Народження дитини — найвизначніша подія вжитті кожної роди­ни, яку чекають і до якої зарані готуються. Існували заборони вагіт­ним, ці неписані закони, яких суворо дотримувались, бо вірили, що порушення будь-яких норм людського співжиття негативно вплине на майбутню долю дитини, зокрема, якщо щось украдеш — на тілі дитини родимою плямою проступить образ украденого предмета; бу­деш брехати — дитя може народитися заїкою; будеш часто сваритися

— дитина буде дуже крикливою, не буде спокою ні вдень, ні вночі, а хто ж хоче поганого своїй дитині. Вагітній жінці не можна лякатися, бо в дитини на тому місці, якого з переляку на собі торкнулася мати, буде родима пляма, яка формою передасть причину переляку. Не можна підстригати волосся, бо обріжеш щасливу долю та ін.

Не прийнято було всім розказувати про свою вагітність, щоб не­добрі люди не зурочили ні матір, ні плід. Особливо старалися не по­падатися на очі старим дівам та старим жінкам, у яких не було ону­ків, тому що заздрість людська нікому ніколи не йшла на користь. Вагітні жінки в Україні були завжди оточені особливою пошаною й увагою і не лише з боку чоловіка чи найближчих родичів, а й зовсім незнайомих людей. До пологів жінка повинна була очистити себе від гріхів, тому обов’язково відвідувала церкву, молилася Матері Бо­жій про благополучне завершення пологів і народження здорової дитини.

З початком пологів чоловік породіллі брав хлібину і йшов до ба- би-повитухи, щоб запросити її приймати пологи. Повитуха — це жін­ка, яка добре зналася і на жіночих проблемах, і на молитвах, і на заго­ворах, і на оберегах, необхідних як для породіллі, так і для дитини.

Перш ніж прийти до породіллі, баба-повитуха виконувала цілий ряд обрядодій. Чисто вимившись, одягнувши чисте вбрання, вона вмивалася свяченою водою і читала молитви. До породіллі приходи­ла з хлібом, свяченою водою і зіллям. Набравши до схід сонця води із криниці, вона обмивала породіллю, читаючи при цьому таку мо­литву: „Вода-водиця, Вода-цариця, ти очищаєш луги, береги, камін­ня, креміння, річки, піски. Очисти (ім’я породіллі) від злих людей, проклятих очей”²¹‘. Читаючи молитви, вмивала, збризкувала свяче­ною водою і обкурювала зіллям і породіллю, і всю кімнату, де та ле­жала, а потім відкривала двері, вікна, розв’язувала всі вузли, відчи­няла всі замки, знімала з породіллі сережки, каблучку, щоб легшими були пологи. На цьому магічні дії повитухи не закінчувалися, вони набували іншої форми і грунтувалися на певній сумі знань з народ­ної медицини. Зокрема вона робила породіллі масаж, вигрівала її на гарячій печі, що сприяло швидшому і легшому народженню дитини. Після успішного завершення пологів читалися молитви і над поро­діллею, і над немовлям, в яких дякували за це Богові, Матері Божій і всім святим і просили щасливої долі новонародженому.

Обрядові дії при першій купелі дитини теж мали велику магічну силу. За народними уявленнями, вода взагалі символізувала чистоту, силу та здоров’я, а тим більше, якщо у купіль дівчинки додавали свя­чену воду, свячене зілля, „щоб здоровою була”, мед та квіти, „щоб гарною була”, любисток, „щоб хлопці любили”, а в купіль хлопчика, крім названих, обов’язково клали ще й корінь дев’ясилу або кору ду­ба, „щоб сильним був”. Купаючи дитинку, читали молитви, в яких просили здоров’я, краси і щасливої долі. Обсушували дитинку теп­лом від запаленої печі, таким чином прилучаючи новонародженого до родинного вогнища і роду.

Колиска — особливе місце. її теж збризкували свяченою водою, обкурювали освяченим зіллям і клали під матрацик ніж або ножиці, які слугували оберегом, а щоб сон був спокійним, матрацик набива­ли духмяними сушеними травами. Перш, ніж покласти дитинку в колиску, її хрестили, немовля теж осіняли хрестом.

²¹⁴ Лозко Г. Українське народознавство.- К., 1995,— С.304.

Невдовзі після пологів, на 7-8 день, коли породілля вже одужува­ла, влаштовувалися родини. Готувалося смажене й печене, обов’язко­во була і пляшка горілки. Сходилися жінки, приходила повитуха. Усі приносили подарунки новонародженому — „так годиться”. Розпо­рядницею на родинах була повитуха, яку обов’язково за надані при пологах послуги обдаровували. Оскільки українці споконвічно віри­ли в магічну силу слова, то й побажання щастя, здоров’я, добробуту немовляті й батькам були обов’язковими складниками обряду родин.

На знак прилучення новонароджених дітей (а останнім часом і нехрещених дорослих) до християнської Церкви виконується релігій­ний обряд хрещення, який, крім того, очищає душу від первородного гріха. Хрестини проходять у церкві за встановленим церемоніалом, на якому обов’язково повинні бути присутніми хрещені батьки — куми, вибору яких українці здавна приділяли й приділяють велику увагу. Куми шанувалися так само, як і кровні родичі, оскільки брали на се­бе обов’язки батьків виховувати дитину, наставляти її на путь істин­ний, допомагати у тяжкі хвилини, а в разі потреби навіть замінити по­мерлих батьків. Тому на почесну роль кумів обирали людей серйозних і надійних, з ними підтримували, можна сказати, родинні стосунки. Куми після охрещення дитини прирівнюються до кровних родичів.

При хрещенні дитині дається ім’я. Ім’я, як вважають у народі, має велику магічну силу. Вдало підібране, воно сприяє щасливій долі й здоров’ю дитини, невдале ж, навпаки, зробить її нещасливою. Іноді ім’я дитині давала баба-повитуха, іноді — куми, а в давні часи — ли­ше священик. За християнською релігією, обране ім’я за святцями зробить дитину більш удачливою, щасливішою, бо святий чи свята, іменем якого чи якої названа дитина, будуть покровителями даної душі у земному житті.

При хрещенні кожній людині Бог дає Ангела-хранителя. „Ангел” у перекладі з єврейської мови — „посланець”, а з грецької — „віс­ник”. Це безплотна духовна істота (сутність), наділена вищим розу­мом, вільною волею і величезною могутністю. Він служить Богу і прославляє його. Ангел-хранитель невидимо супроводжує людину все земне життя, охороняє від бід і нещасть, застерігає від гріха, не залишаючи її й після смерті, поки душа не стане на Суд перед Богом.

У таїнстві хрещення Дух Святий дає людині нове духовне життя. При хрещенні хрещені батьки з немовлям із свічами в руках стоять біля купелі. Вони голосно читають Символ Віри, відрікаються