Журнал "Мовознавство"

Г. М. ГНАТЮК ГРАМАТИЧНИЙ АСПЕКТ У ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Лексикографія за своею природою тісно пов’язана з іншими галузями
науки про мову — лексикологією (включаючи семасіологію), стилісти­
кою, граматикою — і широко використовує здобутки їх досліджень. Ви­
користання даних кожної із названих галузей мовознавства варіюється
у словниках залежно від їх типу.
Давню традицію має зв’язок лексикографії з граматикою. Граматич­
ний елемент у словниках з’являється внаслідок потреби вибору основної
форми слова, ряду похідних граматичних форм, наголошування, норма­
лізації правописних моментів і т. ін. і відіграє значну роль у словниках.
Граматика ж у свою чергу завжди вивчається через лексичний матеріал.
Лексикографія має справу з кожним словом зокрема, а це відкриває як­
найширші можливості для виявлення досі ще не помічених і не описаних
парадигм, окремих мовних явищ. Загальновідомо, що великі тлумачні
словники є матеріальною базою для спеціальних філологічних досліджень.
Незважаючи на давній зв’язок лексикографії з граматикою, досі ще
теоретично не обгрунтовано, які саме граматичні елементи треба вводити
в словники 1, хоч поодинокі спроби такого обгрунтування трапляються
в передмовах до окремих словників (проспекти та інструкції, як правило,:
обмежуються констатацією того, що подається у словниках, і способом його
оформлення). Це, очевидно, левною мірою зумовило значний різнобій,
а іноді і суперечливість подання граматичних елементів у словниках.
Детальний граматичний аналіз великого фактичного матеріалу слов­
ників ускладнюється нерозробленістю ряду питань граматики. Не випадко­
во у свій час В. Даль майже зовсім відмовився від подачі граматичних
елементів у своєму «Толковом словаре живого великорусского языка»,
про що він відзначив у передмові: «Граматичні означення, на які я, було,
спочатку спокусився, вивели мене незабаром з усякого терпіння і, нарешті,
примусили відкинути їх майже всі. Нема того безглуздя, до якого б не
дійшов мимоволі, йдучи за нашою нещасною граматикою, особливо, колй
мова піде про дієслова» 2.
Не викликає сумніву, що граматичний аналіз лексики у словниках
перебуває в прямій залежності від рівня досліджень теоретичної граматики
мови. Справедлива в цілому думка X. Касареса, що робота лексикографа
«характеризується терпеливим вивченням і зіставленням доведених лінгві­
стичних фактів» 3, на жаль, не завжди підтверджується на практиці, колй.
йдеться про граматичний аналіз лексики. Величезна кількість матеріалу,
яку дає лексикографові робота над словником, необхідність точного
визначення слова в кожному конкретному випадку, яким би сумнівним
він не був, змушує його опрацьовувати лінгвістичні факти і явища, які
1 Див.: L. V. К о peck у, О рошёги lex i ka a ml и vn ice v planu theoretickem a
praktickem, «Lexikograficky sbornik», Bratislava, 1953, стор. 27.
2 В. Даль, Толковый словарь живого великорусского языка, О ovcckom словаре,
М., 1955, стор. XXXVI. i
8 X. Касарес, Введение в современную лексикографию, М., 1958, стор. 48.
30 і і’чм игичіїии аспект у л ск си к и с р ш у »
ле знайшли свого розв язання або вимагають уточнення. Виразним свід-
**рянЯМ т0Г0, 51 к.н еР03в язаність у граматиці того чи іншого питання, на-
^пиклад дискусійного про категорію стану (предикативи)4, позначається
я лексикографії, є непослідовність у подачі слів цієї категорії в сучасних
^ У^ачних словниках російської* мови. Так, слово надо в однотомному «Сло-
ійоє русского языка» С. Ожегова кваліфікується «в зная, сказ.», у 4-томному
й о взр с русского языка» як «наречие в знач. сказуемого»; слово стыдно у
ловнику С. Ожегова — як «наречие», у 4-томному—«/. нарек., 2. безл. в
АН, скоз.», У 17-томному «Словаре современного русского литературного
2зыка» — як сказуемое». Тобто слова однієї категорії витлумачено
-о-різному не тільки в усіх трьох, але й у межах одного словника.
