Це найбільше, найвеличніше і найзнаменніше зимове християнське свято, яке розпочинається опівночі з 6 на 7 січня і знаменує народження Ісуса Христа. У цей час у всіх храмах правиться нічна служба, яка завершується удосвіта.
Першими сповіщали про народження Сина Божого хлопчики се- ми-восьми років, які йшли до родичів, до сусідів вітати їх зі святом. Зайшовши до господи, декламували вірш-віншування:
З Святим Різдвом вітаю.
Всім здоров’я бажаю:
Господарю на воли.
Господині на квочки,
Хлопцям-дівчатам на гуляння,
Малим дітям забавляння,
Христу-Богу вихваляння!
З Святим Різдвом будьте здорові!
Віншувальників чекали в кожній оселі, бо вважалося, що вони приносять щастя, здоров’я, достаток, і чим більше їх буде, тим багатшим і щасливішим буде рік. Ні жінкам, ні дівчатам не можна було в першій половині цього дня ходити по хатах, бо разом з ними нібито приходять хвороби, нестатки, нещастя. Взагалі, у цей день нічого не можна робити, церква забороняє порушувати урочистості цього величного дня якоюсь роботою. У народі побутує легенда про плями на місяці, пов’язана із забороною працювати в цей день. Кажуть, що то брат брата на вила підняв. А сталося це тому, що один із братів порушив сувору заборону і почав працювати в цей день: він брав вилами сіно в стодолі, а там брат відпочивав. От він його разом із сіном і підняв на вила. За це Бог поставив його на Місяці, щоб усі люди боялися, шанували Бога і не порушували його закони.
Цього ранку, доки не зійшло сонце, господар обходив з молитвою оселю, кропив її свяченою водою, обкурював запашним зіллям, запалював свічку, а потім уся родина сідала за стіл на простелені рушники, спершу „продмухавши” місце, щоб не сісти на добрих духів. Сніданок починався молитвою, яку читав господар: „Будьмо здорові зі Святим Різдвом! Хай Господь милує нас і має нас у своїй опіці на кожному кроці і дарує нам щастя, здоров’я на многії літа, а всім померлим пошли, Боже, Царство Небесне, раювання в небі!”. А потім після довгого пилипівського посту всі члени родини з задоволенням споживають скоромне: ковбаси, смажену гуску чи качку, копчений окіст, бо за давньою традицією до Різдва у кожній родині кололи кабана, різали гусей, качок, начиняли і пекли ковбаси, коптили окіст.
Ввечері село наповнювалось шумом і гамом. Дорослі сім’ями ходили одні до одних у гості, а молодь збиралася в гурти і колядувала. Парубки поміж собою обирали старшого — „ватага”, обирали „козу”, „міхоношу”, „цигана”, „жида”, „смерть з косою” та ін. На „козі” був кожух, вивернутий вовною назовні, солом’яні роги, хвіст та дзвіночок. У руках ватага була рухома „звізда” — зірка — обов’язковий різдвяний атрибут. Колядників щедро нагороджували цукерками, яблуками, пирогами, ковбасами, іншими продуктами, які були завчасно припасені до цього вечора.
Щедрий вечір! Добрий вечір!
Добрим людям на здоров’я!
Ой я знаю, що хазяїн дома,
А сидить він на кінці стола.
А на йому шуба люба,
На поясі калиточка,
В калиточці сім шелягів,
Сьому, тому по шелягу,
А нам, братця, по пирогу.
Молодь не лише колядувала, а й з великим задоволенням ставила різні забавні вистави, жартівливі сценки. Основний же зміст колядок полягає в побажанні щастя, здоров’я усій родині і побажання хорошого врожаю, який становить основу добробуту кожної селянської родини:
Дай же вам, Боже, у полі роду,
У полі роду, у хаті згоду.
Дай же вам, Боже, широкі ниви,
А на тих нивах рясні ячмена,
В перо пернисті, в зерно зернисті,
В зерно зернисті, в колоси колосисті.
Віншуємо вас щастям, здоров’ям,
Щасливі свята, многії літа!
