Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокiл, чому не лiтаю,
Чому мені, Боже, ти криллiв не дав?
Я б землю покинув i в небо злiтав!
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукав собі долi, на горе привiту,
І ласки у зiрок, у сонця просить,
У світi їx яснiм все горе втопить;
Бо долi ще змалку здаюся не любий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долi, чужий у людей:
Хiба ж хто кохає нерiдних дiтей?
Кохаюся лихом, привiту не знаю,
І гірко, i марно свiй вік коротаю;
І в гopi спiзнав я, що тiльки одна,
Далекеє небо, – моя сторона.
І на світi гipко; як стане ще гiрше,
Я очi на небо, – мeнi веселiше!
І в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо лiта,
Коли б мені крилля, орлячi ті крилля,
Я б землю покинув, i на новосiлля
Орлом бистрокрилим у небо пальнув,
I в хмарах навiки од світу втонув!