Гпецнфік3 ж характеристики лексики у словниках полягає в показі кож­
ного окремого випадку вживання слова. Загальновідомою є думка
п В- ІЦеРби ПР° необхідність відзначати і поодинокі факти керування,
.^бто такі, що є «фактом словника», а не граматики6. Звичайно, було б
ідеально, щоб граматична наука ішла попереду, а лексикографи, аналізу­
ючи слово, лише застосовували її здобутки.
Безперечно, завданням лексикографії не є перенесення у словники всіх
тих відомостей, якими характеризується слово в граматиці. У словнику
слід подавати лише ті граматичні елементи, що виправдані завданнями
словників, тобто ті граматичні елементи, які дозволяють показати правиль­
не вживання слова і допомагають розкрити його лексичне значення.
Зрозуміло, що обсяг граматичних відомостей не може бути однаковим
V словниках різних типів, наприклад у короткому перекладному і великому
тлумачному, але принципи подання їх у своїй основі все ж не повинні бути
суперечливими.
Велику роль граматичний аналіз лексики відіграє у перекладних слов­
никах, зокрема при порівнянні структур мов*. Проте чи не найбільше
значення має він в одномовних тлумачних словниках, сприяючи всебіч­
ному висвітленню слова. З огляду на широту граматичного аналізу саме в
тлумачних словниках зупинимося на з’ясуванні його ролі у сучасних
словниках цього типу, зокрема в словниках слов’янських мов.
Граматичний аналіз у словниках здійснюється в таких трьох планах.
І. Визначення слова як частини мови і граматична характеристика
його як частини|мови в найістотніших деталях.
1. Вказівка на належність слова до певної частини мови здійснюється
за допомогою ремарок, що становлять звичайно скорочену, рідше повну,
назву частини мови. Такі вказівки у словниках, безперечно, потрібні.
Вони допомагають у розмежуванні слів-омонімів, що належать до різних
частин мови, при показі вживання однієї частини мови у значенні іншої,
звільняють від деяких додаткових позначок (наприклад, наведення гра­
матичної позначки біля прислівника свідчить про те, що дане слово є не­
відмінюваним, отже, цю особливість уже не потрібно відзначати).
2. Крім ремарок, частини мови (іменник, прикметник і дієслово) ви­
значаються також за допомогою флексій. В лексикографічній практиці
виробились певні критерії щодо подання форм відмінюваного слова, а
4 Див.: А. Б. Шапиро, Есть ли в русском языке категория состояния как часть
речи? ВЯ, 1955, 2; А. В. И с а ч е н к о, О возникновении и развитии «категории состоя­
ния» в славянских языках, ВЯ, 1955, 6; Н. С. Поспелов, В защиту категории со­
стояния, ВЯ, 1955, 7; В. П. Т и м о ф е е в, О переходе некоторых кратких прилагатель­
ных в категорию состояния, ВЯ, 1958, 5.
6 Л. В. Щ е р б а, М. И. М а т у с е в и ч, Русско-французский словарь (преди­
к и е ) , М., 1936.
Див. :К . Е. Майтинская, Отражение различий грамматического стро* в
*вУязычных словарях, «Лексикографический сборник», в. I, 1957.
31 ‘■ саме: у словниках подаються, як правило, ті форми, за якими легко вста­
новити вето його парадигму. Так, при іменнику поряд з вказівкою на рід
наводяться ще деякі відмінкові закінчення, при прикметнику — закін­
чення жіночого і середнього родів, при дієслові — особові закінчення
переважно 1 і 2 ос. однини тепер, часу. Подання при дієслові форм 1 і 2 ос.
однини допомагає встановити тип дієвідмінювання, родові закінчення
прикметника не тільки є свідченням того, що слово належить до цієї ча­
стини мови, але й вказують на тип відмінювання (тверду чи м’яку групу).
Закінчення родового відмінка іменника, яке наводиться в російських
і українських словниках, теж вказує у багатьох випадках на тип відмі- \
нювання (тверду чи м’яку групу). Крім того, в словниках української мови і
наведення закінчень -а, -у родового відмінка дозволяє уникнути труднощів ]
у вживанні деяких груп іменників чоловічого роду.
Форми відмінюваних слів не всі словники подають однаково. Наприк- ]
лад. сучасні словники російської мови при іменниках подають закінчення і
родового відмінка однини, а при дієсловах — закінчення 1 і 2 ос. однини я
тепер, часу (або 3 ос. однини, коли 1 і 2 ос. не вживаються). Останній ]
тлумачний словник польської мови римською цифрою біля слова показує 1
групу відмінювання і дієвідмінювання, зразки яких наведені в таблицях і
при І томі. Отже, той, хто користується цим словником, може відтворити І
будь-яку форму відмінюваного слова. Звичайно, спосіб подання форм і
відмінюваних слів у словнику польської мови більш граматикалізований І
для посилення нормативної сторони.
