У зв’язку з тим, що в новому підручнику з української мови для 8 класу
порівняно з попередніми виданнями є зміни, редакція звернулася до його автора
доктора педагогічних наук професора А. П. Медушевського з проханням коротко
розповісти про нову для школи класифікацію складнопідрядних речень.
Нижче друкуємо його коментарі.
У сучасних наукових працях, підручниках і посібниках з мови користуються
двома класифікаціями складнопідрядних речень: традиційною логіко-граматичною
і порівняно новою структурно-семантичною.
Учення про складне речення, побудоване на структурно-семантичному
принципі, містить поділ складнопідрядних речень на одночленні й двочленні,
окремо розглядаються речення займенниково-співвідносні, в обставинних реченнях
виділяються складнопідрядні з приєднувальними і з’ясувальними підрядними
частинами. За шкільною програмою цей матеріал не вивчається з такою повнотою,
але основні принципи структурно-семантичної класифікації зберігаються.
Теоретичною основою викладання теми «Складне речення» в школі за новим
виданням підручника [Медушевський 1974], що відповідає новій програмі, є
сучасне вчення про складне речення, побудоване на структурно-семантичному
принципі, розробленому в працях М. С. Поспєлова та інших радянських
лінгвістів.
Виходячи з того, що складнопідрядне речення з погляду змісту й
синтаксичноі структури є єдиним цілим, при структурно-семантичній класифікації
не користуються термінами «головне речення», «підрядне речення». Замість них
вживають терміни «головна частина» і «підрядна частина». При розгляді
складнопідрядних речень ураховується: а) до чого саме в головній відноситься
підрядна частина, б) за допомогою яких формально-граматичних засобів вона
поєднується з головною і в) які смислові відношення існують між частинами
складнопідрядного речення.
При загальній характеристиці складнопідрядного речення наголошується на
тому, що підрядна частина в цих конструкціях пов’язується з головною
сполучниками підрядності або сполучними словами.
Вивчаючи параграф про зв’язок підрядної частини з головною, потрібно
показати, чим сполучники підрядності відрізняються від сполучних слів.
Сполучники підрядності мають якесь значення, що дає підстави поділяти їх на
групи. Відомо, що сполучники підрядності поділяються на причинові (бо, через те
що, тому що), часові (щойно, ледве, скоро, після того як), умовні (якщо, якби, як
тільки), мети (щоб, для того щоб, аби), порівняльні (мов, немов, начебто), допустові
(хоч, нехай, дарма що), наслідкові (так що).
Сполучники підрядності членами речення не виступають. Слолучні ж слова,
якими у реченні бувають відносні займенники (хто, що, який, котрий, чий)
530
Тема V. Синтаксис складного речення
прислівники, співвідносні з займенниками (де, куди, коли, як), виступають
членами речення і одночасно служать для з’єднання підрядної частини
складнопідрядного речення з головною.
Отже, сполучні слова належать до слів повнозначних, а сполучники
підрядності – до слів службових. Лише окремі сполучні слова (коли, що, чим, як) у
різних контекстах можуть виконувати роль сполучника.
Уважне вивчення сполучних слів, що відповідають у реченні на питання, і
семантичних груп слолучників підрядності, що на питання не відповідають,
готує основу до сприймання принципу класифікації складнопідрядних речень,
поділу їх на групи. Першою такою групою (у шкільному підручнику вона не
позначена спеціальною назвою) є складнопідрядні речення, що мають у
головній частині співвідносне слово, до якого відноситься підрядна. Це
співвідносне слово в одних складнопідрядних реченнях є обов’язковим
(наприклад: «Тільки той життя достоїн, хто кохає рідний край» – (В. Сосюра), в
інших – факультативним, необов’язковим («Чи є в світі така сила, щоб
змагатись з нами сміла?» – Нар. творчість).
Відносні займенники і прислівники підрядних частин стосуються
відповідних їм, тобто співвідносних з ними, вказівних слів (той, та, те, ті; там,
туди, тоді). Вказівне слово є членом головної частини, сполучне – підрядної.
У всіх випадках синтаксична функція підрядної частини визначається
синтаксичною функцією вказівного слова. До вказівних слів головної частини
можуть відноситись не лише сполучні слова, а й сполучники підрядності:
такий (щоб); такий (ніби).