Тематично колядки розрізняються залежно від того, кому вони адресовані: чи господарю, чи господині, чи парубку, чи дівчині. Але в основі будь-якої колядки лежать побутові інтереси хліборобів, їхні турботи і мрії. Так, у колядках господарю величання поєднується із магічним заклинанням врожаю, достатку в родині, приплоду худоби:
А за сим словом, бувай же здоров,
Бувай же здоров, пан-господарю,
Пан-господарю, старший братчику;
Не сам собою — • із газдинькою,
Із газдинькою, із челядкою:
Із синоньками, із доненьками,
А з усім родом, з ґречним обходом!
Та й з овечками і коровками,
Та й з коровками і з кониками.
Та й з кониками та із пчілками,
Із судинкою, із маржинкою.
§ 40. Свято Йордану – Водохреща (19 січня)
Колядки господині мають трохи інше спрямування і розкривають лише коло її інтересів, що здебільшого обмежуються хатніми проблемами: вести господарство, виховувати дітей, шанувати чоловіка:
А за сим словом будь нам здорова,
Сама з собою та й із ґаздою,
Та й з усім домом та й усім родом.
Віншуємо ж тя щастям, здоров’ям.
Колядки, адресовані парубкові й дівчині, в основному описують їхню красу, доброту, працьовитість, хазяйновитість. Поряд з побажанням здоров’я обов’язково йде побажання щасливої пари:
Красна дівчино, віншуємо тя,
Віншуємо тя на ім’я твоє,
Віншуємо тя зеленим вінцем,
Зеленим вінцем, красним легінцем.
Мабуть, найбільше радості колядування приносить дітям. З яким нетерпінням чекають вони першої зірки, з яким хвилюванням біжать селом до найближчих родичів та знайомих, несучи їм вечерю, і з дитячою наївністю і щирістю не приховують радості від одержаних подарунків — горіхів, цукерок, печива, дрібних грошей.
Окрасою Різдвяних свят у кожній оселі була й буде ялинка. Знали ялинку вже стародавні греки. Називали її тоді „еїросіана”. Нею були верхівка або галузка лаврового чи оливкового дерева, прикрашені білими, червоними стрічками, тканинами із білої вовни. На неї вішали яблука, фіги, печиво у формі лір і дзбанків, малесенький посуд з медом і вином, олією. Під час свят виносили на Акрополь і в домівки афінян. Вірили, що вона приносить багатство, щастя, радість і мир. З Греції культ святкового дерева перенісся до Риму. Еїросіану також знаходять і в Грузії. Тут її називають „чичилага”. Це дерев’яна палиця, обвита зеленню і прикрасами, подібними до давньогрецьких.
Перша згадка про ялинку зустрічається у документі, датованому 1605 роком, де літописець з міста Страсбурга розповідає, що в Ельзасі на Різдво до хати заносили ялинку. Прикрашали її квітами з кольорового паперу, яблуками, цукром і тоненькими золотистими папірцями1“‘.
Звичай прикрашати ялинку прийшов до нас з Європи.
Хвойні дерева — сосна, ялина чи смерека за давнім повір’ям — володарки великої сили, і мають вплив на урожай і довголіття. Зелене дерево нищило зло і оберігало від злих духів. Яблука і горіхи, які вішали на ялину, набирали чародійної сили, можна було на них ворожити, щоб приносили здоров’я і зміцнювали родину.
Запитання і завдання на закріплення:
1. Коли починався новий сонячний рік за язичницькою релігією?
- Чому атрибути язичницького зимового свята Коляди пов’язані з хліборобською працею?
3. Які існують версії щодо походження свята Коляди?
- Яка основна причина поєднання язичницького свята Коляди і найбільшого християнського свята Різдва Христового?
- Коли святкують свято Різдва Христового? Чому це свято у народі ще називають „багатою кутею”?
- Які атрибути святвечора Ви можете назвати?
- Чому вечерю на святвечір називають спільною вечерею всього роду?
8. Які легенди і повір’я пов’язані зі святом Різдва Христового?
9. Доброю традицією в Україні стало поминання покійних на Святвечір. Чи робите це Ви і Ваші рідні?
10.Які колядки і щедрівки Ви знаєте?
11.Яка тематика колядок і щедрівок?
12. Що таке вертеп, яка його символіка та її значення? Чим цінна ця форма молодіжного дозвілля?
13.Чи доводилося Вам носити вечерю і яке враження це на Вас справило? Що символізує цей обряд?
14. Чому до обіду 7 січня жінкам і дівчатам не можна ходити по хатах? Які вірування з цим пов’язані?