Цілком обгрунтованим є наведення у словниках форм, які становлять 1
відхилення від продуктивних способів словозміни. Це здійснюють усі 1
словники: 17-томний «Словарь современного русского литературного язы -1
ка» (1950—1965), 4-томний «Словарь русского языка» (1957— 1961), одно- ]
томний «Словарь русского языка» (1960), словник болгарської мови ]
(«Ръчник на съвременния български книжовен език», 1955— 1959), слов- I
ник польської мови («Słownik języka polskiego», почав виходити 1958 р.), і
а також створюваний тепер «Словник української мови». Багато форм, і
правильне вживання яких становить труднощі або які вживаються па- 1
ралельно, подає тлумачний словник чеської мови («Slovnfk spisovneho 1
jazyka ceskebo», почав виходити 1958 р.). Наводячи такі форми, словники 1
можуть показати і відхилення, і паралельне вживання, і різні особли- ]
вості кожного слова — те, чого не може охопити граматика.
Виявом надто граматикалізованого підходу до форм слів є наведення І
у словниках усіх прикметників у вихідній формі чоловічого роду, — 1
навіть тих, які в цій формі не вживаються (наприклад, вим’ястий, дійний), І
а також закінчень 1 і 2 ос. при дієсловах, які логічно і практично можуть І
мати тільки 3 ос. (маються на увазі не безособові дієслова, а особові, н а-1
приклад: викришуватися, виливатися, склеюватися). Останнім часом ро-1
сійські словники відмовились від формальної подачі закінчень 1 і 2 ос. 1
при дієсловах, які мають тільки 3 ос. На цей же шлях стали, починаючи j
з II тому, і упорядники шеститомного Українсько-російського словника. І
Але прикметникові форми зазначеного типу подаються непослідовно. Так, 1
наприклад, у сучасних словниках російської мови прикметник «беремен-1
ная» подається в реєстрі у формі жіночого роду, а прикметник «дойный»—!
у формі чоловічого. Українсько-російський словник, вводячи в реєстр 1
обидві форми — вагітна і вагітний, залишає інші подібні прикметники — І
дійний і вим’ястий у формі чоловічого роду. Проте така практика ні­
чим не виправдана. Адже для того, щоб відмежувати, зокрема, прикмет-1
ники вим’яста, дійна від іменників із закінченням на -а, при них досить*
дати позначку прикм. Введення подібних прикметників у реєстр у формі
чоловічого роду виправдане тоді, коли в них розвивається переносне Граматичний аспект у лексикографії
„ячеяня в чоловічому чи середньому роді, що треба підтверджувати ілю-
оаТИвНЙМ матеріалом.
^ 3. Інші граматичні відомості — число і збірність іменників, доконаний
. недоконаний види, перехідність і неперехідність, безособовість дієслова
! – її. —‘ визначаються за допомогою спеціальних позначок і мають зна­
н н я при встановленні форм словозміни, при розмежуванні значень або
казі синтаксичних зв язків слова.
1,0 II. У сучасних тлумачних словниках, побудова яких передбачає опис
пексики даної мови як системи у всіх її взаємозв’язках, широко викори­
стовується граматичне означення-посилання в ролі тлумачення. Завдяки
тьому в короткому тлумаченні одночасно дається граматична характери­
стика. показується зв язок похідного слова з вихідним і розкривається
його семантика через вихідне слово, при якому подано описове тлумачення.
До ц ьо го способу вдаються так чи інакше всі словники. У Словнику укра­
їнської мови, наприклад, використовуються такі посилання: кращий …
Виш- сТ* Д° гарний; знешкоджений… Дієпр. пас. мин. ч. до знешкодити;
У 17-томному словнику російської мови в усіх томах (крім І—III томів):
м етал л и зац и я… Действие по знач. глаг. металлизировать; командирові
ться.- 2. Страд, к командировать; уголек… Уменын.-ласк. к уголь; ^.бол­
гарському словнику: кпзване … Отгл. сьщ. от казвам и от казвамсе;
вёсело..• Яареч. от вёсел; братски … Прил. от брат, і т. ін. У словнику
чеської мови, деякі статті якого побудовані на гніздовому принципі, по­
хідні слова подаються в кінці статті. Але незалежно від способу подання
п о х ід н и х слів, показ взаємозв’язків у лексиці через граматичне тлумачення
або граматичні позначки цілком виправданий і є важливим елементом струк­
тури словників.
