Час їхати, старий. Лишилися дрібниці —
Тверезий настрій цей підтримати до свят,
І сіно розгребти, і двері зачинити,
І вийти до воріт, і гарби вже риплять.
Затовчена земля на солонцю і охрі,
Солоне і важке повітря коло вій,
І шлях у небі наш кришталиками солі
Зростає вдалину. Час їхати, старий.
А там тече ріка — чи жовта, чи червона,
Чи втомлена, чи вже ніяк не розрізню,
І лінії сумні зливаються в покору,
І шлях провинний наш зростає вдалину.
Час їхати, старий. О вибач мені, вибач,
Бо всі в провинах ми, як вівці в реп’яхах,
Стирчать з усіх щілин, уп’ялися у шкіру
Душі моєї стид, твоєї плоті жах.
Про свій старечій світ розповідати кому?
Старечій сором свій притулимо куди?
Прочовгані до дна, похилені дороги
Блукають навмання в покинуті світи.