Формування Київської Русі як держави вХ-ХІ ст. висунуло цілий ряд важливих проблем, які потребували негайного вирішення. Але давала про себе знати відсутність освічених людей як для внутрішнього управління в державі на різних рівнях її структуризації, так і для зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності, зокрема для налагодження і підтримки економічних та політичних стосунків з Візантією та іншими державами. Це прекрасно розумів київський князь Володимир Великий, який з цією метою відкрив на Русі перші державні школи для дітей тогочасної знаті —„нарочитої чади”— бояр, дружинників, „княжих мужей”. Перші набори в такі школи не були добровільними, а здійснювалися за наказом князя, тобто примусово, але згодом освіта набула популярності.
Уже в той час існувало два типи шкіл — школи, де готували адміністраторів, дипломатів, освічених людей для подальшої державної діяльності, і школи, де вчилося майбутнє духовенство. Автор „Повісті врем’янихліт” наводить зміст текстів договорів Русі з греками 911, 944 і 970 років, з яких чітко простежується потреба держави в освічених людях, у писемності.
С.П. Обнорський, який досліджував мову цих договорів, зазначав, що у договорі 944 року вказано, що посли та купці, від’їжджаючи до Візантії, повинні були мати писані грамоти від київського князя, а не золоті чи срібні печатки, як це було раніше. Із введенням християнства як державної релігії потрібні були власні кадри духовенства, а не запрошені з Болгарії, і богослужбові книги, якими вони могли користуватися. Починаючи з X століття, по всій Русі відкриваються парафіяльні церкви, кожна з яких для річної соборної служби потребувала 8 богослужбових книг, а соборні храми їх повинні були мати 26. Це й стало основною причиною відкриття шкіл для навчання церковнослужителів. У таких школах „…вчили не тільки читати та писати, але й співати церковних пісень та ще вчили грецької мови. Із шкіл виходили священики та інші церковні служителі, писці, що переписували книги (бо тоді ще не вміли їх друкувати),
перекладчики, шо перекладали книжки з грецької та інших мов на церковнослов’янську”58.
Школи для духовенства найчастіше організовувались при монастирях, найбільшої популярності здобула Новгородська школа, відкрита князем Ярославом. Навчитися грамоті можна було не тільки в державних школах Києва чи Новгорода, ай у приватних учителів. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеликому Курську, де він учився в „єдиного учителя” і, за словами літописця Нестара, незабаром вивчив усі „граматики”59.
Пропагуючи освіту на Русі, князі київські були прикладом для інших у оволодінні книжними науками. Так, про київського князя Ярослава, прозваного в народі Мудрим, літописець пише: „Ярослав до книг прикладався, часто читав вдень і вночі; зібрав багато писарів і перекладав книги з грецької на слов’янську мову і так списано багато книг і зібрано вірним на науку. Отак як один чоловік землі пооре, а другий посіє, а інші жнуть і споживають у достатку — так було і з Ярославом: батько його Володимир зорав землю і зробив її м’якою — хрещенням просвітив; Ярослав засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, користаючи з книжної науки”.
Інший літопис оповідає, що Ярослав, приїхавши до Новгорода, зібрав з-поміж дітей старост і священиків триста душ і звелів їх „учити книгам”. Він наказує попам „по городам и онім містам” навчати простих людей і як наслідок — „письменні тоді були не тільки князі, дружина та духовенство, а й багато городян” | М. Аркас|.
Неоціненна роль у питаннях просвіти належала бібліотекам. Перша і фактично на той час найбільша бібліотека (на 950 томів) була відкрита у 1037 році в Софії Київській Ярославом Мудрим. Князеві привозили книги з Болгарії та Греції, цілий штат переписувачів працював над їх перекладами. За монастирським статутом, бібліотека підпорядковувалась особливому брату-бібліотекарю. За його розпорядженням, братія у певні часи займалася прочитанням книг або ж їх переписуванням. Поряд із переписувачами над книгою працювали редактори, перекладачі, художники, майстри, які виготовляли пергаментний папір, а також ювеліри. Книги на той час — це надзвичайно дорогі речі, які могли собі дозволити лише князі та монастирі. Як
5*Толочко П.П. Древний Киев.-К„ 1983,- С. 158.
59 Голочко П.П. Там само.- С.-158.
свідчать джерела, у Візантії в XI столітті за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 гектарів землі. Немає сумніву, що й на Русі ціна на книги була не меншою“1.
Окремі князі київські прославилися своєю освіченістю, любов’ю до книг і великим потягом до знань. Високоосвіченою людиною свого часу був Володимир Мономах, який знав 5 мов і на прийомах іноземних послів обходився без „толмача”, галицький князь Ярослав Осмомисл вільно володів вісьмома мовами, а онука Ярослава Мудрого організувала в Києві при Андріївському монастирі школу для „младьіх девиц”, де навчали дівчат і грамоті, і ремеслу.
Як бачимо, наші далекі предки не цуралися науки, а прагнули її, гідно оцінивши красу і мудрість книг.
Запитання і завдання на закріплення:
1. На який період припадає формування Київської Русі як держави? Які проблеми у зв’язку з цим виникли?
- Хто навчався у перших державних школах, відкритих Володимиром Великим? Чи було це навчання добровільним, тобто за бажанням, чи примусовим?
- Кого і для яких державних потреб готували ці школи? Які предмети там вивчались?
- Чому київського князя Ярослава прозвали у народі Мудрим, а галицького князя Ярослава — Осмомислом? Чи вдалі ці прізвиська?
- Що Ви знаєте про першу бібліотеку на Русі?
- Чим Ви поясните те, що книги на Русі коштували неймовірно дорого?
- Хто такий брат-бібліотекар і яку роботу під його керівництвом виконували монахи?
- Вивчіть напам’ять крилатий вираз про красу і мудрість книг, який нараховує майже тисячу років.