Беркширський кнур. Ілюмінаторове око. Дірка в стінці. Триніжок з чайником. О. Ке-нан у Росії. Дикунські звичаї. Шматок мила на снідання. «Тше-Ка» в уяві доктора О. Кенана. О. Кенан поливає паркан. Черепахові супи. Спостерігання голодних людей. Що можна їсти з трупа? Козак у рівчаку. О. Ке-нан і щури. Препарат «Альбо».
Беркширський кнур не міг заспокоїтися. Він перекочував своє тіло, мов величезний наллятий гнилизною пухир, на ідеальних матрасах ліжка. Ліжко поволі покачувалося, то полегшуючи, то заважаючи йому знаходити вигідну позу.
Мак-Лейстон не міг заснути. Ілюмінатор, мов пугачеве зелене око, витріщився просто в його банькуваті вирячені очі. Але зелена зіниця не відбивала беркширського кнура. В ній малювались зовсім інші картини. Немов у кіно, в ній проскакували бланки акцій, газетні стовпці, що поступово показували щораз меншу ціну акцій хемічного тресту. З-за газетних стовпців визирала нахабно-спокійна фізіономія Моргана- fils’a (сина) й не давала Лейстонові ні секунди спокою.
Починаючи з першої ж газетної звістки, Мак-Лейстон засипав Трест наказами піддержувати акції на тій ціні, за яку їх продавалося в день, коли він від’їздив з Нью-Йорку. Він почував, він знав, що це не допоможе, коли в це діло встряв Морган. Але певности ще не було, що це саме він.
Біржові зайці, вірні прислужники міліярдерові, точний і могутній апарат Тресту, раптом застопорили. Нічого не можна було дізнатись, все захрясло в якійсь містичній імлі оборотного хаосу, в якому все життя живуть прості смертні, не знаючи, що буде з ними завтра. В цей хаос тепер угруз і Лейстон, що раніше так ясно все бачив, бо сам все творив.
Ця непевність, ця імла були ще страшніші від того, що падали акції, — кнур перекочувався з боку на бік, — вони доводили, що в цій справі бере участь Морганова фізіономія і вона дійсно раз по раз визирала з ілюмінатора.
Чого хоче Морган? Чи хоче він проковтнути Лейстона з його шкурою, гнилим шлунком і бездоганними пазурами живцем, чи він хоче його поставити просто в безпосередню залежність від себе. Лейстон уже звертався кабелем до Моргана. Морган поцікавився його здоров’ям, співчував, що йому не пощастило розшукати Едіт, і просив заспокоїтися щодо акцій — це, мовляв, ринкова кон’юнктура.
Так! усе почалося з того, що втекла Едіт. Після цього навалою пішли невдачі. Лейстон, що не вірив ні в Бога, ні в чорта, хоча і піддержував грішми попів різних угруповань, використовуючи їх яко рекламістів для Тресту, — Лейстон раптом опинився в становищі забобонного крамарчука, що, не продавши вранці вигідно «на почин», уже боїться за цілий день торгівлі.
Він з жахом почував, що робиться товаровим фетишистом, що не багато треба, щоб він увірував у кон’юнктуру ринку, що йому підносив Морган. Ця кон’юнктура здавалася якоюсь довгою бамбуковою соломиною, полінкуватою й гладкою, що йому простягав з ілюмінатора Морган. Але гладкі пальці Лейстонові сковзались по гладкій поверхні бамбуку, він не міг затриматись навіть на глобах, і соломина щезала, а Лейстон прокидався весь у липкому поті. На палубі зверху хтось ходив і заважав спати. Ще поверхом вище на сонці стояв матрос і набивав пахучим тютюнцем обсмалену люльку.
Звільнившись від переслідувачів, Гаррі зразу перестав бігти, засунув руки в кишені й почав іти, спроквола посвистуючи:
Був вечір. В темноті вузьких вулиць передмістя не видко було, що він в арештантській одежі. Гаррі перейшов порожній базарчик. На ріжку стояла дівчина. Коли Гаррі зрівнявся з нею, вона взяла його під руку й потягла з собою. Гаррі випростався й став просто перед нею. Перед ним була Кет.
— Ходім швидше, дурненький, — сказала вона. — За тобою знову якась мара бреде.
І вона вказала на протилежний тротуар. Гаррі пильно придивився — нічого не було видко.
Зненацька він схопився й, мов кіт, перестрибнув через брук. Од стіни одділилась темна постать і побігла тротуаром. Гаррі побіг слідом, коло ліхтаря він замалим не наздогнав шпика, але під ліхтарем стояв полісмен. Гаррі, не добігши до нього з десяток кроків, повернувся й пішов посвистуючи до Кет. Вони стояли мовчки з хвилину, ніхто не підходив.
— Я знаю, тут наймають нумери, — сказала Кет. — Ходім. Дай грошей.
На ріжку Гаррі став, притулившися до стінки, й удавав, ніби розглядає щось чи поливає паркан. Кет узяла гроші й через три хвилині — всі три хвилині Гаррі стояв, мов прикутий до паркана, — повернулася з одежею. Було пізно, на вулицях уже нікого не було. Гаррі швиденько перевдягався, і вони пішли в корчму, де наймали нумери для проституток. Кет сіла на ліжко, Гаррі витяг з кишені документи, що йому дав Дюваль. Тут був закордонний пашпорт з усіма візами до Радянського Союзу. Було сотні півтори доларів.