III. Граматична характеристика використовується також при показі
функціонування слова як частини мови в значенні іншої, . при показі
його синтаксичних зв’язків і синтаксичних функцій, допомагає розмежо­
вувати значення і відтінки. Крім граматичних позначок, для цьогс[ викори­
стовуються і допоміжні слова (відмінкові питання) на означення керуван­
ня7 і т. ін. Наприклад, слово майстер у Словнику української мови без
додатка має два значення: «кваліфікований ремісник» або «керівник окре­
мої ділянки виробництва» (цеховий майстер). Де саме слово з додатком:
майстер … чого набуває вже нового значення: «людина, що досягла май­
стерності у своїй справі»: «І народ у свою чергу дуже шанує і поважає
своїх письменників, тих славетних майстрів рідного слова, що оздобили
його мову своїми невмирущими творами» (П. Мирний); «Майстри високих
врожаїв» (з газет). Інші синтаксичні зв’язки слова майстер дають інший
відтінок: Майстер… на що і з інфін. — «про вмілу, спритну в чому-небудь
людину»: «Майстер читати, писати й з горшків хватати» (М. Номис);
*А дріб чи кулі я сам роблю. Ого, я майстер на цеІ — похвастався дід»
(?.. Донченко). Ще більшу роль при розмежуванні значень і відтінків
відіграє, як відомо, показ керування при дієсловах.
Вид і стан дієслова теж є факторами, що нерідко допомагають в роз­
межуванні значень. Так, наприклад, у дієслівній парі вигравати — ви-
4>ати обидва слова, перехідні в недоконаному й доконаному виді, мають
бачення «здобувати, одержувати що-небудь завдяки якійсь грі; доби­
лися перемоги, позитивного результату»: «вигравати партію в шахи»,
и грати мотоцикл в лотерею». Ці ж дієслова неперехідні означають «одер­
жати якусь перевагу, ставати кращим»: «Кофта була обшита малиновим
«В(І Питання ПР° розширення показу синтаксичних зв’язків у словниках, а саме зв’яз-
Л. д^Гавинного характеру (з допомогою питальних слів як, де та ін.), порушене в статті
у зб ■, и? 4 У к’ сПР° відображення дієслівного керування в Словнику української мови»,
• «Дослідження з лексикології та лексикографії», 1965, К., стор. 52—68.
ЕЗш
33 Г. М. Гпатюк
оксамитом, при котрому дуже вигравав її смуглявий вид та темні вирази-1
очі» (І. Нечуй-Левицький); «Та й наукову працю коли художньо ОПрат? І
вати, вона тільки виграє від цього» (І. Ле). Тільки недоконаний вид цьог’і
ж дієслова, перехідного і неперехідного, означає «грати на певному інЧ
струменті протягом якогось часу»: «І військо, як море, з знаменами, 31
бунчуками 3 лугу Виступало та на трубах вигравало» (Т. Шевченко) ; «Вона 1
вигравала легеньку прелюдію» (О. Досвітній).
Цей план граматичної характеристики слова чи не найскладніший ]
оскільки зв’язки лексичних і граматичних значень здебільшого приховані І
і часто виявляються індивідуально, але саме вона є місцем найбільш Мо. |
жливого поглиблення розробки слова у словниках8 , бо «проблема Взаємо- .1
дії лексичних і граматичних значень пов’язана з вивченням різних відмінЯ
кових форм іменників, додаткових лексичних відтінків, які розвиваються!
в тих чи інших умовах, потенціальних ресурсів переходу слів з однієї І
частини мови в іншу і — особливо — багатоманітності варіацій дексич-1
них значень у різних формах одного і того ж дієслова» 9.
Отже, граматичний аналіз у словниках, здійснюючись у плані гра-1
матичного визначення слова у його найголовніших рисах, .цоказу слово*
твору і функціонування слова, виправданий з точки зору завдань лексиЯ
кографії, причому найбільш тісно, пов’язаний він з лексикографією при!
з’ясуванні взаємодії лексичного і граматичного в слові.
У процесі укладання і редагування десятитомного Словника україна
ської мови виникає чимало складних питань, зокрема в зв’язку з граматиці
ною характеристикою слова. На деяких з них ми й зупинимося.
