* * *
Не одлюби свою тривогу ранню
– той край, де обрiю хвиляста каламуть,
де в надвечiр’ї вітровiї тчуть
єдвабну сизь, не віддaнi ваганню.
Ходiм. Нам є де йти – дороги неозорi,
ще сизуватi в прохолоднiй млi.
Нам є де йти – на хвилi, на землi
шляхи – мов обрiї – далекi i прозорi.
Шумуйте, весни – днi, ярiйте, вечори,
поранки, шлiть нам усмiшки лукавi!
Вперед, керманичу! Хай юнiсть догорить —
ми відданi життю, i нам вiддасться в славi!