Всі знайомі вважали, що Ользі в сімейному житті не поо
таланило, а Ольга — навпаки, що поталанило, і навіть дуже.
Вона взагалі відносилася до рідкісного серед жінок типу,
щиро задоволених…
Самі знаєте, багато хто без скарг не проживе і доби. Кому,
як кажуть, і борщі не густі, і перли дрібні. Комусь чоловік
зарплатню не доніс, а комусь норку купив не того відтінку.
Є таке слівце — «прибіднятися». Прибіднятися для того,
щоб зайвий раз не попросили допомоги або грошей в борг,
— примітивізм. Пригнутися, щоб стріла поганого заздрісного
погляду пролетіла над головою, а не потрапила в серце, — це
вже ближче. Ми, жінки, марновірні. Саме тому і зменшуємо
свій успіх: відводимо пристріт. І те: варто тільки похвалитися
новими чобітьми, як від них негайно відлітає каблук.
Паралельно з язичницькими традиціями обрядового скигг
лення існує і нова мода — на американську усмішку. Ледіі
успіх з готовим вищиром — і завжди у перших рядках, і у всіх
на вустах! Це дратує, але не дуже: всі ж розуміють, що вона
прикидається, а насправді у неї від безперервної демонстрації
металокерамічного шедевра вже щелепи ниють і вуха від’їжджаа
ють на потилицю. 369
А ось хто поосправжньому виводить з рівноваги — так це
наша Ольга, яка без жодного удавання випромінює радість
життя і згоду зі світом і з собою.
Причому з найраннішого дитинства. Сидить, бувало, в
пісочниці — і посміхається.
Дітлахи, які жвавіші, вже все у неї позабирали: і совочок,
і відерко, і лялечку пластмасову у ванні, а їй — все нічого,
все просто чудово. Одна матуся навіть не витримала — шпурр
нула в щасливу дурепу піском: «Припини! Ти що, ненормальь
на?» Вся пісочна малеча з готовністю заревіла, а Ольга від
несподіванки сіла на попу і… залилася дзвоником. Смішно ж!
Доросла тітка — а піском кидається. Як маленька!
Не люблять у нас задоволених. Так і вишукують, у що
носом ткнути. Олі тикають в невдале заміжжя. Три рази бути
заміжньою — і залишитися на самоті! І ще і посміхатися, не
для того щоб всі бачили, а так — від надлишку життя. Хоча,
звичайно, жити в такому будинку, в такому районі — кожна
була б задоволена. У самому центрі, в глибині, за спинами тих,
хто ковтає вихлопні гази багатоповерхівок, ховається тиха
зелена вулиця, забудована двохх і трьохповерховими будинн
ками. Вони оточені квітниками і газонами. Заглянь за огорожу
(якщо вдасться) — і побачиш у кого альпійську гірку, у кого
зелену вітальню з привабливим затінком, а у кого і японський
садок над крихітним озерцем. Дивовижний дизайн! Виняткоо
ва флора! Це все Ольга зробила. А впливові забудовники на
чолі з… не скажу, з ким, виділили їй флігель з мансардоюю
майстернею, щоб вона могла спокійно вирощувати і філоденн
дрони, і араукарії, і смішні ліани з крупним опушеним лии
стям, яке діти з особняків прозвали «слонячі вуха», і нейй
мовірні китайські деревовидні півонії, схожі на ароматні
блюдця з рожевим чаєм. Всі знають: у всьому місті тільки у
Ольги такий флористичний дар у поєднанні з талантом хуу
дожника за інтер’єром; вона тільки подивиться на якийй
небудь малопомітний паросток зі скрученими в мляву дульку
листочками — і той миттю починає ворушитися, рости, квітнуу
ти і пахтіти. Один — два — три — і це вже рідкість, щось
вишукане, екзотика! Записуйтеся в чергу.