Характерною особливістю української мови є наявність у ній значноя
кількості слів із зменшено-пестливими суфіксами. Як похідні вони тлумаЯ
чаться у Словнику української мови звичайно через граматичне посилання!
Зменш, до…, Зменш.- пестл. до…, Пестл. до…
Проте в прикметниках і прислівниках з суфіксами -еньк, -ісінькі
(-юсіньк) таке тлумачення в ряді випадків не відповідає змістові словаЯ
Суфікс -еньк у прикметниках і прислівниках при формальній ознаці змещі
шеності і пестливості, яка в більшості випадків узгоджується з семантиконЯ
слова {маленький, низенький, рідненький), виступає ще із значенням «доЯ
сить великої міри якості». Такі, наприклад, слова, як багатенький, ваощ
кенький, веселенький, заможненький і відповідні їм прислівники ‘^багатенькаШ
важкенько і т. д. мають значення «досить багатий», «досить важкий», «дон
сить веселий» і відповідно «досить багато», «досить важко» тощо. ПестлшН
вість, яка супроводжує суфікс -еньк, тут стерлася, а міра якості відійшлЯ
від зменшеності, здрібнілості. Пор., наприклад, вживання цих слів: «ДовЯ
биші були багатенькі, і Кайдашеві хотілось себе показать перед багатиИ
рями» (І. Нечуй-Левицький); «Ніастусяі: Добре, тату… І веселенька шастЯ
у хату» (Т. Шевченко).
В академічному «Курсі сучасної української літературної мови» пр<Я
суфікс -еньк сказано надто узагальнено: «Суфікс -еньк{ий), як і в іменниш
ках, визначаючи здрібнілість ознаки, надає прикметникові відтінку пестлйИ
вості»10. За «Курсом сучасної української літературної мови» для педіні
ститутів М. А. Жовтобрюха і Б. М. Кулика, цей суфікс вживається т
8 Свідченням зростаючого інтересу до вивчення взаємозв’язків синтаксичних відна
шень і значень слова є дослідження в галузі структурно-математичної лінгвістики, зокреми
Ю. Д. Апресян, К вопросу о структурной лексикологии, ВЯ, 1962, 3; В. С. Г ®
ребейнос, Об использовании структурных, методов для разграничения значений
многозначного глагола, ВЯ, 1962, 3; М. П. Муравицкая, Некоторые вопроси
полисемия, Изд-во КГУ, 1964. « . . / ..Ш ;
І В • В. Виноградов, О некоторых вопросах теории русской лексикография
ВЯ. 1956, 5, стор. 91. * |
10 «Курс сучасної української літературної мови», т. І4 Щ 1951, стор. 371.
34 Граматичний аспект у лексикографії
означення здрібнілості, пестливості, а також «прикмети, якості, більшої
від звичайної: далеченька дорога (пор.; дорога)»11. Але, очевидно, тут
СЛІД говорити не про більшу від звичайної міру прикмети, якості, а про
досить велику. Адже далеченька дорога — це досить далека, а не дуже
далека дорога*
формальне тлумачення-посилання (зменш.-пестл., песгл.) не можна
застосувати і до слів з суфіксом -ісіньк (-юсіньк), який виступає на озна­
чення найвищоі міри безвідносної (не в порівнянні вираженої) якості:
білісінький дуже білий, зовсім білий; виднісінько — дуже видно, зов­
сім видно. Щоправда, академічний «Курс» відзначає, що цей суфікс, висту­
паючи на означення найвищого ступеня ознаки, зберігав відтінок пестли­
вості. Але в «Курсі» для педінститутів щодо суфіксів -ісіньк (-юсіньк)
називається уже тільки ознака найвищої міри якості без будь-яких від­
тінків. Отже, у словнику в таких випадках, очевидно, формально граматич­
не тлумачення слід замінити на описове з тим, щоб правильно показати
семантику слова:
багатенький … Досить багатий.
білісінький … Зовсім білий, дуже білий.
Необхідність пильної уваги до взаємовідношень змісту і форми слова
Підкреслює В. Дорошевський, головний редактор тлумачного словника
польської мови. «Процес лексикалізації — процес найбільш загальний
серед тих, які ми спостерігаємо в галузі історичного словотвору, — можна
визначити як процес постійного тріумфування суспільних, об’єктивних
функцій слів над стримуючою дією ретроспекцій всередині кожного слова,
того, що пов’язує слово з минулим, з моментом його виникнення. Про існу­
вання цієї динамічної прогресивної течії в історії мови повинен завжди
пам’ятати словникар»12.
