1981 рік для нього двічі ювілейний. 55-річним стажем гідного пе­
ребування в лавах рідної ленінської партії і новими творчими здо­
бутками зустріз наш побратим X X V I з ’їзд К П РС , а 1 березня йому,
до того ж, і виповнилося 80 років.
Переді мною лист одного старого товариша П. А . Байдебури, в
якому є і таке:
«Дорогий Павле Андрійовичу!
Ох, ці роки! Є в них прикра властивість— що більше їх минає,
то швидше вони проходять. Коли ми з Вами у Х аркові були зустрі­
лися, то десь близько тридцяти мали тоді за плечима, а нині — Ось
уже восьмий десяток міняємо на такі дорогі для нас, хоч й швидко-
іідучі золоті дукати років. Золоті, бо — про себе вірю, а про Вас
гочно знаю — не обізцінились вони, і проба щирозлотності стоїть на
них. Щ ирість — завше була Вашою прикметою. Щ ирість. Мужність.
Людяність. Ц і прикмети позначили і Вашу творчість, яку я зцаю
теж уже понад сорок років. Знаю , ціную, шаную. Живими і життёвИ-
мн, нерозривними зв’язкам и сполучили Ви творчу душу свою з гли­
бинами і вершинами історичної творчості робітничого класу Радян­
ської України, наситили її любов’ю, повагою, увагою і відданістю лю­
дям тяжкого, але такого славного, такого богатирського, такого не­
обхідного всій Вітчизні труда, як труд гірняцький, труд шахтарський.
Х ай же і подальші роки Вашого доброго, працелюбного, відданого
І Іартії і Народові ж иття будуть сповнені творчих сил, досягнень Г
набутків, потрібних для достойного виховання нових і нових поко­
лінь комуністичного суспільства…
Ваш Микола Бажйн».
Нещодавно Байдебура подзвонив мені з лікарні і, хвилюючись,
сказав;
— Незважаю чи на свою остогидлу хворобу, не можу не поділи­
тися з вами справді хорошим настроєм.
— Щ о сталося, Павле Андрійовичу?
— Товариші з Ворошиловського райкому тільки що цікавили­
ся, чому мені ще не вручено фронтову ювілейну медаль. Я відповів,
що, мабуть, не встигли цього зробити, і запитав у свою чергу:
— А чого це справи військкомату перекладають на свої плечі рай­
комівські працівники?
— Як — чого? — здивувалися вони.— Ви ж — ветеран партії.
Ветеран партії! Багатьох з нас, донецьких літераторів (автора цих
рядків теж ), ще не було й на світі, а він уже крокував у залізних ше­
ренгах ленінських бійців. Він чесно жив і живе. Воював, працював і
невтомно трудиться зараз. Це саме і потверджується найкращими
сторінками з його громадської і творчої біографії.
…Донецьк фронтового періоду. Війська 5-ї ударної армії генерала
Цветаева викинули загарбників з шахтарської столиці. У руїнах ву­
лиця Артема, не димлять заводські труби. Демобілізований за рі­
шенням Ц К К П (б )У офіцер Павло Байдебура зразу ж збирав
5 молодих початківців, розповідає їм у творчих гуртках про завдання
літератури, дає консультації, поради.
Т оді письменникові було сорок два роки. А ле він уже пройшов
складний життєвий шлях: секретар ревкому в роки громадянської
війни, робітник Краснодонської шахти № 2 під час відродження Все­
союзної кочегарки; студент Комуністичного університету, відомий на
Україні прозаїк — один з довоєнних керівників Х арківської та Оде­
ської письменницьких організацій. Це перші розділи 3 його біогра­
фії — трудової, творчої і партійної (комуністом він став на Донеччині
в роки своєї робітничої юності).
