Вони прийшли до нас із незапам’ятних часів — із праслов’янської та спільнослов’янської доби. Різноманітні за змістом, характером і часом виконання, вони нерозривно пов’язані з певною порою року і

^|4” Бсрсзовський І. Переднє слово. Мудрий оповідач.- К.. 1969.- С.З, 4.

сільськогосподарськими роботами, оскільки слов’яни споконвіку були хліборобами.

У давніх слов’ян рік починався весною. Таке березневе літочис­лення зберігалося до 1409 року. Весну зустрічали радісно, з піснями, танцями, іграми. Пісні, які співали від ранньої весни аж до Зелених свят, називали веснянками. Як тільки сходив сніг, дівчата й хлопці ви­ходили на пагорби і піснями й танцями закликали весну:

Благослови, мати,

Весну закликати.

Весну закликати,

Зиму проводжати.

Щоб швидше настала пора сівби, закликали птахів не баритися, якомога скоріше повернутися з вирію, причому в усіх цих піснях зву­чали аграрно-магічні заклинання, які сприяли доброму майбутньому врожаю. Наші предки вірили в магічну силу слова, що чітко просте­жується в давніх замовляннях. Так, наприклад, весною, коли розквіт­нуть проліски та ряст, парубки та дівчата гуртом ходили до лісу і там, промовляючи замовляння на здоров’я і довголіття, топтали ряст:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров’я дасть, дасть.

І ще буду топтати,

Щоб на той рік діждати.

Вираз „топтати ряст” досить часто вживаний і в наш час. Про хворо­го, який одужує, кажуть, що він „ще не один рік ряст топтатиме”, а про безнадійно хворого, навпаки, говорять, що йому „вже рясту не топтати”.

Під час так званих „зелених свят” виконують русальні пісні. Зе­лені свята давні слов’яни пов’язували з культом рослин і померлих предків. Русальних пісень записано мало, але в тих, які збереглися із прадавніх часів, відбилися вірування наших предків у русалок водяних і русалок польових, роль яких у слов’янській міфології не­гативна. Закінчувався русалчин тиждень проводами русалок:

Проводили русалочки, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Да нашого житечка не ломили,

Да наших дівочок не ловили.

(„Проводили русалочки, проводили”)

Після зелених свят наступала пора дозрівання хлібів, пора най­довших у році днів і найкоротших ночей — петрівка. Основна тема петрівчаних пісень — тема кохання, очікування заручин та весілля:

Ой Петре, Петре, Іване,

А вже наша петрівочка минає,

А дівчина Ярина чоловіка не має.

Не буде дощу без хмари,

Не буде Ярина без пари.

Наступить хмара, дощ буде,

Ой прийде Павло, то пара буде.

(„Ой Петре, Петре, Іване”)

7 липня (24 червня за старим стилем) на свято Івана Купала співа­ють купальські пісні, водять хороводи. Тематика цих пісень така сама, як і русальних — любовно-шлюбна.

Найдавнішими за походженням вважають хороводно-ігрові пісні землеробської тематики („Льон”, „Овес”, „Гречка” та ін.), причому ці пісні можна розподілити за циклами відповідно до сільськогоспо­дарських робіт: веснянки, жниварськ і пісні, куди входять зажинко­ві, які виконуються на початку жнив, жнивні — під час жнив та об­жинкові, що супроводжують святковий ритуал закінчення жнив, ко­сарські та гребовицькі пісні:

Золотії серпики брязчали,

Поки сього жита дожали;

Тепер вже не будуть брязчати,

А будуть у коморі лежати.

(„Золотії серпики брязчали”)

Вийшли в поле косарі Косить ранком на зорі.

Ей, нуте, косарі, бо не рано почали;

Хоч не рано почали, так багато утяли!