Однією з найскладніших категорій як у теоретичній граматиці13,
так і в лексикографії є дієслова. Питання видових пар, ступінь впливу
афіксації на граматикалізацію виду, на семантику слова, творення пасив­
них дієслів тощо хвилюють укладачів і редакторів словників не менше,
ніж граматистів. Безперечно спірним і не розв’язаним остаточно на сьо­
годні залишається питання про те, який член видового кореляту має бути
основним словом у дієслівній статті — дієслово доконаного чи недоконаного
виду14. Практика словників щодо цього досить різноманітна. Традиційно
в українській лексикографії основним словом дієслівної статті є дієслово
недоконаного виду. Цей принцип прийнятий і в Словнику української
мови. Але практика укладання словника показує, що частіше непроілю-
строваними лишаються дієслова недоконаного виду (особливо префіксо-
вані), з другого боку, при дієсловах, зафіксованих лише в доконаному
виді, з’являються дієслова недоконаного виду, тобто спостерігається ак­
тивний процес вторинної імперфективації (визимувати — визимовувати,
11 М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик, Курс сучасної українсько! літера­
турної мови, ч. І, К., 1961, стор. 274.
12 W itold Doroszewski, Z zagadnień leksykografii polskiej, Państwowy
instytut wydawniczy, Warszawa, 1954, стор. 70.
13 Д ив.: В. В. Виноградов, Русский язык, 1947, стор. 493—499; й д г о ж,
О некоторых вопросах теории русской лексикографии, стор. 91—92; А. В. Исаченко,
Грамматический строй русского языка в сопоставлении с словацким, ч. II, I960, Брати*
^ава, стор. 137—180; А. В. Б о н д а р к о, Система глагольных времен в современном
Русском языке, ВЯ, 1962, 3, стор. 17—26; В. М. Русанівський, Значення I
взаємозв’язок категорій виду і часу, «Українська мова в школі», 1959, 4, стор. 7—ІЗ;
А- П. Е в г е н ь е в а, О некоторых лексикографических вопросах…, стор. 169 та ін.
14 Див.: І. С. Назарова, Деякі питання розробки категорії виду дієслова у
словниках, «Лексикографічний бюлетень», в. VIII, 1961, стор. 35—44. зранити —зранювати). А це веде і до довільного творення форм недоко-
наного виду як основного слова дієслівної статті. Наприклад, в тести”
томному Українсько-російському словнику зустрічаємо такі форми з пре-
фін сом ви-: вибуксирбвувати до вибуксирувати, виглуиіати до виглушити,
виклопдтувати до виклопотати і т. п.
Наведені дієслова недоконаного виду потенціально можливі. Вони
подані як парні до дієслів доконаного виду, тому що в дієсловах докона-
НОГО^ВИДУ префікс додає НОВОГО ВІДТІНКУ порівняно 3 безпрефіксними фор.
мами. У введенні в словник ряду префіксованих дієслів недоконаного
виду виявилась тенденція до обов’язкового подання видової пари, хоч
відчувається певна штучність цих дієслів. Отже, при розробці дієслів
недоконаного виду в дієслівній статті слід особливо критично розглядати
такі легко утворювані форми, не підтверджені ілюстративним “матеріалом.
Складним у роботі над словником є встановлення видових пар діе1
слова. Це майже не стосується таких пар, у яких вид твориться за допо­
могою суфіксів {встанбвлювати — встановити), наголосу (накидати —,
накидати), які є двовидовими в одному слові (наслідувати) або мають
суплетивні форми (ібрати— взяти). Важчі ті випадки, коли доконаний
вид утворюється способом префіксації (ваксувати — виваксувати, наваксу­
вати, поваксувати). Як відомо, цей спосіб дуже активний щодо словотво­
рення і формотворення саме в системі дієслова 15. Але функції префіксів
щодо творення нових лексем і нових словоформ (видової пари) ще не знай­
шли достатнього розмежування у граматиках і спеціальних дослідженнях18.]
У сучасних російських і українських словниках прийнято подавати’
дієслова безпрефіксне — префіксоване {робити — зробити) окремими стат-<
тями, так чи інакше показуючи їх зв’язок. Але лексикографові нерідко]
доводиться встановлювати, чи дане дієслово є членом видової пари, чи
новою лексемою. Від цього, зокрема у Словнику української мови, зале­
жить і тлумачення: у першому випадку воно здійснюється простим грама-]
тичним посиланням на дієслово недоконаного виду: док. до …, у другому —І
шляхом описового тлумачення.
