реєстру. Тлумачення, 1
що оформляються засобами літературної мови (в них не рекомендується 1
використовувати слова, не зафіксовані у реєстрі цього Словника), мають 1
коротко й чітко розкривати значення слова та його основних відтінків. І
Для слів кожної граматичної категорії тлумачення даються по змозі од-і
ноти пні. %
Усі тлумачення Словника української мови можна розділити на дві І
групи: 1) тлумачення слів з номінативною функцією; 2) тлумачення слів 1
без номінативної функції.
Для розкриття змісту слід, першої групи — з номінативною функцією— І
використовуються два типи тлумачень. Гіерший тип тлумачень передба* І
чає розкриття співвідношень між словом і предметом, явищем чи поняттям. 1
Тому такі тлумачення відповідають найповнішому розумінню цього слова і
2 Див.: Словник української мови за ред. Б. Грінченка, вид. 3-є, К., 1928, стор. XIX*
2 2 /-* иіе називають дефінітивними визначеннями). Тлумачення-дефініції
Словнику найчастіше використовуються при визначенні більшості імен-
8 ків — назв загальновживаних предметів, тварин, рослин, термінів, пря­
мих значень невивідних прикметників, дієслів-першооснов і т. ін., наприк­
лад*
д о в ір ‘я. Ставлення до кого-небудь, що виникає на основі вірн в чиюсь правоту, чес­
ність, щирість і т. ін.
граніт. Тверда кристалічна гірська порода, що складається з кварцу, польових
шпатів та біотиту.
докоряти. Виражати своє незадоволення з приводу чогось, звинувачувати когось
у чому-небудь; дорікати.
У прагненні до відбиття різних внутрішніх зв’язків лексики тлумачні
словники виробили певні типи моделі тлумачень. У ряді вітчизняних СЛОВ­
НИКІВ створено вже такі моделі для тлумачення слів окремих тематичних
груп л екси ки . Проспект Словника української мови, враховуючи здобутки
російських лексикографів, подає для додержання однотипності й систем­
ності тлумачень зразки витлумачення іменників — назв тварин, рослин,
зокрема грибів, птахів, та відносних прикметників, утворених від назв
рослин, тварин, а також назв тканин, речовин тощо. Перед упорядниками
Словника стоїть відповідальне завдання — у процесі роботи над словником
виробити типові моделі тлумачень і для багатьох інших тематичних груп
лексики. Термінологічна лексика тлумачиться відповідно до відображення
її зм істу в авторитетних джерелах (науково-технічних словниках, енцикло­
педіях, довідниках).
Д ругий тип тлумачень слів з номінативною функцією використову- }
бться у Словнику в основному при розробці похідних слів і передбачає, крім н
розкриття змісту слова, показ його лексико-граматичних зв’язків з пер­
шоосновою. У таких тлумаченнях повністю розкривається лише те нове, *
що вноситься в похідне слово словотворчим афіксом; те ж, що зберігається
в похідному слові від першооснови, не тлумачиться, бо воно відтворюється
відсиланням на першооснову, яка має повне тлумачення на своєму місці
в Словнику. Такий прийом розкриття значень слова можна назвати тлу-
маїрдням через відсилання до першооснови. Подібні ’ЛлУмачення мають
р із ^ ^ ^ ^ В р г Т “різну форму залежно від взаємозв’язків похідного слова
і його ^першооснови, наприклад:
віртуозний. Властивий віртуозові,
наймитувати. Працювати наймитом. –
‘ добрішати. Ставати, робитися добрішим. . ^
Серед похідних слів, при поясненні яких можна широко використову­
вати типові тлумачення, значне місце посідають, як уже відзначалось,
префіксовані дієслова. У процесі укладання і редагування матеріалів
Словника виробляються своєрідні моделі тлумачень, зокрема накресли­
лись уже такі типові моделі для дієслів з префіксами від-, до-, за-:
V’ докбпувати. Закінчувати копати.
докошувати. Закінчувати косити; косити до певного місця, до якогось часу.
У Словнику широко використовуються граматичні тлумачення, які,
будучи різновидом тлумачень через відсилання до першооснови, вказують
на граматичні відносини похідного слова і його першооснови:
гранітний. Прикм. до граніт.
гранований! Дієпр. пас. мин. ч. до гранувати.
добування. Д ія за знач, добув&ти і добуватися.
