Вони вставали рано на зорi,
І на автобус йшли бадьорим кроком.
Бронзоволицi хлопцi – шахтарi,
Що побратались в вибоях глибоких.
Стаханова нащадки молодi,
Їх називали гордiстю Вiтчизни.
Й зiрки їм прикрiпляли золотi,
І почестi вciм роздавали piзнi.
А пiд землею вибухав метан –
І гинула, бувало, цiла змiнa.
О, горя ув очах терпкий туман,
коли i мати не взнавала сина…
Несуть на плечах шахтарi роки,
Людьми не застрахованi, нi Богом.
Я б їм не тiльки 3олотi 3iрки –
Все золото землi поклав би в ноги!