Загнітко А. П. Український синтаксис: навчально-практичний комплекс. Хрестоматія.

С. І. Дорошенко БЕЗСПОЛУЧНИКОВІ СКЛАДНІ РЕЧЕННЯ

Безсполучникові складні речення - структурно-семантичний тип 
складних конструкцій. У безсполучниковому реченні організація всієї 
структури спирається не на сполучники і сполучні слова, а на 
граматизовані елементи, що виконують важливу конструктивну роль у 
граматичному оформленні складного речення. Такими елементами є 
порядок розташування предикативних частин, видо-часова, часово-
способова і способово-модальна співвідносність дієслів-присудків, 
наявність лексем відповідної семантики, порядок слів у предикативних 
складниках, відповідне інтонаційне оформлення частин і всієї 
синтаксичної конструкції. 
У сполучникових єдностях вони функціонують як супровідні 
основним показникам граматичних відношень між головною і підрядною 
частинами; у реченнях безсполучникового зразка їм належить вирішальна 
роль: у них реалізується семантико-граматична пов'язаність компонентів. 
Відсутність сполучного елемента накладає відбиток на граматичне 
взаємовідношення частин, на значеннєве і стилістичне наповнення 
безсполучникових конструкцій, що робить їх граматично й семантично 
відмінними від сполучникових речень. 
На противагу сполучниковим утворенням, у яких сполучники і 
сполучні слова диференціюють тип граматичного зв'язку - сурядний і 
підрядний, - у безсполучникових складних структурах відсутність 
службових одиниць нейтралізує протиставлення сурядності і підрядності, 
тому безсполучникові конструкції не поділяються на складносурядні і 
складнопідрядні. 
У встановленні самостійного місця безсполучникових конструкцій 
серед складних структур суттєвим є врахування не тільки структурно-
граматичних ознак цих будов, а й особливостей їх семантики, яка 
виявляється специфічною у зіставленні із сполучниковими реченнями. 
Безсполучникові утворення, не співвідносні із сполучниковими, 
виражають такі синтаксичні відношення між предикативними частинами, 
які не передаються сполучниковими реченнями. Так, у реченні "Дивіться 
ж, нащадки: в долоні синівської долі вручаємо світ: ми і наші високі 
знамена" (Б. Олійник) перша частина спрямована на розкриття змісту 
другої, яка несе основний зміст інформації. Сполучникових утворень з 
подібним синтаксичним відношенням компонентів не існує. 
Або такий приклад: "І так тривало аж п'ять днів: бомби сипались на 
Севастополь, і земля горіла у нас під ногами" (В. Кучер). У першому 
складникові цього речення є слово, конкретний зміст якого розкривається 
у другій частині. Такої пов'язаності у сполучникових конструкціях немає. 
Ці приклади вказують на семантичну оригінальність окремих різновидів 
складних речень із безсполучниковим зв'язком. 
Проте і серед безсполучникових речень, співвідносних із 
сполучниковими, тобто таких, у яких відношення між предикативними 
543 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
частинами нагадують існуючі в сполучникових граматичні значення, немає 
значеннєвої тотожності з відповідними їм складносурядними чи 
складнопідрядними реченнями. При нульовому показникові зв'язку 
виявляються додаткові семантичні нюанси. Так, окремі структури 
коментуючого значення, наприклад, функціонують з відтінком порівняння, 
як-от: "Прислухайтесь, як океан співає - народ говорить" (М. Рильський). 
В умовно-наслідкових реченнях зумовлююча частина ряду 
структурних схем поєднує умовність з питальною модальністю, що надає 
всій фразі відтінку роздумування: "Хочеш їсти калачі - не сиди на печі" 
(Нар. творч.). Крім того, вираження умовно-наслідкового значення 
супроводжується часовим відношенням між компонентами, оскільки 
розміщення умови й наслідку знаходить свій вияв у часовій послідовності, 
наприклад: "На схід сонця квітнуть рожі: будуть дні погожі" (П. Тичина). 
