Ще до першої світової війни в країнах Західної Європи з’явилося багато емігрантів з Росії та Західної України. Переважно це були заробітчани, які виїжджали на сезонні роботи. У період революції 1917 року та громадянської війни Україну здебільшого покинули ті, хто не зрозумів і не прийняв радянської влади. Вони осіли в Німеччині, Англії, Франції, Бельгії, Нідерландах, Швеції, Норвегії, Фінляндії. Емігранти періоду Другої світової війни та післявоєнного періоду — це переважно біженці та „переміщені особи”.
За даними Центрального представництва української еміграції (Ашафенбург, Німеччина), наприкінці 1946 року на території Західної Німеччини перебували 177 тисяч українців, утому числі в американській зоні — 104 тис, в англійській — 54 тис, у французькій — 19 тис У трьох західних окупаційних зонах Австрії проживало 29 тис українців. Близько 15 тис. українців було розташовано у таборах в
276
Італії .
Сьогодні в Німеччині проживає 22 тисячі українців, у Франції — 35 тисяч, в Югославії — 55 тисяч, в Австрії — 6 тисяч, у Бельгії — 5 тисяч, у Румунії — 300 тисяч, у Чехії та Словаччині — 150 тисяч, у Польщі — близько 600 тисяч.
У наш час знову спостерігається масовий виїзд українців до Америки, Канади, Німеччини. Здебільшого це тимчасова еміграція на заробітки, оскільки економічна криза в Україні спричинила масове зубожіння українських родин, більша частина яких опинилася за межею бідності..