1
…i стрiлися мeнi Три Явори при мовчазнiй xaтi.
…кострубате гiлля завмерло у своїй вiчнiй непорушності.
…нiким не знана зелена тиша залягла на подвiр’ї, вiдгороо
дившись вiд гомону вулицi, вiд гуркоту мотоpiв, вiд пiсень
дiвочих.
– Стою i дивлюся на Три Явори –
Hi листя нема, ні живої кори.
Журба залягає до серця сама,
А дума тривожить, мене обiйма.
…край вікон, сягаючи низенької стрiхи, палали червонi мальви.
…на шовковицi вовтузились сорокопуди.
…за хатою виднiлися двi лички кукурудзи та картоплi.
– Hi листя нема, нi живої кори, – повторюю про себе.
Аж чую:
— Чим це ви зацiкавилися? – запитав чоловiк, який щойно
вийшов з контори колгоспу.
– Ось дивлюся…
– Та то баба Параска все мудрує. Вже лiт з десять як хотiли
оцi всохлi явори спиляти – так не дає. Плаче, каже – то мoї
синочкиисоколи… Вообще, теє…
А я –
й не чую його,
бо –
Не плач, не плач, стара мати,
слiзьми моря не доповниш…
А він продовжує:
– Воно якось i нам… бачте, поруч контора, клуб, он парк
який, а тут – вiдмираюче дворище…
– Вiдмираюче? – перепитую.
Та вiн пiшов, махнувши єдиною лiвою рукою: а, мовляв, що
там балакати…
…а було в матері троє синiв, як соколiв.
…росли помаленьку, виростали: 230
той воду носить до хати,
той дровець нарубає,
а той корову попасе…
…i в кожного був свiй явiр.
…так i звали їх:
ВАНЬКО,
ВАСИЛЬКО,
ПЕТРУСЬ…
Скiльки лiт стояв край хати
Місяць щербий,
та й уповнi!
НЕ ПЛАЧ,
НЕ ПЛАЧ, СТАРА МАТИ,
СЛIЗЬМИ МОРЯ
НЕ ДОПОВНИШ…
…до хвiртки крокує хлопчина,
в руцi у хлопчини – хлiбина,
а в другiй – обв’язаний глечик.
Добрий вечір!
– Це ти, Васильку?
– Hi, я – Ванько; Василько ще в школi, а Петрусь в садок
побiг за сестричкою.
– Ну, заходь, заходь. От спасибi вам, синочки, от спасибi.
Не забувайте стару бабу…
Стою i дивлюся на Три Явори:
нi листя нема, ні живої кори,
вони, як хрести, коло хати…
Сидить бiля Яворiв Мати:
– Це ти cкаменів, Іванку!
А ти ж, було, iзранку
i води принесеш iз криницi, i ciнa пiдкинеш телицi,
i в школу – бiгом,
та й із школи,
i не зобижався нiколи,
бо такий же був слухнянко, та розумний…
От би жив!
Ой Iванку мiй, Iвaнку,
де ж ти голову зложив?
А Iванкo… не пiднiме голови, бо мiномети, як скаженi пси…
а тут – один курок… 231
Захурделило.
Завило.
I ростуть,
ростуть замети,
не вiдать,
чи солдат
лежить під снігом,
а чи просто –
бугорок.
Задубiло усе. Задубiли й дублянки.
Обпiкає залiзо, морозом плече.
Гул мотоpiв крiзь хугу, –
хоч не видно ще танків.
А на снiг почорнiлий
кров червона тече.
Пiдповзає сестричка,
перев’язує рану.
А на них уже танк
до окопу сповза.
Заслiпило ув очi!
І сестрицi й Івану,
i не можна вперед,
i немає – назад!
Ось над ними вже траки
скрегочуть oстаннi.
І пiдвiвся Іван,
кинув зв’язку гранат…
…Іх обох поховали бiйцi на cвітаннi.
Не було нi промов…
лиш заплакав комбат…
тiльки хуга за Волгу
несла завивання…
А ззза Волги новi батальйони
виходили в бiй…
…а в дворi перший Явiр зiв’яв до смеркання…
Заплакала Мати:
– Iваночку мiй…
– НЕ ПЛАЧ,
НЕ ПЛАЧ, СТАРА МАТИ,
СЛIЗЬМИ МОРЯ
НЕ ДОПОВНИШ… 232
2
– Бабусю, бабусю…
– Це ти, Васильку!
Ага, я вам дров нарубаю…
Стою i дивлюся на Три Явори:
Hi листя нема,
Hi живої кори.
А Мати вглядається в марево чорне
І Другого Явора
к серденьку горне:
– Вставай, Васильку…
Молодець!
Не зобижайся, любий сину,
комусь же треба й до овець,
щоб пожалiть чужу тварину.
На той piк – купим букваря,
з тобою разом почитаєм
i про попа,
i про царя,
i про розбiйникiв узнаєм…
Та що це я?
Царя нема!
Я розповiм про iншe диво:
мине іще одна зима —
зазеленiє й нaшa нива, уродить жито,
i пшениця,
своя в нас буде паляниця…
…О СКlЛЬКИ ГОРЯ В СИВИНI,
ТА ВСЕ ЗА НЬОГО, ЗА САМОГО…
…а бiй гримить удалинi
i наближається до нього…
– За нами –
нам землi нема!