Речення з компонентом додаткового зауваження виступають або 
додатково-роз'яснювальним значенням, як-от: «Робітники дивились бурю, 
що йшла над плавнями, та слухали свого юного гармоніста Стася - він 
недавно придбав собі гармонь і тепер не випускав її з рук» (О. Гончар), або 
з доповнюючо-висновковим наповненням конструкції: «Трактор став усім 
за друга - оце й пісня уся» (П. Тичина). У безсполучникових реченнях із 
значенням допусту компонент з допустовою семантикою часто 
поєднується з відтінком протиставлення, як у прикладах: «Поранити 
можуть - живим вийдеш» (М. Стельмах), «Лиха іскра поле спалить, сама 
згасне» (Нар. творч.). 
Нульовий показник зв'язку компонентів у поєднанні з більшою, ніж у 
сполучникових реченнях, паузою і відповідною інтонацією надаюгь 
безсполучниковим конструкціям експресії, динаміки, мало властивих 
сполучниковому оформленню складних речень. Зокрема, динаміка 
зіставлення і протиставлення відчутніша у безсполучниковому вираженні, 
ніж у сполучниковому. 
Безсполучникові речення чіткіше формулюють значення прямої 
зумовленості: «У товаристві лад - усяк тому радіє» (Л. Глібов). 
Виразніше, ніж сполучникові, безсполучникові поєднання передають 
дію як причину і наслідок: «Людська кров не водиця - проливати не 
годиться». 
Експресивність у вираженні думки робить безсполучникові речення не 
варіантами сполучникових утворень, а стилістичними синонімами, 
використання яких диктується стилістичними потребами рекету, ситуацією 
мовлення. 
Отже, за відсутністю сполучного елемента і властивістю 
безсполучникових речень виражати своєрідну порівняно зі 
сполучниковими утвореннями семантику і передавати стилістичні відтінки 
вони посідають самостійне місце в системі складних речень як окремий 
тип. 
Класифікація безсполучникових речень. У сучасній вітчизняній 
лінгвістичній науці існує кілька підходів до класифікації, складних 
безсполучникових структур без орієнтації на складносурядні чи 
складнопідрядні речення. 
Визнаючи важливість інтонації у передачі синтаксичних відношень 
предикативних компонентів, ряд учених пропонує класифікувати 
544 
Тема V. Синтаксис складного речення 
безсполучникові складні речення за ознаками інтонації. Виділяються 
інтонації переліку, зіставлення, зумовленості, з'ясування, пояснення, за 
якими й розподіляються безсполучникові речення. Однак, як показують 
назви типів інтонації, їх розмежування йде від виявлення семантичних 
відношень між предикативними частинами, що знецінює ідею класифікації 
за інтонаційними прикметами, хоч і не заперечує можливості пошуків 
диференціації безсполучникових речень на цій основі. 
Відома спроба класифікувати речення безсполучникового типу на 
основі їх семантики. Вона належить М. С. Поспєлову, який поділив 
безсполучникові утворення на конструкції однорідного і неоднорідного 
складу. До речень однорідного складу введені складні структури із значенням 
переліку і речення із значенням зіставлення; до конструкцій неоднорідного 
складу - речення із значенням зумовленості, причиново-наслідкові, 
з'ясувальні, пояснювальні та приєднувальні [Поспелов 1950, с. 344, 347, 348]. 
Критики цієї класифікації вбачають її недолік у тому, що в ній 
недостатньо враховані структурні особливості розглядуваних складних 
утворень, внаслідок чого стався збіг виділених двох груп - однорідного і 
неоднорідного складу - з поділом сполучникових речень на складносурядні і 
складнопідрядні, що не сприяє розкриттю специфічних ознак 
безсполучникових речень як окремого тину складних синтаксичних 
конструкцій. 
Останнім часом значного поширення набув структурний підхід до 
класифікації безсполучникових речень. Застосовуючи його, В. А. Бєлошапкова 
безсполучникові речення поділяє на відкриті і закриті структури. Але 
оскільки відкритість структури виражається сурядним зв'язком, 
безсполучникові речення відкритих структур визнаються однотипними із 
сполучниковими поєднаннями відкритих структур, тому окремо від них не 
розглядаються і не класифікуються. У межах же закритих структур 
виділяються конструкції з типізованими і нетипізованими структурами, а 
серед групи типізованих структур - речення: з анафоричним елементом в 
одній з частин, з незаміщеною синтаксичною позицією в першій частині і з 
факультативною позицією завершальної частини [Бєлошапкова 1977, с. 236-
243]. 
