Думка О. М. Пєшковського про виділення серед безсполучникових складних
єдностей групи речень з сурядним і підрядним зв’язком і групи “недиференційованих
складних цілих” [Пешковский 1956, с. 471] виявилась досить перспективною. У
сучасній вітчизняній синтаксичній науці широкого визнання набув поділ
безсполучникових складних речень на співвідносні з сполучниковими конструкціями
і не співвідносні з ними. Іноді їх співвідносність і не співвідносність кваліфікують як
вияв синонімічності і несинонімічності безсполучникових складних речень. У зв’язку
з цим співвідносні називають синонімічними, а не співвідносні – несинонімічними
[Галкина-Федорук, Горшкова, Шанский 1958, с. 177, 179]; деякі автори ці терміни
вживають паралельно [Сучасна 1972, с. 409, 421].
В основу названого розмежування безсполучникових утворень покладено
можливість/неможливість заміни складних поліпредикативних конструкцій одного
типу іншим, яка грунтується на можливості/неможливості введення сполучника чи
сполучного слова між безсполучниково поєднаними частинами. Цей критерій
розрізнення безсполучникових одиниць лежить в основі поділу їх на синонімічні й
несинонімічні та при групуванні їх за ознаками співвідносності/неспіввідносності.
Так, існує думка, що синонімічними сполучниковим є такі безсполучникові складні
речення, які відповідають їм за змістом і можуть регулярно й продуктивно
560
Тема V. Синтаксис складного речення
замінятися ними [Галкина-Федорук, Горшкова, Шанский 1958, с. 179; Сучасна 1972,
с. 409].
Слушність такого підходу для визначення місця різновидів безсполучникових
утворень серед складних речень не викликає заперечень. Він виявляється
результативним стосовно до тих конструкцій безсполучникового типу, частини яких
вступають у відношення, невластиві сполучниковим реченням. У синтаксичній
будові української мови серед них виділяється кілька різновидів.
Не відповідають, наприклад, жодним із різновидів сполучникових конструкцій
безсполучникові структури типу “Здаля чути короткі звуки сирен, то розминаються
пароплави” (О. Корнійчук), постпозитивна частина яких становить коментар до
висловленого у препозитивному предикативному компоненті. Речень з коментуючою
частиною в системі сполучникових складних будов немає.
У реченні “На народ наш подивіться, – він у всьому чорнобриве, силою ж – це
океан!” (П. Тичина) предикативні частини вступають у відношення, при якому
препозитивна націлює на сприйняття повідомлення, а постпозитивна розгортає його.
Своєрідними у зіставленні з сполучниковими є також складні безсполучникові
утворення, що формуюють відношення, в яких другий предикативний елемент
виступає доповненням до першого, напр.: “Я з фронту у відрядження – на Урал за
ґанками – через Москву їхав і зустрів Петра на вулиці: на костурах він дибав, щойно
з госпіталю після поранення” (Ю. Смолич).
Наявність таких конструкцій є свідченням не тільки їх граматико-структурної,
але й семантичної специфіки: окремі безсполучниково поєднані предикативні
частини здатні втілювати такі граматичні значення, яких не передають сполучникові
речення. Відсутність паралельно існуючих сполучникових утворень подібної
семантики перешкоджає введенню сполучного службового слова.
Що ж до безсполучникових речень, співвідносних із сполучниковими, то в них
прийом уведення сполучників чи сполучних слів, як показують дані, не виявляється
всеохоплюючим: існують безсполучникові речення, які семантично споріднені з
сполучниковими, але які в них не трансформуються. Крім того, не всяке
перетворення безсполучникових у сполучникові становить ознаку їх граматичної
відповідності: безсполучниково і сполучниково поєднані компоненти іноді
виступають засобом оформлення не співвідносних синтаксичних відношень. На це
слід зважати при встановленні відповідності порівнюваних структур за допомогою
підстановки сполучників.
Серед безсполучникових складних конструкцій є такі різновиди, значеннєві
відношення частин яких споріднені з сполучниковим утворенням, але ввести до них
сполучний елемент не можна. Це, зокрема, безсполучникові структури, семантично
близькі до складнопідрядних з підрядною частиною мети, другий з компонентів яких
виражає мету дії, названої у першій частині. Наприклад: [“Молодий я, молодий.
Повний сили та одваги!] Гей, життя, виходь на бій, – Пожартуєм для розваги!”
(11. Тичина), “Я тоді всі навколишні села обходила – може, бачив хтось мого сина” (з
усного мовлення). Оскільки такі безсполучникові складні речення формують
синтаксичні відношення, що відповідають сполучниковим утворенням, навряд чи
правомірно вважати їх не співвідносними з сполучниковими тільки тому, що до них
НЄ можна ввести сполучник. Вони співвідносні з сполучниковими у плані вираження
синтаксичного значення, незважаючи на те, що в сполучникові не трансформується.
