Серед безлічі природних звуків —
шуму моря, шелесту листя, щебету
пташки, завивання вітру, тобто всьо­
го, що твориться механічним коли­
ванням повітря, вирізняються звуки
людської мови.
Звук мови можна розглядати:
і як явище фізичне, що виникає вна­
слідок коливання повітря й харак­
теризується певними акустичними
параметрами (частота коливань,
їхня амплітуда, тривалість тощо);
а як явище фізіологічне, оскільки
творення звука зумовлене роботою
мовних органів та участю в ній
центральної нервової системи
людини;
і як явище лінгвістичне, тому що
звуки виконують, і це найголовні­
ше, мовну функцію.
У процесі комунікації люди вимов­
ляють і чують велику кількість зву­
ків, але для розуміння й висловлення
думки важливими є лише ті, які
розрізняють значення слів та їхні
форми.
Хоч звуки мовлення набувають
індивідуального забарвлення завдя­
ки тембру голосу, його висоті, інтен­
сивності тощо, проте вони сприйма­
ються носіями певної мови однаково
й легко вичленовуються з мовного
потоку.
Так, наприклад, слова сам, сом,
сум, сім розрізняються голосними
звуками [а], [о], [у], [і], а бив, мив,
лив, шив, рив розрізняються приго­
лосними звуками [б], [лі], [л], [ш], [р].
Як бачимо, коли замінити один з цих
звуків іншим, то утворюється нове
слово. Може бути й так, що при зміні
звука твориться не слово, а лише йо­
го форма: сонце, сонця, сонцю…
УВАГА!
Звуки створюють матеріальну (зовнішню) обо­
лонку слів. Звук у мові — носій певного значен­
ня в слові.
Однак є звуки, заміна яких не
відбивається на лексичному значенні
слова.
Наприклад, звук [е] у ненаголоше-
ному складі наближається до [ц], і
тоді маємо його варіант [є“]: [зеирно],
[пеиро], [зеимл’а], [стеипй]. І навпа­
ки, звук [и] у такій же позиції набли­
жається до [є]: [ли’стпок], [зи’ма],
[жи’т:а], [ви’сокиі ]. І хоч би як ми не
вимовляли такі слова, їхнє лексичне
значення залишається без змін.
Отже, у мові є основні звуки, т. зв.
звукові типи (еталони), які відігра­
ють важливу роль у творенні, розпіз­
наванні й розрізненні слів, та різно­
види основних звуків, їхні варіанти.
Такі звукові типи дослідники назва­
ли фонемами.
Фонема — це найменша звукова
одиниця, здатна розрізняти слова та
їхні форми.
Примітка. Учення про фонему виникло
в другій половині XIX ст. Його осново­
положником був І. О. Бодуен де Куртене
(1845-1929 рр.) — російський і польський
мовознавець. У XX ст. фонетична будова
мови перебувала в центрі наукових заці­
кавлень багатьох лінгвістів.
Фонологічна система сучасної ук­
раїнської мови містить 38 фонем —
6 голосних і 32 приголосні.
Поділ звуків на голосні і приго­
лосні — це найбільше протиставлен­
ня у звуковій системі мови.
УВАГА!
Для того щоб відрізнити звук від букви, звук бе­
руть у квадратні дужки [ ]. Наприклад, буква к
(«ка») позначає звук [к], а буква л («ел») —
звук [л].