Своєрідним способом розкривається у Словнику зміст лексичних і
граматичних синонімів. Основне, найуживаніше і нейтральне з стилі- – р стичного погляду слово синонімічного ряду дістає у словниковій статг
повне витлумачення, а рідше вживаний чи відмінний стилістичними особли’
востями його синонім тільки відсилається до основного слова за формулою
«Те саме, що», наприклад: слово достроково має повне тлумачення, а біля
дотерміново замість тлумачення дається відсилання:
дотерміново. Те саме, що достроково.
Так само розкривається зміст морфологічних варіантів реєстрових
слів. Наприклад, прикметники гранітний і граціозний подаються з р0з.
горненими тлумаченнями, а при рідше вживаних морфологічних варіантах
цих слів дається відсилання на них:
гранітовий, рідко. Те саме, що гранітний,
граційний, рідко. Те саме, що граціозний.
Слова обмеженої сфери вживання у літературній мові, зокрема діалек­
тизми й архаїзми, в Словнику, як правило, не витлумачуються, а поясню­
ються їх літературними синонімами:
грис, діал. Висівки,
гризь, діал. Ломота,
дюк, заст. Герцог.
Власне, це єдиний випадок у Словнику, коли синоніми самостійно
виступають як засіб тлумачення слова. У більшості ж випадків вони вико­
ристовуються як допоміжний засіб для тлумачення і подаються після роз­
криття значення слова, наприклад:
жахтіти. Горіти яскравим полум’ям; палати.
дошкуляти. Виводити з терпіння, рівноваги, досаждаючи словами, діями; допікати.
Доповнюючи зміст тлумачення реєстрового слова, синоніми у подіб­
них випадках показують, що для вираження аналізованого змісту в мові
існують і інші слова. Іноді такий синонім читачеві більш відомий, ніж
витлумачуване слово, і тому полегшує сприймання його змісту. Д о речі,
у Словнику існують свої вимоги щодо добору таких синонімів: вони мають
бути міжстильовими, тобто нейтральними, без відчутного експресивно-
емоційного чи якого-небудь іншого відтінку.
Як допоміжний елемент для тлумачення іноді використовуються й
антоніми, наприклад:
жити … 1. Бути живим, виявляти ознаки життя; протилежне помирати, вми-
р а т и…
‘””Д о іншого способу семантичної характеристики вдається Словник
української мови при тлумаченні другої за нашим поділом групи слів —
слів без номінативної функції (прийменники, сполучнйки, частки, вигуки,
частина займенників). Для розкриття змісту цих слів у Словнику викори­
стовується описовий тип тлумачення, в якому головним чином визначається
функція пояснюваного слова:
ви, займ. Уживається при звертанні до кількох осіб або, як форма ввічливості, до
однієї особи.
навіть, част. Уживається для виділення і підсилення значення того слова або слово­
сполучення, якого стосується.
ах, виг. Уживається при вираженні переляку, здивування, радості і т. ін.
грим, виг. Уживається як присудок за знач, грймати 1.
Надзвичайно важливе місце відводиться у кожній статті Словника
української мови характеристиці граматичних особливостей слова. Адже
граматична сторона слова є складовою частиною лексичного значення, і
24 Засади створення Словника української мови
-ііїія в лексичному значенні зумовлюють відповідні зміни в граматичній
* дові. Граматична характеристика доповнює семантичну, а в тлумачному
Мовнику вона ще допомагає визначити тип тлумачення, виділити зна­
чення полісемічного слова і т. ін. Крім того, граматична характеристика,
підбиваючи сучасну норму вживання кожного окремого слова, робить
ГдОВНИК своєрідним посібником з питань культури мови,
и Враховуючи ці два аспекти, Словник української мови і подає важли­
віш і відомості про граматичні особливості реєстрового слова. Усі частини
мови, крім іменника, дієслова і прикметника, позначаються відповідними
вемарками — займ., числ., присл., прийм., виг., част., спол. Відмінювані
Рдова вносяться в реєстр у початковій граматичній формі з позначенням
наголосу. Іменники, кількісні числівники, займенники неприкметникової
форми — У називному відмінку однини, множинні іменяики — у називному
відмінку вюожини; при них подаються також скорочено або повністю,
з а л е ж н о від того, які зміни відбулися в слові порівняно з початковою
формою, форми родового відмінка, наприклад: кінь, коня; рук&, и; кашне,
Мвідм-; три, трьох; я, мене. Для іменників визначається рід (ч. — чоло­
вічий, Ж- — жіночий, с. — середній), а якщо є потреба, також збірність
фірн.) і множинність (мн.).
