Дивним витвором народного генія є українська народна пісня. Як живий відгомін давно минулих століть, тісно переплетений з сього­денням, лунає вона в кожній українській оселі, зігріває душу, звесе­ляє серце. Такого співучого народу, як український, мабуть, більше немає у світі. Понад 200 тисяч пісень (за твердженням учених) — ось який пісенний доробок нашого народу. У піснях відтворено його ду­ховний світ, прагнення, надії й сподівання, радощі й горе. В якому б куточку Земної кулі не лунала українська пісня, вона чарує, звору­шує своєю красою і мистецькою довершеністю. З її чистих джерел черпали наснагу всі, хто її слухав, проймаючись повагою до свого на­роду, який міг створити таку безмірну красу. Арабський мандрівник і вчений Булос аль-Халебі (Павло Алепський), побувавши в Україні у 1654 і 1656 роках, був зачарований українськими піснями: „Співи козаків радують душу і зціляють від печалі, бо йдуть вони від серця і виконуються наче з одних уст”. Професор Фрідріх Боденштедт, ні­мецький поет XIX ст., у 1845 році в Берліні видав збірку перекладів українських народних пісень, які він так любив і про які так захопле­но писав: „У кожній країні дерево народної поезії не видало таких великих плодів, ніде дух народу не виявився в піснях так живо і прав­диво, як у піснях українців. Який захопливий подих тут, які глибокі, людяні почування в піснях, що їх співає козак на чужині! Яка ніж­ність у парі з силою пронизує його любовні пісні… Справді, народ, що міг співати такі пісні й милуватися ними, не міг стояти на низь-

«247

кому рівні освіти” .

²⁴⁷ Сочинський В. Чужинці про Україну,— Прага, 1942.

Високу оцінку українським народним пісням дали відомі росій­ські діячі культури, зокрема Максим Горький високо підніс україн­ську пісню та її творця — український народ: „Не можу не сказати про талановитий і могутній український народ. Цей народ надзви­чайно лагідний, дуже здібний. Я люблю чарівні мелодії української народної пісні, хвилюючу красу української музики, прекрасну укра­їнську мову, чудову українську говірку

Народна поезія України — апофеоз краси.

Український народ проніс через століття рабства і неволі дорого­цінне багатство свого генія. Гляньте, який ласкавий і співучий світ розкривається в його безсмертних піснях”.

Захоплений високопоетичний відгук знаходимо і в Анатолія Лу­, начарського, відомого російського політичного діяча: „Українська музика та поезія є найрозкітттніша, найзапашніша з усіх гілок на дре- ві світової народної творчості. Мінорну основним своїм змістом, смутну навіть у своєму веселому пориві, українську пісню ставлять

. „248

всі знавці на перше місце в музиці всіх народів” .

„У кожного народу є скарби матеріальні й духовні, які мають не меншу, а може й більшу цінність. Є прадавні скарби, що намертво ле­жать у землі, а є живі скарби, що йдуть по землі, ідуть від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна лірична пісня. Пісня супроводжує нас від народження і до самої смерті, від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому” (М. Стельмах).

Кохався в українських піснях і Олександр Довженко. Він мав кра­сивий голос і дуже любив співати. Для нього пісня була і матір’ю, і дружиною, і коханою. „Українська пісня! Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою горду юність, своє бажання бути красивим і ніжним, сильним і хоробрим? Який митець не був натхненний її багатющими мелодіями, безмеж­ною широтою і красою її образів, її чарівною силою, що викликає в душі людській найскладніші, найтонші, найглибші асоціації, що під­носить її до вершин людської гідності, до творчості?”²⁴⁹.

^ш Луначарський А.В. Про літературу. – К., 1960. – С.6І5.

“‘Довженко О. Твори в 3-х томах. – К., 1960.- Т. 3.- С.22.

Таких захоплених відгуків можна навести чимало, і в кожному з них звучить не лише замилування українською народною піснею, а й подана гідна оцінка геніальних здібностей її творця — народу.

За змістом і характером ліричні пісні бувають двох типів: родин­но-побутові (пісні про кохання, про жіночу долю, про взаємини в сім’ї тощо) та суспільно-побутові (чумацькі, козацькі, рекрутські, бурлацькі та ін.)..