Із сивої давнини прийшло до нас поетичне і водночас загадкове язичницьке свято Івана Купала. Купало у дохристиянській релігії — бог земних плодів. Наші давні предки, поклоняючись божественній силі цього бога, приносили йому в жертву найцінніше, що родила земля, — хліб. Випадає це свято на 7 липня (24 червня за старим сти­лем) — день літнього сонцестояння. У цей день сонце набирає най­більшої сили. Його благодатне тепло розливається по всій землі, прогріває воду в річках, ставках і озерах настільки, що з цього дня вже можна купатися. Наші пращури, не розуміючи багатьох явищ природи, обожнювали і поклонялися життєдайним силам природи

—  воді та сонцю, про що свідчать обов’язкові атрибути цього свята — очищення вогнем та водою, ігри та магічні дії біля річок та озер. Свя­то Купала з його атрибутами, а також легенда про дивовижний цвіт папороті відомі багатьом європейським народам і широко святкуєть- ся ними. Це свідчить про племінну спорідненість народів індоєвро­пейської сім’ї, їхнє спільне вірування, культуру, традиції.

З приходом на Київську Русь християнства це свято поєдналося із християнським святом — Різдвом св. Івана Хрестителя. Іван Хрести­тель — Предтеча Ісуса Христа — сам хрестив Його і був свідком, як Святий Дух зійшов на Нього. Незважаючи на підпорядкованість свя­та Купала церковному календарю, воно впродовж століть пересліду­валось і церквою, і владою, шо й призвело до його часткового, а іноді й повного викорінення на окремих українських територіях. „ Велич – не слов’янське свято Купала з вечірніми багаттями, з обрядовими пе­рескакуваннями через вогонь, із качанням запаленого колеса в річку, з хороводами і піснями все більше відходить у забуття”, — зазначає один із дослідників минулого століття. Негативне ставлення до цьо­го язичницького свята засвідчують різні документи, літописні мате­ріали, зокрема у Густинському літописі сказано: „Купала бяше бог обилия якоже у елин Церез дарение приношаху, в то время егда имя- ше настати жнива. Сему Купалу — бесу еще й донине безумни па­мять совершают, начеше июня 23 дня, в навечерие рождества Иоан­на Предтечи, даже до жатви й далей,.. с вечера сбираются простоя Чадь обоего пола й соплетают венци из ядового зелия или коренья, й препоясавшиеся билием возгнетаютогни. Инде же поставляют зеле­ную ветвь й емшеся за руце коло, обращаются окрест оного огня, по- юще свои песни, проплетающе Купалом, потом через оний огонь пе- рескакуют!”¹”

Що ж це за свято Івана Купала, які легенди і повір’я з ним пов’язані і як його святкують у нас в Україні? Це одне з найпоетич- ніших, найчарівніших свят, сповнене любовних чар, і одне із найта- ємніших, бо в ці дні пробуджується всіляка нечиста сила. Починало­ся воно надвечір, хоча готувалися до нього заздалегідь. Хлопці роби­ли опудало (марену), збирали хмиз для вогнища, готували деревце — гілку вишні чи верби. Дівчата прикрашали це деревце польовими квітами, стрічками, запаленими свічками, плели вінки з польових квітів, співаючи купальських пісень:

Заплету віночок,

Заплету шовковий На щастя, на долю,

На чорнії брови.

Ой пущу віночок На биструю воду На щастя, на долю,

На милого вроду.

 

Полное собранис русских лстописсй. – Т. 2 – СПБ.

Ой плинь, віночку,

Прудко за водою,

На щастя, на долю Милому зо мною.

Вінки з’явилися у далекі від нас часи і пов’язані вони з культом Сонця, коли на його честь наші давні предки сплітали в коло квіти, листя, гілочки і прикрашали ним голови. Ще в Древньому Римі існу­вали громадянські вінки із дуба, маслинові в нагороду за укладення миру, тріумфальні (з лавра) — ними увінчували переможців у боях і змаганнях, похоронні — з кипарису та ялини, весільні — з різних трав і квітів. Відомі почесні вінки (з мирта), вінки зневаги (з терни­ни). Останній надівали на того, кого зневажали. Терновий вінок як символ праведного мучеництва згадано в євангельських оповідях про Христа. У Х-ХІ ст. на Русі з’явилися металеві вінки, які стали на­зивати вінцями. їх носили князі, вище духовенство. Вінці виготовля­лися із дорогоцінних металів, оздоблювалися коштовним камінням і

174

були символом влади .

