Малотаранівка моя, мала Таранівка –
Велике селище на березі Торця,
Я знову зустрічаю рідні ранки
У маминих осінніх чебрецях.
Вітаю знову сивого сусіда я –
Ровесника юнацьких наших літ,
Він, як завжди, цікаве щось повідає
І від знайомих передасть привіт.
Розкаже про новини Одностеблівки
(Так звалося колись моє село),
Він повідомить, що в ставку за греблею
Немає риби, як колись було.
Він розповість, що трапилось із друзями,
Коли і як померли вчителі…
Постоїмо з товаришем на лузі ми –
Там, де місток втопився в ручаї.
Запалимо неквапом по цигарочці,
Помовчимо під тихий плин води…
Й розійдемось – можливо, аж до старості,
А може, що уже і – назавжди…
Дивлюсь, як мій товариш віддаляється,
І з вуст моїх услід йому зривається,
Листком осіннім, чутне ледь: «Зажди…»