Тому виникає потреба відрізняти поєднання вказівного слова з сполучним
(той – хто, того – кого, тоді – коли, там – де) від складених сполучників
підрядності (тому що, в міру того як, замість того щоб).
Складені сполучники, якщо підрядна частина стоїть після головної, можуть
поділятися паузою на свої складові компоненти, один з яких належатиме до
головної частини, а інший – до підрядної. Наприклад: «Виконання такого
значного обсягу будівництва стало можливим тому, що за останні роки були
створені необхідні умови для зміцнення будівельної індустрії» (3 газ.).
Але паузу, залежно від змісту речення, можна зробити і перед складеним
сполучником у цілому. За всіх умов компоненти складених сполучників
членами речення не виступають.
При загальній характеристиці складнопідрядних речень підкреслюється,
що всі вони поділяються на дві групи: а) складнопідрядні речення, в яких
підрядна частина пояснює слово в головній, і б) складнопідрядні речення, в
яких підрядна частина пояснює головне в цілому.
До першої групи належать означальні, з’ясувальні й окремі різновиди
обставинних речень (складнопідрядні є підрядними частинами місця і часу); до
другої – обставини складнопідрядні речення з підрядною частиною, що вказує на
мету, умову, причину, допуст, порівняння та наслідок дії головної частини.
У складнопідрядних означальних реченнях підрядна частина пояснює якийсь
член головної, виражений іменником чи іншими частинами мови, вжитими у
значенні іменника, наприклад:
«Вінчає слава нашу зброю, яка звелась над чорною ордою» (М. Бажан).
«Він працював в одному з колективів тих учених, котрих іменують нині
космонавтами» (Я. Гримайло). «Синьоокий, що зустрів нас на узліссі, був
531
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
командиром партизанської розвідки». «Відібрані в авіацію, що трималися
окремо, уже почували себе космонавтами».
Підрядні частини, що відносяться до члена речення, вираженого іменником
чи словом, вжитим у значенні іменника, відповідають на питання який? чий?
котрий? і здебільшого виступають розгорнутим означенням.
Ця синтаксична функція підрядної частини не залежить від синтаксичної
функції іменника в головній частині, якому підпорядкована підрядна (іменник у
головній частині може виступати підметом, присудком, додатком, обставиною, а
залежна від нього частина у всіх цих випадках виступатиме означальною).
Іноді при означуваному підрядною частиною іменнику є вказівне слово-
означення, що виділяє його з-поміж інших подібних. Наприклад: «Добре тому
ковалеві, що на обидві руки кує» (Нар. творчість).
Відомо, що предметного значення у контексті можуть набувати і
займенники. Отже, до цієї групи складнопідрядних речень належатимуть і такі
складнопідрядні конструкції, у яких підрядна частина пояснюватиме член
головної, виражений займенником, ужитим з предметним значенням, наприклад:
«Такі близькі тепер ви, що в далекій стороні, в боях біля гори Душак зорю несли,
як правди знак» (О. Ющенко). «Щасливий той, хто має ласку й дім»
(А. Малишко). «Шовкун знав усе, що цікавило дівчину» (О. Гончар).
У цих конструкціях підрядна частина відповідає на відмінкове питання і її
синтаксична функція зумовлюється синтаксичною функцією пояснюваного
займенника. При підметі ви підрядна частина відповідає на питання хто?, при
підметі той підрядна частина теж відповідає на питання хто?, при додаткові усе
підрядна частина відповідає на питання що?.
У зв’язку з цим означальні підрядні речення мають два різновиди: власне
означальні і займенниково-означальні.
Підрядна частина в займенниково-означальних реченнях відноситься до
підмета чи додатка головної, виражених займенником, і може стояти як після
головної, так і перед нею, наприклад: «Той, хто болю глибину збагне, той
збагне і радість в повній мірі» (Л. Дмитерко); «Що минуло, те вже не
повернеться» (Леся Українка).
До займенниково-означальних речень виносять також і складнопідрядні
речення з підрядною частиною, яка залежить від присудка головної, вираженої
займенником, наприклад: «Вітер такий, що з ніг валить»; «Мій товариш не
такий, щоб його можна було випередити на кросі».