Складність подання видових пар дієслів у словнику зумовлена від­
сутністю належної чіткості у розробці цього питання в граматиках україн-і
ської/мови. Твердження в академічному «Курсі», що «при .чіткому розрі*]
зненні синтаксичних функцій і лексичного значення слова категорію виду]
треба розглядати як лексико-граматичну, а не як чисто граматичну кате­
горію»17, очевидно, слід розуміти як узагальнене, тому що не можна від-1
кинути чисто видових пар, або, як їх ще називають, безпосередньо видових!
пар, де доконаний вид, безперечно, є категорією граматичною. У «КурсцІ
для педінститутів відзначається, що форми недоконаного й доконанощ
видів, за незначними винятками, співвідносні, парні18. Але більшість!
наведених прикладів — це не чисто видові пари {нести, — внесшим
пити — надпити), тому що кожне з доконаних дієслів має новий семан-І
тичний відтінок, який вносить префікс, і префіксоване дієслово недокої
наного виду, що вступає з ним у видову кореляцію: внестй — вносити,
надпити — надпивйти.
На думку О. В. Ісаченка, існування чисто видових («порожніх») пре-і
фіксів у слов’янських мовах сумнівне і, за винятком кількох слів, утвоя
рені з їх допомогою дієслова — це нові лексеми 19, але ця думка потре-]
13 Див.: В. С. І л ь ї н, Префікси в українській мові, К., 1953, стор. 13.
10 Див.: М . Я. Плющ, Словотвір у сучасній українській мові, «Наукові записки
КДПІ ім. О. М. Горького», т. XXIV, Філолог, серія, 1957, стор. 40.
17 «Курс сучасної української літературної мови», т. І, 1951, стор. 321.
18 М. А. Жовтобрюх, Б. М. Кулик, зазнач, праця, стор. 329.
19 Див.: А. В. И с а ч е н к о, Грамматический строй.., стор. 155–459.
36 м є д о д атк о в и х досліджень на матеріалах української мови. Оскільки
– ВИД0®’11 п а^ 1 « Д О « « « * » вид безпрефіксне — доконаний вид префіксо-
«яие Дієслово можуть бути наявні різні семантичні відтінки, то чи не
р_а*рт_° «вмиххоопдииттии ізі з зазассаад,д , яякік і пгпарппоппиоЧнгуо є п О.т а В. і-Іс_а_ч_е_н_к_о,_ _т_о_б_то_ __н_е_ _вв_а__ж_ати
які пари за видові. При такому підході, безперечно, розробка дієслівних
атей У словнику стане стрункішою.
^ У Словнику української мови в реєстр виносяться всі вживані у мові,
„.фіксовані в творах дієприкметники. Тлумачаться вони типовим граматич­
ним посиланням на вихідне дієслово, наприклад: написаний… Дієпр. пас.
мий- ч* Д° написати- Але серед більшості виразних і безсумнівних випадків
щодо пасивних дієприкметників минулого часу на -ний (-тий) трапляються
такі, які не вкладаються в рамки відомих граматичних накреслень. Так,
ряд дієприкметників на -ний (-тий), маючи структуру пасивного діє­
прикметника минулого часу, семантично тяжіє до неперехідних дієслів.
Наприклад, дієприкметник усміхнений («Корній Чумак, весело усміхне­
ний, звівся з канапи» — ■А. Головко) семантично пов’язаний з дієсловом
цсМІхнУтися’ бо перехідного дієслова усміхнути немає; эарубцьований
(«Повертаючись до бойових лав, товариш уже самими своїми міцно заруб-
цьованими ранами ніби говорив роті; — Ми з вами живучі, нас не так-то
легко загнати в землю» — О. Гончар)— з дієсловом зарубцюватися; за­
глиблений («Заглиблений у свої думки, дід щось бурмотів сам до себе» —
С. Йурахович) при наявності перехідного дієслова заглибити семантич­
ний зв’язо к має з дієсловом заглибитися20. Виразні дієслівні ознаки діє­
прикметника — доконаний вид, минулий час, здатність керувати певними
відмінками — не дозволяють сприймати подібні слова як прикметники.
Дієслова, з якими пов’язані ці дієприкметники, означають звичайно стан
предмета або ознаку, набуту в результаті дії, спрямованої суб’єктом самим
на себе. Чи такі дієприкметники утворюються від дієслів на -ся (з утратою
афікса -ся), чи пасивні дієприкметники починають виступати у функції
активних — природу цього явища повинна розв’язати граматика. Але
невідповідність.граматичної форми і семантики у цих випадках безпе­
речна.