Слушність такого підходу до вивчення речень безсполучникового типу 
незаперечна. Виявлення структурних ознак складних речень допомагає 
розкриттю їх специфіки. Однак розгляд структури не можна ізолювати від 
семантики речень. Класифікація безсполучникових утворень має базуватися 
на комплексному врахуванні їх основних ознак: семантики, тобто виявленні 
загального значення, і структури, тобто засобів конструювання 
безсполучникових конструкцій. Цей принцип і кладеться в основу подальшого 
розгляду цих складних синтаксичних сполучень. 
Загальне значення безсполучникових утворень виникає на грунті 
значеннєво-граматичної взаємодії предикативних компонентів 
функціонально рівнозначних або різних щодо їх семантико-синтаксичної ролі. 
Відповідно до цього безсполучникові речення поділяються на конструкції з 
однофункціональними і конструкції з різнофункціональними частинами. Ця 
семантична диференціація виявляється у структурних схемах: речення з 
однофункціональними предикативними компонентами - структури відкритого 
ряду, речення з рівнофункціональними - конструкції закриті. 
545 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
Речення з однофункціональними елементами - це дво- і 
багатокомпонентні утворення, які виражають загальне значення переліку. За 
семантичними і структурними ознаками вони поділяються на два різновиди: 
речення перелічувальної семантики із значенням одночасності і речення 
перелічувальної семантики із значенням часової послідовності. У перших 
відтворювані дії і факти об'єднані одним часовим планом: «Для спільного 
блага плавиться у нас сталь, видобувається вугілля, зрошуються землі, 
вирощуються сади» (3 газ.). Складові частини із значенням послідовності 
виражають перелік дій і фактів, явищ, які змінюються у часовому плані: 
«Працювали не покладаючи рук. Дві години копають і крешуть, потім 
короткий відпочинок» (В. Кучер). 
Обидва різновиди однакові інтонаційним оформленням, але відмінні 
семантичним наповненням. Будучи близькими за ознаками відкритості ряду, 
вони відрізняються за можливістю перестановки частин: конструкції 
одночасного значення здебільшого дають змогу міняти місцями компоненти 
без зміни семантики, у структурах часової послідовності перестановка місць 
складників спричиняє втрату загального значення всієї конструкції. 
У реченнях з різнофункціональними частинами значеннєва цілісність 
складного сполучення базується на взаємодії компонентів, які виконують 
різну роль у вираженні думки, їх семантична різноплановість виявляється по-
різному: один може бути тлом для зіставлення чи протиставлення, може 
уточнювати чи коментувати інший складник або виражати додаткове 
повідомлення до нього, становити часовий фон здійснення певної дії, а також 
виражати умову, причину, мету дії чи причинового обгрунтування. Така його 
роль встановлюється лише за умов існування іншого компонента, з яким він 
співвідноситься і який вказує на те, що зіставляється чи протиставляється, дія 
з'являється в момент здійснення зазначеної дії, що сталося при виконанні 
певних умов або внаслідок якоїсь причини тощо. У цій взаємодії 
різнофункціональних компонентів виникають такі загальні речення, як 
зіставно-протиставні, пояснювальні і детермінантні (від детермінанта -
причина, що визначає виникнення явища). На грунті загальних значень 
виділяються види речень з різнофункціональними частинами, а саме: речення 
зіставно-протиставної семантики, речення з пояснювальною частиною, 
речення з детермінантним відношенням компонентів. 
Речення зіставно-протиставного значення. У конструкціях цього ввиду в 
основі розмежування зіставності і протиставності - взаємовідношення 
компонентів і їх структурні ознаки. 
Зіставлення сприймається як повідомлення про схожі чи несхожі два 
однотипних явища, дві дії, що паралельно існують і не виключають одна одну, 
наприклад: «Учора се була казка, сьогодні дійсність» (М. Коцюбинський). 
