Упертий, наполегливий, настійливий, настійний, настирливий. В ук­
раїнській мові у значенні «твердий, непохитний у прагненні до чогось,
у здійсненні чогось» уживаються слова наполегливий, упертий.
«Вона була дівчина наполеглива, вольова» (В. Кучер); «Сумною че­
редою ,тяглись роки злигоднів і наполегливої праці» (О. Довженко); «У тайгу
прийшли люди, а з ними й машини. Це був особливий людський рід,
ітертий і допитливий, це були люди, що не звикли зупинятися на пів-
дорозі перед труднощами» (О. Донченко).
І дивиться з стіни задуманий Франко Комуністичні ми каменярі,
мені в лице ласкавими очима ми, ряд живий, йдемо на місце мертвих,
о промінні наддністрянської зорі… єднає нас борні вогонь упертий
(В. Сосюра).
У перт ий означає ще постійний, безперервний, такий, що довго
триває 1.
Уже кружляє листя жовто-ржаве.
Щоб на асфальті мокрому спочить,
Уже рудіють на газонах трави,
І дощ упертий по дахах шумить.
(М. Рильський).
«Ходять уперті чутки, що ворог зовсім недалеко від Полтави»
(О. Гончар).
Н а означення «твердий, непохитний у прагненні до чогось, у здій­
сненні чогось» вживається ще й слово настійливий, пов’язане з характе­
ристикою людини чи її дій. Наприклад: «Товариш по службі таки привіз
ноти з Таш кента на настійливі замовлення інженера» (І. Ле); «Голос у бри­
гадира був рівний і настійливий» (І. Волошин).
Поняття абстрактне у значенні «дуже упертий, сильний» передаєть­
ся словом настійний2, наприклад: «Таким настійним було бажання
зайти зараз туди, в ограду, і поблукати в саду, аж там, біля паркана»
(А. Хижняк).
Слово настирливий означає «нав’язливий», «надокучливий», «набрид­
ливий»: «Гапушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти
од настирливої, причепливої баби» (І. Нечуй-Левицький).
Таке настирливе безсоння
І невідступний слів прибій,
Мов стукався об підвіконня
І в шиби — птиць гарячий рій.
(М. РИЛЬСЬКИЙ).
«Настирливе, одноманітне, безнадійне, як сіра мжичка, дзижчання
балалайки і пісня флейти» (І. Микитенко); «Його починала дратувати
настирлива безцеремонність невгамовного гостя» (А. Хижняк).
Поширена стилістична помилка полягає в тому, що слово настирли-
1 Упертий у значенні «непоступливий, такий, що прагне домогтися свого, всупереч
необхідності, здоровому глуздові* тут не розглядається.
2 Настійний може ще вживатися у значенні «насущний*, «конче потрібний», на­
приклад: «… Є настійна потреба найближчим часом підготувати і видати тлумачний
словник української мови». ЯИІгпЛИПШШКкїїСАІв
вий, яке звичайно має негативне забарвлення, неправомірно вживають
у позитивному плані замість слів упертий, наполегливий або настійливий
Наприклад: «Йому подобалася ця настирлива, прудка дівчина з акумуЛлі
торами невичерпної енергії всередині» (О. Донченко).
Д о речі, слово настирливий вживається у фразеологізмі «настирлива
ідея», тобто idйe fixe (неправильно: «нав’язлива ідея»).
Особистий, особовий. Ці слова дуже часто плутають: поширеною по­
милкою є вирази «особистий склад військової частини» (замість особовий)
або «особові речі учня» (замість особисті).
Особистий вживається, коли йдеться про людську індивідуальність,
особистість, про те, що безпосередньо стосується окремої людини: її долі,
життя, почуттів, переживань і т. ін. Наприклад: «Але з кожною годиною, як
це буває в молодості, він все більше переконувався, що вже не матиме свого
особистого щастя» (М. Стельмах); «…B інших могло бути щось не гаразд
в особистому житті, і тоді вони мали право скаржитись, вимагати спів­
чуття і допомоги. У Воронцова мусило бути завжди все гаразд, і було б
дивно почути, що він на щось скаржиться: адже це Воронцов» (О. Гончар).