Неї можна не відзначити, що деякі факти граматичного характеру
змикаються з питанням реєстру, введенням чи відкиданням ряду слів.
Так, відомо чимало випадків, коли створене за усіма законами граматики
даної мови похідне слово не є вживаним. Це стосується ряду віддієслівних
іменників на -ння (-ття), форм недоконаного виду, утворених від пре-
фіксованих дієслів, а також іменників з суфіксами зменшеності і згру­
білості та ін.і Одним із головних завдань лексикографії і має бути
показ того актуального, що є в мові, того, що живе в ній, а не того, що
потенціально можливе. На жаль, у лексикографічних працях подеколи
з’являються штучно утворені слова 21.
В. В. Виноградов відзначає, що творення пасивних дієслів іноді на­
буває «примусового», «беззмістовного», а часом і «комічного характеру»22.
Аналізуючи штучно утворені словосполучення у IV томі «Словаря совре­
менного русского литературного языка», Т. В. Зайцева висловлює сумнів,
чи немає тут змішування словника з граматикою, «чи дійсно існують в
20 Д и в.: Г. М, Г н а т ю к, Деякі особливості функціонування пасивних дієприк*
метників на -ний (-тий) у сучасній українській мові, «Лексикологія та лексикографія»
И, 1966, crop. 26—41.
21 Д ив.: П. Й . Г о р е ц ь к и й, Методологічні принципи складання загальних
двомовних перекладних словників. «Лексикографічний бюлетень*, в. І, І<., 1951, стор.
Я 22 В. В . Виноградов, О некоторых вопросах теории русской лексикографии,
стор. 92.
37 я г живій мові дані слова, чи вони тільки можливі відповідно до законів р0.
сійської мови» 28.
Виступаючи проти штучного творення словосполучень як ілюстрацій
А. П. Євгеньева зазначає, що, врешті, відсутністю ілюстрації теж можна
користуватися як засобом для характеристики слова 24, його вживаності.
Але таким засобом характеристики вживаності слова, як відсутність
ілюстрації, можна користуватися лише у крайніх випадках.
Ті самі труднощі при розв’язанні питання про внесення у словники
слів потенціально можливих, тобто тих, що відповідають законам слово­
твору мови, але вживання яких має спорадичний характер, відзначають
і упорядники «Słownika języka polskiego». Маються на увазі слова з су.
фіксами зменшеності і згрубілості, іменники прикметникового походження
на -ość, форми недоконаного виду від дієслів префіксальних, віддієслівні
іменники і деякі інші групи слів 25.
* * *
Отже, сучасні грунтовні лексикографічні праці, зокрема тлумачні
словники, які виконуються на високому науковому рівні, не можуть обій­
тися без граматичного аналізу лексики. Граматичний аналіз здійснюється
не лише для показу моментів нормативного характеру, а й дляЈ-розмежу­
вання значеньі відтінків слова, для виявлення лексико-граматичних зв’язків.
Принципи подання граматичних елементів, що склалися в практиці лекси­
кографії, в основному відповідають завданням словників, хоч в окремих
випадках вони надто формалізовані. Визначення обсягу граматичних ві­
домостей, які подаються у словниках, а також наукове обгрунтування їх
доцільності повинно здійснюватися тільки на основі широкого узагальнен­
ня лексикографічної практики.
Складність граматичного аналізу лексики у словниках у ряді випадків
свідчить про необхідність дальшого поглиблення граматичних досліджень
на широкому мовному матеріалі.
Лексикографічне опрацювання слова при розбіжності між лексичним
та граматичним значеннями його не повинно перетворюватись на опис слова
тільки за його граматичними особливостями, а повинно відбивати і нові
особливості, які розвиваються в семантичному обсязі слова/. Лише тоді
лексикографія зможе показати все живе, актуальне, що є в мові, зсуви
в значеннях слова, рух лексики взагалі, і, крім того, дати граматиці нові
матеріали для узагальнень і з’ясування окремих мовних явищ.
“ Т. В. Зайцева, Словарь современного русского литературного языка, т. IV,
«Лексикографический бюллетень», в. И, 1957, стор. 187.
24 А. П. Евгеиьева, О некоторых лексикографических вопросах…, стор* 173.
26 Słownik języka polskiego, т. I, Warszawa, 1958, crop. XLIY.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.