— Що то в тебе? — запитала Кет, побачивши, що Гаррі мовчить і про щось міркує.
Гаррі не одповідав.
— Любенький мій, тебе спіймають! — жалісливо сказала Кет.— Од них не втечеш.
— Ти хороша дівчина, — одказав Гаррі. — Я тебе взяв би був із собою, та це ніяк не виходить. Треба хоч самому втекти.
В цій хвилині клацнули двері в кімнаті поруч. Хтось займав сусідній нумер. Гаррі й Кет роздяглися й лягли на ліжко…
Лейстон, приїхавши до Нью-Йорку й наплювавши на телефонограми й таке інше, поїхав просто до Моргана сам своєю особою.
Ніхто вже не брав його акцій. Щоб підвищити курс, він сам купував їх гамузом. Акції летіли в його контору, а чеки вилітали з контори. В нього опинилось більш як половина власних акцій, а вони все падали й падали в ціні.
Морган його не прийняв. Немає вдома.
За три дні Морган скупив всі його акції по ціні, нижчій від номіналу. Лейстон почув, як у нього згинаються коліна. Морган вирішив з’їсти його живцем!
В розмові з бухгальтером з’ясувалося, що доктор Ріпс вів неправдиві рахунки. Хоч сума, яку забрав цей шановний учений, не могла мати ніякого значіння в загальному балансі Лейстоновому, але міліярдер скреготав зубами, думаючи, що доктор завіз із грішми й дочкою його комерційне щастя. Бухгальтер меланхолійно витер піт з лисини…
Лейстон починав тупіти. Раптом йому схотілось спати. Не встиг він дійти до спальні, як його перестріла міс Древінс, головна економка.
— М-р Лейстон, м-р Сідні щез з дому, — промовила вона… й сіла на підлогу. Поважна жінка, побачивши вираз на лиці Лейстона, сіла просто на підлогу. З-під неї потік струмочок і обтік її навкруги калюжкою. Лейстон копнув її ногою й увійшов у спальню. Це був уже не славетний і могутній м-р Лейстон, король хемічної промисловости, це був просто беркширський кнур, ірландський крамарчук. На його тупій пиці було написано тільки одне бажання — виспатись!
Увійшовши в кімнату, він повалився на ліжко й захропів.
В домі зчинилася метушня. Викликано лікарів. Лейстон прокинувся, обложив лікаря кількома словами, не уживаними в манастирях та інститутах для шляхтянок, виразно плюнув на підлогу й, повернувшись до стінки, захропів ізнову.
Міс Древінс нарешті підвелась з підлоги.
— Дженні, затріть підлогу, — сказала вона. — Я розлила шклянку води.
Дженні затерла калюжу. Вона була дуже здивована, не побачивши ніяких слідів шклянки. Невже ж міс Древінс заховала її під спідницю!
Вночі Кет прокинулася від якогось рівного гудіння, наче хтось пустив механічне свердло. Вона збудила Гаррі, й вони стали прислухатись. Гуло з сусідньої кімнати. Кет схопилася з ліжка й кинулася до дверей. Двері розчинилися — вона вийшла в коридор. Так, не було сумніву, гуло з сусіднього нумеру. Кет швиденько вдяглася і збудила служника.
— Хто в сусідньому з нами нумері? — запитала вона нервово.
— В сусідньому нумері… — протер очі служник, — у сусід-ньому нумері — а який це нумер?
— 27! — випалила Кет. — Кажіть мерщій. Хто такий, що він робить?
— У 27-ому якийсь робочий з струментом. Він робить якісь дірки в чомусь. Продає щось на базарі. Для чого це вам?
— Так, — сказала Кет і пішла до Гаррі.
Той, розміркувавши справу, знову завалився спати.
Треба було виспатися в певнім місці. Хтозна, чи доведеться спати завтра? Кет сиділа й слухала. Гудіння спинилося, почало стукати молотком. Було дві годині ночі. Кет заснула сидячи, мотнула головою, прокинулася й знову лягла на ліжку. Молоток ізмовк. Вона заснула.
Посвердливши діру, д-р Ріпс вийшов навшпиньках у коридор і заклеїв шпарки на дверях у 26-ий нумер. Потім він узяв з робочого мішка цинковий балон, приладив кран до дірочки в стінці й одкрив його. Через десять хвилин він закрив кран, витягши його з дірочки, і заклеїв дірочку наготовленим корком. Ще через п’ятнадцять хвилин благородний учений знову вийшов, акуратно й безслідно зняв приклеєний молоком папір з дверей нумера 26-го і, увійшовши в 26-ий нумер, засвітив кишеньковий ліхтарик, поставив на підлогу якусь триногу посудину з порошком, вилляв у порошок якусь рідину й вискочив знову з кімнати.
Ще через три хвилині д-р Ріпс знову увійшов у 26-ий нумер. Тепер він насипав у свій триніжок вугілля й підпалив його папером.