І записувалися. Пошесть якась, ботанічний грип: хочеш
органічно увійти до еліти — замов у Олі мавританський газон,
мінііпарк, зимовий сад, шпалеру з ампельними рослинами у
вітальню… ну і так, ще якісь дрібниці. Фітодизайнер «намба 370
ван», вона не тільки розводила рідкісні і не дуже рідкісні
рослини, але і знаходила для них в просторі єдине місце,
відповідне і для людини, і для плющу — резеди — незабудки
— діффенбахії — всьому, що посилає нас до втраченого раю.
Зелена вітальня… Знаєте, що це таке? Якщо у вас є особб
няк, а перед ним двір, тоді дуже рекомендую. Ось прийдуть
до вас влітку гості, а ви не замкнете їх в чотирьох стінах, а
запросите на свіже повітря, під легкі крізні зведення, перее
плетені рожевими і бузковими клематисами, а то і середньоо
вічними трояндами — як в казці про принцесу Шипшинку.
Втім, деякі поостарому віддають перевагу агрусу. Оля вее
ликий фахівець з таких віталень: підвісні кошики зі спадаюю
чими гірляндами квітів, мінііфонтани — в природному стилі,
без усіляких пісяючих хлопчиків або безглуздо всміхнених
фаянсових русалок. Об’єм роботи великий, для неї запрошуу
ють помічників з ботанічного саду, але їй однаково солодко
і розробити проект, і власноруч висадити рослинку в землю,
як мале дитятко з теплого ліжечка висажують на горщика.
Втім, якщо у вас дійсно є особняк і двір, вам, мабуть,
ніколи насолоджуватися тінню агруса. Це роблять ваші щасс
ливі родичі. Ви ж, з ранку до пізньої ночі, стирчите у себе в
офісі, і краса життя перебуває десь осторонь. Від душі пошкоо
дувавши нещасних ділових людей, Оля розробила і ненав’язз
ливо ввела в моду «офіс — зимовий сад». Ніяких штучних
пальм!
Справжня розкішна зелень; ніжно, неагресивно пахнучі
квіти; хлорофітуми, що поглинають тютюновий дим; монстее
ри з акуратними круглими отворами в жахливому листі і
банани, які навіть плодоносять. І неодмінний акваріум з
мерехтіючими неончиками або повільними важливими астроо
нотусами. Перемовини в таких садах вдаються дуже вдало.
Хто ж стане сперечатися в раю?
Останнє «ноуухау», що підкорило серця молодих, щойно
розбагатілих батьків, — дитячі ігрові майданчики «Тарзан в
джунглях». Невисокі дерева з витягнутими паралельно до
землі товстими гілками, на яких так зручно споруджувати те,
що в нашому дитинстві називалося «халабудами»; пружний
дерен, впадеш — не відчуєш, відскочиш, як від батута. Таєє
мничі малахітові тунеліілабиринти дрібнолистого чагарника
— що ви, що ви, ніяких шпичаків! Декоративні гроти, вода,
що біжить з камінчика на камінчик, сюрпризи — словом, мрія 371
про щасливе дитинство в реальності! Все, про що марила,
прочитавши Майна Ріда і Жюля Верна, маленька Оля, доросс
ла Ольга утілювала на наданих їй майданчиках — і грошей на
це не шкодували. Хто ж не схоче заплатити за мрію?
За всі свої ботанічні уміння Ольга абсолютно невдавано
вдячна своєму останньому, третьому чоловікові. Хоча він і
пішов від неї зі скандалом: «Я тебе ось цими руками зробив!
А ти! Зарвалася! Зазналася!» Дружина, що «зарвалася», тільки
посміхалася розгублено: «Милий, ну як же ж, ну що ж? Адже
ж це наша загальна справа… Підключайся!»
— Он як! Я, значить, «підключайся», а ти будеш першу
скрипку грати! Та ти б без мене!..
Ольга і не сперечалася. Насправді, за вдачею вона була
якраз «душкою», тією самою чеховською душкою, яка ніжно
прикипала до свого обранця, як мовилося в колишні часи,
«всіма фібрами душі». Жила його інтересами, думками, плаа
нами. Вся була готова розчинитися як в улюбленій людині,
так і в його справі. Так розчиняється ложечка меду в чашці.
