З 7 по 19 січня — період зимового повороту сонця надіто. За язич­ницьким віруванням, саме в ці дні народжувалося Сонце і починав­ся новий сонячний рік. Оскільки наші пращури споконвіку займали­ся землеробством, то й атрибути цього свята торкалися хлібороб­ського циклу. Це і кутя, і посівання зерна, і побажання доброго вро­жаю. Це свято у народі називають Колядою. Ім’я походить від слова „коло” — стародавнього символу сонця. Так називали всеслов’янсь­ку богиню неба, матір Сонця, дружину Дажбога. Вона була у постій­ному ворогуванні із богинею зла і ночі — Марою. Обрядове запалю­вання вогню, що символізувало народження Сонця, допомагало пе­ремогти Мару. Існує стародавній слов’янський міф, присвячений Коляді, який наводить етнограф В. Мицик: „Темні сили на землю напали. Споночіло довкола і холодно стало. Зібралася тоді на десято­му небі Велика Рада Богів Всевишніх. І мовила премудра Лада до ко­валя небесних обширів Сварога: „Аби все на землі на лад пішло, ви­куй, Свароже, людям нове Ра!” Задзвеніло небесне ковадло, і заяріло ясне-красне Сонце — Ра. Нова Зоря з рук всепереможного Сварога даром щедрим полинула до рук пресвітлої Коляди”.

Свято Коляди проходило масштабно й весело. Колядники збира­лися групами й ходили до родичів, знайомих, сусідів, співали вели­чальних пісень, посипали зерном, щоб добрим був майбутній уро­жай, спалювали зроблену з соломи Мару, щоб згоріло і щезло все зло, хвороби, нещастя, тут же було й споживання куті, й обрядове вне­сення до хати снопа жита тощо. Все це супроводжувалося танцями, переодяганням (ряжені), піснями-колядками, за що господарі щед­ро нагороджували ковбасами, хлібом, калачами, пирогами. Такі щед­рі дарунки збиралися на жертву богам за подароване людям Сонце. Це свято дуже давнє, наші пращури обряд Коляди святкують ще з IV століття, тобто йому вже більше тисячі років.

За іншою версією, цей обряд прийшов з Риму, де хлібороби про­тягом тижня (з 17 по 23 грудня за старим стилем) святкували Сатур­налії — зимові свята. За римською міфологією, бог Сатурн та його дружина Опса були покровителями врожаю, тому римляни віддава­ли шану хліборобській праці, раділи з її завершення, а кінець хлібо­робського року увінчувався зимовими святами. У ці свята римляни готували обрядові страви, дарували подарунки, влаштовували ігри та забави. Обов’язковим на честь Сатурналій було жертовне порося. Свята проходили гучно, весело, з широким розмахом.

З прийняттям християнства на територію Київської Русі прихо­дять нові релігійні свята, нові обряди, а язичницькі, у тому числі й Коляда, зазнають гоніння. Так, архімандрит Києво-Печерської лав­ри у „Синопсисі” (огляді), виданому в 1674 році, зазначає: „Нації нам’яти того біса Коляди й доселі не перестають обновляти, начен- ше от самого Рожедства Христова, по вся Святия дні собирающеся на богомерзкія ігралища, пісні поють і в них аще і о Рожестві Хрис­товом поминають, но зде же беззаконно і Коляду, ветхую прелесть ді- аволскую, много повторяюще, просовокупляють””¹“.

Як бачимо, пройшло багато століть, християнська релігія міцно вкорінилася й зміцніла, але народ не бажав відрікатись від прадавніх язичницьких обрядів. Тому не дивно, що передхристиянське свято народження Сонця злилося з одним із найбільших річних християн­ських свят — святом народження Ісуса Христа — Різдвом Христовим..