Служителями язичницької віри дохристиянської Русі були вол­хви. Вони належали до вищої духовної касти, їх послугами користу­валися як прості люди, так і князі. На свій час це були високоосвіче­ні люди, які часто володіли кількома мовами, сприяли налагоджен­ню і розвитку торговельних і дипломатичних відносин з іншими дер­жавами. Вони володіли великим запасом знань з народної медици­ни, астрономії, математики, були прихильниками і носіями старо­давньої культури, зналися на чаклунстві, знахарстві, таємницях при­роди. Вони складали книги, за якими можна було дізнатися про най­важливіші етапи життя тієї чи іншої людини, простежити її долю. Цими книгами користувалися при ворожіннях, тлумаченнях снів, передбаченнях погоди, у них подавалися відомості про цілющі трави

“” Плачинда С. Там само. – С. 18-51.

та способи їх використання при тих чи інших захворюваннях, молит­ви, замовляння тощо. В арсеналі ворожбитських книг волхвів були книги, вже самі назви яких розкривали їх призначення: „Зілейник”, „Волховник”, „Острологія”, „Звездочот”, „Громник”, „Рожден- ник”. Так, в астрологічній книзі „Рожденник” були „указани добриє і злиє дні і часи, і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенцев”. Волхви уміли за зіркою, під якою народилася дитина, визначати її майбутню вдачу: якщо це Арей (Марс), „то тяжела бити нравом, яра же и гневлива и дерза во бранех”, а якщо це Лада, то „сластолюбива предглаголють бити и удобна на блудное смешение”¹“².

Залежно від того, в якій фазі місяця гримів грім, за „Громовни- ком” передбачали долю людини, найважливіші події в її житті. Так, перший весняний грім — на здоров’я, а грім на зростаючий місяць — на смерть. Вважали, що камінчики з отворами, пробиті блискавкою, мають велику цілющу силу, тому й використовували їх або ж для лі­кування від різних хвороб, або як амулети та обереги. За польотом бджіл, голубів, ворон, інших птахів, за розташуванням на нічному небосхилі зірок, місяця, за рухом хмар, поривами вітру, за коливан­ням язика полум’я свічки вони передбачали майбутнє, лікували від різних хвороб, спілкувалися з царством померлих.

Існувала певна ієрархія язичницького духовенства. Кожне плем’я мало свого волхва, над племінними волхвами стояв головний волхв, близький до князя. В обов’язки головного державного волхва (жер­ця) входило давати поради князеві у найважливіших сімейних та дер­жавних справах, координувати діяльність племінних жерців. Пле- менні волхви стежили за точним виконанням обрядів богослужіння, жертвоприношення, вони ж визначали початок польових робіт, зби­рання лісових ягід, грибів, цілющих трав. Деякі жерці мали величез­ну надприродну силу й могли не лише передбачати погоду, а й впли­вати на неї: викликати дощ, спинити бурю, викликати вітер тощо. У середовищі волхвів були й такі, які вміли читати язичницькі знаки- символи, тому в їх обов’язки входило виготовлення найрізноманіт­ніших оберегів, тотемів.

Особливою популярністю в народі користувалися волхви, які вмі­ли лікувати людей від різних хвороб. Крім того, вони широко вико­ристовували трави, настої, мазі, зналися на замовляннях, молитвах, чаклунстві. Знахарством, цілительством, чаклунством часто займа-

‘”‘Лозко Г. Українське народознавство,- К., 1995.— СІ 16.

лися не лише чоловіки, а й жінки-волхвині, які мали обширні знан­ня і надприродну силу.

В обов’язки служителів язичницької віри найнижчого рангу вхо­дило сповіщати народ про наближення релігійних свят, жертвопри­ношень. Крім того, вони доглядали за статуями богів, священними гаями, священними деревами та священними тваринами. їхнім обов’язком було підтримувати священний вогонь, виготовляти свя­щенні атрибути, допомагати у проведенні колективних молінь та ри­туальних обрядодій. Літописи доносять чимало згадок про цих охо­ронців таємниць язичницкої віри, які вважалися посередниками між богами і людьми. Один із літописів (Густинський) зазначає, що в обов’язки волхвів входило підтримувати жертовний вогонь перед статуєю Перуна у Київському капищі. Це так званий живий вогонь, добутий тертям однієї палички об іншу. Якщо ж полум’я згасало з ви­ни жерця, його вбивали як ворога Перуна. Нічого не скажеш, суворі закони. Релігійні обряди, моління давніх слов’ян проходили у свя­щенних гаях, де, за тогочасними віруваннями, у кронах дерев жили боги. У цих гаях не можна було полювати, рвати квіти, бо і дерева, і струмки, і квіти, і всі живі створіння — все належало богам. Звичай приносити жертви богам (вепра чи червоного півня) сягає неза­пам’ятних часів. Він був частиною всього ритуалу приготування святкової трапези на честь богів. Крім того, виготовлялися й риту­альні напої. Виготовлення священних напоїв соми та сури супровод­жувалося виконанням цілого ряду магічних дій і співанням божес­твенних гімнів. „Ми випили соми, ми стали безсмертними, ми до- сягли світла, ми знайшли Богів”””, — так співається в одному із свя­щенних гімнів. Випивши соми, — наркотичного ритуального напою

— жрець впадав у транс і йому відкривалися таємниці Всесвіту. Лежа­чи під священним деревом і слухаючи шум його крони, він давав від­повіді на всі запитання, як підказувало йому Божественне провидін­ня. До нас у текстах „Авести” й „Рігведи” дійшли рецепти соми, хо­ча визначити, яка рослина (молочай, гриби, коноплі, верес) є її ос­новним компонентом, учені не змогли. Із запровадженням у 988 ро­ці християнства на Русі волхви зазнали нечуваних гонінь і жорстоких переслідувань. Ті, які залишилися живими, пішли у лісові хащі, від­межувалися від людей, переважно займаючись знахарством, ціли- тельством.