Проте мед — це мед, запитайте у будььякого ВіннііПуха. А
ось любителів несолодкого чаю зовсім небагато.
Те ж саме було і з першим чоловіком. «Мадмуазель О» —
так звали Олю на філфаці — вона була тоненькою легковажж
ною пурхаючою бабкою. Філологію обрала через повну нее
здатність до математики. І так би і пропурхала всі п’ять років
навчання, іноді, для амбіцій заглядаючи в деканат за «бігунн
цями», коли б не Андрон — визнаний курсовий поет і філоо
соф. Юна бабка була приголомшена його ерудицією і апломм
бом. А як він читав вірші! Срібне століття! Гумільов! Бальмонт!
І натякав, що і сам пише поему… Але тільки ще не час
показати її народу… А які зухвалі оригінальні думки розвивав
він під час літературних гулянок! Всім відразу було зрозуміле:
його диплом тягне на докторську. Ну, на крайній випадок, на
кандидатську.
А ще у нього були чорні кучері і несподівано сині очі.
Оля потягнулася услід за своїм кумиром, як спіймана на
вудку верховодка.
Їй потрібно було терміново заповнити пропуски в освіті!
Хтось, закохавшись, сидить перед дзеркалом. А «Мадемуазель
О» відправилася в бібліотеку — вивчати срібне століття. А
заразом і китайську поезію, і західну філософію, і усілякі
модні інтелектуальні прибамбаси. Андрон повинен був побаа 372
чити в ній споріднену душу! А краси їй було не позичати —
блондинка вона і є блондинка, що тут казати!
Ніжна шкіра блондинки запалала малиновою зорею, коли
відома всім «теревенькоореготушка» наважилася заговорити
про високі матерії. Проте Андрон зупинив на ній свій прии
хильний погляд. Вони бродили осіннім бульваром, читали
один одному вірші, обмінювалися «культурними знаками»: «А
це ти читала?» або «Хто тобі ближче: Борхес або Кортасар?»
Іспит «на розумність» Оленька здала і була допущена до
філософськоолітературних бесід, як в колі друзів, так і наа
одинці. Спочатку вона елементарно прагнула не відстати. А
в якийсь момент їй просто стало цікаво! Вона стала все
частіше навідуватися в бібліотеку, кожний вечір поспішаючи
поділитися радістю з коханим: «Ти тільки подивись, що я ще
відкопала! Тільки мені здається, що автор не зовсім має
рацію… А ти що скажеш?»
Андрон не завжди знаходив, що сказати, і Оленька легко
забувалася в поцілунку. А потім не тільки в поцілунку — слава
Богу, Андрон володів своїм житлом, що дісталося йому в
спадок від люблячої бабусі. Особливу піднесеність інтиму
додавали інтелектуальні бесіди «до і після». Іноді юна жінка
ловила себе на смутній підозрі: вся зухвалість і оригінальність
ідей кумира черпалася з підручників і журналів «часів очаа
ковських і підкорення Криму». Цитати, цитати, цитати…
Андрон повторювався, а його бабка вже летіла поперед нього!
Викладачі дивувалися: на третьому курсі бабка раптом
зробилася завзятою літературознавицею! Студентські роботи
«маленької О» відправлялися на столичні і інтернетівські
конкурси і нагороджувалися призами. Перша публікація в
науковому журналі стала для колишньої трієчниці радісною
несподіванкою. «Ура! Андрон!»
Андрон був холодний: «Що ти про себе уявляєш? Всі свої
так звані «відкриття» ти нахабно вкрала у мене. Це все моє,
моє… Дивно, що ти ще запам’ятала, з твоїмиито курячими
мізками! Я життя на тебе поклав! Поки тебе вчивввиховував,
час промайнув. Через чотири дні курсову здавати, а я ніяк
матеріал до купи не зберу. І все через тебе!»
Оля страшенно злякалася. Коханий страждає через неї! І
за неможливих чотири доби милими дівочими ручками зроо
била цілком ефектну курсову для свого синьоокого. Курсову
відзначили як неординарну. Андрон прийняв все за чисту 373
монету: «Класно дівчинка попрацювала під диктування! Паа
пужка ти моя!»