І Ісможливість введення сполучника підрядності охоплює всі речення цього
різновиду. Цим конструкції з частиною, що виражає мету, виділяються з-поміж
і их співвідносних із сполучниковими безсполучникових структур, у яких
561
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
неможливість вставлення сполучного елемента спостерігається лише в окремих
групах певних різновидів речень. Серед них, зокрема, виділяється один із різновидів
пояснювальних речень – конструкції з уточнюючою частиною. Лексемами
препозитивного компонента, що піддаються уточненню, деталізації, виступають
одиниці різної семантичної наповненості. Це можуть бути або слова, позбавлені
конкретно-речового вираження, або слова вказівного значення. Семантичні ознаки
цих різних груп лексем, як виявляється, впливають на можливість чи неможливість
введення сполучника між предикативними частинами.
Якщо у першому компоненті безсполучникового складного речення опорними
виступають слова, що не мають конкретно-речового значення (означальні
займенники, прикметники, числівники, іменники, поєднання числівника з іменником
та ін.), то в таких структурах між їх частинами можна поставити сполучник, пор. “Є
два типи творчих працівників – одні живуть наслідками уявлюваної праці, другі
живуть процесом творення” (О. Довженко) – Є два типи творчих працівників, а саме:
одні живуть наслідками уявлюваної праці, другі живуть процесом творення.
Безсполучникові речення, до першої частини яких входять вказівні займенники,
займенникові прислівники, числівник один у займенниковому значені тощо, у
сполучникові не перетворюються. Наприклад: [“Я думаю, що] треба зробити так:
зараз ви всі розходьтеся, візміть гвинтівки і по одному станьте на почесній варті”
(І. Микитенко), “І тільки про себе затаїла одне: щось тут з нею та не так”
(В. Козаченко). Однак неможливість перетворення цих конструкцій у сполучникові
не усуває їх співвідносності з сполучниковими. За вираженням синтаксичних
відношень між компонентами наведені вище безсполучникові речення споріднені з
складнопідрядними з підрядною пояснюючою частиною.
Співвідносними з складнопідрядними з підрядною умовною частиною слід
вважати також ті безсполучникові речення з умовно-наслідковим значенням, до
складу яких не можна ввести сполучник підрядності. Такими є безсполучникові
конструкції, в яких присудок частини, що відповідає підрядній умовній
складнопідрядного речення, виражається формою наказового способу, зокрема:
[“Зачепи ж її хто словом,] спитай об чім-небудь, зараз зирк з-під своїх війок”
(Г. Квітка-Основ’яненко), “Нехай почнуть – тікати буде пізно для паліїв останньої
війни” (М. Бажан). Співвідносність їх із сполучниковими полягає в оформленні
спорідненого граматичного значення.
Наведені приклади показують, що для окремих різновидів або груп відповідних
різновидів підстановки сполучників неприйнятна як прийом встановлення
співвідносності безсполучникових і сполучникових речень: трансформація одного
типу конструкцій в інший можлива лише для окремих різновидів безсполучникових
утворень. Тому немає підстав висувати на перший план введення сполучників до
складу речень безсполучникового типу як обґрунтування їх співвідносності з
сполучниковими конструкціями. Співвідносність має визначатися за близькістю
вираження граматичних значень.
На те, що у визначенні співвідносності розглядуваних структур треба
враховувати насамперед спорідненість вираження ними граматичних значень,
вказують також приклади, в яких уведення сполучника формує інші семантичні
відношення між предикативними частинами, ніж вони були у безсполучниковому
реченні, і робить порівнювані конструкції значеннєво відмінними, тобто не
співвідносними одиницями. Подібне спостерігається у безсполучникових складних
реченнях, які за структурними ознаками визначаються як речення з незаміщеною
синтаксичною позицією, а за способом вираження присудка першої частини
562
Тема V. Синтаксис складного речення
(наявністю слів, що позначають мовлення, почуття, мислення, сприймання та ін.)
нагадують складнопідрядні з підрядною з’ясувальною частиною, пор. “Я знаю: в
призначений долею вечір Напророчать дорогу мені три зозулі в саду” (Б. Олійник) і
“Я знаю, що бійця нащадки спом’януть і нашу віру й кров знесуть на п’єдестали”
(А. Малишко). Близькість морфологічного вираження присудка першого компонента
безсполучникового утворення і головної частини складнопідрядного з’ясувального
речення стає основною для заміни одного типу складних сполук іншим. Цю
властивість названих структур окремі автори сприймають як вияв їх граматичної
однотипності і семантичної співвідносності. Однак у паралельному існуванні
безсполучникових і сполучникових речень з одними й тими ж опорними словами не
можна вбачати їх граматико-семантичну відповідність. Структурна відмінність
аналізованих складних будов формує їх граматичну і значеннєву своєрідність.