Прикметники, порядкові числівники і займенники прикметникової
ф о р м и додаються в чоловічому роді однини. Дієслова наводяться у формі
інфінітива з відображенням форм 1-ї і 2-ї особи, а при відсутності їх — з
формою 3-ї особи?(скорочення особових форм даються з останнього незмін­
ного звука .основи його теперішнього часу) (читДти, аю, аєш; допомогти,
ожу, ожеш; накладати, аю, аєш; наклеїти, ею, еїш; брати, беру, береш;
накликати, йчу, йчеш), визначається також вид, перехідність, при необ­
хідності — безособовість дієслів (док., недок., перех., неперех., безос.).
Біля ДІєСл і »додаються і деякі додаткові форми, що відбивають відхилення
нерегулярного характеру (форми минулого часу, наказового способу
і т. ін).
Крім відображення чисто граматичного аспекту слова, у Словнику
звертаеться| увага і на лексико-граматичну сторону (на зв’язок тієї чи
іншої форми з певним змістом)Діерш за все, інтерес у цьому плані станов­
лять синтаксичні зв’язки. Слово виявляє свої значення у лексико:семан-
тичній системі даної мови, а в багатьох випадках лише через зв’язок,
поєднання з іншими словами3. Отже, деякі лексичні значення можуть
бути реалізовані лише в певних формах синтаксичних конструкцій. Най­
частіше слово вступає в певні синтаксичні зв’язки з іншими словами не з
потреби реалізації своїх значень, а з потреби вираження певної думки,
певного вщсловлення.} Упорядники Словника мають виявити і відобразити
в ньому ті зв’язки, які виступають допоміжним фактором у _ реалізації
змісту певних значені. ТакокГбсбблйшстю відзначається зокрема синтак­
сичний зв’язок сильного керування (переважно дієслівного). Здійснюючи
загальні настанови Проспекту і виходячи з набутого досвіду в процесі
укладання та редагування Словника, його упорядники при подаванні
Дієслів відбивають сильне дієслівне керування спеціальними позначками-
питаннями. Разом з тим не залишаються поза увагою і ті випадки керуван­
ня, що становлять індивідуальну рису дієслова.
Часом здатність виражати чи обмежувати лексичні значення дієслова
захована у синтаксичному зв’язку його з інфінітивом або підрядним додат­
ковим реченням. У Словнику такі випадки синтаксичного зв’язку відби-
ва*оться позначками з інфін., з спол. що, щоб і т. ін.
Ro 1 Див,: В. В. Виноградов, Основные типы лексических значений слова,
Вя- 1953, 5, стор. 10.
f
%
25 Л. С. Паламарчук, Л. А. Юрчук
Пор. бажати … 1. кого, чого або з інфін. Прагнути що-небудь здійснити, що-небу
одержати, здобути; мати бажання; хотіти … ;-4 1
довідуватися…, довідатися … 1. неперех., про кого-що, з спол. що, без додатка. Оде
жувати відомості про кого*, що-небудь; дізнаватися.
Випадки реалізації конкретного значення слова тільки в поєднанні 3
певними словами або обмеженою групою слів також знаходять у Словнику
своє відображення:
накричати … 2, перех., псрев. з сл. голову, вуха і т. іи. Довго і сильно
кричачи, викликати відчуття втоми. 0
До важливих завдань Словника української мови, особливо в плані І
дотримання принципу нормативності, слід віднести визначення і підтри.
мання в ньому конкретним лексико-фразеологічним матеріалом тих сти­
лістичних норм, які реально існують в мові й засвідчуються фактами пи-‘
семності й усного літературного мовлення. Без таких норм, як влучно
висловився Л. В. Щерба, «літературна мова стає шарманкою, неспромож­
ною виражати будь-які відтінки думки»4.
Основу словникового запасу української мови становить, звичайно
міжстильова лексика, тобто лексика, яка використовується у різних сти­
лях усної та писемної мови |думати, знати, ходити, життя світло, і
поняття). Тлумачення цих слів у Словнику вичерпують їх предметно-ло­
гічний зміст і не потребують стилістичного коментування. Для тієї ж ча«:
стини лексики української мови, що має експресивно-стилістичне забарвлен­
ня, у Словнику використовується ціла система позначок, які допомагають
схарактеризувати стилістичні властивості слова. Наводяться ці позначки
перед тлумаченням слова, після його граматичної характеристики.