Студентське весілля було галасливе, безладне і повне надій.
На жаль, надії не виправдалися. Молода дружина все менше
дивилася в рот чоловікові, все більше — в книжку. На п’ятому
курсі вона, все так само свято вірячи в спорідненість душ,
примудрилася спорудити два дипломи — «для себе і для того
хлопця». Як це не сумно, її диплом всеетаки справив більше
враження. Чи то на питання вона відповідала більш кваліфіі
ковано, чи то тема її більш хвилювала, але Андрон остаточно
замкнувся у собі і звинуватив свою душку в паразитизмі.
Душка плакала, просила вибачення, але зробитися дурнішою
вже не могла. При розлученні ділити було особливо нічого.
Андрон зі шкідливості забрав собі бібліотеку. Ользі батьки
купили однокімнатну квартиру.
Залишившись одна, довго каялася і міркувала, в чому вона
провинилася. Але любов до літератури залишилася. Вона її і
тягла: статті, учні, доповіді на конференціях.
Ех, Олюсю, чи нам сумувати? Смак до хорошого тексту
залишився у тієї, що була бабкою назавжди. Вона і зараз
тішиться не бразильським серіалом, а новою книжкою або
товстим журналом. Втім, бразильських серіалів теж не засудд
жує, оскільки снобістське попльовування на чужі смаки їй
було чужим з самого початку.
Книжки і журнали коштують недешево. Але з’явилися
гроші. Ні, не від учнів і доповідей — це так, на підтримку
джинсів. Ольга зустріла своє нове кохання.
Хто заплутався, тим поясню: йдеться про іншого чоловіка.
Найбанальніше знайомство в ресторані. Відзначали чиюсь
дисертацію, у виробництві якої наша філологиня зіграла не
останню роль. Ерік святкував у тому ж кафе свій день народд
ження і був підкорений натхненною красою Олі, її занурее
ністю в якесь інше життя. Починаючий фінансовий бонза з
повагою вислуховував абсолютно далекі йому поетичні рядки
і задля розваги намагався посвятити «математичну дурепу» в
проблеми бізнесу.
Ні, Оля не засунула том Ахматової ногою під тумбочку.
Срібне століття все так само тремтіло в її душі срібною
струною. Але натура душки негайно вимагала розчинитися в
новому обранцеві — цілком і повністю! І натхненна персона
стала присвячувати хвилини, призначені для відпочинку, 374
вивченню фінансів і кредиту. Ерік сміявся, Ерік розчулювавв
ся, Ерік зробив пропозицію, яка була прийнята з таким
довірливим захопленням, що навіть і доляязірка випала б в
осад.
Хороший хлопець був Ерік! «Кухонну дурепу» з дружини
не робив; наряди і книжки купував за першим — ні, не вимозі!
— натяком; а найголовніше: з поблажливою усмішкою «проо
вітрював» вечорами в її компанії всі свої підсумки і плани,
дебети і кредити. Оленька навіть і не підозрювала, яка поезія
та інтрига розміщена в цифрах, помічених диявольським
змієподібним знаком долара. Вона поволі вникала в проблеми
чоловіка, але з порадами не лізла, пам’ятаючи про перше
фіаско.
Проте і чарівним казкам буває цілком побутовий кінець.
Еріка проставили. Грубо, неінтелігентно і несподівано. За
першою допомогою він інтуїтивно побіг не до колег і не до
юристів. Схилив лису свою голову на м’які доглянуті ручки
дружини. І сам не помітив, як виклав все до останньої таїни.
«Не засмучуйся і спати лягай», — голосом Василини Премудд
рої проспівала Ольга. І сама вмостилася поряд, і примусила
свого люб’язного забути тугуусмуту до першої вранішньої
зірки. А з першою вранішньою зіркою у неї вже був готовий
фінансовооюридичний план порятунку. Ерік закричав: «Еврии
ка!» — і зник на три дні. Повернувся з дорогою каблучкою,
квітами, шампанським і… думкою про еміграцію.