В Україні вінки плели із польових квітів і злаків. Волошки, мак, ромашка, сокирки, рожеві польові гвоздички, зелений барвінок, бі­ле ромен-зілля, м’ята, любисток, колосочки злаків — все це квіточка до квіточки, листочок до листочка впліталося у райдужне сонячне коло. Віночок на голові дівчини — це не тільки прикраса, це, перш за все, ознака її незайманості, дівочості. Олекса Воропай наводить ці­кавий факт: “… в 977-му році чехи підняли ціле повстання проти сво­єї княгині Дубравки тільки тому, що ця княгиня, будучи старою ба­бою, відважилась на свою голову покласти дівочий вінок”^[1].

Вінок може бути й оберегом від нечистої сили, якщо в нього по­між квітами вплести любисток та полин. Не випадково вінки з квітів із стрічками протягом багатьох століть були обов’язковим атрибутом на весіллях, охороняючи наречену від „поганого ока”. Взагалі вінок віддавна був символом чистоти, дівоцтва, незайманості.

Як же проходило свято Івана Купала? Увечері, перед заходом сон­ця, вся молодь збиралася біля річок. Запалювали вогнище, біля якого, як і біля марени, влаштовували ігри, танці, співи, різні розваги. За твердженням Б. Рибакова, існує своєрідний ритуал добування живого вогню або як його ще називають — цар-вогню, який користувався особливою пошаною у наших предків — східних слов’ян. Для цього обирали жінку або дівчину — продовжувачок роду людського, які, як і колись у давнину, кресалом або тертям однієї палички об іншу висіка­ли вогонь для ритуального вогнища. На цьому живому вогні спа­лювали старі непотрібні речі. „…Мотлох… підлягав знищенню заради „вигнання нечистої сили”. А ритуальні вогні й запалювалися для того, щоб відлякати нечисту силу. Коли вогнище трохи пригасало, через нього стрибали, проходячи таким чином ритуал очищення вогнем від хвороб, зурочень, навіювань, чародійства. За народними віруваннями, саме в цю ніч вогонь мав велику магічну силу. Закохані стрибали через вогонь разом, тримаючись за руки. Вважалося, що пара, яка, пере­стрибуючи через вогнище, не роз’єднає рук, скоро побереться. Якщо ж руки роз’єднаються, то пара розійдеться і разом ніколи не буде.

Вогонь як символ очищення і оберіг відомий не лише слов’янам, а й іншим неслов’янським народам. „Згідно з догмами католицької церкви в потойбічному світі є чистилище, де особливе місце посідає вогонь. Татарські хани допускали до себе руських князів тільки тоді, коли останні перейдуть вогонь, тобто очистяться.

Купальський вогонь вважався стихією, що має особливий вплив на долю людини, її майбутнє, зокрема одруження. У деяких народів був весільний обряд розпалювання багаття перед брамою наречено­го і прохід через нього з метою очищення аби взяти від нього вдос-

17

таль енергії” ”.

Пізніше несли до річки марену і пускали її на воду або ж топили у воді. У деяких місцевостях марену розламували на невеличкі шма­точки і кожен брав додому гілочку, яку клали потім на городі, щоб родили огірки й капуста.

Особливою поетичністю відзначається пускання вінків на воду. Часто до віночка приліплювали маленьку свічечку, запалювали її і легенько пускали вінок на воду. Можна лише уявити, яке це красиве, урочисте і хвилююче для кожної дівчини дійство, бо з ним пов’язані різні повір’я та ворожіння на подальшу долю:

Пливи, вінок, за водою,

Пливе доля за тобою.

Потапенко О.І., Кузьменко В.1. Шкільний словник з українознавства.- К.,1995.— С. 48.

Якщо вінок попливе — дівчина вийде заміж, коли ж потоне — пе­редчасно помре. Чий вінок виловить у річці хлопець — той і буде її суджений.

Я свій вінок візьму, кину у ставочок,

Гей, гей, кину у ставочок.

Хто той вінок спійма, той мене візьме,

Гей, гей, той мене візьме.