Розрізнення слів щодо їх стилістичних властивостей та експресивного
^ навантаження здійснюється у двох аспектах: з одного боку, виділяється
лексика, що має порівняно з нейтральною знижений характер, а з другого!
боку, вирізняються слова стилістично піднесені, з стилістично підвищеною
характеристикою6. Серед слів стилістично знижених насамперед привер-;
тають увагу слова вільного, невимушеного характеру, які використову­
ються як в усному мовленні, так і у мові художніх творів, особливо побу­
тового змісту, в публіцистиці і т. ін. Для їх характеристики в Словнику
використовується позначка розм. (розмовне) | гримонути, гримнутися,
гульня, дровник, дрочити).
^Для позначення слів грубих, вульгарних (наприклад, жерти, балухи,
баньки, балбес і ін.) Словник застосовує позначку вульг. (вульгарне)*!
Розмовні слова, залежно від їх конкретного використання у контексті,
можуть ставати елементами експресивно-емоційного стилю -г- фамільяр­
ного, лайливого, іронічного, жартівливого, зневажливого і т. ін. Для
позначення їх емоційного забарвлення в Словнику використовуються
стилістичні позначки — фам., лайл.т ірон., жарт., зневажл.; позначка
розм. при них уже не повторюється. До розмовної лексики належать ь
слова дитячої мови, що в Словнику характеризуються позначкою дит->
Серед слів стилістично підвищеного (в порівнянні з нейтральними)
плану помітну групу становлять книжні слова, які характеризуються в
Словнику позначкою книжн. Сюди входять у першу чергу позбавлені
будь-якої експресивності слова переважно абстрактного значення, що вй*
користовуються у науковому спілкуванні Іеклектика, ендогенний). Правда,
4 JI. В. Щерба, Избранные работы по языкознанию и фонетике, т. I , Изд-во
Ленинградского ун-та, Л., 1958, стор. 66.
6 О. С. Ахманова, Очерки по общей и русской лексикологии. М., Учпедгиз,
1957, стор. 250—27L г
2 6 «а даному етапі розвитку мови назва «книжні» має умовний характер, бо
слова цієї групи вживаються не тільки в книжній (писаній) літературній
мові, а й в усному мовленні — вони стали невід’ємною рисою мови лек­
торів« доповідачів і т. ін.
Д е я к і слова стилістично підвищеного характеру мають забарвлення
у р о ч и с т о с т і, піднесеності і в Словнику супроводяться позначкою уроч.
(н а п р и к л а д * високочолий, воздвигнути).
Серед слів стилістично підвищеного характеру яскраво виділяються
л е к с и ч н і’”; елементи, що використовуються в художніх творах, особливо
п о е т и ч н и х , замість загальноприйнятих нейтральних слів {глагол замість
слово, юнь замість молодість, линути замість летіти, вітрило замість
парус)- ШИШ
Слова такого типу вносяться у Словник української мови з позначкою
поет- Відповідні елементи народно-поетичної творчості супроводяться
п о зн а ч к о ю нар.-поет. (доленька, журбонька., легінь, серденько).
Таким чином, усі схарактеризовані вище позначки, відбиваючи на­
самперед експресивно-стилістичні особливості слова, стають додатковою
частиною його предметно-логічного змісту, доповнюють у такий спосіб
тлумачення і полегшують усвідомлення його.
^Широко використовує Словник спеціальні позначки (всього їх у Слов­
нику нараховується понад 80) для характеристики сфери чи галузі, до
якої належить той або інший термін {анат. — анатомія, мед. — медицина,
техн. — техніка, фот. — фотографія і т. ін.). У багатьох випадках упо­
рядникам;-Словника вдається уже в самому тлумаченні визначити і зміст
слова-терміна і вужчу сферу його вживання. Тоді спеціальні позначки
не використовуються.
В окремих випадках, коли це не стає на перешкоді широким колам
користувачів, Словник, згмість деталізації сфер застосування терміна
і розкриття різних відтінків його значення у цих сферах, вдається до уза­
гальнюючого тлумачення слів-термінів. Перед таким тлумаченням, як
правило, ставиться позначка спец, (спеціальне), яка показує, що даний
термін з близькими чи подібними значеннями вживається у кількох спе­
ціальних сферах. Це і скерує зацікавлених до енциклопедичних словників,
де подібні терміни характеризуються досить докладно.
