Займенник — це повнозначна
змінна частина мови, яка вказує на
предмети, ознаки або кількість, не на­
зиваючи їх, і відповідає на питання
хто? що? який? чий? котрий? скільки?
Конкретне лексичне значення зай­
менників виявляється тільки в кон­
тексті, коли мовець співвідносить їх
3 певними іменниками, прикметни­
ками та числівниками.
Коли б ти, нічко, швидше минала…
Вибач, коханая… Ще ж я не знала
Днини такої, щоб була щасна
Так, як ти, ніченько, так, як
ти,, ясна…
Чом ти, березо, така журлива?
Глянь, моя сестронько, та ж я
щаслива…
Не рони, вербо, сліз над водою,
Буде ж, матусенько, милий зо
мною…
Батьку мій рідний, темненький гаю,
Як же я ніченьку сюю прогаю…
Нічка коротка — довга розлука…
Що ж мені суджено — щастя чи
мука?
Леся Українка.
Хоч у мові займенників небагато,
проте частота вживання їх у мовленні
досить велика. Займенники викорис­
товуються як один з ваясливих засобів
зв’язку між реченнями в тексті, уник­
нення повторень одних і тих самих
слів, узагальнення сказаного попередньо.
За значенням і граматичними оз­
наками займенникові слова неодно-
типні. Вони поділяються на три групи:
• займенники, що співвідносяться з
іменниками (хто? що?):
я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони,
себе, хто, що, хтось, щось, абихто,
абищо, дехто, дещо, хто-небудь,
що-небудь, будь-хто, будь-що, каз-
на-хто, казна-що, ніхто, ніщо;
• займенники, що співвідносяться з
прикметниками (який? чий?):
мій, твій, ваш, наш, їхній, свій, той,
цей, такий, весь, сам, самий, усякий,
кожний, інший, який, чий, якийсь,
абиякий, дечий, чийсь, деякий, будь-
який, який-небудь, чий-небудь, каз-
на-який, казна-чий, ніякий, нічий;
• займенники, що співвідносяться з
числівниками (скільки? котрий?):
__________Гоаматика: морфологія, синтаксис
221
УКРАЇНСЬКА МОВА
скільки, стільки, скількись, казна-
скільки, хтозна-скільки, котрий,
котрийсь, декотрий, котрий-не-
будь, ніскільки.
У реченні займенники виконують
різні синтаксичні функції. Вони мо­
жуть виступати тими самими члена­
ми речення, що й іменник, прикмет­
ник, числівник:
• підметом:
Рано ми вмієм любить, пізно —
любов шанувати (М . Л уків). Так
ніхто не кохав ( В. Сосюра). Вміє
розставатись той, хто вмів лю­
бить (М. Рильський );
• присудком:
Ми з тобою просто ти і я. І тому
для мене так трагічно те, що ти
чиясь, а не моя (В. Симоненко).
Ах, очі, ті очі… Кохана, чом серце
твоє не таке? (П. Тичина);
• означенням:
Десь на дні мого серця заплела див­
ну казку любов (П. Тичина). Не
зневажай душі своєї цвіту, бо з
нього виросло кохання наше (Леся
Українка );
• додатком:
Я люблю тебе, друже, за те, що не
можу тебе не любити! (В. Сосю­
ра). М ене любов ненависті навчи­
ла (Леся Українка);
• обставиною:
Моя любове! Я перед тобою! Бери
мене в свої блаженні сни!
(Л . Костенко ).