Місто Охтирку (нині районний центр Сумської області, що лежить на
одпойменній лівій притоці р. Ворскли) заснували в 1641 р. українські се­
ляни і козаки, які втекли від панського гніту. У документах 1646 р. воно
згадується у формі Ахтыр серед «слобід» Лівобережної України, захопле­
них «способом кгвалтовным и военным»1. Після возз’єднання України
з Росією в 1654 р. «за позволен іемь тогда бывшаго полковника Ахтыркц
Демьяна заведень новый монастырь, называемый Ахтирскій, на горъ вы­
сокой, образом кургана, зовомый Ахтурь, или Ахтырское городище, надъ
р. Ворскломъ» 2. Назва цієї гори мала ще варіант Ахгпырь 3.
У пам’ятках українського Лівобережжя 2-ї половини XVII ст. поряд
з уже відомим офіційним варіантом Ахтырка, який залишився і до нашого
часу незмінним у російській мові, засвідчена місцева українська назва
Охтирка. Тенденція передавати в запозиченнях початкове А~ як 0- ви­
никла ще в ранній період існування давньоруської мови і діяла в епоху
Київської Русі (пор.: XI—XIII с т .— Офонасии, Ольксандрию, Олексию,
Онания4; Обакумъ, Ондронъ, Осколдъ 5; обезы «абхазці», обры «авари»,
ормены «вірмени, рос. армяне»; літоп. Обрамлъ мостъ «Абрамів міст»;
Орбатъ «Арбат»; урочище Обровъ у колишньому Переяславському
князівстві та їн.€ Ця тенденція діяла в українській мові протягом усього
її історичного розвитку аж до сучасного періоду (пор.: олтарь, Олександре,
Оверкича7 — XIV—XVI ст.; імена Опанас, Оверко, Оксана та ін.; населені
пункти Олександрія, Олексіївка, Обазівка — від прізвища Абаза; затока
нижнього Дніпра Оджигільна від Адясиголь і т. д.).
Варіант Охтирка зустрічаємо в одній з українських пам’яток
XVII ст.: «челомбитя Андреево Нахименково, обивателя Охтирского», а в
г z г
офіційній частині цього ж документа — «црю, гсдрю и великому кнзю
Алексею Михайловичу всея Великия и Малыя и Бізльїя Россіи самодер­
жцу беть челомъ сирота твой Ахтырской мещанинъ Андрушка Нахимен-
ко» *. У козацькому літописі С. Величка поряд з Ахтырка в описі подій
1668 р. дається «о уступлению Ромодановского отъ Опошнего и Котелви
до Охтирки», 1682 р. — «житель Охтирскіе» тощо °.
1 Див.: «Воссоединение Украины с Россиею. Доку менты и материалы в трех то­
мах», т. I, М., 1953, стор. 447.
• «Россия. Полное географическое описание нашего отечества», т. V II, СПб., 1903,
crop. 320.
• Т ім х е .
4 Див.: О. П. Безпалько, М. К- Бойчук, М. А. Жовтобрюх,
С. П. G а м і й л е н к о, І. Й. Тараненко, Історична граматика української
мови, К-, 1962, crop. 121.
• Указатель к первым осьми томам Полного собрания русских летописей, отд. I,
СПб., 1898.
• Т а м ж е , отд. II.
7 О. П. Безпалько та ін., зазнач, праця, стор. 121.
8 Актовые книги Полтавского городского уряда XVII века, в. II, Чернігів,
1912, стор. 114—115. .
• Летопись событий в Юго-западной России в XVII веке составил Самоил Ве­
личко, бывший канцелярист канцелярии войска Запорожского, 1720, т. II, издана
Временною комиссиею для разбора древних актов, К., 1851, стор. 159, 521.
74 Охтирка чи «Ахтирка»?
Цей варіант засвідчує і українська художня література. В поемі І. Ко-
яРевського «Енеїда» читаємо: Турн «дожидавсь тоді вертепа, хлистав з
іьГ* Охтирський мед» 10.
