Перехід прикметників в іменники,
або їх субстантивація (від латинсько­
го зиЬвіапіїиит — іменник), відбу­
вається тоді, коли прикметники
втрачають власні ознаки й викону­
ють функції іменників, виступаючи в
реченні в ролі підмета чи додатка.
Субстантивовані прикметники від­
повідають на питання хто? що?
Субстантивація буває п о в н о ю ,
коли прикметник постійно вжи­
вається в ролі іменника: набережна,
лісничий, пальне, їдальня, учитель­
ська, колискова, ставши власне імен­
ником прикметникової форми.
Сюди належить велика група влас­
них географічних назв і прізвищ:
Рівне, Лебедин, Львів, Грозний,
Гур’їв, Коцюбинський, Підмогиль-
ний. Багряний, Стельмах та ін.
При неповній субстантивації
прикметники поряд з власною функ­
цією (означення або іменна частина
складеного присудка) можуть вжива­
тися й у ролі іменників (підмета або
додатка):
майбутнє, сучасне, прийдешнє,
зовнішнє, вчений, старший, моло­
дий, посівна, військовий, пернаті,
диспетчерська, пряма, дотична.
Сучасне завжди на дорозі з мину­
лого в майбутнє (О. Довженко).
Хіба минає все минуле? (Леся Ук­
раїнка ).
Не забувайте незабутнє…
І не знецінюйте коштовне.
Не загубіться у юрбі.
Не проміняйте неповторне
на сто ерзаців у собі!
Л. Костенко.
Старі правду кажуть: два хитрих
мудрого не переважать (Нар. те.).
В останньому реченні субстантиво­
вані прикметники старі, два хитрих
(хто?) — підмети, мудрого (кого?) —
додаток.