Світла Паска — головне свято у православних християн, що зна­менує чудодійне Воскресіння Ісуса Христа, розіп’ятого на хресті за вироком іудейського суду.

На третій день після смерті Ісуса Христа на хресті вночі стався ве­ликий землетрус: Ангел Господній, зійшовши з небес, відвалив камінь від входу в печеру, і Христос воскрес. На світанку жінки прийшли до печери, щоб помазати миром тіло Ісуса, і, вражені, побачили там Ан­гела, який сказав їм: „Не бійтесь! Знаю, що шукаєте Ісуса розіп’ятого. Його немає тут: Він воскрес”. А воскреслий Ісус ще 40 днів являвся учням, втішаючи і наставляючи їх. Він поборов смерть¹⁷“.

Воскресіння Христа — найбільше і найвеличніше християнське свято року. Всю ніч у церкві правиться служба. У святу неділю на вос- кресній утрені тричі в церкві лунає:

— Христос воскрес! — і тричі хором відповідають миряни:

—  Воістину воскрес!

Після цього співає хор:

— Христос воскрес із мертвих! Смертію смерть подолав

І тим, що в гробах, життя дарував…

Після служби процесія тричі обходить навколо церкви, а вже по­тім починається освячення пасхальних страв. Святять паски, сало, яйця, масло, сир, м’ясні продукти. Колись у давнину святили печене порося із пучечком хріну в п’ятачку на позначення гіркоти страстей Христових. Все це укладали в кошик, застелений найкращим виши­тим рушником, прикрашали квітами. Паски й інші продукти при­крашають хрестом. Хрест — теж головна прикраса свяченого. Він ро­биться із тіста, з пофарбованого пшона або цукру. Світлість Воскре­сіння Христового символізує свічка, засвічена в церкві й устромлена в паску.

У Великодні дні прийнято христосуватись одне з одним, тричі ці­луючись. У ці дні вітаються навіть з ворогами, миряться, прощають

¹⁷¹¹ Православний календарі,. Современное слово. — Минск, 2000. – С. 88 — 89.

давні образи, якщо такі були, вибачаються самі, якщо перед кимось завинили. При христосуванні обмінюються крашанками. Вважаєть­ся, що перша подарована крашанка має велику магічну силу. На Ве­ликдень дівчата, жінки й малеча натирали щоки червоними крашан­ками або ж вмивалися водою, в яку була занурена червона крашанка, щоб були рум’яні щоки, бо рум’янець — то ознака здоров’я.

Яких же обрядодій дотримувалися колись на Великдень? Повер­нувшись із церкви, господар зі свяченим тричі обходив обійстя, а вже потім заходив у хату, вітав зі святом родину, бажав щастя, здо­ров’я, достатку і клав свячене на покуті під образами. Великоднє сні­дання починалося проголошенням „Христос воскрес!” і поділом свяченого яйця між всіма домашніми з побажаннями добра і здо­ров’я. У всіх святковий настрій. Стіл застелений білою скатертиною і заставлений найсмачнішими стравами, які є в домі. Тут і паски, і пироги, і печиво, яйця, сир, сало, шинка, ковбаса, печене порося. Обов’язкові на столі й міцні напої: горілка, наливка, настоянка. Про щедрість українського столу у великодні свята ще півтора століття назад писав Терещенко: „В Україні святкують Великдень веселіше і заможніше, ніж на півночі. В кілька рядів ставлять на стіл паски, що пеклися на різних солодощах та запашному корінні. Разом з паскою, в яку встромлена гілочка свяченої верби і воскова свічка, — тарелі яєць, пофарбовані в різні кольори: жовтий, синій, червоний; начи­нене порося з хріном у зубах, а по боках його — зелень і овочі; сма­жена гуска, індик, телятина, засмажена свиняча шинка, ковбаса, са­ло, шматок чорного хліба, солодкі пиріжки, сир, сметана, сіль, ка­рафка з горілкою, настоянки та наливки…”¹⁷¹