Підрядні частини в таких складнопідрядних реченнях відповідають на
питання який? хто він такий? що він таке?
Таким чином, структурною особливістю складнопідрядних означальних
речень є те, що підрядна частина в них пояснює член головної, виражений
іменником чи іншими частинами мови, вжитими в значенні іменника.
За синтаксичною функцією і способом приєднання підрядних частин до
головних ці конструкції бувають різними. Названі вони означальними за
найбільшою кількісно групою складнопідрядних, в яких підрядна частина
виступає розгорнутим означенням при слові головної, вжитому з предметним
значенням.
До з’ясувальних складнопідрядних речень належать такі, в яких підрядна
частина роз’яснює зміст якогось із членів головної. Підрядна частина в цих
реченнях відповідає на відмінкові питання і з’єднується з головною сполучним
словом або сполучником підрядності, наприклад: «Ніколи в бурі не загине»
532
Тема V. Синтаксис складного речення
(хто?), хто Прометея має дух» (В. Сосюра). «їдеш день, їдеш два – не вгадати
(чого?), де дорозі кінець степовій» (М. Нагнибіда). «Ти б не хотів (чого?),
щоб день уже скінчився?» (Леся Українка). Характерною структурною
особливістю з’ясувальних речень є те, що в них у головній частині немає
вказівного займенника – співвідносного слова. Пор.: «Благословен, хто може
краплю болю з чола гарячого пораненого зняти» (П. Воронько) – «Благословен
той, хто може краплю болю з чола гарячого в пораненого зняти».
Складнопідрядні із співвідносними словами (займенниками) у головній
частині належатимуть до речень займенниково-означальних, а не до
з’ясувальних.
У зв’язку з відсутністю у шкільній класифікації складнопідрядних речень групи
займенниково-співвідносної, в обставинних підрядних реченнях розглядаються як
конструкції із співвідносними словами, так і без співвідносних слів, наприклад: «Де
трактор ходить, там золота пшениця родить» (Нар. тв.). «Де був колись бір,
стало велике село Бірки» (Панас Мирний).
У складнопідрядних з підрядними обставинними виділені підрядні частини
місця, часу, способу дії, мети, причини, умови, допустові й наслідкові.
Що позитивного в структурно-семантичній класифікації? Вона полегшила
диференціацію підрядних необставинних, оскільки замість чотирьох типів –
підметових, присудкових, означальних і додаткових – учні розрізнятимуть тепер
тільки два типи: з’ясувальні та означальні. Не стало труднощів, які були пов’язані
з розмежуванням дуже близьких за значенням підрядних додаткових від
підметових; обидва розглядаються тепер як з’ясувальні [Федоров 1972, с. 190].
Звичайно, в структурно-семантичній класифікації є певні недоліки; очевидно,
вони з часом будуть усунені. Зокрема, нам здається, що складнопідрядні речення з
підрядними частинами, які відносяться до членів речення, виражених словами
думка, згадка, мрія, надія, тобто іменниками, слід було б розглядати в групі
означальних, щоб зняти питання про те, коли їх вважати означальними, а коли –
з’ясувальними. Адже при характеристиці займенниково-означальних речень
зазначалось, що вони відповідають на питання відмінків, зокрема непрямих. На
питання непрямих відмінків відповідають і підрядні частини, що виносяться до
згаданої вище групи іменників.
Основні ознаки кожного з різновидів складнопідрядних речень при
характеристиці цих конструкцій в логіко-граматичній і структурно-семантичній
класифікаціях в основному збігаються. Тому немає потреби докладно їх
характеризувати.
Глибоке вивчення вчителями нового для школи теоретичного матеріалу
дасть змогу забезпечити добре засвоєння учнями курсу синтаксису, сприятиме
піднесенню успішності з української мови.
Література
1. Медушевський 1974: Медушевський А. П. Українська мова. 8 клас. –
К.: Рад. школа, 1974. – 127 с.
2. Федоров 1972: Федоров А. К. Трудньїе вопросьі синтаксиса. – М.:
Просвещение, 1972.
Опубл.: Українська мова і література в школі. – 1974. -№ 10. – С. 83 -85..