Конструкції протиставного значення грунтуються на контрастуючому 
вияві протилежності між явищами, діями, ознаками. Вони основані на 
запереченні одного на користь іншого або на невідповідності дією першої і 
другої частин. З огляду на це речення протиставної семантики поділяються на 
дві групи: 1) конструкції, в яких частини об'єднані на основі заперечно-
стверджувального протиставлення «Вітер. Не вітер - буря!» - Павло Тичина) і 
2) поєднання, в яких відношення між частинами базуються на невідповідності 
їх змісту. Наприклад: «Натиснув на стартер, став заводити - даремно» 
546 
Тема V. Синтаксис складного речення 
(О. Гончар); «Уже додому люди йдуть, - не йде Настусенька, не чуть» 
(Т. Шевченко). 
Відмінна семантика супроводжується різним структурним оформленням: 
вони відрізняються синтаксичним вираженням компонентів можливостями 
щодо перестановки. У зіставних реченнях здебільшого перестановка частин не 
спричиняється до зміни семантики всієї фрази. У відношеннях протиставності 
головну роль відіграє заперечення або невідповідність дії, вираженої одним 
компонентом, дії, вираженої іншою частиною. Це й зумовлює певний порядок 
розташування складників. У заперечно-стверджувальних конструкціях 
заперечення стоїть у першій частині. Речення з невідповідністю змісту 
складників характеризується твердо встановленим порядком розміщення 
компонентів: перше місце посідає частина, що називає дію, при виконанні 
якої можна чекати позитивного наслідку, друге - компонент, який заперечує 
досягнення сподіваного наслідку. 
Речення з пояснювальними відношеннями. З урахуванням значеннєво-
синтаксичних і структурних ознак речення цього виду поділяються на 
чотири різновиди. 
1. Особливість речень з розгортаючою частиною закладена у 
своєрідному взаємозв'язку лексичного елемента першої частини і всього 
другого компонента. Пояснювальність другого складника полягає в 
розгортанні змісту присудка першої частини, який виражається таким 
словом, лексична природа якого націлює на розкриття думки, почуття, на 
називання того, що сприймається. 
Відповідно до семантики дієслів-присудків першого компонента 
речення цього різновиду поділяються на дві групи: 1) речення з 
розгортаючою частиною, у яких присудок першого компонента спрямовує 
на вираження думки, передачу повідомлення: «Було колись в Україні -
ревіли гармати» (Т. Шевченко); «Згадалося: осінній зорепад і степ нічний, 
траншеями поритий» (М. Шаповал); 2) речення з розгортаючою частиною, 
присудок першого складника яких підводить до сприймання об'єкта 
дійсності, не називаючи сам акт сприймання: «Дивлюсь у воду - місяць у 
воді сміється» (О. Довженко); «Він глянув на дівчину: тепер вона дивилась 
на нього з цікавістю» (Ю. Смолич). 
Специфіка значеннєвого навантаження кожної із складових частин цих 
єдностей зумовлює їх структурну схему: елемент, що спрямовує на 
розкриття інформації, стоїть у препозиції, а саме повідомлення - у 
постпозиції. Перша частина виконує важливу структурну роль, друга -
семантичну. Перестановка компонентів або зовсім неможлива або пов'язана 
зі зміною семантичних відношень між складниками. 
2. Функції частин речень з уточнюючим компонентом чітко окреслені: 
перша має у своєму складі слова чи словосполучення, які потребують 
уточнення, друга - формулює його. Уточнюється те, що в загальній формі 
названо в першому компонентові: «Однак минала хвилина-друга, і 
повторювалось те ж саме: знайоме посвистування... оживало» (О. Гончар). 
За наявністю у першому компонентові слів, які піддаються уточненню, 
речення цього різновиду поділяються на дві групи: 1) конструкції із словами 
вказівного значення (вказівні займенники, займенниковий прислівник так, 
числівник один у займенниковому значенні), зокрема: «Про численність 
партизанського загону ми маємо дуже суперечливі відомості, але 
547 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
безсумнівно одне: загін великий, добре озброєний, підтримує постійний 
зв'язок з радянським командуванням» (Ю. Дольд-Михайлик) і 2) структури із 
словами узагальненого значення, інакше - із словами, позбавленими 
конкретно-речового вираження (означальні займенники, прикметники, 
окремі займенники і числівники у значенні прикметників, іменники, 
субстантивовані прикметники), наприклад, «Там був звичай: кожен із гостей 
садив дерево чи кілька дерев» (М. Рильський). Ці відношення між 
уточнюваним словом і другою частиною характеризуються як відношення 
загального і часткового. 