У деяких місцевостях хлопці запалювали обтикані соломою й просмолені старі колеса і пускали їх з гори в річку. Таке видовище справді було красивим, вражаючим і захоплюючим.

У ніч на Івана Купала найсміливіші йшли в ліс шукати квітку па­пороті. Вважалося, що ця квітка з’являється раз на рік саме в цю ніч рівно опівночі, але знайти її дуже важко, бо її охороняє нечиста си­ла. „Глухої півночі з’являється бутон квітки, рухається і стрибає. Кожної миті він збільшується, набуває кольору розжареного вугіл­ля. Рівно о 12 годині ночі бутон з тріском розкривається і по­лум’яним цвітом освічує все навколо”.¹⁷⁷ Всього декілька хвилин цвіте квітка папороті, а потім осипається, і треба саме в цю мить опинитися саме в цьому місці, щоб побачити це чудо. Але той, хто знайде і встигне зірвати квітку папороті, стане багатим, бо буде ба­чити всі заховані в землі скарби, стане розуміти мову всього живого, зможе лікувати людей, передбачати їх долі, але щасливою така лю­дина ніколи не буде, бо природа цієї сили йде не від Бога, а від не­чистої сили.

Купальська ніч — найпоетичніша і найчарівніша ніч у році. У цю ніч прокидається всіляка нечисть, бо саме ця ніч наснажує її най­більшою енергетичною силою. Цієї ночі з усіх кінців країни зліта­ються на Лису Гору відьми, відьмаки, чорти та інша нечиста сила, де відбувається шабаш відьом. Взагалі зі святом Івана Купала пов’язано багато повір’їв і легенд, оскільки природа в цю ніч досягає найбіль­шої своєї могутності і чарівності. Навіть папороть, яка ніколи не цві­те, рівно о 12-ій годині цієї ночі на декілька хвилин зацвітає чарів­ною вогняною квіткою. У цю ж ніч збирають чарівне зілля і на при­ворот кохання і на відворот — на його знищення.

Маркевич М. Обьічаи, поверья, кухня и напитки малороссиян,- К., 1960.

На Івана Купала цілу нічку блукала,

Викопала коріння з-під білого каменя.

Полоскала на броду, заправляла у меду,

Приставила до жару — кипи, корінь, помалу.

Іще корінь не вкипів, а вже козак прилетів.

За народними віруваннями, у цю ніч до сходу сонця трави мають сильні цілющі і чудодійні властивості. Але стають вони такими лише тоді, коли над ще не зірваними рослинами читалися відповідні мо­литви чи для зцілення, чи для привороту, чи для інших потреб. Так, наприклад, коли копали приворотне зілля (ромен, терлич чи любис­ток), то при цьому читали приворотну молитву: „Зільнику, Зільни- чсньку, візьми мою праву рученьку, поведи же в добрі поля, нахили же там, де доля. Дай мені корінь скопати, зілля, квітку урвати”. Пов’язане з Купальською ніччю й інше повір’я. Якщо тричі зачер­пнути купальської води, зварити в ній приворотне зілля терлич, при­мовляючи замовляння: „Терлич, приклич”, а потім умитися цим від­варом, то дівчина швидко вийде заміж.

По пучку кожної рослини, зірваної на Купала до схід сонця, муси­ла мати кожна добра господиня, щоб лікувати своїх домочадців від різних хвороб: від болю в руках і ногах, від головного болю і безсон­ня, від застуди і виразкових хвороб, від різноманітних дитячих та жі­ночих хвороб. Тому збирання цілющого зілля цієї ночі було обов’яз­ковим жіночим заняттям.

У народі вірили, що роса до сходу сонця на Івана Купала теж над­звичайно цілюща, тому качалися по росі, щоб весь рік бути здорови­ми. Наукою також доведено, що роса має цілющі антисептичні влас­тивості і добре зцілює різноманітні захворювання шкіри.

Запитання і завдання на закріплення:

1. Хто такий Купало в язичницькій релігії?

1. З яким християнським святом поєдналося свято Купала?

3. Як ставилася християнська церква до свята Івана Купала і чому?

1. Коли святкують свято Івана Купала і які його основні атрибути?
2. Що Вам відомо про обряд очищення водою і вогнем — Як вони проходили в Купальську ніч? Які повір’я і легенди з ними пов’язані?

6. Форму якого небесного світила має вінок і що він собою символізує?

---