Перші оповідання П. Байдебури, як і більшість наступних, при­
свячені шахтарям. Донецький край з його шахтами, заводами, з його
героїчним робітничим класом завжди захоплював творчу уяву моло­
дого письменника. Сам донецький робітник, Байдебура пише твори про
товаришів по праці. Пізніше, змальовуючи цей період з біографії
Павла Андрійовича, поет Геннадій Кирсанов напише:
Как радовался славный Краснодон,
Н айдя свое родство с литературой:
В годах 20-х задавал здесь тон
Старейшина «Забоя» Байдебура.
1932 року Байдебура видає збірку нарисів «Ш ахта № 10». Вона
була написана згідно «…соціалістичної умови між робітниками Соро-
кинської рудоуправи та… тов. Байдебурою».
З часу надрукування перших оповідань П. Байдебури минуло п’ят­
десят років. З а цей період написано й видано біля тридцяти
книг: «Вугільні дні», «Оповідання друзів», «Рідні горизонти»,
«Діти шахтарів», «Як ми шахту будували», «Таємниця степового
шурфу», «Іскри гніву» та інші, й ого перші літературні кроки на Д о­
неччині позитивно відзначив організатор і керівник «Забоя», відомий
радянський критик Олексій Селівановський. У своїй статті «Совет­
ская литература Донбасса» він, аналізуючи творчість своїх товаришів-
«забойців», наголошував:
«Тут я хотів би особливо відзначити книжку українського пи­
сьменника Байдебури «Вугільні дні». Оповідання Байдебури занадто
нескладні. А ле Байдебурі притаманний органічний підхід до зобра­
жування людей. Він показує робітників, у котрих соціалістичне став­
лення до праці вже стало рефлексом всієї їх психіки» («Л итератур­
ная учеба». Ж урнал за редакцією М. Горького, 1934, № 1).
«Ш ахтарські» оповідання Байдебури було позитивно відзначено
і раніше, 1933 року — на Першому з ’їзді письменників Донбасу.
З а час своєї літературної діяльності письменник побував мало не
у всіх містах і селищах Донбасу. Всюди у нього багато друзів. Гір­
ники, металурги, будівельники люблять і поважають письменника за
його правдиве, щире слово, що активно втручається в ж иття.
Павло Байдебура — активний учасник Великої Вітчизняної війни.
У перші дні нападу фашистської Німеччини на Радянський Союз він
пішов добровільно в армію і з червня 1941 року постійно перебував
на фронтах, зокрема у легендарній 18-й армії. Про це з повагою роз­
повів у своїй книзі «Ж изнь на войне» (видавництво газети «Прав­
да») інший офіцер цієї армії, донецький літератор і колишній робіт­
ник Донбасу, відомий радянський письменник, Герой Радянського
Союзу Сергій Борзенко.
Є і інші приклади — красномовні та переконливі. 8 серпня 1941 року на шпальтах газети 18-ї армії «Знам я Ро>
Лины» з ’явилася оперативна кореспонденція «Клятва» — про вручен­
ня партійних квитків на передовій позиції. Під її текстом стояв під­
пис: «Старший политрук П. Байдебура». У цій же газеті й того ж
таки року (5 вересня) було вміщено й оповідання Байдебури «И з
кольца смерти» (переклад з української.— Є. В.). Головний персонаж
цього твору — сержант Віктор Химчук. В оповіданні розповідається,
як Химчук добровільно (з ручним кулеметом) героїчно прикривав
підхід своїх товаришів.
Свої найкращі фронтові новели («Зустріч», «М олитва», «М арія»,
«Малий Тимко») Байдебура присвятив боротьбі донбасівців з німе-
цько-фашистськнми окупантами. Одним з перших українських письмен­
ників він прославив героїзм, виявлений його земляками на Донеч­
чині. Про це свідчить його книга «Зем ля донецька», видана під час
иійни (1944 рік) у Києві. Д о неї увійшли й згадувані вище новели.
Особливе враження справляє новела «Помста», котру читач має змогу
прочитати й у цій книзі. У новелі змальовано старого шахтаря й он у
Савича, що ціною власного життя підірвав вороже сховище з паль­
ним і бойовою технікою.
