Пишемо у:
• Між двома приголосними:
зустріч у ш колі, працював у полі,
світять у віках.
• Перед наступними [в], [ф] та бук-
восполученнями [хе], [св], [льє],
[те] та іншими важкими для вимо­
ви звуками, навіть якщо попереднє
слово закінчується на голосний:
проживаю у Львові, пірнути у хви­
лі, занят т я у фотолабораторії,
одягнений у форму, виглянула у
вікно, зібралися у Сквирі.
• На початку речення перед наступ­
ним приголосним:
У всякого своя доля і свій шлях ши­
рокий (Т. Шевченко).
Усі мовчать: говорить мати вус­
тами неба і землі (В. Крищенко).
• Після паузи (на письмі — розділово­
го знака):
Д звінка ріка — у береги!
А я себе — у дзвони слів!
Г. Чубач.
У закоханих є найкоротша мова:
Усі слова — у потиску руки.
І. Світличний.
Пишемо в:
• Між голосними:
жити в Україні, відпочиват и в
Одесі, вода в озері, здобула освіту в
університеті, поїздка в автобусі.
• На початку речення перед голосним:
В імлу вгорнувшись, дуб високий у
небо велетом стримів (В. Стус).
• Якщо ж попереднє слово закін­
чується на в, то перед наступним
голосним вживаємо прийменник в,
а не у:
перебував в Ужгороді, острів в океані.
У — в чергуються:
• Після голосного перед наступним
приголосним:
• залежно від темпу мовлення й
ритму віршів:
Все іде, все минає —
І краю немає.
Т. Шевченко.
УКРАЇНСЬКА МОВА
Усе іде, але не все минає
Над берегами вічної ріки.
Л. Костенко.
В брилі широкім, сплетенім улітку,
Іде учитель на круте узгір’я.
А. Малишко.
Світить сонце Колими з-за взгір’я
(В.Стус).
• у словах:
вдень — удень
вчитель — учитель
взяв — узяв
взим ку — узим ку
вперед — уперед
вчений — учений тощо.
ПОРІВНЯЙТЕ!
У в ч и т е л я — в учителя…
у всі ці… — в усі ці…
у всяк о го … — в усякого…
У — в не чергуються:
• У словах, що вживаються тільки з
початковими у або в:
влада, власний, взаємини, вражен­
ня, вдумливий; умова, указ, укус,
узгодити.
Серед них чимало слів іншомовно­
го походження:
варіант, вітаміни, вітрина, ве­
гетаріанець, вуаль, велюр, вояж;
утопія, унія, університет, ульти­
мативний.
• Якщо це пов’язано зі зміною лек­
сичного значення слова:
80
вправа управа
(спеціальне (установа; сила, що
завдання) здатна зупинити)
вдача удача
(характер) (успіх)
вклад уклад
(внесок) (порядок)
вступ уступ
(початок) (виступ у чому-небудь)
впливати упливати
(мати вплив) (запливати)
• У власних назвах:
Волинь, Ворскла, Владивосток,
Врубель; Умань, Угорщина, Урал.
їхнє варіювання в офіційних доку­
ментах не допускається навіть при
наявності обох варіантів: Удовен­
ко — Вдовенко.
Примітка. Офіційна назва нашої країни —
Україна, але в художній літературі та у
фольклорі може виступати варіант Вкра­
їна. Це стосується й похідних слів: вкраїн-
ці, вкраїнський:
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея —
не може ж так буть!
П. Тичина.
І встаєш ти, Вкраїно, на зло яничарам
у відвазі героїв своїх.
В. Крищенко.
О мово вкраїнська! Хто любить її.
Той любить мою Україну.
В. Сосюра.
Гряди, вкраїнство, мудре й молоде!
Шануйся, дбай, щоб хліб добра не черствів!
В. Бровченко.