Як і на Різдво, на Великдень діти розносять свячене близьким ро­дичам, які їм дарують писанки, солодощі, гроші. Ведикодній тиж­день ще називають „волочильним тижнем”, бо дорослі „волочаться” по хатах родичів та знайомих. Ідуть у гості обов’язково з горілкою, свяченою паскою та крашанками, а господарі ставлять на стіл усе, що є найсмачнішого в домі, що щедро готувалося для гостей. У ці дні ніхто не працює, бо щось робити — гріх. Можна лише поратися біля худоби, птиці. У господинь, звичайно, більше роботи, бо треба пек­ти й варити, щоб годувати сім’ю і щоб було чим шанувати гостей.

У Великодні дні нікому не можна відмовляти в милостині — це ве­ликий гріх. Наш народ — щедрий від природи: останнім поділиться.

¹⁷¹ Терещенко А. Бьіт русекого народа. Т.ІУ, СПб, 1848. — СІ 11.

І в наш час і бідні й багаті люди з добрим серцем щедро жертвують гроші на притулки для дітей-сиріт, дітей-інвалідів та будинки для лю­дей літнього віку, роблять щедрі пожертви на добрі справи, за що їм велике спасибі від людей і прощення багатьох гріхів від Бога.

Поки дорослі у Великодні дні п’ють-гуляють, молодь теж не си­дить без діла. Всі збираються на вигоні, за селом, танцюють, співа­ють, грають у різні ігри, обмінюються писанками, виявляючи взаєм­ні почуття. Перш за все грають „у битки”, стукаючи писанки носи­ками. Виграє той, чия писанка міцніша. Виграш — крашанка, цукер­ка, а то й поцілунок, якщо грали хлопець з дівчиною і дівчина про­грала. Часто хлопці йшли на хитрощі. У сирому яйці робили мале­сеньку дірочку, через яку соломинкою витягували його вміст і, так само, через соломинку заливали в яйце гарячий віск і тоді вже така крашанка була найміцнішою. Популярною була й гра „у качалки” (чия писанка покотиться з гірки найдальше) та інші. І танці, й ігри супроводжувалися жартами, сміхом, але рамки дозволеного у сто­сунках ніхто не переходив — не прийнято, гріх. Обов’язковою на Ве­ликдень була гойдалка, яку робили хлопці і на якій гойдалися вдень діти, а вечорами — молодь.

В Україні існує ще один Великодній звичай, пов’язаний із віру­ванням у те, що в ці дні „грає сонце”. Перед сходом сонця відкрива­ли вікна — „щоб упустити до хати Царя неба, який приносить у дім щастя й здоров’я”. Цей звичай гарно описаний Василем Скуратів- ським та Олексою Воропаєм: „Дівчата ж вибігали тим часом у садок, ставали під яблунею обличчям на схід сонця, чекали перших проме­нів. Як тільки воно з’являлося, склавши руки, читали молитву:

Добрий день тобі, сонечко яснеє!

Ти святе, ти ясне, прекраснеє.

Ти чисте, величне та поважне;

Ти освічуєш гори й долини, і високі могили, —

Освіти мене, рабу Божу (ім’я), перед усім миром:

Перед панами, перед царями,

Перед усім миром християнським Добротою, красотою, любощами й милощами.

Щоб не було ні любішої, ні милішої

Од раби Божої народженої, хрещеної, молитвеної (ім’я),

Яке ти ясне, величне, прекрасне,

Щоб і я така була ясна, велична й прекрасна Перед усім миром християнським на віки віків.

Амінь.

Після цього на корі яблуні робили помітку у формі хрестика. Ко­ли дерево зацвітало, з цих квітів плели вінок і, трохи поносивши, чіпляли в оселі. Такий вінок берегли, бо ним чарували „на лю-

Г “172

бов” .

.