Написання в російському тексті Ахтирка, в українському — Охтирка
дідовно простежується у творах відомого українського поета Я- ІЦого-
aj який народився, виріс і написав деякі свої твори в Охтирці; пор. в
1|СТІД°М’ Щ Петрова від 14.V 1883 р.: «… родился в г. Ахтырке …, … вче-
,1 рЄх верстах от Ахтырки, над р- Ворсклом, есть гора, на которой два столе-
назад построен монастырь…» а , але в листі до В. С. Гнилосирова від
•23 ХИ Р-: «•••як приїдеш на святки додому в Охтирку» іг, чи в його
Українських поезіях: «їхав я на полювання Із Охтирки до о зір …» 1*,
КолВ поїдеш навпростець 3 Охтирки…»14 та ін.
Варіант Охтирка послідовно проходить в усій українській науковій
,з0Крема в працях слобожанського історика Д. І. Багалія 15), діловій і
д о в ід к о в ій літературі (Охтирка, Охтирський район,Охтирська сільрада1в*
Цxtnupf#1, Охтирський полк)17, а також у народнорозмовній мові (пор. Ох-
мирський шлях на Гадяччині та Зіньківщині, Полтавської обл.).
Вивчення географії поширення назв типу Ахтирка — Охтирка пока­
зує, що вони відомі переважно далі на схід. Пор.: Ахтырь — ліва при­
тока Кубані на Північному К авказі18, там же озеро Ахтырское; село Ах-
щырко на р. Вор’ї в районі Димитрова під Москвою і на струмку Колпен-
ська Плота в районі Малоархангельська на Орловщині; Ахтырка (Скерино)
на струмку Реокті в районі Білої, хутір Ахтырский на річці Л ужня на
Оіоленіцині; Ахтырка (Пречистинський Буєрак, Кошелєво) в районі Там­
бова; Ахтырка (Сиртке-Коджалка і Ельгери-Коджалка) на р. Біюк-Ка-
расу в районі Феодосії; Ахтырская в районі Темрюка в Краснодарському
краї; хутір (Vorwerk) Ахтырский в районі Весьєгонська, колишньої Твер­
ської губернії; Ахтырское (Крем’яне) в районі Льгова і в районі Щ игрів
на Курщині; Ахтырское (Язиково) в районі Саранська на Пензенщині?
Ахтырское (Матренино) на р. Береза на Смоленщині та ін.19. Очевидно,
Новоохтирка в Луганській області походить від Охтирки на Ворсклі.
Отже, усі топоніми цього ряду, за винятком р. Ахтири на Північному
Кавказі, не вказують на свій зв’язок (тим більше секундарний) з гідроні­
мією (пор.: тюрк, aktyr «примусити текти, направляти течію»). Та й сама
назва притоки Кубані, особливо зважаючи на гірський характер північно-
кавказького рельєфу, не виключає можливості відоронімічного (похід­
ного від назв рельєфів, зокрема гір, підвищень тощо) утворення.
На ймовірність відоронімічного походження назв поселень і назви
річки Охтирка (пор.: давня назва гори Ахтир |] Ахтур і назви сусідніх
сіл і річки Охтирка) вказують часті випадки перенесення місцевих номен­
клатурних назв гір, бугрів, шпилів тощо в потамонімію (систему річкових
назв). Пор.: Грунь, Грунь-Ташань, Грунь-Черкес у басейні Псла (при
1 10 Див.: 1. П. К отляревський, Енеїда, Держлітвидав УРСР K.,
1955, стор. 119.
11 Я к і в Щ о р о л е в, Твори, Держлітвидав У РбР, K ., 1961, стор. 277.
11 Т а м ж е , стор. 309.
“ Там ж е , стор. 164.
“Там ж е , стор. 201.
п Д ив.: Д . І. Б а г а л і й, Історія (Злободської У країни, вид-во «Союз»,
1918. стор. 32—33.
w Див.: «Українська PGP. Адміністративно-територіальний поділ», К . 1947,
ttop. 635.
