Споконвiку було Слово, а Слово
в Бога було, i Бог було Слово.
(Iвaнa 1:1)

 
Якi смiливi i крилатi
Слова приходять yвi снi!
Надiйнi, як на тiлi лати,
Як окуляри захиснi.
А вочевидь?
Мов пiд арештом,
Залежна вiд пересторог,
Hiмує бiльшiсть душ, а решта
Хитрує, затiває торг,
Допоки зло їх в ciтi злове.
І безталанно пропада
Розмiняне на грошi Слово.
Як наставляв Сковорода,
Не пiдриваймо, наче свинi,
В саду корiння у дерев,
Щоб не паплюжити святинi,
У люстро дивлячись криве.
Ми й вдома, нiби на вокзалi,
В полонi у фата морган.
Iдy до совістi на залiк…
Трубить вiтрище, як орган,
Й дороги репанi, мов п’яти,
Й пустелi мертва жовтизна,
І стовп, немов Христос розп’ятий…
Кого ще зрадять?
Й Бог не зна,
Хоч вiдaє не менше Глоби…
Дивлюсь навколо: нi дyшi,
Лиш на Днiпрi, немов суглоби,
Хрустять вiд болю комишi.