М ожна без перебільшень сказати, що такі твори, як «Помста», ві­
діграють неабияку роль у військово-патріотичному вихованні молоді.
Нони вчать наших юних сучасників ще більше любити свою Батьків­
щину й ненавидіти її ворогів, схилятися перед героїчною звитягою ді­
дів і батьків.
Корисну й потрібну справу розпочав Павло Байдебура, створюючи
художню Ленініану шахтарського Донбасу (оповідання «Були у Л е­
ніна» і «Важливе доручення»). А втор, окрім того, є одним з піонерів
ленінської теми в українській новелістиці взагалі («Рахунок Ілліча»,
«Тепло його руки», «Портрет» тощ о). Н азвані твори вміщено і в кнн-
иі, яку зараз тримає в своїх руках читач. Слід додати, що ленінській
гемі присвячено також і такі твори Байдебури: оповідання «Важливе
доручення» та «Листівка».
Павло Байдебура працює здебільшого в жанрі короткого оповідан­
ня. Вдало використовує письменник народні вислови, прислів’я, за­
пам’ятовуються його пейзажні картини, які емоційно збагачують
твори.
У письменника своя, властива йому манера розповіді. Часто він
веде оповідання від імені літнього гірника, який немало побачив у сво­
єму житті і якому є чим поділитися з людьми.
М айстерності короткої розповіді Павло Байдебура вчиться на зраз­
ках творчості Ф ранка, Коцюбинського, Горького, Чехова, Василь-
чснка, наслідуючи їх наполегливість у роботі над кожним рядком, де­
таллю, словом.
Останнім часом письменник розширив діапазон своєї творчості. П о­
руч з новелою і коротким оповіданням у нього з’явилася й трилогія
повістей, що склала історичний роман про Донеччину минулих сто­
літь. «■—
• Різні епохи й різні події висвітлює в своїх книгах письменник. Його
все більше приваблює історична тематика. П. Байдебура розповідає і
про війну 1648 —1654 років («Універсал гетьмана Богдана»), і про
пізніші події, котрі відбувалися на території нашого краю. В повісті
«Іскри гніву» відтворено добу першої половини X V III століття. Голов­
ний н герой — бунтівник Гордій Головатий. Він не скорився покрі-
паченню, згуртував навколо себе однодумців. Центральний епізод
♦вору — збройний виступ солеварів проти господарів на промислах у
7 Бахмугі (сучасний А ртемівськ Донецької області). А втор показує
процес класового розш арування тодішнього суспільства та боротьбу
народних низів проти різного роду визискувачів.
З повісті «Ф ортеця» ми дізнаємось про дальшу долю Гордія Го­
ловатого та йоїегтгббратимів. І хоч у своїй «Ф ортеці» Байдебура зма­
льовує освоєння Дикого поля на території нинішнього Донбасу понад
двісті років тому, в центрі його художницької уваги — переважно со­
ціальна та інтернаціональна тематика. Справді, автор не лише фіксує
ті чи інші події та явища, а відтворює правдиві картини збройної бо­
ротьби українського та російського народів проти іноземних напад­
ників, і соціальної — проти класового ворога — панства (російського,
українського, татарського).
Павло Байдебура досить переконливо зображує перших «робітних
людей» Дикого поля, перші-їх виступи за свої права. Перед читачем
постають повнокровні образи солеварів (Григір Ш агрій…), кріпаків
(Тиміш Т есля та інші втікачі), копачів вугільних ям. Читач довіда­
ється також і про те, що дехто з героїв Байдебури уже брав участь
у жорстоких соціальних битвах. Наприклад, батько селянського хлоп­
ця Семенка Л ук’ян тривалий час знаходився у повстанському війську
легендарного Кіндрата Булавіна. Він загинув під Тором (С лов’ян­
ськом) у бою з царськими полками.
Серед персонажів повісті «Ф ортеця» особливо виділяється постать
волелюбного Гордія Головатого — колишнього побратима Івана Сір­
ка, того козака, що свого часу «водив на бій бахмутських солеварів».