“” Нсчуй-Лсвицький І. Світогляд українського народу- К., 1992.- С.6-20.

Історія свідчить, що у всі віки у всіх народів були люди, які могли передбачати людську долю, причому іноді не лише долю однієї лю­дини, а й цілих держав. Хто не знає імені Нострадамуса, пророцтва якого збулися і продовжують збуватись? Високоосвічена людина свого часу (математик, добре знався на медицині, знав декілька мов, вивчав давньоєгипетську магію, деякий час жив у монастирі), він пе­редбачив возвеличення чи занепад імперій, пророкував долю тим ге­ніальним особистостям, які своєю позитивною чи негативною діяль­ністю у той чи інший час впливали на перебіг історичних подій. Крім того, він точно назвав дату і час своєї смерті.

Як за часів Нострадамуса, так і пізніше, людей, які мали дар ясно­видців, спалювали на вогнищах. Скільки їх згоріло на тих вогнищах святої інквізиції? Хто його знає, ніхто не рахував. А що окремі люди справді мають незвичайні здібності, які сучасна наука не може пояс­нити, то це є незаперечним фактом. Доказом цього послужать при­клади, які зберегла і донесла до нас історія.

За царювання Олексія Михайловича, батька Петра І, при цар­ському дворі проживав випускник Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький, який навчав духовних наук царевича Федора Олексійовича, а пізніше і Петра І (саме з-під пера цієї талановитої людини вийшов відомий релігійний твір „Духовна Вечеря”). Але Си­меон Полоцький був не лише талановитим богословом, талановитим наставником, а й не менш талановитим провидцем.

28 серпня 1671 року московський цар Олексій Михайлович обвін­чався з молодою царицею Наталією Кирилівною. Тієї самої ночі, спостерігаючи за зірками, Симеон Полоцький помітив на небі неда­леко від планети Марс нову зірку. Підрахунки показали, що цієї ночі цариця завагітніла і має народити геніального сина, якого назвуть Петром.

Наступного дня вранці Симеон Полоцький був у царя з радісною новиною, привітав його із зачаттям у чреві сина і назвав точну дату його народження — ЗО травня 1672 року. Тут же він власноручно під­писав папір, який підтверджував усе сказане і передав його Його Ве­личності. „Он приобрететсебе всемирную известность и заслужит та­кую славу, какой не имел еще никто из предшествующих ему русских царей. Он будет великий и на удивление достойный победитель и многие падут от меча его. Злобствующие на него соседи будут им по- бежденьї. Множеством славньїх дел он превзойдет своих предков. Он будет встречать со стороньї иодданньїх много препятствий и в борьбе с зтими препятствиями укротит много беспорядков и смущений. В течение своей жизни как на суше, так и на морях совершит много славньїх дел. Искореняя злодеев, он будет любить и поощрять трудо­любивих, свято сохранять веру и совершит много славньїх дел, что не преложно знаменуют небесньїе светила. Все упомянутое я видел, как в зеркале, и я Вашему Величеству представляю оное письменно”¹“⁴.

Коли на запрошення царя з’явилася молода цариця, Полоцький поздоровив її і, між іншим, додав, що пологи триватимуть три дні, бу­дуть дуже тяжкими,але, дякуючи Богові, все закінчиться благополучно.

Пізніше, у бесіді з царем, Полоцький пояснив, що з Божого до­зволу можна читати людські долі, їх минуле та майбутнє з точністю до однієї години, передбачати характер, вдачу.

28 травня 1672 року у цариці почалися пологи. Молився цар, поряд гаряче молився Полоцький, хоча зазначив, що муки цариці тривати­муть ще два дні. А цариці ставало все гірше. Налякані критичним ста­ном здоров’я цариці, попи вже прилучали її до святих Божественних таїн. Сам же Полоцький гаряче всіх запевняв, що цариця не помре, що нема чого так хвилюватися за її життя, що вона благополучно на­родить хлопчика через п’ять годин. Минуло чотири тяжких години. Страждання цариці досягли апогею. Цар зі сльозами на очах молився Богові, щоб цариця залишилася живою і швидше розродилася, а по­ряд з ним, упавши на коліна, Полоцький уголос молився Богові, щоб цариця ще годину постраждала. Розгніваний цар закричав: „Чому так молишся? Цариця і так при смерті і в безпам’ятстві…”, на що По­лоцький відповів, що на це є дуже важлива причина: якщо царевич народиться у першу половину п’ятої години, то буде жити близько п’ятдесяти років, а якщо в другу половину, то проживе до сімдесяти років. Під час цієї перепалки повідомили, що цариця народила хлоп­чика. Це сталося 30 травня 1672 року. Царевича назвали Петром. Все сталося так, як і передбачав Полоцький дев’ять місяців тому.

Наслухавшись про незвичайний дар провидиці-парижанки Марії- Анни Ленорман, нікому тоді невідомий лейтенант Наполеон Бона­парт з друзями зайшов до її салону. Побачивши його, провидиця впа­ла на коліна перед ним і викрикнула до всіх присутніх: „Встаньте, пе­ред вами майбутній імператор Франції!” Від цих слів Наполеон дуже

Лубчснкова Ю.Н., Романова В.И, Забавньїс и поучительные истории из жизни

Петра Великого. — М., — 1991.- С.6.