Для української літературної ви­
мови характерне чітке й виразне зву­
чання голосних звуків у наголошеній
позиції:
[учйтеил], [наука], [ранок],
[прауда], [в’іра], [жито], [книга],
[краса], [мудріст], [пахошч’і].
Так само чітко й виразно вимовля­
ються голосні [а], [і/], [і] в ненаголо-
шених складах:
[писанка], [багатті:а], [веч’ір],
[сп’івец], [сніжинка], [струмок],
Цаблуко], ЦавЧр], [п’іуроку],
[прадід], [култура].
Ненаголошений голосний [о], як і
наголошений, теж вимовляється ви­
разно й повнозвучно, ніколи не на­
ближаючись до голосного [а], як у
російській мові:
[подана], [горобина], [папорот],
[океиан], [осока], [осика], [огон],
[доброта], [соловеї], [паросток].
Проте перед складом з наголоше­
ними [у], [і] ненаголошений [о] у
вимові наближається до [у]:
[зоузула], [ко^зула], [го*лубка],
[по*груд’:а], [тоуб’і], [соуб’і].
Ненаголошений [е] наближається
до [и], так само ненаголошений [а] у
вимові більшою чи меншою мірою
наближається до [е]:
[веиселка], [зеирнд], [зеимл’а],
[леитіти], [деиреив’ії], [стеиблд],
[сме“ріка], [зиемдвиі ],
[ки’рпатиі ], [диевовйжниі ].
Примітка. Голосні [е], [и] максимально
зберігають свою якість в абсолютному кінці
слова й у складі з побічним наголосом:
[море], [далекосх’ідниі].
Для голосного [ц] це й позиція перед
[І] (орфографічно — й) у закінченнях прик­
метників:
[неибесниі], [молиетоуниі],
[веилиечезниі ]’, [матеирйнскиі ],
[виесокопоеатйчниі ].