Відповідальною і важливою частиною тлумачного словника будь-
якої мови є ^ілюстративно-цитатний матеріал. У Словнику української
мови він подасться в останньиму підрозділі словникової статті,тобто після
граматичних і стилістичних позначок та семантичної характеристики ре­
єстрового слова. Добирається ілюстративний матеріал із фондів лексичної
картотеки Інституту мовознавства, яка налічує тепер близько 4 млн. кар­
ток. Кожна використана цитата документується скороченим позначенням
прізвища автора, назви твору або тому (якщо це зібрання творів), року
видання і сторінки, на якій зафіксована ілюстрація.
Побіжно вже відзначалось, що коло джерел для цитат-ілюстрацій
У Словнику української мови досить велике: тут і класична художня літе­
ратура, І твори радянських письменників, і соціально-економічна літе­
ратура^ І фольклорно-етнографічні матеріали, і шкільні підручники та
посібники, і кращі зразки літератури інших стилів та жанрів. Не обхо­
дить Словник і періодичних видань — газет і журналів, які дають у роз­
порядження словникарів найактуальнішу лексику та фразеологію®.
• Правда, л питанні про використання газет і журналів як джерела для словників
кографів немає одностайності, але, на наш погляд, мають рацію ті словникарі,
кі обстоюють необхідність лексикографічного використання цього матеріалу.
Е. О. Шейнфельд, автор частотного словника російської мови, вважає, що відсутність
ксіічного матеріалу з газет і журналів у сучасних тлумачних словниках свідчить до пев- Л. С. Паламарчук, Л. А. Юрчук
Функції ілюстративного матеріалу в Словнику надзвичайно бага
гранні. Крім потвердження існування слова в мові, цитата-і люстрят °
повинна доповнювати семантичну характеристику, подану в тлумаченн4
показувати специфіку вживання слова, відбивати його граматичні форми’
стилістичні відтінки тощо. Добираючи ілюстративний матеріал і нама
гаючись задовольняти названі вище вимоги, упорядники завжди пам’я
тають, що основною ознакою кожної використаної в Словнику [люстра» —
має бути чітке розкриття в ній значення аналізованого слова, хоч, правда
недостатня кількість зафіксованого картотекою матеріалу на деякі елов ’
не завжди дає можливість задовольнити ті вимоги, які ставляться до іЛіоа
страціТ.
Приклади-ілюстрації наводяться по змозі короткі, витримані щодо
норм сучасного правопису. У деяких випадках ілюстративний матеріал
іноді вимагає спеціального уточнення: все, що викликає неясність або
двозначність, розкривається в квадратних дужках.
Добір цитат-ілюстрацій здійснюється відповідно до профілю поясню­
ваних у словниковій статті значень. Загальновживані слова ілюструються
цитатами з творів художньої літератури, із записів народної творчості
з науково-популярних, публіцистичних творів і т. ін. Термінологічна ле­
ксика ілюструється, якщо в цьому є потреба, цитатами з спеціальних праць
відповідного профілю, з підручників середньої школи. Іноді для показу
широкого функціонування терміна на другому місці подаються ще цитати
з художньої літератури.
Ілюстративний матеріал до кожного значення реєстрових слів доби­
рається *з джерел різних щодо періоду написання та територіального по­
ходження авторів і розміщується в хронологічному порядку. Найперше
місце займають ілюстрації з народної творчості. Проте заради додержання
хронологічної послідовності не слід порушувати семантичної послідовності
в розробці матеріалу (наприклад, при розробці дієслівної пари спочатку
даються цитати на недоконаний вид, потім — на доконаний, в похідних
словах, зміст яких розкривається через відсилання на першооснову, ци­
тати розміщуються відповідно до порядку значень першооснови). На основі
картотечних матеріалів іноді (найчастіше для ілюстрування терміноло­
гічної лексики) укладач, замість довгої або стилістично незграбної . ілю­
страції, створює коротке словосполучення з двох-трьох слів з поясню­
ваним реєстровим словом.
