Ще за часів язичництва на Русі прапори користувалися великою популярністю, а з прийняттям християнства вони освячувалися і були вже не лише державною, а й релігійною святинею. До речі, в ті часи єдиного офіційного державного прапора не було, а кожен князь мав свій прапор із зображеною на ньому власною символікою. Прапори були різного кольору, розмірів і форми. Прапор супроводжував князя і дружину в походах, жоден бій не починався без прапора. Як зазначає російський історик М. Карамзін, „Слов’яни обожнювали свої знамена й вірили, що у воєнний час вони найсвятіші від усіх ідолів. Стяги спершу возили разом зі зброєю; перед боєм ставили на узвишші, аби кожен ратник бачив їх. Прапороносцями призначали, як правило, визначних богатирів, які мали за обов’язок постійно тримати прапор над полем бою, пильно охороняти його. Значення прапора під час бою було надзвичайно велике. Якщо він стояв нерухомо, знали: битва проходила успішно, а якщо зникав з поля зору ратників, то це мало означати ніщо інше, як поразку”.
Давньоруські прапори були різних кольорів, але, як було зазначено в російських часописах 1910 року „Россия”, „Новое время” та ін., „… в числе древних русских государственных цветов — синий, голубой, лазоревьій, оранжевий, желтьій”. Жовтий, синій, блакитний кольори поєднуються на багатьох символах українських земель, що простежується не лише на прапорах, а й на гербах, щитах, шоломах.
Перші відомості про синьо-жовтий прапор датуються 1410 роком, коли відбулася Грюнвальдська битва львівських ополченців із німецькими рицарями, де на блакитному фоні прапора був зображений жовтий лев, що спирається на жовту скелю.
Як найдорожчу святиню берегли прапори запорозькі козаки. Біля прапорів розгорталися найзапекліші поєдинки, бо втрата прапора для запорожця, як і для його предків — давніх русичів, — поразка, ганьба’. Кожна сотня, кожен полк мали свій прапор. Історія донесла до нас 14 описів козацьких прапорів, в одному з яких, де йдеться про штурм міста Гомеля у 1651 році, зазначено: „… побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася
1 Сергійчук В. Доля української національної симіюліки,— К.. 1990.— С.35.
7
друга червона корогва, а коло неї три білі і дві чорні, і дві жовтобло- чисті і під ними 8 тисяч козаків кінних і піших…”. Навіть одяг козаків XVIII ст. мав ці самі фарби: жовтий жупан і сині шаровари, що, за свідченням сучасників, було типовим за часів Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та у війську Ґонти під час повстання гайдамаків у 1768 році.
Прапори були різного кольору із зображенням сонця, зірок, але з XVIII ст. частіше їх починають виготовляти з блакитного полотнища, наносячи жовтою фарбою постаті святих, хрести тощо. „…На сотенні корогви куплено блакитного лузану, а жовтий лузан дано на пряжі” , — так доповідав гетьману Петру Скоропадському полтавський сотник Іван Черняк у 1717 році. Навіть на кольоровій репродукції картини Іллі Рєпіна „Запорожці пишуть листа турецькому султанові” з-поміж різних прапорів видніється і синьо-жовтий.
Цікаву думку з цього приводу висловлює О. Братко-Кутинський: „Картину І. Рєпіна можна вважати історичним документом у силу багатьох причин, з яких назвемо три. Перша полягає втому, що І. Рє- пін ставився до своїх картин на історичні теми як до свідоцтв, що мали документально точно відтворювати тогочасну історичну ситуацію. Перед їхнім написанням він довго і ретельно досліджував усе — від дрібних деталей одягу до типажу зображуваних осіб (І. Рєпіну позували не професійні натурники, а прямі нащадки запорожців, зображених на картині). Друга полягає в тому, що картина створювалась під безпосереднім науковим керівництвом найбільшого знавця запорозького козацтва, академіка Д. Яворницького. Третя причина
— спеціальне дослідження правомірності жовто-блакитних прапорів у запорожців, виконане петербурзькими вченими за завданням російського імператора, який вирішив придбати картину”. Висновок експертизи був такий: „… знамена козацкие, изображенные художником Репиньїм на картине, …отражают в себе извечную преем- ствениость цветов золотих и небесньїх, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих Князей Киевских, вплотьдо роспуска запорожекой вольницьі императрицей Екатериной Великой. Сказанному имеетея предостаточно письменних подтверждений в отечественньїх и иностранньїх
сугубо исторических источниках — в ряде предметов материального
»»7
искусетва тех древних времен” .
Як зазначає В. Сергійчук,…………… ще напередодні Великої Вітчизняної війни в Ермітажі зберігалося чимало козацьких знамен, на яких можна було побачити поєднання цих двох кольорів. Наприклад, на одному з них — архістратиг Михаїл, одягнений у золоту кирею і блакитні штани. Ще одна корогва — „1774 року февраля 28″, створена коштом останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишев- ського: продовгуватий прямокутник блакитного кольору, на якому яскравіли золоті герби. Герб князів Романовичів — золотий лев на голубому тлі — було взято за відзнаку Головної Руської Ради 1848 р. Окрім того, тоді ж загони народної гвардії, що створювалися цією радою, мали названі кольори й на своїх знаменах”.
Після знищення Запорозької Січі синьо-жовтий прапор на деякий час зникає із національної символіки України і з’являється лише в 1918 році, коли було проголошено Українську Народну Республіку, державним прапором якої й став жовто-блакитний прапор.
З 1991 року жовто-блакитний прапор — державний прапор незалежної України, де синій колір є символом миру, як блакитне чисте небо, а жовтий — як лан достиглої золотої пшениці, що символізує багатство країни — житниці Європи. Правильність такого рішення не викликає сумніву, оскільки жовтий і блакитний кольори з давніх часів використовуються нашим народом, тому і сприймаються як національні символи українців.
Лозко Г. Українське народознавство. — К., 1995.- С. 227.
Сергійчук В. Доля української національної символіки. – К., 1990,- С.35.