Отже, особистий — це індивідуальний, той, що стосується індивідуума.
Особовий вживається для передачі окремого, але певною мірою стерео­
типного. неіндивідуалізованого.
Прикметник особовий вживається також як граматичний термін:
особовий займенник, особові закінчення дієслів, особові речення.
Як правильно сказати — особиста чи особова справа, особисті чи
особові рахунки? Виявляється, що можливі обидва словосполучення, але
кожне з них треба вживати у певному контексті.
Особиста справа — це справа, яка стосується певної особи, її інтересів,
наприклад: «Мати вважала, що одруження сина — його особиста справа».
Особова справа — це сукупність документів, що теж стосуються окремої
людини, але ці документи стереотипні за своєю формою, складом і змістом.
Наприклад: «У нового начальника відділу кадрів усі особові справи були
в зразковому порядку». Отже, у реченні: «Закінчивши оформлення особи­
стої справи, Гнат тяжко замислився і просидів так аж до обіду» (Г. Тю­
тюнник) треба було вжити не особиста, а особова справа.
Особовий рахунок — це рахунок, що відкривається на певну особу в
ощадній касі, або картка квартиронаймача в бухгалтерії домоуправління.
Особисті рахунки — це взаємні претензії, образи, незадоволення.
Дуже поширене в сучасній мові словосполучення особовий склад на по­
значення складу робітників, службовців установ або підприємств, а також
персоналу військових частин. Наприклад: «Партійні організації Радян­
ської Армії забезпечують проведення в життя політики партії в Збройних
Силах, згуртовують їх особовий склад навколо Комуністичної партії» (Ста­
тут КПРС); «Загинув увесь особовий склад однієї гармати» (В. Кучер).
І як порушення норми сприймається словосполучення особистий ск.гад:
«На воді свою бойову майстерність показують підводники — особистий
склад протичовнових кораблів» (з газет).
Є. ЧАК
Торжество — урочистість. Торжество передає поняття: 1) перемоги,
повного успіху: торжество дружби народів, принципів пролетарського
інтернаціоналізму; 2) вершини, найвищої точки, вінця чого-небудь: «То
було торжество сили, краси, пластики, грації» (Д. Ткач); 3) почуття ра­
дості, тріумфу з приводу успіху, удачі в чомусь: «Очі… сповнені… сяю­
чим торжеством» (А. Дімаров); 4) свята, святкування на честь якоїсь
78 визначної події, ювілейної дати і т. ін.: «Тут було ціле українське това­
ри ство, яке зробило з стрічі зо мною ціле торжество, говорились промови…
співали мені «многі літа» (М. Коцюбинський); «В Москві— торжества
всенародне сьогодні: Розбили фашистів, женем з-під Москви!» (І. Нехода):
у цьому значенні здебільшого вживається форма множини — торжества:
«Шевченківські І ювілейнії торжества», «Всенародні торжества з нагоди
роковин Великого Жовтня»; «Я не люблю публічних торжеств, коли я в
центрі» (М. Коцюбинський); 5) урочистої обстановки.
Урочистість передає поняття стану або властивості. Цим словом
позначаються: 1) стан піднесення, урочистий настрій: «В обстановці вели­
чезного творчого піднесення і урочистості відзначали трудящі сорокаріччя
Жовтня» («Історія УРСР»); 2) поняття високого, величного: «Порівняння…
надають мові урочистості й поважності» (з підручника); 3) важливість
чогось, незвичайна серйозність, патетичність: «Відчувалась урочистість
проїдання» (Л. Смілянський); «З якоюсь урочистістю закінчив Іговоритиі»
(С. Журахович). Іноді урочистість уживається на означення урочистої
обстановки: «На пероні плакати, прапори, урочистість» (І. Ле).