3. До речень з коментуючою частиною належать конструкції типу «У 
лісі дзвеніли пилки й лунали удари сокир - то будували нові будинки 
(Ю. Збанацький); «Бачимо хутірці з садками, з антенами - польові стани 
бригад» (О. Гончар), в яких у складі першого компонента немає лексичних 
елементів узагальненої чи вказівної семантики, які б вводили наступну 
частину. Цим вони відрізняються від попереднього різновиду речень. У них 
коментар у вигляді другого компонента спричиняється бажанням з'ясувати 
значеннєве широке повідомлення, зробити його вичерпно зрозумілим. 
Коментуюча частина включає до свого складу вказівні займенники це, те, 
іноді займенниковий прислівник так, які не стільки співвідносять другу 
частину із першою, скільки служать вказівкою на те, що саме підлягає 
коментуванню. Пропуск вказівних займенників (як у прикладі з твору 
О. Гончара) легко заповнюється без порушення смислових зв'язків між 
складниками. 
4. Основу смислових відношень між частинами речень з доповнюючим 
компонентом становить відношення додаткового зауваження, другий 
компонент поширює думку продовженням викладу додаткових даних про 
особи, предмети чи обставини: «На нинішніх жнивах у нас немало гостей з 
інших областей республіки - приїздять за досвідом» (3 газ.); «Тепер весь 
дім був сповнений якимись тихими незрозумілими звуками - їх чуєш 
завжди, коли довго сидиш у темряві й тиші, чогось чекаючи» (В. Собко). 
Як свідчать приклади, важливий структурний показник речень з 
пояснювальним відношенням - це порядок розташування частин: у 
препозиції стоїть пояснюваний компонент, у постпозиції - пояснюючий. 
Помітну роль в організації структурної схеми більшості речень відіграють 
лексичні елементи: у реченнях з розгортаючою частиною - дієслова 
відповідної семантики (в першій частині); у структурах з уточнюючою 
частиною - займенники, займенникові прислівники, іменники, прикметники, 
числівники (в першому компонентові), у конструкціях з коментуючою 
частиною - вказівні й особові займенники і займенникові прислівники (у 
другому). 
Речення з відношенням детермінації. До конструкцій цього виду входить 
шість різновидів. 
1. Речення, одна з частин яких має часове значення, становлять такі 
складні утворення, у яких детермінуючий компонент називає час протягом 
якого здійснюється інша дія, виражена дієсловом-присудком наступної 
частини. У структурній схемі часовий складник стоїть на першому місці, 
становлячи тло, на якому розгортається наступна дія: «Він захотів 
подивитись на наше житло, мама йому показала» (П. Загребельний); «Брязне 
клинок об залізо кайданів, піде луна по твердинях тиранів» (Леся Українка). 
548 
Тема V. Синтаксис складного речення 
Відношення часу однієї стосовно часу іншої у конструкціях цього різновиду 
знаходить втілення у видо-часовому і часово-способовому співвідношенні 
дієслів-присудків. 
2. Умовно-наслідкові речення - це структури, у яких один з 
компонентів вказує на умову звершеної або необхідної дії, реалізація якої 
дає чи може дати реальний або сподіваний чи можливий, але не здійснений 
наслідок. Видо-часові і часово-способові співвідношення умовної і 
наслідкової частин, що визначають реальний, потенціальний чи нереальний 
характер умови, служать основою поділу цього різновиду на речення 
реальної, потенціальної й нереальної умови. 
У конструкціях першого типу умовності називається умова, яка реально 
існувала, існує або здійсниться в майбутньому: «Дощ упав на трави -
оживуть отави. Дощ упав на жито - будем краще жити» (М. Шаповал). 
Речення потенціальної умовності вказують на умову, що може або 
могла збутись: «Була б лиш охота - наладиться кожна робота» (Нар. творч.). 
Нереальна умовність виражає умову, яка не здійснилась і не може 
здійснитись: «Не було б Дон-Кіхотів, вже б давно посивіла земля» 
(Б. Олійник). 
