Український народний танець. У ньому то вибух енергії, нестрим­ність, рвучкість почуттів, коли він швидкий, напористий, то грайли­вість, якась задерикуватість, виклик, коли він збавляє свій темп, мі­ниться всіма переливами почуттів, то безмежна ніжність, замилуван­ня, коли він повільний, плавний. Коли, де, за яких обставин викона­ла одна людина чи група людей перший танець? На ці питання ми ні­коли не почуємо відповіді. Без сумніву, це один із найдавніших видів народної творчості, який супроводжував людство протягом усієї іс­торії його існування. Про те, що народні танці нараховують не одну тисячу років також говорять малюнки ще трипільської доби (І —II ст. до н.е.), де зображені фігурки танцюючих людей: одна рука на талії, а друга заведена за голову; срібні фігурки Мартенівського скарбу, що датується IV століттям і передає один із рухів танцю — навприсяд­ки. Крім того, у найдавніших писемних пам’ятках (літописах), які дійшли до нас, є повідомлення про давні народні танці, до яких негативно ставилися літописці — затяті християни. Такі танці вони називають „бісівськими”, „поганськими” діями, „хребтом виля­ние”, „скакание и топтание”, оскільки вони були тісно пов’язані з язичницькими ритуальними обрядами і виконувались при богослу­жіннях.

За язичницьких часів наші предки в танцях імітували рухи тварин, птахів або ж трудові процеси, щиро вірячи, що поєднання ритму, жестів і слова має магічну дію. Подібне ми спостерігаємо і в наші ча­си. Наприклад, у танцях південноафриканських племен, які під ба­рабанний бій і чіткий ритм імітують звички звірів, птахів, час від ча­су вигукуючи якісь заклинання. Кожен народ за свою багатовікову історію створив свою манеру танцювальних рухів, свою ритміку, екс­пресію, які перш за все відображають його характер. Запальний угор­ський „Чардаш”, іскрометний іспанський „Фламенко”, стрімкий бі­лоруський „Лявониха”, шалений грузинський „Лезгінка”, відчай – душно-нестримний український „Гопак”. Різні народи, різні харак­тери й темпераменти, різні й танці.

За кількістю виконавців українські народні танці є масові, парні, сольні або ж їх поєднання. Так, наприклад, масовий народний танець „Гопак”, досягаючи свого апогею, включає в себе і сольні виступи пар і окремих виконавців, які виробляють такі колінця і в такому темпі, що не кожному спортсменові під силу. Серед українських на­родних танців найпопулярнішими є „Гопак”, „Увиванець”, „Горли­ця”, „Полька”, „Аркан”, „Коломийки”, „Гуцулка”, „Швець”, „Риб­ка” тощо.

Народний танець „Козак” був надзвичайно популярний не лише в Україні, а й далеко за її межами. Так, у 60-70-х роках XVII ст. у Франції з успіхом проходили вистави українського танцювального театру „Паде Козак”. Заміна ж назви танцю „Козак” на „Гопак” зу­мовлена забороною козацтва і подальшими цензурними утисками²‘”.

Часто танець набуває форми змагання між танцюючими — хто кого перетанцює або хто швидше втомиться: танцюючі чи музикан­ти. До речі, такого типу змагання у танці популярні на сучасних

²⁶²  Лозко Г. Українське народознавство.— К.. 1995,— С.246.

^21,2 Купляник В. Козацький танець в „Енсїді” Івана Котляревською // НТЕ. — 1991.

– № 5. – С.48-56.

святах: весіллях, хрестинах, іменинах, вхідчинах тощо, хоча ці тан­ці частіше й не українські, але тут, очевидно, спрацьовує накопиче­ний за тисячоліття досвід своєї нації.

Через танець танцюючі передають свої почуття, переживання, емоції, свій душевний стан. Танцювати можна не лише з радості, але й у безвихідді, коли не просто танцюють, а „б’ють лихом об землю”. „Садить Ванька закаблуками… Садить з захопленням, садить з запа­лом, ніби там, на землі, круг вогню, доля його гірка простяглася, ні­би отам, у спориші, його злидні причаїлися, його недоїдання, його недосипання, виснаженість його жінки молодої, брудота його малих дітей, кашлюк його запальних та козинчастих голодних коней…”²⁶⁴.