Василина Премудра передбачала і навіть пропонувала цей
варіант. Подружжя — це ті, хто в одній упряжці. У одній
упряжці Ерік і Оля досконально прорахували всі варіанти «за
і проти», поки, нарешті, не утворилася однааєдина оптимальь
на композиція вирішення всіх справ. Ользі в цій композиції
місця поки не було. Вона і це передбачила. Попрощалося
подружжя ніжно. Листи з Південної Америки електронною
поштою приходили двічі на добу. Палкі освідчення в коханні
поєднувалися з цілком практичними бухгалтерськими і, зноо
вуутаки, юридичними питаннями. Оля розбивалася в пух, але
знаходила єдино правильні відповіді.
Упряжка була на висоті. Незабаром дружина стала отрии
мувати від вдячного чоловіка пристойні грошові перекази,
частину з яких витратила на курси, що допомогли їй стати
ще компетентнішою в загальній справі. Ця електронна поо
штова гармонія володіла особливим зарядом, немов з піратсьь 375
кої пісні: «Ми спина до спини у щогли, проти тисячі —
удвох!»
І раптом… Ну, ви здогадалися? Потік листів різко скороо
тився, потім вичерпався, потім надійшло останнє «пробач».
Покохав іншу, вона зовсім молода, з нижчих шарів, ні захисту,
ні поручителя… Що могла відповісти наша Оля? І знову ви
здогадалися! Звичайно, «люблю», звичайно, «бажаю щастя»! І
ще: «Надішли фотографію своєї Ізольди. Їй, напевно, треба
вчитися? Може, ти не будеш більше надсилати мені гроші?
Адже навчання коштує дорого…»
Зворушений Ерік відповів грубо; «Щодо грошей — не
мороч мені голову! Присилав — і присилатиму! Ти, душка, мій
рятівник, моя дороговказівна зірка! А Ізольда… Ізольда народд
жуватиме».
Душка поплакала над цим листом, не без цього. Ну не дав
їй Господь дітей, не дав. Все на небесах запротокольовано. Їй
чоловік був замість малечі. Його няньчити. Його вколисувати.
У нього вчитися дитячій, єдино правільній мові. І його ж,
коли підріс, узяти за руку і вести за собою, щохвилини
повертаючись і питаючи:
— Тобі подобається? Тобі цікаво?
Ці материнські інстинкти визначили вибір третього чолоо
віка. Денис, або — як його усі за молодість років і простоту
називали, — Дениско, володів зовнішністю оперного Леля
(льняні кучері, блакитні очки, сором’язлива усмішка) і романн
тичною посадою техніка в ботанічному саду. Його м’якість,
поступливість, сентиментальність налаштовували Олю на
заколисуючий лад: от так узятися за руки і марити, марити…
Марити над ботанічними атласами, над шеститомником
«Життя рослин», над фотопідбірками рідкісних орхідей. Серед
марень раптом пробилося певне бажання: Денису хотілося
розвести рідкісний сорт хризантем. «Чого хоче милий — того
хоче Бог!» — у свідомості подвижника любові цей поширений
трафарет трансформувався саме так. І Оля втретє пішла по
второваному шляху: довідники, енциклопедії, консультації із
знавцями. Та ну вас! Нічого ви не розумієте! Голчата, зелее
нуватоожовта хризантема; сорт керований: хочете — розквітне
влітку, хочете — до Восьмого березня; пелюстки не обсипаа
ються… Ні, вам не зрозуміти! На щорічній виставці квітів був
просто фурор.
Голландці зацікавилися, замовляли. Дениско перший успіх 376
готовно прийняв за свій. Після третього задумався. Олю
хризантеми цікавили явно більше, ніж «молодий». Дениско
був років на п’ять молодшим за неї, через що вони, не
бажаючи робити помпу з нерівного шлюбу, одружилися
скромно і як би похапки. Дружина факт вікової переваги
(воно ж і недолік) всіляко замазувала, намагаючись як можна
частіше звертатись до чоловіка за порадами, але той був
ображений спочатку і назавжди.