а Д ив.: У РЕ , т. 10, стор. 436.
18 M. F а s m е г, W цrterbuch der russischen Gewдssernamen, Lieferung 1, Ber­
lin — W iesbaden, I960, стор 58.
“ M. F a s m e r, Russisches geographisches Namenbuch, Band I, Lieierung 1,
Wiesbaden, 1962, стор. 209.
75 укр. діал. грі/мь «бугор, гора, гірський хребет»); Бердо — притока Ясениц,
у басейні верхнього Дністра (при карпато-подільському бердо «стрімка гора,
прірва»); Бугор — притока Згару у басейні Південного Бугу (при укр’
бугор «невелике підвищення»); Лиса Гірка (XVII ст.) — притока нижнього
Дніпра, де тепер Лиса гора в районі м. Василівни, Лисогір у басейні рік,,
Удаю і т. ін.
Зіставлення варіантів Ахтир |) Ахтур як між собою, так і з іншими
назвами, дозволяє виділити компоненти Ах- і -тир (або -тур). Ц я думка
підтверджується аналізом цілого ряду назв, зокрема річок, напр., Ахтуба—
лівий рукав нижньої Волги і ріка Актюбе (Актубе) в Оренбурзькій об­
ласті; Ахсу в бас. Терека і численні Аксу («Білі ріки» як протиставлення
до Карасу); Ахтай і| Актай в бас. Ками; Ахтуша — ліва притока Волги
в колишній Самарській губернії, Актуїиа (Актушка) — права притока
Волги в районі Ульяновська, а особливо річкові назви типу Алатырь
ліва притока Сури в басейні Волги. Компоненти ак, аг, ах тюркського по­
ходження означають «білий» (пор.: Аккерман— сучасний Білгород-Д ні-И
стровський, с. Агдара «Біла ущелина» в Азербайджані та ін.).
Компонент -тур [-тир: тюркське чергування голосних у (и) — и
(у)1 можна пов’язати з турецьким запозиченням з арабської мови турі
«гора».
Отже, Ахтир20 — це «Біла гора», а похідне від нього Охтирка — «Бі-
логірка», або «Білогорівка». Ймовірність цього пояснення, можливо, під­
тверджує і місцевий різномовний комплекс власних географічних назв з
компонентом Біл-. Так, у районі м. Охтирки знаходимо озеро Біле, сама
р. Охтирка впадає у Ворсклу, назва якої у перекладі з мови давніх іран­
ських племен означає Біла ріка, а в її басейні є ряд поселень з назвами типу ,
Бєлгород, Бєломєстна, Білки, Білики, Більськ тощо. Д еякі з цих назв ви- !
разно контактують з місцями, де є поклади крейди, каоліну, вапна, ого­
лення яких можна спостерігати на берегах місцевих річок (пор.: річка !
Мєловий Колодезь — права притока Ворскли в колишній Курській губернії і
та ін.).
Отже, тюркська назва Ахтир [| Ахтур була засвоєна місцевим україн- і
ським населенням як фонетично, так і словотворчо з перенесенням її у мі­
сцеву топонімічну систему у формі Охтирка, яку й слід вважати нормою Я
для української літературної мови 21. |
І
Від редакції. Письменники, історики, мовознавці, зокрема І
автор цієї статті, не раз виступали у пресі з обгрунтованими щ
пропозиціями щодо уточнення назви міста Ахтирки Сумської І
області. Указом Президії Верховної Ради Української PCP 1
«Про уточнення найменувань деяких районів Української PCP* 1
прийнято найменування: місто Охтирка і Охтирський район 1
(Див.: «Відомості Верховної Ради УРСР»,№48, 16.ХІІ 1966, 1
стор. 522).
п C. Стрихак ___________________________________ __ ^
20 В. А. Никонов виводить назву Ахтир з ак-тура («біла фортеця»). Див.: і
В. А. Никонов, Краткий топонимический словарь, М., 1966, стор. 37.
21 Див.: «Українська мова і література в школі», 1963, 8, стор. 81.