Поряд із відображенням багатств української лексики у завдання
Словника української мови входить відбиття загальновживаної фразео­
логії та сталих сполук, шо функціонують у національній моді. У ньому
знайдуть своє місце фразеологічні зрощення, або ідіоми (бити байдики,
ні пари з уст), фразеологічні єдності (дивитися крізь пальці), різні сполуки
літературного походження, крилаті вислови (прийшов, побачив, переміг,’
чуття єдиної родини), мовні штампи (до речі, у всякому разі), . усталені
звороти ділової мови (ідовести до відома), сталі словосполучення, складові
елементи яких не втратили ще свого прямого значення (дихати на повні
груди, занепадати духом), термінологічні сполуки (борна кислота, живе
срібло). Приказки та прислів’я використовуються як ілюстративний ма­
теріал при розкритті конкретних значень реєстрових слів і до фразеології
не включаються. Фразеологіїми і сталі сполуки дістають у Словнику своє
ноі міри про їх консервативність, і цілком резонно зауважує: «Тепер, коли мова газет,
журналів і радіо поширена не менше, ніж мова художньої літератури, очевидно, не слід
нею ігнорувати при укладанні тлумачних словників сучасної літературної російської
мови» (Див.: Э.’ Ш е й н ф е л ь д, Частотный словарь современного русского литератур­
ного языка, Таллин^ЭбЗ/стор. 17).
2 8 -умачення, ілюструються відповідними цитатами і розміщуються в певно-
порядку.
При полісемічиих словах сталі сполуки і фразеологізми подаються
ідцОВІДНО при кожному з тих значень, з яким вони співвідносяться щодо
сЄмантики. Фразеологізми або галузеві сполуки, що не пов’язуються
безпосередньо з жодним із значень полісемічного слова, виносяться на
січень словникової статті.
різні стилістичні відтінки фразеологізмів у Словнику відбиваються
такими ж позначками, як і лексика відповідних стилів (книжн., заст
іронЛ жарт-, зневажл. і т. ін.). Оскільки фразеологізми вживаються зде­
більшого в розмовному стилі, позначка розм. при них не ставиться.
При лексикографічному опрацюванні фразеологічного матеріалу дуже
важливим є питання про визначення місця, на якому слід розробляти й по­
давати ту чи іншу сполуку. Найчастіше в фразеологічній сполуці вдається
визначити змістовий центр, основне слово, при якому вона й подається,
наприклад: не покладати рук подається у словниковій статті при діє­
слові!покладати-, телячі ніжності — при прикметнику телячий; піймати
облйзня — при іменнику облизень тощо.
Іноді для формальної зручності доводиться поступатися і загальним
принципом. Фразеологічні сполуки, у яких з двох основних повнозначних
слів одно може заступатися іншим, утворюючи паралельно рівнозначний
зворотподаються під словом, яке не замінюється (,напнути мокрим рядном
і накинути мокрим рядном — розробляється при слові рядно у формі —
накинути (напнути) мокрим рядном). У випадках, коли неможливо ви­
значити змістовий центр фразеологічної сполуки, вона подається при гра­
матично провідному або при першому повнозначному слові в ній (датися
взнаки розробляється при слові датися, увірвався терпець — при слові
увірвався, не до солі — при слові сіль і т. ін.).
Для тлумачного словника дуже важливо зібрати всі загальновживані
фразеологізми і розмістити їх так, щоб при користуванні словником можна
було б їх якнайшвидше відшукати.(ргалі сполуки і фразеологізми в межах
одного значення подаються в Словнику за алфавітом першого слова цієї
сполуки.у Фразеологічні звороти, крім слова, при якому вони дістають
розробку^ наводяться при інших повнозначних словах цього звороту, щоб
дати відсилання на основне слово і цим самим допомогти відшукати місце
розробки.
Викладені тут положення й міркування стосуються здебільшого про­
відних аспектів побудови першого в історії української лексикографії
великого тлумачного словника і ніякою мірою не вичерпують усіх склад­
них питань створення Словника української мови. У процесі щоденної
праці над величезним лексичним матеріалом Словника виникає безліч
I IпроизтваП’няоьз,са тнівнійдянпомо вяівкддиіо хс нкуао снпяаіклші юннюое ч пипр еарцоекюдрюбеатмчьі иулдпие отрнаія лдіп нрисоктсирп уей кктрт,еу дрнкиі ,о ілнесгуітзяра гуаСклцльіоїн вюін июнкчааид.
свої власні здобутки, використовуючи практичний досвід і теоретичні до­
сягнення лексикографії інших народів, передусім величезний досвід ро­
сійських колег^словникарі Радянської України стають на твердий грунт
У справі створення свого тлумачного словника. Тепер для колективу укра­
їнських лексикографів настає особливо напружений і відповідальний пе­
ріод, бо Одночасно із завершенням редагування матеріалів четвертого і
п’ятого томів, паралельно з укл…