Особливість з’ясувальних складних речень, як і інших складнопідрядних
утворень, полягає в тому, що вжитий у них сполучник служить показником
граматичної залежності тієї предикативної частини, до складу якої він входить. У
безсполучникових реченнях відсутність сполучника між предикативними частинами
нейтралізує синтаксичну підпорядкованість однієї частини іншій. Це означає, що
сполучникові складні конструкції відрізняються від безсполучникових характером
функціонування частини, розміщеної за компонентом з опорним словом: у
сполучникових вона виконує роль підрядної, у безсполучникових функціонує не як
підрядний компонент. її вільна будова [Белошапкова 1977, с. 239] найбільше
виявляється у конструкціях з непрямою і прямою мовами. В. А. Бєлошапкова слушно
зазначає, що зіставлювані складні структури відрізняються характером оформлення
модальності, питальності і вираження категорії особи. Розрізнення ці, на думку
дослідниці, “не дозволяють бачити в безсполучникових реченнях з незаміщеною
синтаксичною позицією у складі однієї з частин варіанти з’ясувальних складних
підрядних речень” [Белошапкова 1977, с. 241]. Такий висновок суттєво допомагає у
встановленні семантико-граматичної своєрідності порівнюваних сполучникових і
безсполучникових речень. Справді, на граматичній підпорядкованості підрядної
частини стосовно головної грунтуються з’ясувальні відношення частин
складнопідрядного речення. Відсутність підпорядкованості у безсполучниково
поєднаних предикативних частинах знімає з’ясувальні відношення. У них друга
частина є смисловим розгортанням того, на що вказує головний член препозитивного
компонента. Отже, при дієсловах мовлення, почуття, мислення, сприймання й деяких
інших у системі складних речень реалізуються два типи відношень: у сполучникових
– з’ясування, у безсполучникових – семантичного розгортання. Це дозволяє зробити
висновок про тс, що розглядуваний різновид безсполучникових конструкцій не
співвідносний із сполучниковим, хоч і припускає введення сполучника.
Серед різновидів безсполучникового типу речень проаналізований випадок
песпіввідносності з сполучниковими утвореннями при можливості вставлення
сполучника єдиний. Як правило, припустимість уведення сполучників до
безсполучниково поєднаних компонентів відзначається у складних утвореннях,
співвідносних за близькістю вираження ними граматичного значення. Однак у
спорідненості синтаксичних відношень частин співвідносних складних речень різних
типів, яка виявляється в оформленні загального значення, неправомірно вбачати їх
семантичну тотожність. Співвідносні конструкції не синтаксичні варіанти, що
формують однотипні значення, а семантико-стилістичні синоніми, в яких
співвідносність граматичного значення супроводжується вираженням семантичних і
стилістичних відтінків.
563
УКРАЇНСЬКИЙ СИНТАКСИС: ХРЕСТОМАТІЯ
Характерну ознаку речень безсполучникового типу становить те, що вони
розширюють межі загального значення веденням додаткових семантико-
стилістичних нюансів, що свідчить про їх полісемантичність. Так, наприклад, окремі
групи безсполучникових умовно-наслідкових речень відзначаються властивістю
умовної частини поєднувати в собі умовність з питальною модальністю. Особливо
відчутне це тоді, коли в її складі вживається дієслово із запереченням, напр.: “На
важку [роботу] не хочеш, то йди на легку” (О. Гончар), “Не маєш — дам, не вмієш —
допоможу” [Русанівський 1975, с. 32]. Співвідносні з ними складнопідрядні з
підряднимми умовними частинами не відтворюють питальної модальності, пор.
Якщо на важку не хочеш, то йди на легку. Сполучникова єдність виражає лише
значення обумовленості одного компонента іншим. Перетворення безсполучникових
речень цього різновиду на сполучникові спричиняє утворення синтаксичного
синоніма.
У безсполучникових конструкціях з частиною, що має допустове значення, ця
семантика поєднується з відтінком протиставлення: “Мене нівечили, катували, я не
корилася” (М. Кропивницький), “Думав Гітлер панувати – довелось йому сконати”
(народна творчість). У відповідних їм складнопідрядних реченнях підрядні допустові
частини не поєднують у собі різну семантику. Властивість виражати багатозначність
є своєрідністю безсполучникових речень порівняно з співвідносними їм
сполучниковими утвореннями.