Саме в цьому місці, на наш погляд, слід зробити відповідні по­
яснення. М оже статися так, що дехто заперечить: де, мовляв, Байде­
бура «відкопав» якихось «робітників» аж у X V III сторіччі? Ні,
письменник ніякої Америки не відкр’ивав, бо певну категорію «робіт­
них людей» один відомий письменник вгледів ще на 500 років рані­
ше від того часу, про який йдеться у Байдебури. Тому, мабуть, цей
автор у романі «Смерть у Києві» і наснажує ж иття цього міста не
тільки князівськими чварами, але й «димами, цюканням сокир, дзве­
нінням молотів…» Окрім цього, Кричко, герой названого твору Павла
Загребельного, виявляється, «все своє ж иття виплавляв крицю в не­
високій доменнці, поставленій на самому березі Почайни…»
Таким чином, у Байдебури і в Загребельного йдеться не про ро­
бітничий клас у сучасному розумінні цих слів, а про його своєрідний
ембріон.
Н а сторінках трилогії своїх повістей Байдебура за допомогою різ­
номанітних художніх засобів розкриває і «діяння» української ко­
зацької верхівки (полковник Кальміуської паланки Балига та суддя
С торожук), і чорні справи визискувачів-росіян (вельможа Синьков і
царський полковник П Індловський), і підступні діла заради «гешеф­
ту» панів інших національностей (татарські мурзи тощо).
Байдебура констатує, що вже в ті часи українська старшина, не бажа­
ніш враховувати інтереси бідноти, виступала із своїми національнообме-
иісними гаслами про «безкласовий» характер у розвитку українського
суспільства. У зв ’язку з цим один з її представників, персонаж три­
логії, категорично стверджує: «У нас, на Україні, завжди було бра­
терство, спільність усіх!». А ле у відповідь чує заперечення одного з
«братів» — Гордія Головатого: «…Один біс пан український, руський,
польський чи турецький — один біс!»
Те, що в своїй історичній трилогії Байдебура торкається віддале­ них часів, зовсім не значить, що письменник живе минулим. Нам здає-
ться, навпаки. Бо ж творчу увагу письменника і тут прикуто до рід­
ного його серцю Донбасу, до взагалі невичерпної вдячної теми. Герої
мітора — прості трудові люди. Вони не тільки започаткували на Д о­
неччині перші шахтарські професії, але й зробили перші кроки в роз­
гортанні соціальної боротьби.
І тут передусім увага^ Байдебури прикута до наших днів, до жит­
ія сучасного Донбасу. Його герой — це проста трудова людина, яка
цесь свій хист і запал віддає великій справі творення нового радіс­
ного життя. Саме про нього кращі оповідання письменника: «Ш ахтар­
ська честь», «Перший терикон» та інші.
Твори П. Байдебури окрім Москви, Києва, Х аркова, Донецька
друкувалися в прогресивних громадських організаціях С Ш А та Канади
Іі адресувалися насамперед українській трудовій еміграції.
У зв ’язку з вищевикладеним пригадується такий випадок. Влітку
1964 року в Донецьку побувала делегація прогресивних діячів Ка-
н.іди на чолі з українським літератором, лауреатом премії імені Я. Га­
лона, комуністом П етР°м Кравчуком. Коли його познайомили з Бай-
ді ііурою, він сказав:
— Колись я мав від «своїх» дрібнобуржуазних діячів певні не­
приємності за друкування ваших патріотичних творів у Канаді.
А серед неодноразових публікацій у перекладі російською мовою
слід назвати книгу Байдебури «Молодой запев» (1968), історичний
роман «Искры гнева» (1977), Вони побачили світ у видавництві
••Советский писатель» (М осква). Нещодавно (1980) там же видано
ще одну книжку вибраних творів Байдебури (названий роман і 13
оповідань).
