Над степом шулiка вистежує здобич,
клекоче в яру буркотун рiвчакович,
i трепет не стримать, я весь – здивування,
по обрiй струмиться моє icнування,
по обрiй дитячий неторканий рай
i марево синє, i синiй курай.
Бiжу i землi не торкаюсь п’ятою,
i рiй золотий мерехтить нaдi мною,
тремтитььмерехтить i співає в польотi,
як вiльна душа ще не в коконi плотi.