Додаткової семантики набувають безсполучникові структури здатністю
виражати динаміку, експресію викладу, що зумовлюється передусім напруженою
ритмомелодикою безсполучниково поєднаних частин. Динаміка властива
безсполучниковим реченням, які формують значення прямої зумовленості: “Є хліб –
буде й пісня” (Л. І. Брежнєв), “Не почуєш вітру – серце мре” (А. Малишко). Вона
відчутна і в складних конструкціях із значенням протиставлення, напр.: “Мир – не
просто правда, – мир є справедливість” (П. Тичина), “У нашому житті немає хліба
мого і твого – є тільки наш хліб” (“Рад. Україна”). Динаміки не позбавлені також
речення, в яких одна з частин вказує на час, протягом якого чи після якого
здійснилась чи здійсниться певна дія, напр.: “Прийшов ранок – збудились дороги”
(А. Головко), “Двері рипнули – з’явився батько” (М. Коцюбинський).
Складні конструкції безсполучникового типу виразніше, ніж сполучникові
утворення, передають рух подій, їх ритм: “Одкуріли роки злі, Йде весна по всій
землі, Знов у кузні на світанку Б’ють у крицю ковалі” (Б. Олійник), “За сигналом – на
плац, за сигналом з плацу. З піснями туди, з піснями – назад” (О. Гончар). У
структурах причиново-наслідкового різновиду безсполучникових речень причина й
результат виявляються чіткіше, ніж у співвідносних конструкціях сполучникового
типу, пор. “Кров людська не водиця, тому поливати не годиться” (М. Стельмах) –
Кров людська не водиця, тому поливати не годиться.
Динаміка виявляється також у компактності безсполучникових єдностей із
значенням причинового обґрунтування, як наприклад: “Великою перемогою
увінчалась всенародна битва за врожай 1978 року – вперше зібрано 235 млн. тонн
зерна” (“Рад. Україна”), “Сойка – підступна птиця: вона мастак нищити дрібне
птаство і їхніми ж голосами веселить себе” (М. Стельмах).
Експресія викладу передається не лише ритмомелодикою безсполучникових
утворень, а й співвідношенням видо-часових форм дієслів, властивим тільки
безсполучниковому поєднанню предикативних частин. У безсполучникових
реченнях умовно-наслідкового значення спостерігається специфічне співвідношення
форм наказового способу з формами дійсного й умовного способів, напр.: “Шануй
564
Тема V. Синтаксис складного речення
батька й неньку – буде тобі скрізь гладенько” (народна творчість), “Побіжи Семен
Дудченко на мить пізніше, стеля впала б на Юрка Салая” (В. Собко).
Розглянутий матеріал дозволяє зробити висновок по те, що при визначенні
співвідносності безсполучникових і сполучникових структур прийом уведення
сполучників між предикативними частинами не охоплює всієї різноманітності
споріднених за граматичним значенням складних речень безсполучникового і
сполучникового типу. Є випадки неможливості введення сполучника у
безсполучникові конструкції, значеннєво співвідносні з сполучниковими, і, навпаки,
засвідчуються приклади можливості вставлення сполучника, яке спричиняє
створення нових семантичних відношень, тобто зумовлює виникнення
неспіввідносних пар.
Можливість уведення сполучного елемента до безсполучниково поєднаних
компонентів при збереженні граматичної спорідненості зіставлюваних структур не
слід розглядати як ознаку граматико-семантичної тотожності безсполучникових і
сполучникових речень. Безсполучникові складні утворення, співвідносні з
сполучниковими, беруть на себе функції передачі думки не як замінники
сполучникових конструкцій, а як самостійні виразники своєрідного смислу, оскільки
їх співвідносність із сполучниковими структурами синонімічна. їх використання
диктується стилістичною заданістю тексту, ситуацією мовлення.
Література
1. Белошапкова 1977: Белошапкова В. А. Современньїй русский язьїк.
Синтаксис. -М.: Вьісшая шк., 1977. -248 с.
2. Галкина-Федорук 1958: Галкина-Федорук Е. М., Горшкова К. В.,
Шанский Н. М. Современньїй русский язьїк. Синтаксис. – М.: Учпедгиз, 1958. –
200 с.
3. Пешковский 1956: Пешковский А. М. Русский синтаксис в научном
освещении. – Изд. 7. – М.: Учпедгиз, 1956. – 511 с.
4. Русанівський 1975: Русанівський В. М. Форми умовного способу і
вираження значення умови в реченні // Українська мова і література в школі. – 1975.
-№6.
5. Сучасна 1972: Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / За ред.
акад. І. К. Білодіда. – К.: Наук, думка, 1972. -516 с.
Опубл.: Мовознавство. – 1980. -№2. -С. 21 -25..