Оповідання Байдебури «Дружба» входило до шкільної хрестома-
тії для 6-го класу, яка видавалася 12 разів тиражем біля 6 000 000
примірників. Оповідання «Гобелен» стало хрестоматійним для учнів
г) іо класу. Тепер уривок з «Гобелена» вміщено в новій хрестоматії
для 6-го класу.
Про письменника написані монографії. Довідки про нього вміщено
п «Українській Радянській Енциклопедії» (обидва видання). Т вор­
чість талановитого донецького автора відзначається в «Большой Со­
ветской Энциклопедии» і в багатотомній «Истории советской много*
национальной литературы».
Окремі твори Байдебури екранізовано («Тепло його руки», «Були
у Леніна». «Портрет»…). Зокрема, про прем’єру телеспектаклю за
новелою «Портрет» (кольорове телебачення) сповіщала газета «Прав­
ди» 1 листопада 1969 року. До того ж, всі сім оповідань Байдебури
про В. І. Леніна передавалися по радіо (М осква, Київ, Д онецьк).
Досвідчений письменник не тільки сам багато працює, але й зна­
ходить час, щоб допомагати літературній молоді. Протягом двадцяти
років він очолював письменницьку організацію в Донбасі. Саме він
«ного часу підтримав на початку творчого шляху таких письменників,
ні І. Рябокляч і В. Попов, чиї «донецькі» твори — «Золототисячник»
і* «Сталь и шлак» — відзначені Державними преміями С РС Р, знає
широка читацька громадськість. Чотири роки тому Володимир Попов
лип інтерв ю авторові цих рядків, в якому було й таке запитання і від­
повідь на нього:
«Хто найбільше допоміг вашим першим творчим пошукам — об’-
і ктнвно поцінував роман «Сталь и шлак» і надав практичну допо­
могу?
9 — Критик Андрій Клоччя і голова Донецької письменницької і
організації Павло Байдебура, а також парторг Ц К К П Р С на Єнакі-
євському металургійному заводі П. К. Акулінцев…» 1
А ле про П авла Андрійовича пам’ятаю ть не тільки ті, кого він вво­
див у літературу, але й колишні побратими по «Забою ». Коли напри­
кінці 1980 року на X X I Донецьку обласну партконференцію прибув
Ю рій Жуков, він зразу ж поцікавився:
«Як живе Павло Байдебура? Пише?.. Нас, здається, тільки двоє,
й залишилося з числа «забойців».
Л ітературна й громадська діяльність ГІ. А. Байдебури одержала
високу оцінку. Його нагороджено двома орденами Трудового Черво-,
ного Прапора, орденом «Знак Пошани» (всього 13 урядових нагород
і плюс знак «Ш ахтерская слава» II степени. Письменник — почесний
громадянин міста Донецька.
Розпочавши разом з В. Сосюрою, Б. Горбатовим і П. Безпощ ад­
ним свій шлях у журналі «Забой», коли його ще редагували О. Селі-
вановський, Іван Л е та Г. Баглгок, Байдебура сам у повоєнні рокї
став редактором друкованого органу письменників Донбасу (тоді —
альманах «Литературный Донбасс»). І зараз Павло Андрійович вхо
дить до складу редакції журналу «Донбас».
Очолюючи письменницьку організацію Донбасу, П. Байдебур;
неодноразово обирався до складу Донецького обкому Компартії Украї
ни і депутатом обласної Ради народних депутатів.
Ж иття і творчість Павла Байдебури — переконливе потвердженні
горківської думки про те, що в нашій країні немає периферійни:
письменників, а є літератори хороші й погані.
Зараз, незважаючи на свої 80 років, Павло Андрійович — у роз
квіті творчих сил. Він — на варті і, як говорять шахтарі, «на пласту»
Н азавж ди присягнувши Донбасові, він поставив рідний край у центр
своєї літературної уваги, широко представивши його у великій радян
ській літературі. Він не забуває і про те доброзичливе побажання
котре йому з братською любов’ю висловив великий Ш олохов:
«Хочу завж ди вас бачити на коні!»
Євген ВОЛОШКО