Нас опосiли сни, мов люстра повновидi.
Cyxi рови лягли упоперек душi.
Ми бачили ycix, а нас нixто не видiв.
Товчуться у садку затятi Кайдашi.
Сонноосон стоїмо, пани чи посполитi,
чи на осоннi люд, що зиму перебув.
Нiщо понад любов не є у Божiм свiтi.
Розкрилив лiктi в лет – i ранку не сягнув.