У творах дореволюційних письменників і в старіших словниках (П. Бі-
лецького-Носенка, Є. Желехівського, М. Уманця і А. Спілки, С. Іва-
нииького і Ф. Шумлянського) зустрічається урочистість у значенні свято
«подія». Так, у Лесі Українки читаємо: «При нагоді хтось може чиюсь
думку переказати Сімовичеві, що репрезентував «Молоду Україну» при
тій урочистостЬ. Іноді й тепер слово урочистість (у формі множини)
трапляється в такому значенні: «Найбільші урочистості, пов’язані з
століттям своєї держави, польський народ пов’язує з днем 22-х роковин
народної Польщі» («Літ. Україна», 22. VII 1966); «На Руставелівські уро­
чистості до нас приїхали представники 38 літератур усіх континентів
світу» («Літ. Україна», 25. XI 1966). Проте у сучасному слововживанні
у подібних контекстах переважають лексеми свята, торжества.
■ Можливо, однією з причин того, що слово урочистість рідше вжи­
вається в цьому значенні, є те, що суфікс -ість звичайно передає поняття
властивості або стану, а не події.
Навколишній. Основне значення прикметника навколишній — роз­
ташований довкола, на недалекій відстані (навколишні гаї, кручі та ви­
соти, поля, будинки; навколишня місцевість): «Чорний дим від бензину
підіймався в повітря.., слався густою пеленою у навколишніх садах»
(А. Шиян); «Дощ суцільним шумом облягав усі навколишні ліси» (О. Гон­
чар); «У дворі було повно підвід і людей з навколишніх сіл та хуторів»
(Г. Тютюнник).
Крім основного значення, в цьому слові можна виділити часткові
відтінки, які деталізують і уточнюють його: 1) який оточує кого-, що-
небудь: навколишній світ (а не оточуючий світ, як часто можна зустріти
в періодичній пресі), навколишня дійсність: «Вона не помічала навколиш­
ньої краси» (А. Шиян); «Зловісно майнув у тумані голубий невагомий
меч прожектора. Черкнувсь об хмару і одразу згас. Після цього навко­
лишня темрява стала ще густішою» (О. Гончар); 2) який іде ззовні, з ото­
чення: навколишні шуми, навколишній вплив: «Я вже майже звик до тем­
ряви, опуклої виразності набули навколишні звуки, я привчився відріз­
няти, з якої відстані вони линуть» (Ю. Яновський). Про людей, які живуть,
перебувають поблизу, навколо кого-, чого-небудь, теж зрідка кажуть як
про навколишніх: «Стадницький намагається добити його відомими іме­
нами і своєю ерудицією, незвичною для навколишнього здичавілого панстваї
(М. Стельмах).
Прикметник навколишній вживається також як іменник середнього
роду — навколишнє: «Був гарний літній день, і все навколишнє здавалось
79 прекрасним: сад, город, соняшники, й мак, і ниви за городом» (О. Дов­
женко). Загальне значення субстантивованого прикметника навколишнє
може бути сформульовано так: те, що оточує когось, що розташоване до­
вкола. на недалекій відстані. У поняття навколишнє входить світ, який
нас оточує: різні предмети і явища дійсності, події і т. ін. Субстантивований
прикметник навколишнє має відтінок узагальненої збірності, він уживає­
ться на означення не поодиноких предметів, фактів чи явищ, а як конден­
сована назва, що відбиває різнорідні речі, факти, явища, події. Вчинки,
дії людини теж є складовими частинами того, що утворює поняття навко­
лишнього (в значенні іменника).
Субстантивований прикметник у формі чоловічого роду навколишній
відсутній в українській мові. Так само немає в нас і субстантивованої
.форми навколишні (пор. російське «окружающие»). Уживання цих слів
в українській мові слід розглядати як стилістичну помилку, як порушення
норми, наприклад: «Тепер зрозуміли всі: важко було їй, самотній, з таким
чоловіком. Навколишні ж не прийшли на допомогу» («Веч. Київ»). Автор
хотів сказати, що ніхто з рідних, близьких людей, ніхто з друзів або знайо­
мих не прийшов на допомогу жінці. Поняття про всіх цих людей він об’єд­
нав у одному слові навколишні на зразок російського «окружающие».
Але російське «окружающие» перекладається іншими відповідниками:
присутні (коли йдеться про тих, що оточують), усі (коли треба підкреслити,
що з присутніх нікого не виключають), близькі (коли йдеться про рідних
і друзів), прихильники (коли маються на увазі однодумці), оточення (тобто
середовище, коло людей).
К. ЛЕНЕЦЬ