3. Смислове співвідношення частин причиново-наслідкових речень 
відповідає формулі «причина - наслідок»: перший компонент констатує дію, 
яка зумовлює результат, висновок, побажання, прохання і навіть наказ: «За 
країну Рад ідем - геть, білополяки!» (П. Тичина); «Годинник не тінькає 
дзвінко, в кімнаті моїй тишина» (В. Сосюра). Логічній послідовності 
розгортання процесу «причина - наслідок відповідає не тільки структурне 
співвідношення такого ж позиційного розташування складників, а й часове 
вираження присудків за принципом «попередній час - наступний час». 
4. Речення, постпозитивна частина яких виражає обгрунтування з 
відтінком причини, становлять сполучення двох частин, друга з яких 
обґрунтовує, мотивує, називає причину того, про що говориться в першій: 
«Наше життя не потребує прикрашування, воно само прекрасне і величне» 
(О. Корнійчук); «Сім ночей він, бувало, не спить: від ран його тіло болить» 
(М. Шаповал). 
5. Речення, друга частина яких функціонує із значенням мети, близькі 
до семантики причинового пояснення здатністю обґрунтовувати дію, що 
передається першим компонентом конструкції. Але обгрунтування дій 
першого складника в реченнях із значенням мети супроводжується 
називанням мети, на яку вказує перший компонент. «Омелько. Тепер 
починай пісні - звеселимо вулицю» (М. Кропивницький). На розрізнення 
складних сполучень з другим предикативним компонентом мети і складних 
утворень причинової зумовленості вказує також і несхожість видо-часових і 
способових відношень присудків співвідносних компонентів. Речення з 
компонентом мети виражають дію тільки в прямому розташуванні часу 
попереднього і наступного. Речення причинового обгрунтування 
відтворюються як «прямим», так і з «зворотним» розміщенням попередності 
- наступності. 
6. У структурах, одна з частин яких передає допустовість, перший 
компонент називає дію, яка сприймається як умова, а другий становить 
повідомлення про те, що здійснилось, здійснюється чи здійсниться всупереч 
549 
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ 
або незалежно від висловленого в першому компонентові: «Не рад явір 
хилитися, - вода корінь миє!» (Нар. творч.). 
Ці конструкції близькі до протиставного різновиду з невідповідністю 
змісту компонентів, але не тотожні з ним. У протиставних реченнях перша 
частина не виявляє ніяких ознак умови, всупереч якій висловлюється 
твердження, що його передає другий компонент, пор.: «Спробував 
відчинити дверцята - не відчиняються» (О. Гончар). Тут вказується лише на 
відсутність позитивного результату дії. Конструкції ж допустового значення 
будуються на такій співвідносності, коли другий компонент констатує те, 
що суперечить умові: «Думав Гітлер панувати - довелось йому сконати» 
(Нар. творч.). 
Зіставлення речень з відношенням детермінації і речень з 
пояснювальною семантикою виявляє такі їх особливості. Від речень з 
пояснюючим складником детермінуючий вид безсполучникових 
конструкцій відрізняється не тільки семантичними, а й структурними 
ознаками. У складних сполученнях з відношенням детермінації немає 
лексичних елементів, які б визначали необхідність їх розкриття, 
коментування чи уточнення. Речення з пояснювальним відношенням 
відзначаються наявністю саме таких структурних елементів. Взаємозв'язок 
компонентів, що вступають у відношення детермінації, здійснюється 
завдяки співвідносності видо-часових і часово-способових форм дієслів. У 
пояснювальних реченнях видо-часова і і способова співвідносність не 
відіграє граматичної ролі. 
Література 
1. Посиелов 1950: Поспелов Н. С. О грамматической природе и 
принципах классификации бессоюзньїх сложньїх предложений // Вопросьі 
синтаксиса современного русского язьїка. - М., 1950. 
2. Белошапкова 1977: Белошапкова В. А. Современньїй русский язьїк. 
Синтаксис. - М.: Вьісшая шк., 1977. - 248 с. 
Онубл.: Українська мова і література в школі. - 1980. - № 5. ~ С. 20 
-26.

.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.