Влізти в його святая святих! Влаштуватися там поогоспоо
дарському! Ось дали б йому подумати… Він би все зробив
краще. Якісніше, взагалі не так! Ось тільки дайте подумати…
Років десь п’ятнадцятььдвадцять. Довірливу душку знайомий
симптом не нашорошив, хоча і з першим чоловіком було так
само. Ні, чесно кажучи, з Дениском гірше. Випивати став. А
як не пити? Справу життя вихопила з рук якась кар’єристка!
Пригрів змію на своїх грудях!
А Оля ставилася до життя все так само наївно. Все так само
намагалася поділитися з рідненькиммкоханеньким своїми
досягненнями в загальному (так їй здавалося) захопленні.
А ось у нас замовлення нове! На озеленення приватної
лікарні! А ось нам нова пропозиція! Оформити офіс! У нас є
можливість влаштувати оранжерею, правда, далеко від центт
ру, але ми зможемо, правда? Нас, ми…
Вона ще вживала ці частини мови, що пов’язували, і
абсолютно не помічала, як кожний наступний успіх відносить
її від слабенького, нещасненького, ураженого чоловіка до
зовсім інших берегів. Денис став надовго затримуватися у
пивбарах, де, за слов’янською традицією, всі кляли дружинн
гадюк, які заважають справжнім чоловікам зайняти справжнє
місце в житті.
«Дружинаагадюка» про це не підозрювала, тому що в
пивбарах їй робити було нічого, а мовчазні оранжерейні
рослини ніяк не могли переказати, що саме говорив на її
адресу скривджений чоловік, коли іноді з’являвся з лійкою
серед розсади, що перелякано зіщуливалася.
«Побити горщики» — ви думаєте, це образний вираз?
Нічого подібного! Так воно і було. Все ще віруюча в споріі
дненість душ Оленька «на блакитному оці» показала своєму
блакитноокому чоловікові запрошення на голландську висс
тавку.
А вслід за глянсовим запрошенням — приготовлені для 377
виставки рослини. Наступного дня вона застала в оранжереї
спустошення і ті самі «побиті горщики». Розбилася справа
життя і любов на додачу. Залишалося тільки самій битися
головою об стінку. Але, пооперше, в оранжереї навкруги скло,
битися об нього небезпечно, а поодруге, абсолютно немає
часу. Та і голландці, врештіірешт, не винні! Вони хочуть
побачити новий сорт, а хто з ким горщики побив — їм діла
немає і не повинно бути. Оля відібрала те, що вціліло, проо
думала дизайн і композицію, які приховували недоліки. Коо
ротше, вивернулася, як могла. На виставці було представлено,
звичайно, «не те», але цілком пристойне «не те».
Блакитноокий чоловік після всіх ексцесів загубився в блаа
китній далі. Чи то груш обжерся, чи то їх же ж оббиває —
нікому не відомо. Ольга якийсь час ходила зі здивованою
гримасою на обличчі, а потім остаточно пішла в квіти і листя,
що і дозволяє їй зараз зберігати невдавану усмішку, яка так
дратує багатьох.
Нещодавно ця усмішка набула нового відтінку. Душка
застигає на місці і немов би зважує, прислухаючись до себе,
якісь протилежні варіанти. Навіть долоні, забруднені землею,
тримає, немов чаши вагів: яка переважить — ліва чи права?
Причиною цьому електронна пошта. Еріка покинула Ізольда.
Вирішила стати кінозіркою. Дівчинку залишила татові,
письмово відмовившись від всіх прав в обмін на грошове
утримання. Так от, чи не могла б Ольга забути всі образи (Які
образи? Немає ніяких образ!) і возз’єднатися з чоловіком? Їх
всеетаки стільки зв’язує! І, знову ж таки, дитині потрібна
мати…
Душка ще в роздумах, а ми з вами вже знаємо, що вона
вирішить. Бережи її Доля на всіх шляхах. Можливо, нове
розчинення нарешті принесе їй щастя!..