Надзвичайною популярністю в народі користуються анекдоти. Анекдоти — це коротенькі оповідання про курйозну, смішну по­дію, пригоду чи ситуацію, рису людського характеру або вчинок, які обов’язково завершуються несподіваною смішною, дотепною роз­в’язкою. В анекдотах сконденсовані народна мудрість, спостережли­вість і дотепність, у них комічна ситуація виступає на межі між реаль­ним і неможливим. Це специфічний жанр, в якому розповідь ведеть­ся навколо якогось одного факту чи вчинку героя. Характерним при­йомом анекдоту є комізм ситуації, парадокс, наявність прозорого під­тексту або тонкого натяку, що становить гумористичне ядро твору. Анекдоти служать винятково вдячним засобом виховання. Ці неве­личкі за розміром сатирично-гумористичні твори несуть величезний заряд позитивних емоцій, піднімають настрій, вчать на всі прикрощі життя дивитися з посмішкою. Сміх — ознака міцного душевного здо­ров’я. Він же водночас є виявом високого духу, життєвого оптимізму, критичного розуму й тонкої спостережливості, загалом — таланови­тості народу. Через заперечення негативного в житті анекдоти вчать добру, справедливості, порядності, в них знайшли відображення на­родна психологія, мораль, етика, політичні та культурні погляди.

Анекдоти як жанр існують дуже давно. Назва анекдот походить від грецького слова анекдотос — не готовий в люди, тобто у перенос­ному значенні — таємний, нерозголошений, неопублікований. Не- передбаченість сюжету змушує оповідача враховувати своєрідність слухацької аудиторії (наприклад, вікові особливості), щоб анекдот був повністю прийнятий. Перша збірка українських анекдотів про татар, чумаків та Наполеона вийшла у 1822 році, а опублікував її ві­домий український письменник Григорій Квітка-Основ’яненко²⁵⁸.

Тематика народних анекдотів досить широка. Фактично немає такої сфери людської діяльності, про яку не було б складено хоч одного анекдоту. На будь-яку хоч трохи значну подію в державі на­род блискавично реагує анекдотами. Був період, коли анекдоти за­боронялися. Основна причина цього, на наш погляд, полягає вто­му, що в анекдотах висміюються не лише вади простих людей, а й державних діячів, що розцінювалося як підрив авторитету влади і каралося законом. Але хіба можна заборонити людям сміятися? Звичайно, ні.

Анекдоти люблять слухати всі, але не всі вміють їх розказувати: для цього потрібен талант. Анекдот, розказаний без емоцій, міміки, жестів, артистизму, пауз повністю втрачає свій смисл, стає неціка­вим. Але, на щастя, українці, у переважній більшості своїй, — тала­новиті люди: уміють і розказувати, і слухати анекдоти. Хто ще так до­тепно зміг би скласти анекдот про подружню невірність та її згубні наслідки у коротенькому діалозі з двох речень:

—   Куме, а що сказала ваша Марія, коли побачила, що ви цілува­лися з Мотрею?

—  Ой, куме, та нічого вона не сказала, а ті два передні зуби мені й так треба було вирвати.

Вічна проблема: зять і теща. Скільки ходить про них анекдотів, та яких!

²³ Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Твори: – К.: 1979. – С. 383 – 386.

Заскакує в хату сусід та з порога:

—  Куме, можна у вашому колодязі води набрати?

— Звичайно, можна.

А сам думає: для чого йому брати воду з мого колодязя, якщо у нього свій є? Виглядає у вікно і бачить таку картину: кум набирає від­ро води в його колодязі, біжить, як ошпарений, і виливає у свій.

—  Куме, для чого ви це робите? — дивується чоловік.

—    Ой, куме, не заважайте. Бачите, теща впала в колодязь, а во­ди — по шию.

Або:

— Куме, хочете побачити поєдинок двох хижаків?

— Хочу.

— Тоді приходьте сьогодні ввечері, я тещі буду ставити п’явки.

Тематика народних анекдотів надзвичайно широка, бо всі вони

породжені самим життям із його позитивними і негативними сторо­нами. Є такий недолік у суспільстві, як пияцтво, то є й величезна кількість анекдотів про п’яниць, зустрічається в житті подружня не­вірність — є безліч анекдотів на цю тему. Висміюються в анекдотах і ледарі, і зазнайки, і моральні по кручі, і нероби, і державні діячі, які дбають не про народ, а про себе, і горе-батьки, і невдячні діти. Герої анекдотів живуть поряд з нами, і час від часу потрапляють у смішні й кумедні історії. Основою будь-якого анекдоту є комізм логіки персо­нажа чи персонажів. Наприклад:

—           Куме, а що ви будете робити, коли оце підете в ліс, а там на вас нападе ведмідь?

—       А я його з рушниці застрелю!

—Так немає у вас рушниці, ви її дома забули!

— Ну тоді я його сокирою зарубаю.

—       А немає у вас сокири, бо ви її у лісі загубили!

— А я тоді залізу на найвище дерево!

—Так немає дерев!

—           Ой куме, ну що це ви таке говорите?! Який же це ліс, як у ньо­му немає дерев?

—          А от такий ліс! От немає дерев і все! Ну так що ви тоді будете ро­бити?

—           Ой куме, ну які вже ви! Оце вже якщо в лісі немає дерев, то я тоді не знаю, ви мій кум, чи ведмедя?!

---