Дисиміляція (від латинського сИв-
зітіІаИо — розподібнення) — це таке
фонетичне явище, при якому один з
двох однакових чи подібних приго
лосних звуків у межах одного слова
замінюється іншим, артикуляційно
близьким.
Отже, це розподібнення звуків.
Дисиміляція виявляється у:
• Зміні [кт] на [хт]: кгто — хто.
• При творенні вищого ступеня по
рівняння прикметників [сш], [зиі]
змінилися на [шч] і [жч]:
висший — вишиїий — вишчий (ор-
фогр. вищий), низший — нижиіий
— нижчий.
• Зміні [чн] на [иін] у деяких давніх
словах:
мірошник (із М’ЬрОЧЬНИК’ЬЛ
рушник (із ручьникг), а також
рушниця, соняшник, сердешний.
• Розподібненні двох однакових
звуків при творенні інфінітива від
коренів, що закінчувалися на [д],
[т]. Унаслідок регресивної дисимі
ляції утворилося звукосполучення
[ст]:
плет-ти — плести, вед-ти — вес
ти, мет-ти — мести, бред-ти —
брести.
Таким чином, явища асиміляції й
дисиміляції приголосних звуків спри
яють зручності у вимові, роблять її
природною та милозвучною. Крім то
го, вони допомагають краще зрозумі
ти ті позиційні й історичні зміни, які
становлять фонетичну особливість
української мови.
Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.
Попередня: Асиміляція приголосних за м’якістю
Наступна: Графіка. Письмо