1 хоч останнім часом у побуті наш народ частіше танцює негритян­ські танці або ж використовує їх елементи, а традиційні народні танці стали переважно сценічними, український народний танець не зникає з культурної арени, він залишається улюбленим видом розваги.

Неординарною подією в житті українського селянства були базари, ярмарки. Це були свята, яких чекали, до яких готувалися. Хоч купів- ля-продаж і стояли на першому місці, але якому ж українцеві, а особ­ливо україночці, не хочеться „на людей подивитися і себе показати”?

І от уже приїхали. Селяни, які звикли до спокійного розміреного життя, вражені й приголомшені гамором, криками, неймовірною кількістю людей, худоби, всілякого краму, від якого очі розбігаються. Величезний майдан, на якому розгорнувся ярмарок, переповнений „…гарбами, возами, бідами, кіньми, коровами, вівцями, волами, те­лятами, горшками, мисками, курми, вовною, лантухами, хмелем, смушками, матерією, чобітьми, цукерками, пряниками, квасом, пи­вом, руською гіркою, гребінками, косами, шкірами, ременем, чаву­нами, прядивом, хустками, полотном, дьогтем, гасом, дранками, со­рочками, спідницями, килимами, щетиною, діжками, рогами, май­ками, воском, медом, таранею, оселедцями, колесами, ходами, склом, яйцями, запасками, плахтами, пирогами, салом, м’ясом, ков­басою, смаженою рибою, ряднами, скринями, гвіздками, молотка­ми, свинями, крамарями, циганами, баришниками, людьми, дітьми і сліпцями…

Вишня О. Вишневі усмішки- К., 1960- С.49.

…І все це ворушиться, дихає, курить, говорить, кричить, лається, мукає, мекає, ірже і гигикає, ремиґає, позіхає, кувікає, хреститься, божиться, смалить одне одного по руках, грає на гармонії, на скрип­ці, причитує, п’є квас, їсть тараню, „будькає”, лускає насіння і кру­титься на каруселі…”²”⁵

І йде торгівля, кипить, вирує ярмарок. Хтось уже по руках уда­рив — зійшлися в ціні, хтось уже могорич п’є — обмиває вигідну про- даж-купівлю, а хтось тільки приціняється:

— Скільки за цю нємку?..

(„Нємка” сіра, вим’я торбинкою і в кізяках).

—  Шістдесят!

— Тьху!

— Собаці під хвіст!

Не зійшлись, значить! Коротко, але рішуче…²⁶⁶

Побувавши на ярмарку, селяни надивляться таких див, що потім півроку згадують. В їхньому житті це справді неординарна хвилююча подія: і побачиш скільки незвичного, і купиш те, про що весь рік мрі­яв, і наговоришся, і наторгуєшся, і цигани обікрасти можуть — теж пригода. Тут і знайомства, і женихання, і хтось собі наречену з іншо­го села пригляне. Тут і могорич, тут і п’яні поцілунки продавців і по­купців при розставанні, тут і чесні люди, і злодійкуваті цигани, і мет­кі баришники. І все це — ярмарок!

І чого тільки немає на ярмарку! Вдосталь всього і на всі смаки! А що вже молоді весело, то й не сказати! Тут і різноманітні ігри і змагання, і виступи аматорських гуртків, які показують комічні сценки із життя па­нів, попів, простоголюдутутже можна скуштувати вареників, галушок, пампушок, пирогів, бубликів, риби смаженої, в’яленої, сушеної, грибів солоних, маринованих, смаженого м’яса, ковбика, ковбас і ще бозна- чого. Тут же можна поворожити на долю, на судженого, тут же, поки батьки зайняті купівлею-продажем, можна трішечки позалицятися.

Ярмарки проводилися рідко — раз, від сили — два рази на рік, але це дійсно була подія, яка запам’ятовувалась до найменших подро­биць і тривалий час обговорювалась і молодими, і старими, і бідни­ми, й заможними. Але таке вже життя, що не встигли притупитися враження від минулого, а люди вже живуть майбутнім — потроху по­чинають готуватися до наступного ярмарку.

²⁶⁵ Вишня О. Там само.— С.28.

^{2,     >}” Вишня О. Вишневі усмішки.- К.. 1960.- С.35.