Немає відступу нікомy!..
…ще осінь десь,
попереду – зима.
А скiльки верст,
вернутись щоб додому!..
…вийшли з хати гуртом 233
на ТРИ ВIТРИ,
посадили хлопцi
ТРИ ЯВОРИ –
ВАНЬКО,
ВАСИЛЬКО,
ПЕТРУСЬ …
Щаслива, весела
матиивдова
тi Явори щодня полива:
– Ой pостіть, Явори,
та все вгору,
та вгору,
та поможiть вдові
у гopi
…вже ж як було (навiки та не забуть)
…стрiльнули Кирилу
прямо в грудь,
стрiльнули…
А дiти –
один вiд середульшого –
на piк старший, другий від середульшого –
на piк молодший, а що середульший –
один за вcix: удовину бiднiсть
не дасть на cмix…
…i сяє: над ними,
над Яворами,
сонце одне
стiльки днів,
материнська ласка,
i вітер той самий,
що гойдав у колисцi синiв…
Тату! Таату!
Iди снiдати!
Бо не пустимо в хату обiдати!
…а тато не йде…
крiзь розпуття дopiг
йшов додому…
стрiльнули й завалили у сніг…
– Ой Днiпро, Днiпро… 234
…то вийшли полки. Дивiзii. Фронти. Вийшли солдат и до
piдногo Днiпра:
– Ой Днiпро, Днiпро…
(Яка птиця перелетить його!)…
…та помчали до крутого правого берега плоти, човни,
пароходики…
…i ослiпилось небо, погасило свої дивнi зiрки, що дивилися
на криваву битву…
– Ну i гади! Ох i гади! Будуть Сталiнгради!
…був листопад…
…на Другому Яворi листя ще трималося i раптом:
– Ой, Василечку мiй, й тебе куля знайшла…
Над Днiпром вогневiй,
чорнi хвилiiiмла,
i човни, i плоти — переправа iдe.
На Чотири свiти бiй кривавий гуде. Берег правий –
крутий, смерть i смерть…
як нідe…
неба хмурий намет.
Київ поруч горить.
– Комунiсти, вперед!
33за бугра у цю мить
полоснуло вогнем.
Не пiднять голови.
– Киiв рiдний, iдем!..
Перебiг два рови, кинув зв’язку гранат,
в небо погляд підвів, —
i рванувся солдат, амбразуру закрив…
…в самому центрi міста обрис з гpaніту
тaнкіcтa Шолуденка…
I вiрить мати — поруч Василько полiг…
Скiльки пройшов дopiг,
а засудьбилось
лежати невідомo де
на своїй землi, помiж цих
обважнiлих круч…
«ОЙ ДНИПРО, ДНИПРО,
ТЫ ШИРОК, МОГУЧ,
НАД ТОБОЙ ЛЕТЯТ
ЖУРАВЛИ…» 235
3
– Бабусю, я козу з лугу приведу…
– Петрусь?..
– Ага… а мама прийде, пoдоїть…
Hi бурі,
ні грому немає,
А Мати
до Третього Явора
руки ламає:
– Ой, як ти, Петрик, постарiв,
уся кора вже облупилась,
а я ж тобi невicточку вдивилась,–
я ж знаю,
ти iї волiв,
казав,
в селi – вона найкраща, найголоснiша у селi,
така була вже роботяща, мов приростала до землi.
Ой не забуду я довіку: гримiло,
блискало окiл,
ридало серце з того крику,
коли вели їx на розстрiл,
а я й не знаю –
де могила, твоя могила i її…
…весна найперший квіт розкрила,
як затихали вже бої…
Синiло небо над рейхстагом,
в хоралi усмixy й пiceнь палахкотiв червоним стягом
Побiдний День.
Та раптом –
пострiл…
Був oстаннім
ворожий пострiл
в мирний світ…
Якби ж то там,
На полi браннiм, а тут…
В нeповні двадцять лiт…
пройшов од Волги
до Берлiна, на тiлi рана не одна…
i ось настала
мирна днина, для ньoгo… 236
й скiнчилася війнa…
НЕ ПЛАЧ, НЕ ПЛАЧ,
СТАРА МАТИ, СЛІЗЬМИ МОРЯ
НЕ ДОПОВНИШ
…а до мене крiзь думу
знову
долинув байдужий голос:
– Воно якось i нам… але, бачте, поруч контора, клуб, парк
он який а тут – вiдмираюче дворище…
– Вiдмираюче? – перепитую.
I жах мене взяв за пам’ять людську…
Стою i дивлюся на Три Явори:
– Де листя подiли до строкy?
– Ми будем мовчати,
а ти – говори,
зробить ми не можем нi кроку…
Стожильнi гiлки заскрипiли
на мить,
обпiкшись об сонячне коло.
– Hexaй он калина кpaй хати шумить, а нам не шумiти нiколи,
xaй сяє довіку вам сонячний диск й не чується вибух снаряда,
а ми вже не Явори.
Ми – обелiск, для Maтepi вiчна розрада…
…а було в Maтepi
троє Синiв:
ВАНЬКО,
ВАСИЛЬКО,
ПЕТРУСЬ.